Рішення № 13799610, 07.02.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2011 р. Справа № 63/310-10

вх. № 10326/5-63

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пожидаєв М.Ю., довіреність № 139 від 31.08.2009 року

відповідача - Веригін Ф.А., довіреність № 405 від 03.09.2008 року

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Біос", смт.Бородянка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське", с. Козіївка

про стягнення 103856,37 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 103856,37 грн. заборгованості, з яких: 87822,20 грн. основний борг, 8912,15 грн. пеня, 7122,02 грн. 10% річних, що виникла внаслідок не належного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки № 1/01/09-94 від 19.01.2009 року, укладеного між сторонами. Позов обґрунтований ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

07.02.2011 року до господарського суду позивача надійшли пояснення по справі, в яких він вказує на те, що сума боргу відповідача у розмірі 87822,20 грн. виникла з наступних поставок: згідно видаткової накладної № РН-0000428 від 19.06.2009 року на суму 4057,56 грн.; згідно товарно-транспортної накладної № ТТН-733 від 13.10.2009 року на суму 104043,60 грн., борг по якій дорівнює 34043,36 грн. та згідно товарно-транспортної накладної № ТТН-866 від 25.11.2009 року на суму 49721,04 грн.

Суд, дослідивши надані пояснення, долучає їх до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує в повному, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема посилається на те, що має місце переплата відповідачем поставленого товару.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

10.01.2009 року між сторонами був укладений договір поставки № 1/01/09-94, на виконання умов якого, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 157822,20 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000428 від 19.06.2009 року на суму 4057,56 грн., товарно-транспортною накладною № ТТН-733 від 13.10.2009 року на суму 104043,60 грн., товарно-транспортною накладною № ТТН-866 від 25.11.2009 року на суму 49721,04 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору, відповідач зобов'язаний оплачувати поставлений товар з відстрочкою платежу на протязі 30 календарних днів зх моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме: платіжними дорученнями № 958 від 20.11.2009 року, № 986 від 25.11.2009 року, № 206 від 16.03.2010 року та № 250 від 26.03.2010 року був оплачений товар на суму 70000,00 грн., поставлений відповідно до товарно-транспортної накладної № ТТН-733 від 13.10.2009 року та відповідно до платіжного доручення № 584 від 22.07.2009 року на суму 63154,80 грн. був оплачений товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № РН-0000428 від 19.06.2009 року.

Суд, ухвалами від 20.12.2010 року та 04.01.2011 року зобов'язував сторони провести звірку взаємних розрахунків та підписати акт звірки, проте, сторони згоди не дійшли, акт звірки на підписали.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 83764,64 грн., а саме: за товарно-транспортною накладною № ТТН-733 від 13.10.2009 року в сумі 34043,36 грн. та за товарно-транспортною накладною № ТТН-866 від 25.11.2009 року в сумі 49721,04 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

В п. 6.5 договору сторони домовились, що у разі прострочки платежу по даному договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочки на протязі всього періоду прострочки.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірений розрахунок пені, наданий позивачем, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 8496,95 грн., враховуючи часткову сплату боргу.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 10% річних, відповідно до пункту 6.5 договору: "крім того, у разі прострочки виконання грошового зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 10% річних з простроченої суми за весь час прострочки".

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 10% річних у сумі 6792,97 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 99054,56 грн. заборгованості обґрунтована, вона підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем, та суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 232, 343 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" (62011, Харківська область, Краснокутський район, с. Козіївка, вул. Леніна, 40, код ЄДРПОУ 30739637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "БІОС" (юр. адреса: 83096, м. Донецьк, вул. Хірургічна, 22, оф. 1; пошт. адреса: 83114, м. Донецьк, вул. Р. Люксембург, 107/31, код ЄДРПОУ 33893903) - 83764,64 грн. основної заборгованості, 8496,95 грн. пені, 6792,97 грн. 10% річних, 990,54 грн. державного мита та 225,09 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 11 лютого 2011 року