Рішення № 137997485, 06.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/9183/24

Провадження № 2/635/1033/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року смт Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

секретаря судового засідання Козлюк Е.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі письмовими матеріалами, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА.

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б.н. від 07.04.2010 у розмірі 34388 грн. 06 коп., а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Одночасно з поданням позову представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки спір стосується документально підтверджуваних обставин і може бути вирішений на підставі письмових доказів, поданих учасниками справи. Заслуховування усних пояснень не є необхідним, оскільки у справі не порушуються питання, що потребують безпосередньої оцінки достовірності показань чи поведінки сторін. Такий порядок розгляду відповідає положенням ЦПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на усне слухання не є абсолютним, а письмове провадження є допустимим, якщо сторони мали реальну можливість подати свої доводи і докази, а справа може бути належно вирішена за матеріалами справи (рішення у справі Jussila v. Finland).

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

ІІ. ФАКТИ.

Документи позивача.

До матеріалів справи позивач подав такі документи:

позовну заяву про стягнення заборгованості;

клопотання про розгляд справи без участі позивача;

клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін;

розрахунок заборгованості за договором б.н. станом на 22.07.2024;

відомості про рух коштів за рахунком, у яких відображено операції та від`ємний залишок;

заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 19.08.2021;

паспорт споживчого кредиту від 19.08.2021;

додаткову угоду від 10.01.2023;

витяги з Умов та правил надання банківських послуг;

документи щодо анкетних даних відповідача;

платіжну інструкцію про сплату судового збору у сумі 2422 грн. 40 коп.

Подані документи надійшли до суду через підсистему «Електронний суд» у вигляді файлів у форматі переносного документа. Суд окремо зазначає, що такий спосіб подання сам по собі не перетворює кожен документ на первинний електронний доказ.

За своїм візуальним змістом частина поданих матеріалів є зображеннями або роздруківками документів. Заява про приєднання від 19.08.2021 містить реквізит про підпис клієнта із зазначенням часу 19.08.2021 16:12:07. Додаткова угода від 10.01.2023 містить позначення про підписання одноразовим паролем підтвердження. Разом з тим матеріали не містять первинних цифрових даних, службових записів, журналів подій, квитанцій створення, надсилання, доставки та введення одноразового пароля, а також даних, які дозволяють перевірити цілісність, походження і незмінність відповідних електронних документів. Тому суд розрізняє наявність візуальних позначок про підписання і належне доведення повного електронного ланцюга волевиявлення.

Документи відповідача.

Відповідач письмових доказів, відзиву, заперечень, заяв або клопотань не подав.

Договірні відносини, на які посилається позивач.

Позивач посилається на кредитний договір б.н. від 07.04.2010.

Водночас серед поданих матеріалів суд не встановив окремого примірника кредитного договору, заяви, анкети чи іншого первинного документа саме від 07.04.2010, який би містив умови кредитування на момент виникнення правовідносин, індивідуальний кредитний ліміт, строк кредитування, процентну ставку, порядок погашення, порядок зміни умов та підпис відповідача або належні електронні реквізити його волевиявлення.

Основними документами, які подані позивачем на підтвердження умов кредитування, є заява про приєднання від 19.08.2021, паспорт споживчого кредиту від 19.08.2021 та додаткова угода від 10.01.2023.

Переддоговірне інформування та паспорт споживчого кредиту.

Паспорт споживчого кредиту датований 19.08.2021.

У паспорті наведено загальні умови кредитного продукту, зокрема зазначено максимальний кредитний ліміт, що не перевищує 50000 грн. 00 коп. для відповідного виду картки, строк кредитування 12 місяців, процентні ставки та показники вартості кредиту.

Суд встановив, що паспорт споживчого кредиту має загальний продуктовий характер. Він містить відомості про можливий максимальний ліміт кредитування, однак не дає суду можливості встановити, який саме індивідуальний кредитний ліміт було встановлено відповідачу, коли саме він був встановлений, чи змінювався він у подальшому, на підставі яких рішень банку, чи повідомлявся відповідач про збільшення ліміту, та який саме економічний ризик був зроблений для нього видимим до приєднання.

Заява про приєднання від 19.08.2021.

Заява про приєднання від 19.08.2021 містить дані відповідача та реквізит про підпис клієнта 19.08.2021 о 16:12:07.

У заяві міститься волевиявлення щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також положення про те, що примірник заяви має бути направлений клієнту в системі дистанційного обслуговування.

Разом з тим заява про приєднання не містить перевірюваного індивідуального розрахунку майбутнього боргу, не дозволяє встановити всі фактичні транші кредитування, не підтверджує рух коштів, не доводить фактичне отримання відповідачем кредитних коштів у заявленому розмірі та не підтверджує належне повідомлення відповідача про всі подальші редакції умов і можливі зміни кредитного ліміту.

Додаткова угода від 10.01.2023.

У матеріалах міститься додаткова угода від 10.01.2023, у якій зазначено, що її підписано одноразовим паролем підтвердження 10.01.2023 о 00:13.

У цій додатковій угоді зафіксовано стан заборгованості на момент підписання: 44916 грн. 55 коп., у тому числі заборгованість за кредитом 42948 грн. 32 коп. та заборгованість за відсотками 1968 грн. 23 коп.

Також у додатковій угоді містяться положення про строк виконання зобов`язання та наслідки порушення умов.

Суд встановив, що додаткова угода є пізнішим документом, складеним після формування значної заборгованості. Вона не замінює доказів первинного переддоговірного інформування, оцінки кредитоспроможності, індивідуальної оферти, належного акцепту, фактичної видачі кредитних коштів і прозорого формування боргу. Крім того, матеріали не містять первинних цифрових даних, які дозволяють перевірити створення, надсилання, доставку та введення одноразового пароля, а також прив`язку такого введення саме до тексту додаткової угоди в незмінній редакції.

Рух коштів і розрахунок заборгованості.

Позивач подав відомості про рух коштів за рахунком, у яких відображено операції та від`ємний залишок. Серед іншого, у матеріалах відображено від`ємний залишок у розмірі 34388 грн. 06 коп.

Позивач також подав розрахунок заборгованості станом на 22.07.2024, за яким загальна заборгованість становить 34388 грн. 06 коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту. У розрахунку зазначено, що заборгованість за процентами, пенею та комісіями становить 0 грн. 00 коп.

Суд встановив, що поданий розрахунок є підсумковим документом банку. Він відображає заявлений банком результат обліку, але сам по собі не розкриває кожного кредитного зарахування, кожного фактичного використання кредитних коштів, кожного погашення, строку користування окремими сумами, правової підстави кожного списання, а також не дозволяє перевірити, чи не були раніше нараховані проценти, комісії або інші платежі включені до облікового залишку і надалі заявлені як тіло кредиту.

ІІІ. ПРАВО.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежується імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд при вирішенні спору зобов`язаний застосовувати не лише загальні положення цивільного законодавства, а насамперед спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та законодавства про захист прав споживачів, які визначають обов`язкові вимоги до змісту умов кредитування, порядку електронного укладення договору, інформування споживача та доведеності факту належного доведення таких умов до його відома до моменту укладення договору.

Суд кваліфікує спірні правовідносини як правовідносини у сфері споживчого кредитування, у яких предметом судової перевірки є не лише наявність грошової вимоги як такої, а весь ланцюг юридично значущих дій професійного кредитодавця: переддоговірне інформування споживача, оцінка його кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредиту, належне оформлення приєднання, фактичне надання кредитних коштів, післяукладене інформування, настання прострочення та правильність і прозорість розрахунку заявленої до стягнення суми.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», який було прийнято зокрема, з метою імплементації європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг та запобігання непрозорим і агресивним практикам споживчого кредитування.

Суд враховує, що Закон України «Про споживче кредитування» не має зворотної дії в часі та не застосовується до тих юридичних фактів, які повністю виникли, були реалізовані та завершилися до набрання ним чинності. Водночас у цій справі заявлена заборгованість не обґрунтовується лише одноразовою завершеною подією 07.04.2010. Позивач посилається на триваючі правовідносини кредитування рахунку у формі кредитної лінії, на заяву про приєднання від 19.08.2021, паспорт споживчого кредиту від 19.08.2021, додаткову угоду від 10.01.2023, рух коштів та розрахунок заборгованості станом на 22.07.2024. Отже, суд не застосовує Закон України «Про споживче кредитування» ретроспективно до завершених обставин, але застосовує його до тих елементів спірних правовідносин, які відбувалися після набрання ним чинності: переддоговірного та післяукладеного інформування, зміни або підтвердження умов кредитування, оцінки кредитоспроможності, користування кредитною лінією, формування заборгованості, визначення строків виконання, направлення повідомлень, розрахунку боргу та судового стягнення заявленої суми.

Одним із ключових законодавчих запобіжників від непрозорих та агресивних практик є частина сьома статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» відповідно до якої зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, а умова договору про можливість внесення до нього змін в односторонньому порядку є нікчемною. Після змін, внесених Законом №3498-IX від 22.11.2023, законодавець не відмовився від принципу необхідності згоди сторін на зміну умов договору про споживчий кредит. Навпаки, запровадивши спеціальне регулювання для договорів про споживчий кредит у формі кредитування рахунку та кредитної лінії, законодавець прямо визначив випадок, порядок і гарантії, за яких можливе продовження строку користування кредитом, зокрема обов`язок завчасного інформування споживача про відповідні зміни та надання йому права відмовитися від такого продовження. Це свідчить про те, що навіть у спеціально передбачених законом випадках зміна умов кредитування пов`язується не з пасивною поведінкою споживача, а з необхідністю забезпечення його належної поінформованості та реальної можливості прийняти самостійне рішення щодо подальшого користування кредитом.

У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» поновлювана кредитна лінія визначена як вид споживчого кредиту, за яким після повернення споживачем використаної частини кредитних коштів він отримує право повторно користуватися кредитом у межах встановленого кредитодавцем кредитного ліміту. Наведене визначення пов`язує поновлюваність кредитної лінії з відновленням можливості користування кредитним ресурсом після погашення заборгованості та відмежовує її від питань зміни розміру кредитного ліміту чи інших умов кредитування, які регулюються окремими положеннями Закону.

Закон України «Про споживче кредитування» (ст. 2, 811) встановлює обов`язок кредитодавця надати споживачу повну, зрозумілу та персоналізовану переддоговірну інформацію про кредит та його повну вартість, а також до укладення договору здійснити оцінку кредитоспроможності споживача. Ці вимоги формують предмет доказування у спорі про стягнення заборгованості, оскільки стосуються як усвідомленості приєднання, так і відповідальності професійного кредитодавця за прозорість і перевірюваність умов кредиту.

За абз. 2 та 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у разі укладення договору в електронній формі кредитодавець зобов`язаний забезпечити передання споживачу одного з оригіналів договору, змін до договору, а також додатків у спосіб, що дозволяє ідентифікувати особу, яка отримала примірник. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору, змін до договору та додатків був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначає умови дострокового повернення споживчого кредиту: кредитодавець має діяти у встановленому законом порядку, зокрема шляхом належного повідомлення споживача та надання строку для усунення порушення, якщо закон пов`язує з цим можливість вимоги дострокового повернення. Доведеність такого повідомлення та дотримання процедури входить до предмета доказування у разі, якщо позовні вимоги обґрунтовуються достроковістю виконання.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» визначає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит і встановлює обмеження щодо застосування неустойки та інших платежів у разі прострочення. У спорах про стягнення заборгованості це означає, що кредитодавець зобов`язаний надати прозорий, поелементний та перевірюваний розрахунок нарахувань із чітким розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій та санкцій, із зазначенням конкретних періодів і підстав нарахування.

Закон України «Про захист прав споживачів» у ст. 19 забороняє нечесну підприємницьку практику. Для суду це має значення як орієнтир оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази: споживач не може бути поставлений у становище, коли реальні умови кредиту, повна вартість і механізм нарахувань не піддаються перевірці судом.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС закріплює напрям високого рівня захисту прав споживачів та узгодження підходів із правом Європейського Союзу. У цій площині суд враховує як орієнтир підхід Суду Європейського Союзу, зокрема у справі Радлінгер та інших, щодо необхідності забезпечення дієвості захисту споживача і перевірки дотримання імперативних вимог про інформування та повну вартість кредиту незалежно від процесуальної активності слабшої сторони.

Норми Закону України «Про електронну комерцію» визначають порядок укладення електронного договору та акцепту, передбачають, що електронний договір, підписаний у порядку, визначеному законом, прирівнюється за правовими наслідками до договору у письмовій формі, а момент підписання електронного правочину пов`язують із використанням електронного підпису, у тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором, або інших передбачених законом засобів.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає електронний документ як документ з обов`язковими реквізитами, встановлює, що оригіналом електронного документа є електронний примірник з обов`язковими реквізитами, зокрема з електронним підписом або підписом, прирівняним до власноручного, а юридична сила та допустимість електронного документа як доказу не можуть заперечуватися лише через електронну форму.

Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» закріплює юридичне значення кваліфікованого електронного підпису, а також встановлює правила перевірки електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Отже, у дистанційній моделі саме наявність і відтворюваність електронного сліду, а саме ідентифікація особи, факт акцепту або підпису визначеним законом способом, цілісність і справжність електронного документа, підтвердження передання та одержання примірника договору і додатків, є тим юридичним механізмом, який робить електронний договір рівним письмовому. Тому паперові роздруківки або зображення без підтверджуваних електронних реквізитів та без можливості перевірки цілісності й походження не замінюють передбачене законом доказування.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик наслідків їх недоведення. Спрощене позовне провадження не змінює ані предмета доказування, ані стандарту належності, допустимості та достовірності доказів.

За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених Кодексом.

Електронні докази визначені ст. 100 ЦПК України як інформація в електронній формі. Такі докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом. Учасники справи мають право подавати електронні докази і в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Подання електронного доказу у паперовій формі саме по собі не усуває потреби перевірити його походження, цілісність і зв`язок із конкретними обставинами справи.

Суд враховує, що діяльність банку як професійного кредитодавця є регульованою діяльністю. Вимоги законодавства про банки, фінансові послуги, захист прав споживачів та нормативні акти Національного банку України щодо організації діяльності, управління ризиками, обліку операцій, безперервності функціонування інформаційних систем і збереження даних передбачають, що професійний кредитор повинен формувати та зберігати кредитну документацію, яка дозволяє перевірити істотні етапи кредитних правовідносин. Постанова Правління Національного банку України № 199 має значення як регуляторний орієнтир для професійних надавачів фінансових послуг щодо належної організації діяльності, внутрішніх процедур та збереження доказової інформації; для банків додатково релевантними є нормативні вимоги Національного банку України щодо безперервності інформаційних систем, резервного копіювання, обліку та можливості відновлення даних про банківські операції.

Питання судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.

ІV. ОЦІНКА СУДУ.

Загальний підхід суду.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку.

Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Характер правовідносин і тип кредитування.

Суд кваліфікує правовідносини як споживче кредитування.

За поданими матеріалами йдеться не про разовий кредит, а про кредитування рахунку у формі відновлюваної кредитної лінії, пов`язаної з банківською карткою.

Суд розмежовує кредит як суму грошових коштів та кредитування як процес, який включає інформування, оцінку кредитоспроможності, встановлення ліміту, акцепт умов, фактичне використання кредитних коштів, подальше інформування, облік платежів, прострочення і розрахунок боргу.

Подані документи містять відомості про строк кредитування 12 місяців і максимальний кредитний ліміт продукту до 50000 грн. 00 коп. Однак у матеріалах немає документа, який би дозволяв встановити індивідуально визначений ліміт саме для відповідача в момент приєднання та всі подальші зміни такого ліміту.

Формула про те, що банк надав відповідачу можливість користуватися кредитним лімітом, не є достатнім доказом фактичного отримання кредитних коштів у заявленому розмірі. Можливість користування кредитом і фактичне виникнення конкретного боргу це різні обставини, кожна з яких потребує доказування.

Переддоговірне інформування.

Позивач подав паспорт споживчого кредиту від 19.08.2021.

Суд приймає цей документ як доказ того, що банк мав типовий документ із загальною інформацією про відповідний кредитний продукт.

Разом з тим переддоговірне інформування не доведено у повному обсязі щодо конкретного боргу, заявленого у цій справі.

Паспорт не дозволяє встановити, який саме індивідуальний кредитний ліміт було запропоновано відповідачу, який конкретний обсяг економічного ризику був зроблений для нього видимим до приєднання, який графік або порядок погашення застосовувався до фактичного використання коштів, як змінювався ліміт у подальшому, і чи було відповідача персонально повідомлено про такі зміни до їх застосування.

Максимальний ліміт продукту до 50000 грн. 00 коп. не є тотожним індивідуальній згоді відповідача на будь-який борг у межах цього граничного значення. Граничний ліміт показує технічну або продуктову межу, але не доводить індивідуального рішення про кредитування, фактичного використання коштів і усвідомлення споживачем конкретної економічної межі ризику.

Ризик стає видимим не тоді, коли його описали загально, а тоді, коли його неможливо не побачити. У цій справі позивач не довів, що до приєднання або до подальшого збільшення боргового навантаження відповідачу була зроблена видимою саме та економічна межа ризику, яка врешті відображена у заявленій сумі 34388 грн. 06 коп.

Оцінка кредитоспроможності.

Матеріали справи не містять документів, які підтверджують, що банк до встановлення кредитного ліміту або до подальшого фактичного збільшення боргового навантаження відповідача здійснив індивідуальну оцінку його кредитоспроможності.

Не подано відомостей про доходи відповідача, його витрати, боргове навантаження, джерела інформації, результат оцінки, дату такої оцінки та її вплив на встановлення чи зміну кредитного ліміту.

Загальні положення Умов або заяви про право банку аналізувати інформацію щодо клієнта не доводять фактичного проведення такої оцінки щодо конкретного відповідача.

Недоведеність оцінки кредитоспроможності має істотне значення саме в контексті відповідального кредитування. Банк як професійний кредитодавець не може спочатку не підтвердити належну оцінку можливості споживача виконувати зобов`язання, а потім вимагати стягнення підсумкового боргу, структура і походження якого не розкриті поелементно.

Індивідуальна оферта та істотні умови.

Суд встановив, що індивідуальна оферта доведена лише частково.

Заява про приєднання від 19.08.2021 і паспорт споживчого кредиту підтверджують існування певного пакета документів банку щодо кредитного продукту. Проте вони не доводять усіх істотних умов конкретного користування кредитом у тому вигляді, в якому банк просить стягнути борг.

Суд не встановив із поданих документів конкретну індивідуальну суму кредитного ліміту відповідача на дату приєднання, дати і підстави його зміни, стан заборгованості на дати таких змін, конкретні строки користування окремими сумами та правові наслідки кожного такого використання.

У зв`язку з цим суд не може ототожнити загальну згоду на приєднання до банківського обслуговування із згодою на заявлений банком підсумковий борг.

Акцепт та електронна модель доказування.

Позивач посилається на електронну модель підписання документів, зокрема на підписання додаткової угоди одноразовим паролем підтвердження.

Суд враховує, що електронне укладення договору та підписання одноразовим ідентифікатором допускаються законом. Однак допустимість такого способу не звільняє кредитодавця від обов`язку довести конкретні електронні події, з якими пов`язується волевиявлення споживача.

У матеріалах справи відсутні службові записи про створення одноразового пароля, його надсилання, доставку, введення відповідачем, технічну прив`язку цієї дії до конкретного документа, час підписання в інформаційній системі банку, незмінність редакції документа та передачу примірника споживачу.

Подання через підсистему «Електронний суд» файлів із зображеннями документів не є доказом первинного електронного ланцюга. Таке подання підтверджує спосіб звернення до суду, але не доводить походження, цілісність та перевірюваність електронних подій, на які банк посилається як на підставу виникнення або зміни зобов`язання.

Отже, належний акцепт у повному обсязі, достатній для покладення на відповідача всіх фінансових наслідків заявленого боргу, не доведено.

Контроль редакцій документів.

Позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг.

Суд враховує, що такі умови за своєю природою є змінним документом банку. Тому для їх використання як доказу суд повинен мати можливість перевірити, яка саме редакція діяла на момент приєднання, яка редакція показувалася відповідачу, яким способом було зафіксовано її зміст, чи передавалася вона відповідачу, а також які редакції застосовувалися до подальших змін умов.

Матеріали справи не містять відтворюваної фіксації редакції умов, показаної відповідачу до приєднання: дати, часу, номера редакції, контрольного цифрового відбитка даних або інших технічних відомостей, які дозволяють перевірити незмінність і належність саме цієї редакції до конкретної події приєднання.

Якщо подана редакція Умов або тарифів є пізнішою за відповідну подію приєднання чи зміну умов, вона не доводить умов на момент приєднання або зміни. Якщо суд не може встановити часову прив`язку редакції до конкретної події, ризик такої невизначеності несе кредитодавець.

У цій справі хронологія документів також має суттєве значення: позов обґрунтовується договором від 07.04.2010, тоді як основні подані документи датовані 19.08.2021 та 10.01.2023. Така різниця в часі сама по собі не виключає правовідносин, але вимагає від банку чіткого пояснення і доказового зв`язку між первинним договором, подальшим приєднанням, додатковою угодою, рухом коштів і заявленим розрахунком. Такого повного зв`язку матеріали справи не містять.

Фактична видача кредиту і доказування тіла кредиту.

Суд окремо оцінює доведеність основної суми боргу.

Тіло кредиту доводиться не підсумковою цифрою, а перевірюваними даними про кожне кредитне зарахування, кожне фактичне використання кредитного ресурсу і кожне погашення.

Подана банком виписка відображає рух коштів та від`ємний залишок. Однак у наданому вигляді вона не дозволяє суду достовірно встановити, які саме операції є використанням кредитних коштів, які операції стосуються власних коштів відповідача, коли виник кожний окремий транш кредитування, який строк користування кожною сумою, як банк розподіляв платежі між тілом, процентами та іншими платежами, і чи не були раніше нараховані проценти або інші платежі включені до облікового залишку, який тепер заявлено як тіло кредиту.

Тому подана виписка у цьому конкретному вигляді підтверджує лише обліковий результат у системі банку, але не дає суду можливості відокремити фактично отримані відповідачем кредитні кошти від інших складових банківського обліку, а отже не дозволяє встановити саме тіло кредиту як суму реально отриманих і неповернутих коштів.

Суд не може самостійно реконструювати з масиву операцій кредитну історію відповідача, визначати окремі транші, розподіляти платежі та замість банку формувати структуру боргу. Це є обов`язком професійного кредитодавця, який повинен мати такі дані у кредитній справі та подати їх до суду в перевірюваному вигляді.

Розрахунок станом на 22.07.2024, у якому зазначено суму 34388 грн. 06 коп., є підсумком внутрішнього обліку банку. Він може бути орієнтиром для розуміння заявленої вимоги, але не замінює доказів фактичного отримання кредитних коштів у заявленому розмірі.

Сам факт від`ємного сальдо не є тотожним доказу того, що відповідач фактично отримав саме 34388 грн. 06 коп. кредитних коштів і що ця сума не містить результату попередніх нарахувань, списань, перенесень, капіталізації, змін ліміту або інших облікових операцій банку.

Тому суд доходить висновку, що фактична видача кредитних коштів у заявленому розмірі 34388 грн. 06 коп. не доведена.

Додаткова угода від 10.01.2023 та її значення.

Позивач подав додаткову угоду від 10.01.2023, у якій зафіксовано заборгованість 44916 грн. 55 коп., у тому числі заборгованість за кредитом 42948 грн. 32 коп. та заборгованість за відсотками 1968 грн. 23 коп.

Суд враховує цей документ, але не може надати йому значення належного та достатнього доказу формування заявленого у цій справі боргу.

По-перше, додаткова угода є пізнішим документом, складеним після виникнення значної заборгованості. Вона не доводить, як саме цей борг виник, які конкретні кредитні кошти були отримані, за який період, у якому розмірі, та які платежі вже були включені до обліку.

По-друге, сума заборгованості в додатковій угоді не збігається із заявленою до стягнення сумою. У 2023 році у документі зафіксовано борг 44916 грн. 55 коп., а станом на 22.07.2024 позивач просить стягнути 34388 грн. 06 коп. як тіло кредиту. Без поелементного пояснення руху між цими сумами суд не може перевірити структуру заявленого залишку.

По-третє, матеріали не містять повного електронного ланцюга підписання цієї додаткової угоди одноразовим паролем. Тому суд не має можливості перевірити, що саме відповідач отримав, що саме бачив, який текст прийняв, як було підтверджено його волевиявлення, та чи був йому переданий примірник документа у спосіб, що дозволяє ідентифікувати одержувача.

Отже, додаткова угода не усуває недоведеність первинного виникнення і структури боргу.

Післяукладене інформування.

У матеріалах містяться положення про направлення документів клієнту в систему дистанційного обслуговування.

Однак загальне формулювання про направлення документа в особистий обліковий запис клієнта не є доказом факту отримання такого документа конкретним відповідачем, не підтверджує часу такого отримання, змісту переданих документів, їх редакції та незмінності.

Позивач не подав доказів післяукладеного інформування відповідача про стан заборгованості, зміну умов, зміну кредитного ліміту, зміну строку користування, порядок погашення, а також про наслідки прострочення у спосіб, який дозволяє ідентифікувати одержувача.

Прострочення та вимога за ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Матеріали справи не містять належного доказу направлення відповідачу письмової вимоги у порядку ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» із наданням строку для усунення порушення, якщо банк пов`язує право вимоги з достроковістю виконання.

Суд також не встановив із поданих матеріалів чітку дату настання строку повернення кожного окремого використання кредитних коштів, а тому не має можливості перевірити, які саме суми стали простроченими, коли саме і на якій підставі.

Поелементний розрахунок.

Позивач подав розрахунок, у якому заявлена сума визначена як тіло кредиту.

Однак сам по собі поділ підсумкової суми на «тіло» і нульові показники процентів, пені та комісій не означає, що структура боргу є перевірюваною.

Суд не може перевірити, чи не включає заявлена сума 34388 грн. 06 коп. результат попередніх процентних або комісійних списань, перенесень простроченої заборгованості, облікових змін після укладення додаткової угоди або інших внутрішніх операцій банку, які не розкриті у зрозумілому та поелементному вигляді.

Професійний кредитодавець повинен надати суду не лише кінцеву цифру, а зрозумілий шлях її формування. У цій справі такий шлях не поданий.

Межа усвідомленої згоди споживача.

Суд встановлює межу усвідомленої згоди споживача як економічний ризик, зроблений видимим для нього до приєднання.

У цій справі позивач не довів, що відповідачу до приєднання або до подальшого збільшення боргового навантаження була зроблена видимою саме та межа ризику, яка відповідає заявленій сумі 34388 грн. 06 коп.

Граничний ліміт продукту до 50000 грн. 00 коп. не є згодою відповідача на будь-який борг у межах такого ліміту. Сам факт кредитної лінії не є згодою на будь-яке формування заборгованості, якщо кредитодавець не довів конкретне використання коштів, належне інформування, оцінку кредитоспроможності, акцепт істотних умов і прозорий розрахунок.

За відсутності доказів видимості ризику зростання заборгованості, ризик невизначеності несе кредитодавець.

Доводи позивача та їх оцінка.

Позивач стверджує, що між сторонами виникли кредитні правовідносини за кредитним договором б.н. від 07.04.2010.

Суд приймає цей довід лише в частині того, що між сторонами існували банківські правовідносини, пов`язані з кредитним продуктом. Водночас позивач не подав первинного договору від 07.04.2010, який би дозволяв встановити умови кредитування на момент виникнення правовідносин. Основні подані документи датовані 19.08.2021 та 10.01.2023, що потребувало від банку чіткого пояснення і доказового зв`язку з договором 2010 року. Такий зв`язок у повному обсязі не доведено.

Позивач посилається на заяву про приєднання від 19.08.2021.

Суд враховує цю заяву як доказ існування документа про приєднання до банківського обслуговування. Однак заява не доводить фактичного отримання кредитних коштів у заявленому розмірі, не розкриває рух кредитних траншів, не підтверджує зміну ліміту та не доводить усі істотні умови саме того боргу, який заявлено до стягнення.

Позивач посилається на паспорт споживчого кредиту від 19.08.2021.

Суд враховує паспорт як доказ загального інформування про кредитний продукт. Разом з тим паспорт не доводить індивідуальну межу кредитного ризику відповідача, не підтверджує конкретний ліміт, фактичне використання коштів і належне повідомлення про подальші зміни умов.

Позивач посилається на додаткову угоду від 10.01.2023.

Суд враховує цю угоду, але не визнає її достатнім доказом заявленої суми. Вона містить іншу суму боргу, ніж заявлена у позові, укладена після формування значної заборгованості та не підтверджена повним електронним ланцюгом підписання одноразовим паролем.

Позивач посилається на виписку та розрахунок заборгованості.

Суд враховує ці документи як документи внутрішнього обліку банку. Однак вони не дають можливості перевірити кожне кредитне зарахування, кожне погашення, періоди користування окремими сумами, підстави нарахувань і структуру залишку. Тому вони не доводять тіло кредиту у заявленому розмірі.

Позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань.

Суд зазначає, що невиконання зобов`язання може бути встановлене лише після доведення самого зобов`язання, його змісту, строку виконання, фактичного отримання коштів і правильності розрахунку. У цій справі ці ланки не доведені в обсязі, необхідному для задоволення позову.

Доводи відповідача та їх оцінка.

Відповідач відзиву не подав, письмових заперечень не надав.

Суд не може тлумачити неподання відзиву як визнання позову, оскільки такого процесуального наслідку цивільний процесуальний закон не встановлює. Неподання відповідачем заперечень не змінює обов`язку позивача довести заявлені вимоги.

У спорах про споживче кредитування пасивність споживача не може нівелювати імперативні гарантії, встановлені законом на його користь. Суд зобов`язаний перевірити ці гарантії з власної ініціативи.

V. ВИСНОВКИ.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач довів лише наявність певних банківських документів, пов`язаних із кредитним продуктом, а також наявність у власному обліку від`ємного залишку та підсумкового розрахунку.

Водночас позивач не довів у належний і перевірюваний спосіб повний ланцюг споживчого кредитування: первинні умови договору від 07.04.2010, індивідуальний ліміт відповідача, належне переддоговірне інформування щодо конкретного ризику, оцінку кредитоспроможності, належний електронний акцепт у повному обсязі, фіксацію редакцій умов, фактичне отримання кредитних коштів у заявленому розмірі, післяукладене інформування, настання прострочення за кожною сумою та прозорий поелементний розрахунок.

Заявлена сума 34388 грн. 06 коп. названа банком тілом кредиту, однак суд не встановив, що ця сума є саме фактично отриманими і неповернутими кредитними коштами відповідача, а не результатом внутрішнього обліку, зміни лімітів, попередніх списань, нарахувань або інших операцій, які не розкриті в перевірюваному вигляді.

Відповідальне кредитування означає, що професійний кредитор повинен зробити для споживача видимими істотні економічні наслідки приєднання, перевірити кредитоспроможність, зберегти докази ключових подій і подати до суду прозорий розрахунок. У цій справі такі вимоги не виконані в обсязі, необхідному для стягнення заявленої суми.

Відмова у задоволенні позову з мотивів недоведеності не означає встановлення судом відсутності будь-яких правовідносин між сторонами поза межами предмета цього спору. Водночас це рішення перешкоджає повторному розгляду тотожних вимог між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відповідно до принципу остаточності судового рішення.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, судовий збір відповідно до ст. 141 ЦПК України покладається на позивача і стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054 ЦК України, ст. 2, ст. 8, ст. 9, ст. 10, ст. 11, абз. 2 та 3 ч. 1 ст. 13, ч. 4 ст. 16, ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС, Законами України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 100, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 34388,06 грн. відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_1

Суддя: І.Е. Бондаренко