Ухвала суду № 137998819, 07.07.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог

07 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4287/26 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Смокович В.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії у 2026 році ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115 та у розмірі 1,121; включити в перерахунок і індексацію пенсії період з 01.03.2022 по 30.09.2022 з урахуванням заробітної плати і стажу, тобто на найбільш вигідних умовах, згідно вимог частини четвертої статті 42 Закону № 1058-ІV; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області здійснити з 01.03.2026 індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.03.2026; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області виконати рішення суду в повному обсязі, ігноруючи обмеження Постанови Кабінету Міністрів України № 821 (скасована судом у справі №320/51895/25) або аналогічної Постанови Кабінету Міністрів України, яка обмежує або відкладає виплату належної пенсії і боргів по пенсії, оскільки люба Постанова Кабінету Міністрів України, яка суперечить Закону, нижча за силою, ніж Закон, згідно вимогам пункту 5 частини другої статті 19 Закону України «Про правотворчу діяльність»; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 7763,17 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,11 з 01.03.2021 відповідно до пункту 1 Постанови №127, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 Постанови № 118, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 Постанови № 168, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 Постанови №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 відповідно до пункту 1 Постанови №209, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2026 відповідно до пункту 1 Постанови №236 та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2021.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11, 1,14, 1,197 та 1,0796 залишено без розгляду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду у частині позовних вимог за періоди з 01.03.2021 по 05.10.2025, у якій вказати інші поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження.

Позивачем 27.06.2026 на адресу суду направлено заперечення на ухвалу, які обґрунтовані тим, що позовна заява подана позивачем в місячний строк, значно менший строк, передбачений абзацом першим частини другої статті 122 КАС України, оскільки подана після відповіді ГУ ПФУ у Волинській області від 01.04.2026 він дізнався про порушення своїх прав. Уважає, що дана відповідь не відповідає вимогам частини другої статті Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Постанові Кабінету Міністрів України № 236 від 25.02.2026.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду в частині позовних вимог, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла наступного правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Отже, вищевказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, підлягають обов`язковому врахуванню.

Правильність застосування наведеної практики також підтверджується постановами Верховного Суду від 26.03.2026 у справі №320/48016/24 та від 18.06.2026 у справі № 420/25919/25.

Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовом в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 про залишення позовної заяви без руху суд визнав причини пропуску такого строку, які були наведені в позовній заяву, неповажними. У своїх запереченнях позивач повторно посилається на ті ж підстави для поновлення строку звернення до суду, яким судом вже надано оцінку.

Інших доказів на підтвердження будь-яких об`єктивних обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.

Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.

Суд зазначає про те, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 13.02.2024 у справі №140/9165/23.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, тому суд не визнає причини пропуску строку поважними та не вбачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

Наведені позивачем причини пропущення строку на звернення до суду не дають підстав для визнання їх поважними та поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач мав об`єктивну можливість своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Додатково, суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Таким чином, недоліки позовної заяви викладені в ухвалі суду від 24.06.2026 про залишення адміністративного позову без руху позивачем не усунуто.

Відтак, враховуючи те, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 122 КАС України звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та залишення позову в частині позовних вимог за період з 01.03.2021 по 05.10.2025 без розгляду на підставі частини третьої статті 123, пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України.

Керуючись частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом восьмим частини першої статті 240, статтями 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Визнати причини пропуску строку звернення до суду неповажними.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 01.03.2021 по 05.10.2025 залишити без розгляду.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя В.І. Смокович