Рішення № 138004425, 02.07.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9283/26

(2-о/199/278/26)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026 м.Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпра в складі:

головуючого судді Корнєєвої В.В.

при секретарі с/з Лисенко Д.М.

за участю

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

заінтересованої особи ОСОБА_3

представника заінтересованої

особи Федорець Є.Є.

представника Служби в справах

дітей Чернишової О.Д.

розглянувши в закритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , Служба в справах дітей Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ :

Заявник звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра з заявою про видачу обмежувального припису, в обґрунтування якого зазначив, що він є батьком та законним представником малолітніх дітей: ОСОБА_4 (9 років), ОСОБА_5 (6 років) та не повнолітньої ОСОБА_6 (14 років), і в зв`язку з гострим сімейним конфліктом, штучно створеним ОСОБА_3 , остання перейшла до дій фізичного та психологічного характеру й умисно 16.02.2026 року заблокувала йому доступ до житлового приміщення, перегородивши шлях у коридорі та закривши двері на внутрішню засувку (заскочку), супроводжуючи свої протиправні дп маніпулятивними та безпідставними заявами про те, що дружина заявника його нібито боїться. Зазначене є очевидною спробою ОСОБА_3 виправдати власну агресію, вчинити на заявника психологічний тиск та створити штучний привід для його дискредитації. Виявляючи відповідальне батьківське ставлення та діючи виключно з метою правомірної деескалації конфлікту, сказавши «заспокоєтесь, потім поговоримо, не потрібно мене боятись та лякати дітей», уникнення фізичного зіткнення та задля збереження психічного здоров`я малолітніх дітей, які перебували в оселі, але не знаходилися поруч, заявник був змушений залишити приміщення. Після цього доступ до квартири йому був заблокований повністю та в тому числі й до сьогогодні (30.06.2026 р.) включно. Наразі ОСОБА_3 , користуючись вимушеною відсутністю заявника, вчиняє тривале, систематичне психологічне насильство щодо заявника та його малолітніх дітей, що виражається в навмисному руйнуванні дитяче-батьківських зв`язків(синдром відчуження батька- PAS) та прямих погрозах і образах. Заявник зазначає, що ним зроблено три нотаріально завірені заяви, в яких він зафіксував прогноз алгоритму протиправних дій ОСОБА_3 , і наступні події повністю підтвердили його прогноз. Так, під час розмови з малолітнім сином ОСОБА_7 по телефону ОСОБА_3 , користуючись відсутністю матері дітей, вчинила умисне таємне підслуховування їх приватної розмови та таємно записувала її на відео, чим грубо порушила статтю 31 Конституції України. Після цього вона застосувала силу нагло вихопила телефон з рук 9-річного ОСОБА_7 , перервавши дзвінок, та у присутності малолітніх дітей ОСОБА_8 (6 років) та ОСОБА_7 (9 років) почала брутально ображати, погрожувати та принижувати заявника, і по поверненню його дружини з роботи, вона почала цинічно «викручувати» та перекручувати ситуацію з метою обмовити заявника перед дружиною. Після цього був інцидент в школі 16.06.2026 року, де в присутності малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_9 індукувала сину почуття страху перед батьком, публічно заявляючи: «Ви что, не бачите, він його боїться!» « ОСОБА_10 наляканий!» « ОСОБА_10 не хоче йти з татом!», чим грубо порушила психоемоційну стабільність хлопчика та вкотре підірвала батьківський авторитет заявника перед дітьми. Окрім того, відбуваються систематичні приниження сім`ї заявника через месенджери, де ОСОБА_3 зазначає: «Боже, какие ви жалкие ничтожние люди», «Безсовестньие жалкие жаднющие людишки», «Еще раз говорю, ви жалкие безсовестньие люди», демонструючи повну відсутність моральних гальм, і також описує, згідно її заяв, що вона приймає основну роль у вихованні та піклуванні за дітьми, вкотре проголошуючи безпідставний основний «тригер/ярлик» «ти бросив сім`ю!». До того моменту, як ОСОБА_3 повністю ізолювала дітей на своїй території, між заявником та дітьми існував глибокий, теплий емоційний зв`язок, на підтвердження цього додаються електронні докази (скриншоти переписок та відео), де діти самостійно запитують: «Тату, чому тебе так довго немає?», виражають суму за мною та відкрито говорять, що дуже сильно мене люблять і хочуть бути близькими зі мною.Проте, після тривалого перебування в одній квартирі та під вихованням ОСОБА_3 без доступу заявника, поведінка дітей різко та штучно змінюється під впливом системного вселення ненависті до батька з боку бабусі, яка використовує його жінку ОСОБА_11 як прикриття своєї деструктивної діяльності. Заявник зазначає, що стосовно вищевказаних фактів він звертався до органу опіки та піклування, але цей орган без діє, і домашнє насильство лише масштабувалося та перейшло в фазу відкритої агресії з початку квітня 2026 року. Також заявник зазначає, що із заявою про вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_3 він звернувся до поліції, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження за ст.126-1 КК України. Заявник просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 встановивши такі заходи тимчасового обмеження її прав на строк 6 місяців: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з малолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та неповнолітньою ОСОБА_6 ; заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця фактичного перебування, проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 а також до будівлі школи та дитячого садочка, які вони відвідують; заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати малолітніх дітей, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними (в тому числі через телефон, месенджери та соціальні мережі).

В судовому засіданні заявник та його представник адвокат Чернецька О.А. підтримали заяву та просили її задовольнити. Також заявник зазначив, що квартира, в якій перебувають його діти частково належить його дружині та її матері ОСОБА_3 . Він також раніше став проживати, а потім йому стали перешкоджати в проживанні, дружина подала позов про розлучення, але їм надати строк на примирення на 6 місяців. Теща ОСОБА_3 перешкоджає в спілкуванні з дружиною та дітьми, настроює їх проти нього. Він звертався до органу опіки та піклування, де на засідання було ухвалено рішення про необхідність звернення подружжя за допомогою до психолога. Стосовно визначення порядку спілкування з дітьми, які наразі проживають з дружиною в квартирі тещі, він до органу опіки не звертався. Його не цікавить де має проживати теща під час обмежувального припису, можливо їй потрібно винайняти собі інше житло. Заявник просив суд на підтвердження доводів, зазначених в заяві, дослідити відеозаписи, які зроблені ним та розміщені на You Tube, доступ є обмеженим, іпосилання на які він також надавав службі в справах дітей. Представник заявника також суду повідомила, що законних рішень про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення домашнього насильства немає, але керуючись позитивною судовою практикою, є всі підстави для винесення відносно ОСОБА_3 обмежувального припису.

ОСОБА_3 та її представник заперечували проти задоволення заяви ОСОБА_1 , зазначивши, що ОСОБА_3 жодного разу до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчиненян домашнього насильства не притягувалася, і тому відсутні формальні ознаки для винесення відносно неї обмежувального припису. Також ОСОБА_3 додала, що ніколи не перешкоджала спілкуванню заявника з його донькою та їхними дітьми, напроти намагалася їх примирити, але після того як донька подала на розлучення поведінка зятя різко змінилася, він став агресивний, вчиняє сварки, лякає дітей. Про те, що через поведінку батька діти зазначили психологічної травми є висновок психолога.

Представник служби в справах дітей Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради просила вирішити заяву на розсуд суду, зазначивши, що сім`я ОСОБА_1 перебуває на обліку як така, що опинилася в трудних життєвих обставинах, на засіданні, за участю заявника, заслуховувалися сторони, і було надано рекомендацію щодо консультацій з психологом щодо вирішення ситуації, в якій опинилася ця сім`я.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків:

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 ч.1. ст. 1 згаданого Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до п. 2 ч.1ст. 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи( п.7 ч.1 ст.1 Закону).

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Згідно ч. 2, 3, 4 ст. 26 Закону визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього певних обов`язків.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

У п.9 ч.1 ст.1 Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Відповідно до ст.16 Закону України « Про запобігання та потидію домашньому насильству»(далі-Закон) в Україні діє єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (далі - Реєстр) - це автоматизована інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про випадки домашнього насильства та насильства за ознакою статі, до якого вносяться дані про факти вчинення домашнього насильства, а також кривдників, постраждалих осіб тощо.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

За вчинення домашнього насильства особа може бути притягнута до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Залежно від ступеня та систематичності порушень, правопорушник може нести покарання за ст. 173-2 КУпАП (штраф, громадські роботи або арешт) або ст. 126-1 ККУ (домашнє насильство як кримінальний злочин) Обов`язок фіксації фактів домашнього насильства покладено на органи Національної поліції.

Згідно з п. 3 ч.1ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до ч.1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

До суду заявником не надано жодного доказу вчинення ОСОБА_3 фактів домашнього насильства- постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, термінового заборонного припису, виданого полцієї, свідчень інших осіб, висновку органу опіки та піклування тощо, і таким чином, заявником не доведено, що ОСОБА_3 є кривдником в розумінні норм Закону України " Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Всі доводи заявника обґрунтовуються лише його суб`єктивним сприйняттям життєвих обставин, пов`язаних зі зміною його сімейного укладу та початком процесу розлучення, через що подружжя та їхні діти не проживають разом. В судовому засіданні заявник суду повідомив, що його дружина ОСОБА_11 не вважає дії своєї матері ОСОБА_3 протиправними та «ігнорує факти домашнього насильства» з боку ОСОБА_3 . Заявник також зазначає, що орган опіки та піклування також ігнорує його звернення та не вбачає в діях ОСОБА_3 підтвердження фактів домашнього насильства.

З матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження за ст.126-1 КК України за заявою ОСОБА_1 стосовно вчинення відносно нього домашнього насильства з боку дружини ОСОБА_12 після надходження ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра, жодній особі не повідомлено про підозру. Стосовно відкриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 щодо вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_3 до суду не надано.

Стосовно дослідження відеозаписів, на які посилався заявник в своїй заяві:

Згідно ст.7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, або за клопотанням учасників справи з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи або відомостей, що принижують їхню честь і гідність, а також в інших випадках, установлених законом. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

В судовому засіданні відеозаписи, розміщені на You Tube, та які просив дослідити заявник, судом не досліджувалися, оскільки проти цього заперечувала ОСОБА_3 та її представник, з посиланням на ст.7 ЦПК України, оскільки записи містять інформацію особистого характеру, зроблені в її квартирі без дозволу та стосуються інтересів неповнолітніх дітей, і має бути заслухана думка матері дітей, яка до участі в розгляді справи не залучена. На запитання суду чому до участі в розгляді справи не залучена мати дітей, заявник відповів, що справа її не стосується і тому він не залучив свою дружину до участі в справі.

Суд приходить до висновку про те, що заявник та його представник не надали до суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_13 домашнього насильства відносно нього та/або дітей, а також доказів наявності ризиків настання насильства у майбутньому, що унеможливлює задоволення судом заявлених вимог та видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 .

В силу ч. 3 ст.350-5ЦПКУкраїни судові витрати, пов`язані з розглядом справи слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. 265, 268, 293,294, 350-1 - 350-6 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , Служба в справах дітей Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про видачу обмежувального припису,- відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено та підписано 07.07.2026 року.

Суддя В.В.Корнєєва