Ухвала суду № 137999182, 06.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 липня 2026 рокуСправа № 160/2833/26 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі заступника начальника Григорян Наріне Альбертівни про визнання дій неправомірними, скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі заступника начальника Григорян Наріне Альбертівни, в якій позивач просить суд:

визнати дії Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі заступника начальника Григорян Н. А., що полягали у вчиненні виконавчої дії винесення постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат неправомірними;

скасувати Постанову про стягнення виконавчого збору від 30.01.2026 ВП № 80122620 винесену заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною;

скасувати Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.01.2026 ВП № 80122620 винесену заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною;

зобов`язати Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі заступника начальника Григорян Н. А зупинити вчинення виконавчих дій відповідно до п. 10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/2833/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 18.02.2026 відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 зазначену ухвалу про відмову у відкритті провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов таких висновків.

До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.

Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19, пункти 20, 21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21, пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 28), від 21 вересня 2023 року у справі № 990/49/22 (провадження № 11-95заі23, пункт 23)).

Тому, для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тоді як господарсько-правові відносини вирізняються наявністю учасників які є господарюючими суб`єктами, а також державні органи, коли вони виступають не як носії влади, а як рівноправні партнери. Основою таких правовідносин є майновий інтерес, а не виконання державним органом своїх управлінських функцій.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й певні постанови виконавця.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до статті 74 КАС сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Аналогічні приписи містить стаття 339 Господарського процесуального кодексу України (на момент дії ГПК), за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно, за загальними правилами процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Разом з тим, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VІІІ.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74Закону № 1404-VІІІ).

Отже, Закон № 1404-VІІІ відносить до справ адміністративної юрисдикції спори щодо постанов про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

За змістом постанов від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.

Апелянт в даній справі зазначив, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 від 23.06.2020 у справі № 705/1804/13-ц тощо.

У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження» (пункт 5 частини першої статті 3, частина четверта статті 42, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ; абзац четвертий пункту 23 розділу ІІІ, абзаци сьомий, чотирнадцятий-сімнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5)), так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження» (абзац тринадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5).

Відповідно до діючої Інструкція № 512/5 встановлюється такий вид постанови, як постанова про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

Умовою винесення постанови про розмір мінімальних витрат є її винесення на стадії відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини).

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

-відкриття виконавчого провадження;

-стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

-стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

-стягнення витрат виконавчого провадження;

-закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Умовою винесення постанови про стягнення виконавчого збору також є стадія відкриття виконавчого провадження, а саме, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Отже, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.

Проте, враховуючи що постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про розмір мінімальних витрат виносяться одночасно (в день відкриття провадження), ці постанови не є тотожними документами виконавця у виконавчому провадженні, це два різні документи з різною правовою природою, метою та порядком розрахунку.

Так, постанова про стягнення виконавчого збору є санкцією за примусове виконання рішення, розмір якої чітко визначений законом: 10% від суми боргу (або фіксована сума для немайнових рішень), гроші перераховуються у Державний бюджет України та стягується лише при фактичному виконанні рішення.

Тоді як постанова про розмір мінімальних витрат є компенсацією фактичних витрат на адміністрування справи, розраховується за кошторисом (папір, марки тощ), кошти надходять на рахунок органу ДВС/приватного виконавця для покриття видатків, стягуються незалежно від того, чи буде борг погашений повністю, оскільки витрати вже понесені.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Сплата виконавчого збору є одним із видів витрат виконавчого провадження (пункт 8 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5).

Відповідно до статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об`єктом оскарження.

Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання самого судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті).

У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (витяг з тексту статті).

Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ встановлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.

Постанови виконавця про стягнення виконавчого збору і про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидві постанови виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення.

Більше того, у справі, що розглядається, виконавець виніс постанову «про розміру мінімальних витрат виконавчого провадження» (ас20) та «постанову про стягнення виконавчого збору» (ас21), які по своїй суті є постановами про стягнення витрат виконавчого провадження та є окремими виконавчими документами, оскільки в оскаржуваних постановах виконавець визначив для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, зазначив одержувача цих коштів, а у постанові про стягнення виконавчого збору вказано, що ця постанова є виконавчим документом і набирає чинності з моменту її винесення, а також строк пред`явлення до виконання в три місяці.

Тож за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору, а також визнання протиправними та скасування відповідних постанов.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

29.06.2026 адміністративна справа №160/2833/26 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №160/2833/26 передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Перевіривши матеріали позовної заяви, враховуючи постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026, суд указує, що позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 171, 287 КАС України.

Справа підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Підстави для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Частиною 2 ст. 159 КАС України передбачено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного суду України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу (ч. 3 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на наведені норми процесуального законодавства, з метою повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, суд уважає за необхідне витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №80122620.

Відповідно до ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі ст. 119 КАС України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, а також скорочені строки розгляду цієї категорії справ, суд зазначає, що відзив на позовну заяву (у разі наявності заперечень) та витребувані судом документи мають бути надані до суду у строк до 16 липня 2026 року включно.

Крім цього, у позовній заяві позивачем як третю особу зазначено Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, пред`явивши позов до однієї або декількох сторін. Задоволення позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд адміністративної справи за клопотанням учасника справи починається спочатку.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (ч.ч. 4, 5 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак позивачем не наведено доводів щодо того, яким чином рішення у цій справі вплине безпосередньо на права чи обов`язки зазначеної третьої особи.

Таким чином, суд відмовляє у залученні до участі у справі як третьої особи Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Керуючись ст.ст. 9, 49, 80, 243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі заступника начальника Григорян Наріне Альбертівни про визнання дій неправомірними, скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії, і відкрити провадження у справі №160/2833/26 за наведеним позовом.

Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Кучугурною Н.В.

Відмовити у залученні до розгляду справи як третьої особи Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Призначити розгляд справи на 22 липня 2026 року на 16:00 год.

Розгляд справи відбудеться у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5.

Витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №80122620.

Встановити відповідачу строк до 16 липня 2026 року включно для надання відзиву на позовну заяву (у разі наявності заперечень) та витребуваних судом документів.

Відзив має відповідати вимогам, установленим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 3 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч.6 ст.162, ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України).

Роз`яснити, що відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Особи, які беруть участь у справі, або їх представники допускаються до участі у судовому засіданні за наявності документа, що посвідчує особу кожного, та документа, що засвідчує повноваження їх представників, згідно зі статтею 59 КАС України.

Інформацію щодо цієї адміністративної справи особи, які беруть участь у справі, можуть отримати на офіційному порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.

Суддя Н.В. Кучугурна