Рішення № 137997332, 07.07.2026, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"07" липня 2026 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №642/4413/26

Провадження №2/642/2029/26

07 липня 2026 року

м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Петрової Н.М.,

секретар судового засідання - Вольвич Є.Р.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

05.06.2026 до Холодногірського районного суду м.Харкова звернувся представник позивача ТОВ «Споживчий центр» - Андрухов В.М., який діє на підставі довіреності від 07.05.2026, з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому він просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №30.10.2023-010000776 від 30.10.2023 у розмірі 6 930,00 грн., судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 2 662,40 грн., та витрат, пов`язаних з надсиланням позивачу позовної заяви з додатками у розмірі 123, 78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що17.10.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 17.10.2023 -100001270, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 3 500,00 грн. строком на 42 днів, дата повернення кредиту - 27.11.2023.

30.10.2023 кредитний договір (оферти) було переоформлено шляхом укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору №30.10.2023-010000776 шляхом підписання заявки, яка є невід`ємною частиною договору, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит 30.10.2023 у розмірі 3 500,00 грн. строком на 42 днів, дата повернення кредиту - 10.12.2023.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 6 930,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3 500,00 грн. та процентів в розмірі 3 430,00 грн.

Відповідач добровільно взятих на себе зобов`язань не виконує, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Холодногірського районного суду від 10.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» - Андрухов В.М., який діє на підставі довіреності від 07.05.2026, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити, проти задоволення заочного рішення не заперечує (а.с.8).

Частиною 3 ст.211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки на її зареєстроване місце проживання, SMS-повіломленням та оголошенням на сайті «Судова влада» про виклик до суду, про причини своєї неявки суд не повідомила, будь-яких заяв від неї на адресу суду не надходило, не скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно до п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка вручена відповідачу.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження №12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).

Відповідно до ч. 3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

07.07.2026 ухвалою суду постановлено справу розглядати у заочному порядку.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, 17.10.2023 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписали електронним підписом Пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферту), відповідно до розділу 2 якої дана пропозиція є частиною електронного кредитного договору. Електронний кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

17.10.2023 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписали Заявку кредитного договору №17.10.2023-100001270.

ОСОБА_1 також підписала Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №17.10.2023-100001270 та інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 .

Вказані документи підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Т936.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 3.3. Договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на таких умовах: дата надання/видачі кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; сума Кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту: фінансовий кредит; строк, на який надається кредит: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; дата повернення (виплати) кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування Кредитом (Проценти): встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

У п. 4.1. Договору зазначено, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4441-11XX-XXXX-5483.

У Заявці сторони погодили, що дата надання/видачі кредиту 17.10.2023, сума кредиту 3 500,00 грн, строк, на який надається кредит 42 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 27.11.2023.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2,1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

РРПС (орієнтовна реальна річна процентна ставка) за кредитом становить 102013.08%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 6587 грн.

Крім того, 30.10.2023 кредитний договір (оферти) було переоформлено шляхом укладення між ТОВ «Споживчий центр» та позичальником кредитного договору (оферти) №30.10.2023-010000776 шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною даного Договору. Відповідно до умов кредитного договору Позичальнику надається Кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 30.10.2023; сума Кредиту: 3500 грн.; строк, на який надається Кредит - 42 днів з дати його надання.; дата повернення (виплати) кредиту - 10.12.2023;

Вказані документи підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А227.

У Заявці сторони погодили, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 3.1 Договору За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Як зазначено в п. 3.2. Договору Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-5483.

01.11.2020 між ТОВ «Споживчий центр» та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір №4507 про надання послуг в системі LiqPay. Однією зі складових предмету зазначеного вище договору є «Масові виплати» - один з методів оплати в системі LiqPay, суть якого полягає в здійсненні переказів грошових коштів від клієнта (тобто позивача - ТОВ «Споживчий центр») на поточні або карткові рахунки юридичних осіб, фізичних осіб та/або фізичних осіб підприємців на підставі одного платіжного доручення та реєстру отримувачів або через виклики системного інтерфейсу (API).

Крім того, позивачем надано квитанцію LiqPay, видану АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджує перерахування коштів відповідачу (ID операції: 2379932677, Order ID: O_342EECEA55D8B342E16B3431AAF02E3951C1, дата та час операції: 17.10.2023 14:59, призначення платежу: видача за договором №17.10.2023-100001270, сума та валюта операції: 3 500,00 грн.

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №30.10.2023-010000776 від 30.10.2023, заборгованість відповідача перед позивачем становить 6 930,00 грн., яка складається з: 3 500,00 гривень - основний борг, 3 430,00 - проценти. Зазначено, що проценти по кредиту нараховані за період з 30.10.2023 по 10.12.2023.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційне - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Відповідно до ч.12 ст.11 ЗУ Про електронну комерцію електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Подібна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 та ґрунтується на презумпції свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.

Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Із дослідженого судом кредитного договору №30.10.2023-010000776 від 30.10.2023 встановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.

Отже, підписання вищезазначеного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Кредитним договором, ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов`язання за цими договорами.

Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу.

Відповідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, оскільки не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями відповідно до умов Договору.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Дотепер, як випливає з позову, заборгованість за тілом кредиту не погашена і складає 3500 грн.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача в даному розмірі.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договором не виконав, в передбачений у договорі строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми кредиту в розмірі 3500 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 3 430 грн. суд зазначає наступне.

Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідність розрахунку та розмір заборгованості не були спростовані відповідачем ані змістовними запереченнями, ані окремим контррозрахунком, а тому при ухваленні рішення суд керується розрахунком позивача.

Факт користування кредитними коштами відповідачем також не спростовано, доказів наявності боргу у іншому розмірі не надано.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми права, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач зі свого боку не виконав умови договору, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне стягнути з нього заборгованість по процентам за кредитним договором №30.10.2023-010000776 від 30.10.2023 саме в такому розмірі, як зазначив позивач, а саме - 3 430,00 грн.

За положеннями ч. ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивачу при пред`явленні вказаного позову необхідно було довести факти укладення кредитного договору, перерахування коштів позичальнику, неналежного виконання позичальником умов договору.

Суд приходить до висновку, що факти виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин позики, отримання відповідачем та використання коштів, утворення заборгованості по оплаті тіла позики та процентів, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Судом встановлено, що відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості та не надав суду доказів належного виконання зобов`язання.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частини першої, пункту 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати щодо надсилання стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 123,78 грн.

Вказане підтверджується квитанцією «Поштової служба «Е-Пост» №2095222 від 03.06.2026.

Представником позивача обґрунтовано та доведено необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з розглядом справи у розмірі 123,78 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 622,40 грн. (а.с.9), так як позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі - 2 662,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст.4,6,7,12,13,19,80,81 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №30.10.2023-010000776 від 30.10.2023 у розмірі 6 930,00 (шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500,00 грн.; заборгованість за процентами у розмірі 3 430,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн., 40 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 123,78 (сто двадцять три грн., 78 коп.) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м.Київ, вул.Саксаганського, будинок 133А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Суддя Наталя ПЕТРОВА