Рішення № 137999045, 07.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокуСправа №160/11765/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ВіГоловного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (яка оформлена листом Вільногірського сектору від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26) у видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20 січня 2026 року законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулася до Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу дитині, у зв`язку з досягненням нею 14-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, без обробки персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі. Листом від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26 у задоволенні заяви відмовлено з посиланням на відсутність рішення суду, яке зобов`язувало б Державну міграційну службу України оформити паспорт зразка 1994 року. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки право на отримання паспорта у формі книжечки гарантоване статтями 8, 19, 22, 32 Конституції України, узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, а обумовлення реалізації конституційного права дитини наявністю судового рішення суперечить закону. Позивач наголошує, що згоди на обробку персональних даних дитини не надавалося, а норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» звужують обсяг існуючих прав і свобод, що не допускається статтею 22 Конституції України, та не відповідають вимогам якості закону і статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надав відзив, згідно якого Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області проти позову заперечує, зазначаючи, що відповідно до Закону України № 5492-VI єдиною формою паспорта громадянина України є картка, що містить безконтактний електронний носій, а оформлення та видача паспорта зразка 1994 року у формі книжечки здійснюється виключно на підставі рішення суду, що набрало законної сили (абзац 6 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, Тимчасовий порядок, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456). Відповідач вказує, що лист Вільногірського сектору від 31.01.2026 має роз`яснювальний характер і не є рішенням суб`єкта владних повноважень; що справа про видачу паспорта особі, яка не досягла 16-річного віку, не має ознак типової справи, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 340/2618/19; що зазначена постанова Великої Палати є індивідуальним актом; що позивач не навів жодних конкретних мотивів та особливих обставин, які обґрунтовували б відступ від загального порядку оформлення паспортів (з посиланням на постанову Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 420/29754/23 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Скугар та інші проти Росії»); а також що виняток із загального правила потребує доведення особливих обставин з огляду на принцип рівності (стаття 24 Конституції України). За наведеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядається, зокрема, справа незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), є громадянином України та досяг 14-річного віку.

20 січня 2026 року ОСОБА_2 разом із законним представником - матір`ю ОСОБА_1 звернувся до Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (вх. №К-3/6/1218-26 від 20.01.2026) із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та обробки персональних даних.

Листом Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26 у задоволенні зазначеної заяви відмовлено. Підставою для відмови зазначено відсутність рішення суду, що набрало законної сили, яке зобов`язувало б Державну міграційну службу України оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, з посиланням на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Пунктами 2, 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ), передбачено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже, Положенням № 2503-ХІІ передбачено дві форми паспорта громадянина України - паспортну книжечку і паспортну картку.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, визначено Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Відповідно до частини 3 статті 13 цього Закону паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

На виконання положень Закону № 5492-VI Кабінет Міністрів України постановою від 25 березня 2015 року № 302 затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, а також Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Пунктом 3 цієї постанови встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 1 листопада 2016 року припиняється. Разом з тим абзацом 6 пункту 3 постанови встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Відповідний порядок затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456.

Аналіз наведених норм свідчить, що чинне законодавство передбачає дві форми паспорта громадянина України, при цьому оформлення та видача паспорта у формі книжечки зразка 1994 року здійснюється на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Згідно із частинами 5, 6 статті 6 цього Закону не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Питання права особи по досягненню нею 14-річного віку на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв`язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних, було предметом дослідження Верховного Суду, за наслідками якого сформовано правові висновки у постановах від 18 листопада 2021 року у справі № 420/4049/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 420/5353/20, та у подальшому підтримано у постановах від 17 травня 2023 року у справі № 420/12574/21 і від 09 листопада 2023 року у справі № 380/16510/22.

У зазначених постановах, з огляду на визначені частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Верховний Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Тимчасовий порядок № 456. Верховний Суд наголосив на імперативності приписів Закону № 5492-VI, якими встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України, а також на тому, що за відсутності у особи паспорта така особа не має підтвердження громадянства України, що може створювати перешкоди у реалізації нею своїх громадянських прав.

Правову позицію щодо права особи на отримання паспорта у формі паспортної книжечки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (провадження № Пз/9901/2/18). У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних та залишають лише право на отримання паспорта, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені правові висновки до встановлених обставин, суд виходить з того, що ОСОБА_2 досяг 14-річного віку та в силу частини 2 статті 21 Закону № 5492-VI зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Реалізуючи через законного представника гарантоване Конституцією України право на вибір форми документа, що посвідчує особу, та скориставшись правом не надавати згоду на обробку персональних даних (стаття 32 Конституції України, стаття 6 Закону № 2297-VI, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), позивач звернувся із заявою про оформлення та видачу паспорта у формі книжечки зразка 1994 року. Оскільки чинне законодавство не врегульовує наслідків відмови особи від обробки її персональних даних та не передбачає альтернативи такому вибору, а норми Закону № 5492-VI у частині запровадження єдиної форми паспорта з безконтактним електронним носієм звужують обсяг існуючих прав і свобод, право позивача на отримання паспорта у формі книжечки підлягає захисту.

За таких обставин відмова Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, оформлена листом Вільногірського сектору від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26, у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року є протиправною.

При цьому, оскільки відповідно до абзацу 6 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 та Тимчасового порядку № 456 оформлення і видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється на підставі рішення суду, що набрало законної сили, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача оформити та видати такий паспорт.

Доводи відповідача про те, що особа, яка не досягла 16-річного віку, не має права на отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, суд відхиляє, оскільки Закон № 5492-VI не забороняє оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням особою 14-річного віку, а навпаки, покладає на кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, обов`язок отримати паспорт громадянина України. Аналогічний висновок сформульовано у наведених вище постановах Верховного Суду.

Посилання відповідача на те, що лист Вільногірського сектору від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26 має виключно роз`яснювальний характер і не є рішенням суб`єкта владних повноважень, суд також відхиляє. За своїм змістом зазначений лист є відмовою у задоволенні заяви про оформлення та видачу паспорта у формі книжечки, оскільки ним фактично відмовлено у наданні відповідної адміністративної послуги з підстав відсутності рішення суду. Така відмова створює перешкоди у реалізації прав дитини, а тому є актом, що підлягає судовому контролю в порядку адміністративного судочинства (статті 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України). Більше того, саме отримання відмови є передбаченою законодавством передумовою для звернення до суду з вимогою про зобов`язання оформити та видати паспорт зразка 1994 року.

Доводи відповідача з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 340/2618/19 про те, що дана справа не має ознак типової справи, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17, не спростовують висновків суду. Незалежно від того, чи є справа типовою у розумінні статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при виборі і застосуванні норми права зобов`язаний врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 цього Кодексу), у тому числі викладені у наведених постановах Верховного Суду, які безпосередньо стосуються права особи, яка досягла 14-річного віку, на отримання паспорта у формі книжечки у зв`язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних.

Щодо доводів відповідача про непідтвердження позивачем конкретних мотивів та особливих обставин, які обґрунтовують відступ від загального порядку оформлення паспортів, суд зазначає таке. Право на отримання паспорта у формі книжечки, як зазначено вище, ґрунтується на неприпустимості звуження обсягу існуючих конституційних прав і свобод (стаття 22 Конституції України) та на праві особи не надавати згоду на обробку персональних даних (стаття 32 Конституції України), а не виключно на релігійних переконаннях. Позивач послідовно, як у заяві до органу міграційної служби, так і в позовній заяві, посилався на незгоду з обробкою персональних даних дитини у Єдиному державному демографічному реєстрі. Обумовлення реалізації конституційного права дитини на отримання паспорта необхідністю доведення особливих обставин за відсутності законодавчо визначеної альтернативи обробці персональних даних покладало б на особу надмірний тягар. Посилання відповідача на принцип рівності (стаття 24 Конституції України) є безпідставним, оскільки позивач претендує не на привілей, а на реалізацію гарантованого всім громадянам права на вибір форми паспорта громадянина України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки позов задоволено, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (яка оформлена листом Вільногірського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 31.01.2026 № 1218-69/1218-26) у видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова