Рішення № 138001848, 15.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 742/656/26

Провадження № 2/741/727/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 15 червня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Киреєва О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

02 лютого 2026 року позивач звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 23 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 23.05.2025-100000837 (далі договір). Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 12000 грн. строком на 217 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 38640 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 23.05.2025-100000837 від 23 травня 2025 року в сумі 38640 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою від 16 березня 2026 року у справі було відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Сторонам було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі, інформація про розгляд справи також була розміщена на офіційній сторінці суду веб-порталу Судова влада України, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, відповідач відзив на позов до суду не подав.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 березня 2021 року у справі 911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17).

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

23 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 23.05.2025-100000837 в електронній формі шляхом акцептування позичальником пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 12000 грн. строком на 217 днів із дати його надання зі сплатою відсотків та інших платежів, визначених договором.

Оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору зафіксований в кількох документах, вчинених в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, з огляду на їх неоспорювання відповідачем, письмова форма даного правочину дотримана, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та не суперечить приписам ст.ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

При цьому, на виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надав відповідачу кредит у обумовленому розмірі.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості становить 38640 грн., з якої 12000 грн. тіло кредиту, 17400 грн. відсотки, 1080 грн. комісія (пов`язана з наданням кредиту), 2160 грн. додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) та 6000 грн. неустойка.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, не доведено належного повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених договором, презумпція правомірності якого не спростована.

З огляду на викладене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на те, що відповідач допустив порушення умов договору щодо своєчасної та повної сплати кредиту та плати за користування ним, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи те, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем, а тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6000 грн. неустойки задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 32640 грн.

Доводи представника позивача про те, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування, суд визнає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позовні вимоги задоволено на 84,47 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2248,93 грн.

При ухваленні судового рішення суд не вирішує питання щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником позивача у позовній заяві зазначено, що докази щодо понесення витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Керуючись ст.ст. 16, 525, 526, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором 23.05.2025-100000837 від 23 травня 2025 року в сумі 32640 (тридцять дві тисячі шістсот сорок) грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2248 (дві тисячі двісті сорок вісім) грн. 93 коп.

У задоволенні частини позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» неустойки відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв