Ухвала суду № 138000877, 24.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/6575/23

Провадження №: 1-кс/755/2720/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2026 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022100040003537 від 04.11.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и л а :

прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернувся до слідчої судді з клопотанням про арешт майна, а саме на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694, шляхом заборони розпорядження, в тому числі, заборони укладання будь-яких договорів купівлі-продажу, міни, дарування, іпотеки, застави, тощо.

Мотивуючи клопотання, прокурор посилається на те, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12022100040003537 від 04.11.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, досудове розслідування у якому здійснюється слідчими слідчого відділу Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві.

Під час проведення процесуального керівництва у вказаному провадженні встановлено, що у провадженні Господарського суду Київської області перебувало провадження за позовом приватного підприємства «Омега» до товариства з обмеженою відповідальністю «Тремп-ЛТД» про визнання договору укладеним та визнання права власності та за зустрічним позовом товариства з обмежено відповідальністю «Тремп-ЛТД» до Приватного підприємства «Омега» про визнання права власності на нежилі приміщення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2009 у справі № 21/084-09 (суддя ОСОБА_4 ) у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

За товариством з обмеженою відповідальністю «Тремп-ЛТД» (код ЄДРПОУ 21547694) визнано право власності, в тому числі, на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50 кв.м.

У подальшому, на підставі вказаного судового рішення, Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації (КП КМР «КМ БТІ» за ТОВ «Тремп ЛТД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «В», загальною площею 50 кв.м по АДРЕСА_1.

Далі, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 , прийнято рішення (з відкриттям розділу) індексний номер 56369966 від 29.01.2021, відповідно до якого за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. В), загальною площею 50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Підставою для внесення відомосте до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» стала Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер КВ142132000510 від 06.06.2013, видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві.

У подальшому встановлено, що Відділом № 4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до Державного земельного кадастрі 10.02.2023, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 14.02.2022, розробленої ФОП ОСОБА_6 , внесені відомості щодо присвоєння земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1), площею 0,0123 га, кадастрового номеру 8000000000:66:074:0008.

Разом з тим, як на час прийняття Господарським судом Київської області рішення від 27.04.2009 у справі № 21/084-09, реєстрації права власності за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД», що здійснена Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за товариством, а також реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, Київською міською радою рішень щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:074:0008 по АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1 ) не приймалося, що свідчить про самочинність будівництва нежитлової будівлі літ. «В» загальною площею 50 кв.м за цією адресою.

Щодо самочинності будівництва об`єкту нерухомого майна

Відповідно до ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Нормами ст. ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованості активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права не нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Отже, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування землею.

При цьому, положеннями ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, передбачено, що самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме: якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Частиною 2 ст. 376 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Так, первинна реєстрація права власності за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» на нежилу будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м по АДРЕСА_1, проведена Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

Підставою для здійснення такої реєстрації стало рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2009 у справі № 21/084-09, яким у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено, визнано за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» право власності, в тому числі, на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50 кв.м.

У подальшому, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 , прийнято рішення (з відкриттям розділу) 56369966 від 29.01.2021, відповідно до якого за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. В), загальною площею 50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вищевказаний ряд реєстраційних дій здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 50 кв.м по АДРЕСА_1, розміщеній на земельній ділянці площею 0,0123 га з кадастровим номером 8000000000:66:074:0008 з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою шляхом створення позаконкурентних засад для прийняття Київською міською радою рішення про її надання в користування.

При цьому, згідно інформації Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 20.03.2025 № 057-3674, за поданням Департаменту, Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:66:074:0008 у власність чи користування.

Крім того, факт самочинності будівництва підтверджено інформацією Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 17.03.2025 № 073-848, відповідно до якої останній не видавав, не реєстрував документів, які б надавали право на виконання підготовчих та будівельних робіт і не приймав в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт - нежитлову будівлю літ. «В» будинку АДРЕСА_1.

При цьому, за інформацією Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.03.2025 № 055-2476 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:074:0008у) у Дніпровському районі міста Києва, не надавались.

Окрім цього, у реєстрі адрес у м. Києві, який ведеться Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) згідно з Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у м. Києві» (зі змінами) відсутні відомості про документи щодо присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. «В», що розташована, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:074:0008 адреси АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва.

Інформація про відсутність відомостей про присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси: АДРЕСА_1 літ. «В» міститься в інформації Дніпровської районної в місті Києві адміністрації від 06.03.2025 № 103-2099, що надана на запит прокурора.

Із наведеного випливає, що нежитлова будівля, загальною площею 50 кв.м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0123 га з кадастровим номером 8000000000:66:074:0008 по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 дотримується позиції, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим, не породжує прав щодо розпорядження майном.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація права власності не є підставою для набуття права власності.

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17 (916/2791/13) зазначила, що реєстрація права власності на самочинне будівництво та особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

При цьому, здійснення відносно нього державної реєстрації прав, не змінюють правовий статус нерухомості як самочинно збудованого.

Разом з тим, знаходження на земельній ділянці, власником якої є Київська міська рада, самочинно збудованого об`єкту нерухомості істотно обмежує права власника землі.

Київська міська рада у цьому випадку не може використовувати земельну ділянку ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може надати ню землю в оренду будь-кому, окрім особи, за якою зареєстровано нерухоме майно, а тому державна реєстрація нерухомого манна на чужій земельній ділянці фактично обмежує права власника землі.

Вказаної правової позиції отримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» не набуло право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна літ. «В», площею 50 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва, адже спорудження спірного об`єкту здійснено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.

Щодо реєстрації права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю літ. «В», площею 50 кв.м по АДРЕСА_1 на підставі рішення суду.

Як зазначалося, первинна реєстрація на нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м по АДРЕСА_1 за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» здійснена на підставі рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2009 у справі № 21/084-09, яким у задоволенні первісного позову ПП «Омега» до ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» про визнання права власності відмовлено, зустрічний позов задоволено.

За товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД» (код ЄДРПОУ 21547694) визнано право власності, в тому числі, на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50 кв.м.

У свою чергу, позов ПП «Омега», був обґрунтований тим, що сторонами укладено протокол про наміри, яким останні погодили укласти не пізніше 01.07.2008 року договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, в тому числі, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В порушення зазначеного протоколу про наміри, ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» з ПП «Омега» не уклав договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, в тому числі, нежитлового приміщення літ. «В» по АДРЕСА_1, чим створює перепони у виникненні у ПП «Омега» права власності на приміщення.

У зв`язку із викладеним, ПП «Омега» просив суд визнати укладеним між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу вказаних приміщень та визнати за ним право власності.

Розглянувши справу, Господарський суд Київської області встановив, що протокол про наміри, складений між ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» та ПП «Омега» від 05.06.2008 не є попереднім договором, оскільки не містить істотної умови основного договору - ціни договору та не породжує обов`язку ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» укласти договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, а відтак не породжує прав у ПП «Омега» на спірні нежитлові приміщення.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про необґрунтованість первісного позову ПП «Омега», а тому відмовив у його задоволенні.

Разом з тим, розглядаючи зустрічний позов ТОВ «ТРЕМП-ЛТД», суд зазначив, що його право власності підтверджується договорами купівлі-продажу приміщень павільйону, що укладені між ОСОБА_7 та ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» від 01.08.2008.

Таке обґрунтування, суд вважав достотнім для визнання права власності на ряд об`єктів нерухомого майна, в тому числі, нежитлову будівлю літ. «В» по АДРЕСА_1.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Так, відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 28.03.2025 № 062/14-3293 первинна реєстрація права власності на нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м проведена та зареєстровано за ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» на підставі рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2004, а отже право власності на спірні об`єкти, в тому числі, на приміщення літ. «В» по АДРЕСА_1 не виникло і не могло виникнути за договорами купівлі-продажу приміщень павільйону, що укладені між ОСОБА_7 та ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» від 01.08.2008.

Більш того, відповідно до вимог ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Більш того, зважаючи на відсутність оформленого відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України права власності чи права користування земельною ділянкою за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД» по АДРЕСА_1, а також відсутності дозвільних документів на її забудову нежитловим приміщенням літ. «В», остання є самочинним будівництвом на яку, відповідно до положень вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України, право власності на виникає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

Більш того, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).

Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

При цьому, частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Водночас, обставини встановлені рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27.09.2010 у справі № 2-3281/10 не є преюдиційними.

Так, в описовій частині рішення суду, яке стало підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт відсутнє посилання на встановлені судом обставини, що вказана нежитлова будівля збудована на земельній ділянці, яка надавалась товариству або іншій особі для будівництва, а також про отримання відповідних дозвільних документів на будівництво.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 звернула увагу, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 19/6 (ЄДРСРУ № 91292740).

Водночас, справа № 21/084-09 розглядалась Господарським судом Київської області без залучення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташовано спірне майно, право власності на яке зареєстроване на підставі рішення цього ж суду.

Отже, наявність рішення суду від 27.04.2009 у справі № 21/084-09 не може свідчити про добросовісне набуття та подальшу державну реєстрацію права власності, в тому числі, на нежитлову будівлю літ. «В», загальною площею 50 кв.м по АДРЕСА_1.

Згідно ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц дійшла висновку, що ухвалене у справі судове рішення за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, відносно якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц та в постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.28), незалежно від того чи було таке рішення в подальшому оскаржено і скасовано.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.112018 у справі № 920/615/16.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовою для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Наведене свідчить, що набуття права власності регулюється окремими нормами законодавства, відтак зазначений зустрічний позов у справі заявлено з формальних підстав не для визнання, а для набуття (встановлення) права власності, оскільки враховуючи положення ст. ст. 220, 331, 376, 657 Цивільного кодексу України, жодна особа, в тому числі і товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», не набувала право власності на спірний самочинно збудований об`єкт нерухомості.

Отже, з огляду на зазначене, метою звернення до суду із зустрічним позовом було фактично не захист порушеного права власності на майно, а визнання судом виникнення у товариства права власності на самочинно збудоване майно, оскільки такого права у товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД» ніколи не існувало.

Більш того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (на час проведення державної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного

запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності. Тому ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації неможливо. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18.

Отже, необхідною умовою для вчинення реєстраційних дій є наявність нерухомого майна та підтвердження особою факту виникнення у неї відповідного права на таке майно.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав у ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням вказаним спірним майном є момент набуття права власності, яке у встановленому законом порядку не набуте (положення ст. 376 ЦК України), вимоги товариства щодо визнання його власником майна у судовому порядку не ґрунтуються на законі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ним особи.

За вказаних обставин, ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» не було законним власником вказаного нерухомого майна, адже в будь-якому випадку за відсутності належних документів щодо наявності підстав для виникнення права власності судове рішення жодним чином не породжує та не підтверджує таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Більш того, необхідно зазначити, що відповідно до Витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, ОСОБА_7 від шлюбу з ОСОБА_8 має доньку ОСОБА_9 , яка представляла інтереси ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» під час судового розгляду.

Крім цього, між ОСОБА_9 (представник ТОВ «ТРЕМП-ЛТД» та ОСОБА_10 (представник ПП «Омега») зареєстровано шлюб.

У свою чергу ОСОБА_8 (дівоче прізвище ОСОБА_8), має рідну сестру ОСОБА_11 , яка є директором та засновником ПП «Омега», якою було подано первісний позов.

Таким чином, сторони господарської справи № 21/084-09 пов`язані між собою родинними зв`язками.

Постановою прокурора від 16.06.2026, об`єкт нерухомого майна -нежитлова будівлі літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, з метою збереження речового доказу є необхідність у накладенні арешту на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстав наявності зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в державному реєстрі права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, щодо якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав, чи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав; 3)державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації прав на нерухоме майно (крім іпотеки); 5) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є заборона відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі договору, або податкова застава; 6) державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину; 7) державної реєстрації права власності на нерухоме майно Іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за Іпотекодержателем; 8) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі нотаріально посвідченого договору - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна.

Таким чином, наявність накладеного арешту на об`єкт нерухомого майна -нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694, не буде перешкодою для державної реєстрації прав на них у випадках, зазначених у ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі.

Представник власника майна «ТРЕМП-ЛТД» у судове засідання не з`явився, причини неявки та їх поважність не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Слідча суддя, ознайомившись з клопотанням, дослідивши матеріали, яким воно обґрунтовується, дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої вказаної статті КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Крім того, згідно із ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Речовими доказами, згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, прокурора, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови і з наведенням мотивів такого рішення.

Постановою прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 від 16.06.2026, об`єкт нерухомого майна -нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694, визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

У судовому засіданні слідчою суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна, а також враховуючи необхідність збереження речових доказів у вказаному кримінальному провадженні, тому підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Найменш обтяжливим способом арешту майна за даних обставин є заборона розпорядження об`єктом нерухомого майна. Водночас положеннями КПК України не передбачено при накладенні арешту на майно заборони укладання будь-яких договорів купівлі-продажу, міни, дарування, іпотеки, застави, тощо, а тому у цій частині клопотання слід відмовити.

Взявши до уваги вищевикладене, кваліфікацію кримінального правопорушення за фактами вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, слідча суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.

Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. The United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Взявши до уваги вищевикладене, кваліфікацію кримінального правопорушення за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, слідча суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170-173, 175,309, 372, ст. 392, ст. 532 КПК України, слідча суддя

п о с т а н о в и л а :

клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694, шляхом заборони розпорядження.

Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. «В» загальною площею 50 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2279473780000, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕМП-ЛТД», код ЄДРПОУ 21547694, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У задоволенні клопотання в іншій частині відмовити.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 .

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Слідча суддя: ОСОБА_12