Рішення № 138000406, 07.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Справа №640/18530/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 22.06.2022 року №0077993-2408-2650/2 на суму 68 992,60 грн, №0077994-2408-2650/2 на суму 28 019,76 грн, №0077993-2408-2650/1 на суму 78 005,85 грн, №0077994-2408-2650/1 на суму 31 712,46 грн, №0079191-240110-2650 на суму 99 090,00 грн, №0079192-240110-2650 на суму 40 284,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв`язку із тим, що належне позивачу приміщення (склад) відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується в господарській діяльності ТОВ «Натуральні продукти», а тому не може бути об`єктом оподаткування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 (суддя Федорчук А.Б.) відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній стверджує про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки позивач не зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому вона не може використовувати належні на праві власності об`єкти нерухомості у господарській діяльності.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

24.04.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.04.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 прийнято адміністративну справу №640/18530/22 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано сторонам по справі за наявності подати до суду додаткові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , на праві приватної власності, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2018 №123999021 належить нежитлове приміщення загальною площею 447,6 кв.м., що знаходиться за юридичною адресою: м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 26, приміщення під літерою «Л», яке відноситься за своїм призначенням до «виробничо-складських».

На праві приватної власності, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2018 №123998183 належить нежитлове приміщення загальною площею 1 101,0 кв.м., що знаходиться за юридичною адресою: м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 26, приміщення під літерою «Е», яке відноситься за своїм призначенням до «виробничо-офісних».

На підставі Договору оренди нерухомого майна від 02.04.2018 №б/н та акту приймання-передачі від 02.04.2018 позивач передала приміщення на користь суб`єкта господарювання ТОВ «Натуральні продукти» для розміщення виробництва.

Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0077993-2408-2650/2 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2019 рік на суму 68 992,60 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0077994-2408-2650/2 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2019 рік на суму 28 019,76 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0077993-2408-2650/1 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2020 рік на суму 78 005,85 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0077994-2408-2650/1 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2020 рік на суму 31 712,46 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0079191-240110-2650 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2021 рік на суму 99 090,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0079192-240110-2650 від 22.06.2022, яким позивачу визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості код 18010300 за 2021 рік на суму 40 284,00 грн;

Позивач, вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення - рішення, звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі ПК України), визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами статті 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України вказує, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

В свою чергу, підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З вказаних норм вбачається, що підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

При цьому, передбачаючи податкову пільгу у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Суд акцентує увагу, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Крім того, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові, законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), та вказала, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.

А отже, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у разі, якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Отже, на підставі викладеного правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.04.2020 у справі №823/1751/17 та від 24.07.2020 у справі №500/90/19, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також технічного паспорту і експлікацій до плану нежитлового приміщення по вул. Василя Жуковського, буд. 26, вказані об`єкти нерухомого майна є виробничо-складською будівлею та виробничо-офісною будівлею, тобто за своїми характеристики відноситься до будівель промисловості.

У позовній заяві позивач зауважила, що належні їй нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: вул. Василя Жуковського, буд. 26, вона надає в оренду іншим суб`єктам господарювання, а саме ТОВ «Натуральні продукти»

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Натуральні продукти» 02.04.2018 укладено Договір оренди нерухомого майна №б/н та складено акт приймання-передачі від 02.04.2018, відповідно до яких позивач передала приміщення на користь суб`єкта господарювання ТОВ «Натуральні продукти» для використання в якості складу та офісу у власній виробничій діяльності.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що нежитлові приміщення за вказаною адресою надаються позивачем в оренду іншим суб`єктам господарювання, що, у свою чергу, свідчить про використання вказаних приміщень відповідно до виду господарської діяльності, та наявність підстав для застосування податкової пільги.

У зв`язку з цим суд вважає, що позивач звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: вул. Василя Жуковського, буд. 26, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 22.06.2022 року №0077993-2408-2650/2, №0077994-2408-2650/2, №0077993-2408-2650/1, №0077994-2408-2650/1, №0079191-240110-2650, №0079192-240110-2650 є необґрунтованими.

Відповідач як орган влади, не надав обґрунтування позбавлення позивача на застосування положення щодо неоподаткування об`єктів нерухомого майна промислового призначення. Будь-яких об`єктивних причин для виправдання відмінності у ставленні та застосуванні вказаної норми в залежності від організаційно-правової форми господарювання (ТОВ чи ФОП) чи способу використання об`єкта нежитлової нерухомості (оренда чи безпосереднє користування) для здійснення виробничої діяльності відповідачем не зазначено.

Отже, належні позивачу на праві приватної власності об`єкти нерухомості, підпадають під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв`язку з чим не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Окремо варто наголосити на тому, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів.

Так, у справі «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків, національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на позивача додаткових зобов`язань зі сплати податку

Зважаючи на нарахування контролюючим органом спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які не є об`єктом оподаткування зазначеним податком, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 22.06.2022 року №0077993-2408-2650/2, №0077994-2408-2650/2, №0077993-2408-2650/1, №0077994-2408-2650/1, №0079191-240110-2650, №0079192-240110-2650 та про наявність підстав для їх скасування.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних і достовірних доказів, які б спростовували доводи позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на суму 992 грн 40 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 992 грн 40 коп підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 22.06.2022 року №0077993-2408-2650/2, №0077994-2408-2650/2, №0077993-2408-2650/1, №0077994-2408-2650/1, №0079191-240110-2650, №0079192-240110-2650.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44116011, юридична адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн 40 коп (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.