Ухвала суду № 138000990, 06.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16868/23

Провадження №: 2-др/755/73/26

У Х В А Л А

"06" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши заяву представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Перша київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Перша київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.06.2026 позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

10.06.2026 до суду надійшла заява представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, у якій останній просить суд: ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 40 000 грн.

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що 03.06.2026 Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу, якою позовну заяву залишено без розгляду. Представник відповідачки зазначає, що в даному процесі, позивач діяв недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов (не міг визначитись з підставами, змінював підстави позову, при цьому не додаючи доказів на підтвердження своїх вимог), систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору (затягував процес, не з`являвся на судові засідання), недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача (не оформлення спадщини відповідачем), дії позивача були умисні. В ухвалі суду про залишення позову без розгляду судом встановлено, що стороною позивача залишено поза увагою обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження, оскільки стороною позивача у належний спосіб не було повідомлено суд про неможливість прибуття у судове засідання, що дає суду підстави для залишення позову без розгляду за наведених вище судом обставин, з урахуванням вказаних положень законодавства. Тобто судом встановлена недобросовісна поведінка позивача, який недобросовісно користувався наданими законом процесуальними правами, недобросовісні дії позивача зумовлювали затягування судового процесу. В відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено про очікувані витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн. Враховуючи зловживання процесуальними правами зі сторони позивача, розгляд справи затягнувся, що призвело до укладення додаткової угоди, а тому загальна вартість послуг наданих відповідачці складає 40 000 грн.

12.06.2026 до суду надійшли заперечення представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5 на подану заяву, у яких він заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу та просив повністю відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування зазначив, що заяву подано з неправильним застосуванням процесуального закону. Так, відповідачка обґрунтовує свою заяву статтею 270 ЦПК України, яка передбачає можливість ухвалення судом додаткового рішення. Однак інститут додаткового рішення (стаття 270 ЦПК України) є похідним від рішення суду, ухваленого за результатами вирішення справи по суті, та застосовується виключно для усунення недоліків саме такого рішення. У цій справі рішення по суті спору не ухвалювалося провадження закінчено постановленням ухвали про залишення позовної заяви без розгляду від 03.06.2026. За відсутності основного рішення суду по суті спору ухвалення додаткового рішення в розумінні статті 270 ЦПК України є неможливим. Питання ж про розподіл судових витрат у разі залишення позову без розгляду вирішується судом у порядку частини 6 статті 142 ЦПК України шляхом постановлення ухвали, а не додаткового рішення. Таким чином, обрана відповідачкою процесуальна форма звернення не відповідає вимогам закону. Крім того, ухвалу від 03.06.2026 оскаржено в апеляційному порядку, тому вирішення питання про судові витрати є передчасним. В той же час, відсутні визначені частиною 9 статті 141 ЦПК України підстави для покладення витрат на позивача (немає зловживання чи недобросовісних дій позивача). Залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою саме по собі не свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами або про його недобросовісну поведінку. Для стягнення витрат відповідачка зобов`язана довести, які конкретно дії позивача були необґрунтованими чи недобросовісними, чи були вони умисними та чим це підтверджується. Жодного такого доказу відповідачкою не надано, а твердження відповідачки про те, що позивач нібито «затягував процес» та «не з`являвся в судові засідання», є голослівними, не підтверджені жодними доказами та не відповідають дійсності. Так, під час розгляду справи позивач перебував на службі у Збройних Силах України перебуваючи у зоні бойових дій, у зв`язку з чим ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22.05.2024 було зупинено розгляд справи і поновлено лише 05.09.2025. Подальші відкладення розгляду справи були спричинені перебуванням позивача на тривалому лікарняному у зв`язку із отриманою травмою під час бойових дій по захисту Батьківщини, яка в подальшому призвела до отримання позивачем інвалідності 2 групи. Крім того неявка сторони позивача в судове засідання 03.06.2026 була зумовлена поважною причиною зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні. Отже, недобросовісність у діях позивача відсутня в принципі, позивач діяв в межах передбачених процесуальним законодавством. Крім того, понесення відповідачкою витрат не підтверджене належними фінансовими документами, а заявлений розмір витрат перевищує попередньо заявлений, є непропорційним і не відповідає критеріям статті 137 ЦПК України. В той же час, 02.12.2024 на підставі додаткової угоди № 2 відповідачкою нібито внесено ще 20 000 грн, також за відсутності будь-якого обґрунтування щодо обсягу та вартості послуг. Проте, на момент складання додаткової угоди від 02.12.2024 №2 та нібито внесення коштів, розгляд справи було зупинено відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 22.05.2024, тобто адвокатом фактично не здійснювалось жодних процесуальних дій по справі, а розмір витрат нібито сплачених відповідно до додаткової угоди № 2 фактично дублює суму очікуваних витрат адвоката передбачених на весь судовий розгляд такої справи. Таким чином, відсутнє будь-яке обґрунтування реальності адвокатських витрат їхньої дійсності, необхідності та розумності їхнього розміру. Крім того, позивач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи, є соціально вразливою особою з обмеженими можливостями отримання доходу, а тому зазначена обставина за відсутності доведеної недобросовісності позивача є самостійною додатковою підставою для відмови у стягненні з нього судових витрат або для істотного зменшення їх розміру.

Заява представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення передана головуючому судді Катющенко В.П. 12.06.2026 на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

12.06.2026 судом витребувані матеріали справи № 755/16868/23 з відділу цивільних справ Дніпровського районного суду міста Києва, які передані головуючому судді 29.06.2026.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Таким чином, розглянувши подану заяву без повідомлення учасників справи, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, статтею 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Але таке право не є абсолютним. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 133 ЦПК України).

Згідно частини 5 статті 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно роз`яснень пункту 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.

Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено частиною п`ятою статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача».

У додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21 Верховний суд вказав, що оскільки норма частини п`ятої статті 130 ГПК України (яка відповідає положенням статті 142 ЦПК України) не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Представник відповідачки зазначає, що позивач діяв недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов (не міг визначитись з підставами, змінював підстави позову, при цьому не додаючи доказів на підтвердження своїх вимог), систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору (затягував процес, не з`являвся на судові засідання), недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача (не оформлення спадщини відповідачем), дії позивача були умисні. Разом з тим, дані твердження не доведені належними та допустимими доказами, як і не конкретизовано, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони були виражені.

Згідно частини 9 статті 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язковою умовою є зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Відповідно до частин 1-3 статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними права дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується (постанова Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 619/1146/17-ц).

Верховний Суд у постанові від 18.09.2023 у справі №711/64/23 (провадження № 61-8686св23) зазначив, що «для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.

Крім того, залишення заяви без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.

Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.

За таких обставин, оскільки представником відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 не наведено жодних обставин, які дають можливість зробити висновок про те, що дії сторони позивача є необґрунтованими, судом не встановлено наявність необґрунтованих, винних чи недобросовісних дій позивача, а тому суд вважає, що правові підстави для компенсації відповідачці здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, відсутні, а тому відмовляє в задоволенні заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України ст.ст. 2, 4, 10, 13, 15, 133, 137, 141, 142, 260, 261, 270, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволені заяви представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Перша київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя: