Рішення № 13799504, 08.02.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

08 лютого 2011 року справа № 5020-11/235 За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про: стягнення заборгованості за фактичне користування майном та зобовязання повернути приміщення,

Суддя Шевчук Н.Г.

За участю представників:

позивача - Позняков С.О., довіреність б/н від 10.01.2011;

відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за фактичне користування майном та зобовязання повернути приміщення.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що договір оренди нерухомого майна №356-05 від 01.11.2005 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 є неукладеним, та з посиланням на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача вартість фактичного користування нерухомим майном у розмірі 22667,11 грн. за період з 01.12.2007 по 31.10.2010.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. с.51).

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2005 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 356-05 (далі Договір) (арк.с. 10-11).

По акту приймання-передачі від 01.11.2005 Управління з питань майна комунальної власності передало, а субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 прийняв майно вбудовані нежитлові приміщення триповерхової будівлі, загальною площею 94,90 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (далі Обєкт оренди).

Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації припинено на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 312р „Про ліквідацію управління з питань майна комунальної власності”, його повноваження з управління комунальним майном передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, який є його належним правонаступником.

Судом встановлено, що договором (пункт 7.1) визначено його строк з 01.11.2005 до 18.10.2009, тобто майже чотири роки.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно положень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9) не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим, судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Отже, враховуючи положення зазначених вище правових норм, приписи, викладені в названій постанові Пленуму Верховного Суду України, а також те, що договір оренди нерухомого майна №356-05 від 01.11.2005 був укладений у простій письмовій формі, він не був посвідчений нотаріально та не пройшов державної реєстрації, суд дійшов висновку, що такий договір не можна вважати вчиненим, а отже, він не має юридичної сили і не може породжувати для його суб'єктів бажаного правового результату і відповідних прав.

Проте, майно було передане по акту приймання-передачі від 01.11.2005.

Таким чином, відповідач станом на момент подання даної позовної заяви безпідставно користувався комунальним майном.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобовязаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Однак, повернути річ у вигляді майнового права користування цим майном в натурі неможливо, а тому вимоги позивача про стягнення вартості такого користування за період з 01.12.2007 по 31.10.2010 є обґрунтованими.

Суд вважає, що позивачем при визначенні вартості користування майном правомірно застосований по аналогії розрахунок розміру орендної плати цього майна за вказаний період відповідно до Методики, затвердженої рішенням Севастопольської міської Ради.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що за період з 01.12.2007 по 31.10.2010 вартість користування приміщенням складає 22667,11 грн., тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову у повному обсязі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5) вартість користування майном за період з 01.12.2007 по 31.10.2010 у розмірі 22667,11 грн. шляхом перерахування: 21799,68 грн. на рахунок 33213870700001 в ГУ ДКУ м. Севастополь, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 22080400; 867,43 грн. на рахунок 31516933700001 в ГУ ДКУ м. Севастополь, МФО 824509, ОКПО 23895637.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5, код 25750044, відомий п/р 35427001000416 в ГУ УДК м.Севастополь, МФО 824509) витрати по сплаті державного мита у сумі 226,67 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення оформлено відповідно до

вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України і

підписано 14.02.2011