Ухвала суду № 138000079, 06.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

06 липня 2026 року м. Київ № 320/26488/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (код за ЄДРПОУ 00034039, адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 26), що полягає у не здійсненні повного розрахунку з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за всіма видами належного грошового забезпечення у належних розмірах на день виключення зі списків особового складу у зв`язку з достроковим припиненням контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу;

- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (код за ЄДРПОУ 14321475, адреса: АДРЕСА_2 ), що полягає у нездійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за період з 01 липня 2015 року по 08 листопада 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ), що полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_3 частини індексації грошового забезпечення, розрахованої як різниця між сумою індексації, що склалася у березні 2018 року (обчисленої із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення грошових доходів) і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, за період з 09 листопада 2018 року по 30 червня 2020 року;

- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, що полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_3 частини індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2020 року по 05 січня 2022 року, розрахованої як різниця між сумою індексації, що склалася у березні 2018 року (обчисленої із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення грошових доходів) і розміром підвищення доходу у березні 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України (код за ЄД РПОУ 00034039, адреса: м. Київ, вул. Володимирська, 26), що полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_3 частини індексації грошового забезпечення, розрахованої як різниця між сумою індексації, що склалася у березні 2018 року, обчисленої із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення грошових доходів, і розміром підвищення доходу у березні 2018 року, за період з 06 січня 2022 року по 07 жовтня 2024 року, та поточної індексації' за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року, обчисленої із застосуванням березня 2018 року місяцем підвищення доходу при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації;

- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення ОСОБА_4 за період з 01 січня по 07 жовтня 2024 року наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити нарахування (перерахунок виплачених сум індексації) та виплату недоплачених сум індексації грошового забезпечення ОСОБА_3 із одночасною виплатою рівноцінне» та повне» грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з таких виплат, у відповідності до положень п. 168.5 Податкового кодексу України та Порядку виплати щомісячне» грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44:

за період з 01 липня по 30 листопада 2015 року - із застосуванням липня 2014 року базовим місяцем для подальшого нарахування індексації;

за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації;

за період з 01 березня 2018 рогу по 07 жовтня 2024 року В частини індексації грошового забезпечення, розрахованої як різниця між сумою індексації, що склалася у березні 2018 року, обчисленої із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення грошових доходів, і розміром підвищення доходу у березні 2018 року;

за період з 01 січня по 31 грудня 2023 року-поточної індексації обчисленої із застосуванням березня 2018 року місяцем підвищення доходу при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації;

за період з 01 січня по 07 жовтня 2024 року - недоплачених сум поточної індексації, що виникла внаслідок перерахунку виплачених сум із застосуванням березня 2018 року місяцем підвищення доходу при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у належних розмірах за період з 01 липня 2015 року по 07 жовтня 2024 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» від 29.10.2000 № 2050-Ш та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з моменту виникнення права на виплату індексації грошового забезпечення кожного окремого місяця по день повного розрахунку, із одночасною виплатою рівноцінної та повної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з таких виплат;

- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України щодо виплати ОСОБА_3 у липні 2015 року, у червні 2016 року, у травні 2017 року, у липні 2018 року та у листопаді 2021 року грошової допомоги на оздоровлення у меншому, ніж належало, розмірі внаслідок неврахування у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати ОСОБА_3 у листопаді 2019 року тау березні 2020 року грошової допомоги на оздоровлення у меншому, ніж належало, розмірі внаслідок неврахування у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виплати ОСОБА_3 у березні 2022 року, у червні 2023 року та у травні 2024 року грошової допомоги на оздоровлення у меншому, ніж належало, розмірі внаслідок неврахування у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення виплаченої ОСОБА_5 у липні 2015 року, у червні 2016 року, у травні 2017 року, у липні 2018 року, у листопаді 2019 року, у березні 2020 року, у листопаді 2021 року, у березні 2022 року, у червні 2023 роту та у травні 2024 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення відповідного календарного місяця та провести виплату недоплачених сум із одночасною виплатою рівноцінної та повної грошової компенсації сум подану з доходів фізичних осіб, що утримується з таких виплат;

- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виплати ОСОБА_5 у лютому 2022 роту, у лютому 2023 роту та у квітні 2024 року матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у меншому, ніж належало, розмірі внаслідок неврахування у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої ОСОБА_3 у лютому 2022 року, у лютому 2023 року та у квітні 2024 року, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини для виплати такої допомоги, індексації грошового забезпечення відповідного календарного місяця та провести виплату недоплачених сум допомоги із одночасною виплатою рівноцінної та повної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з таких виплат.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовну заяву на предмет дотримання процесуальних норм щодо її форми та змісту, суд констатує її невідповідність та вважає за необхідне залишити позов без руху.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить, зокрема, зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 07.10.2024 року.

Разом із тим, вказані позовні вимоги необхідно оцінювати як вимоги про стягнення суми недоплаченого грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.

Таким чином, спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

До суду позивач із цим позовом звернувся 30.06.2026.

Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Але на дату, коли позивач мав дізнатись про порушення свого права на оплату праці (в частині позовних вимог до внесення відповідних змін до законодавства), норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).

Із набранням 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29 листопада 2023 року в справі №990/233/23, обставини якої є аналогічними до обставин справи № 990/242/23, необхідно зазначити таке:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.

З приводу «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ № 211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася. Згідно з Постановою КМУ № 651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.

У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.

Позивач з позовом звернувся до суду 30.03.2026, тобто більше ніж через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.

Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з даним позовом до 30.09.2023.

Наведена позиція суду узгоджується із практикою Верховного суду, зокрема ухвалою від 07.12.2023 по справі № 990/242/23, а також з висновками, викладеними у рішенні від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, а також у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Таким чином, суд не приймає доводів позивача, викладених у заяві про поновлення строку звернення до суду з даними позовом, оскільки у поданій заяві не зазначено жодних конкретних обставин, які унеможливлювали позивача своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25 липня 2023 року. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26 жовтня 2023 року. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02 листопада 2023 року о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.

Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У випадку ж який склався у цій справі, позивач 08.11.2018, 30.06.2020, 05.01.2022, 07.10.2024 року припинив трудову діяльність у відповідачів та при звільненні мав можливість отримати відомості про заробітну плату.

При цьому визначення моменту звільнення, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.01.2026 по справі № 200/8730/24.

Крім цього, суд зазначає, що отримання позивачем довідки про доходи у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Згідно із ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).

Водночас суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

А відтак, суд зазначає, що доводи викладені позивачем у заяві щодо підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, є безпідставними. В даному випадку позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовною заявою.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тому позивачу необхідно надати до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якому зазначити інші (відмінні) причини пропуску строку для звернення до суду з позовними вимогами за спірний період та надати відповідні докази на підтвердження даного факту.

Крім цього, відповідно до частини 1 статті 21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, або ж мають бути зверненні до одного відповідача, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.

Відповідні обставини мають бути обґрунтовані позивачем з урахуванням змісту спірних правовідносин.

Дослідивши зміст прохальної частини позовної заяви, судом встановлено, що позивачем в межах одного провадження фактично об`єднано масив різнорідних позовних вимог до трьох самостійних юридичних осіб Адміністрації Державної прикордонної служби України, Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» та Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів ДПСУ, які охоплюють понад дев`ятирічний період правовідносин (з 2015 по 2024 роки).

Зазначені позовні вимоги стосуються абсолютно різних предметів спору, а саме: нарахування поточної індексації грошового забезпечення за різні часові проміжки із застосуванням відмінних базових місяців; обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком; виплати індексації у вигляді різниці («фіксованої» індексації); стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати; а також перерахунку щорічної грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 10 окремих календарних років через неврахування індексації як розрахункової величини.

Зі змісту заявлених вимог вбачається, що позивач обрав процесуальну стратегію штучного кумулятивного накопичення позовних вимог, об`єднавши в межах одного провадження всі можливі майнові та немайнові претензії за останні дев`ять років своєї життєдіяльності. Позивач фактично висунув вимогу про проведення суцільного фінансово-правового аудиту всієї своєї військової служби у трьох різних установах за період з 2015 по 2024 роки, повністю ігноруючи критерії пов`язаності позовних вимог за підставами виникнення чи доказами.

Відповідно до частини першої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька позовних вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, вимог про розрахунки між тими самими сторонами.

Проте, подана позовна заява не містить жодного правового та фактичного обґрунтування, яке б свідчило про наявність об`єктивного взаємозв`язку, тотожності підстав виникнення чи спільності доказової бази між усім масивом заявлених вимог. У тексті заяви повністю відсутнє будь-яке пояснення, чому вимоги щодо базового місяця індексації за 2015 рік мають розглядатися спільно з вимогами щодо нарахування матеріальної допомоги у 2024 році іншим відповідачем.

Об`єднуючи в одному позові вимоги щодо різних видів виплат, які виникли у різні періоди часу під час проходження військової служби у трьох різних військових частинах (що є самостійними розпорядниками бюджетних коштів та окремими суб`єктами владних повноважень), позивач фактично переклав на суд обов`язок із первинної систематизації, хронологічного структурування та процесуального роз`єднання його правових проблем.

Суд наголошує, що інститут об`єднання позовних вимог створений для процесуальної економії, а не для того, щоб позивач міг перекласти на суд виключно свій особистий обов`язок із структурування, хронологічного розподілу та правового аналізу власних претензій. Накопичення в межах однієї справи значної кількості автономних вимог, що базуються на різних нормативно-правових актах, які кардинально змінювали свою дію протягом 2015 2024 років, та потребують витребування і дослідження окремих масивів фінансово-розрахункових документів щодо кожної військової частини окремо, перетворює судовий процес на безсистемний розгляд хаотичного масиву даних. Це призведе до надмірного обтяження та невиправданого затягування судового процесу, що прямо суперечить засадам правосуддя.

Слід зазначити, що право позивача на диспозитивність не є абсолютним і не може реалізовуватися за рахунок створення очевидних перешкод для нормального функціонування суду. Суд не є технічним інструментом для розплутування хронологічно суперечливих вимог сторони. Самостійне роз`єднання позову судом на стадії відкриття провадження за таких умов покладає на суд надмірне та непередбачене законом додаткове навантаження. Процедура самостійного виділення вимог судом вимагає від нього алгоритмічного розподілу позовного матеріалу, самостійного виготовлення значного масиву копій документів для нових справ та технічного формування проваджень, що фактично є підміною функцій сторони та її адвоката, які отримують професійну правничу допомогу.

Процесуальний обов`язок щодо чіткого визначення меж спору та дотримання правил об`єднання вимог покладається законом виключно на позивача (його представника) і не може бути перекладений на суд шляхом подання кумулятивного позову з усіма можливими претензіями за весь період проходження служби. Недотримання позивачем балансу між власними інтересами та вимогами процесуального закону призводить до штучного ускладнення справи, що робить її відкриття у такому вигляді процесуально неприпустимим.

Окремо суд звертає увагу, що категорія даного спору передбачає його розгляд у порядку спрощеного позовного провадження. Законодавча логіка та інституційна суть спрощеного провадження полягають у швидкому, ефективному та спрощеному розгляді справ незначної складності, які характеризуються очевидністю предмета доказування та стандартним обсягом матеріалів справи. Натомість, штучне поєднання позивачем в одній заяві десятків автономних вимог за майже десятирічний період до трьох різних відповідачів повністю нівелює саму концепцію спрощеного судочинства. Спрощена процедура не розрахована на дослідження громіздких фінансових архівів трьох різних установ за дев`ять років.

За таких обставин, позовна заява в частині недотримання вимог статті 172 КАС України містить суттєві недоліки, що перешкоджають відкриттю провадження у справі та є підставою для залишення її без руху.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права з підтверджуючими доказами;

- детального розрахунку виплат, які за твердженням позивача підлягали йому до виплати відповідачами у спірний період, у розрізі фактично проведених відповідачами виплат та зазначенням їх складових і різниці;

- уточненої позовної заяви (відповідно до кількості учасників справи та один екземпляр для суду) з визначеними у ній позовними вимогами, що мають єдині підстави їх виникнення (пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами), з урахуванням висновків суду, що наведені у цій ухвалі, або надати ґрунтовні та деталізовані письмові пояснення, що заявлені позовні вимоги є пов`язаними між собою із наведенням конкретного переліку таких підстав;

- щодо позовних вимог, не пов`язаних єдиними підставами та доказами, - окремих адміністративних позовів у загальному порядку.

Зважаючи на надану законодавцем до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС технічну можливість розглядати (формувати та зберігати) справи в паперовій, електронній чи змішаній формі, суддя вважає за доцільне дану справу розглядати у змішаній формі (електронній формі).

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений даною ухвалою.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Панченко Н.Д.