Рішення № 137994864, 07.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Справа № 915/1300/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕСТЕК-ЛІФТ, пров. Радіо, буд. 1А, квартира 77, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 43944409)

до відповідача Комунального підприємства Дирекція єдиного замовника ОКЕАН, вул. Рибна, 1-Б, м. Миколаїв, 54052 (код ЄДРПОУ 34606687)

про стягнення коштів в сумі 212 688, 22 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЛЕСТЕК-ЛІФТ з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Комунального підприємства Дирекція єдиного замовника ОКЕАН борг у розмірі 85 607, 33 грн. за липень 2022, а також інфляційні втрати 71 494, 70 грн., три проценти річних 20 879, 66 грн., пеню 34 706, 53 грн., за несвоєчасну оплату робіт за липень 2022 року, згідно договору підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021 року.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3 190, 32 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем Комунальним підприємством Дирекція єдиного замовника Океан зареєстровано електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю № 37265600 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана ним 17.09.2025 о 22:01, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до абз. 7 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 5/1 від 20.12.2022), а саме зобов`язань з оплати за виконані роботи відповідно до акту прийому виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів від 31.07.2022 на суму 139 207, 52 грн. в строки, передбачені договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 85 607, 33 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України, а також пеню відповідно до умов договору та норм чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 257, 258, 264, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 612, 629, 837, 854 ЦК України, 216, 230, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", судовою практикою та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позовну заяву в порядку ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛЕСТЕК-ЛІФТ (підрядник) та Комунальним підприємством Дирекція єдиного замовника Океан (замовник) укладено Договір підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021.

До договору сторонами укладено:

- додаток № 1 Перелік ліфтів;

- додаткову угоду № 5/1 від 20.12.2022.

Відповідно до п. 8.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5/1) цей договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами та діє до 31.12.2025.

Відповідно до п. 8.2 договору якщо за тридцять днів до закінчення терміну дії Договору ні одна із сторін не заявить про припинення його дії, то Договір вважається продовженим ще на один рік.

Договір, додаток та додаткова угода підписані сторонами та скріплені печатками сторін.

Суду не подано доказів розірвання або визнання недійсним договору.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе організацію та виконання робіт з повного технічного обслуговування ліфтів на об`єктах замовника, згідно Додатку № 1.

Повне технічне обслуговування включає регламентні роботи (РР п. 3.1.1.3) цього договору, місячний ремонт (МР п. 3.1.1.1) цього договору, квартальний ремонт (КР п. 3.1.1.2) цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору договірна базова ціна складається з вартості робіт та становить ціну встановлену для замовника станом на 01.04.2020. Загальна вартість договору визначається сторонами у відповідності до Додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2 договору сума оплати робіт може бути змінена сторонами в бік її збільшення або зменшення в наступним випадках:

2.2.1. Запровадження нових або внесення змін у діючі законодавчі та нормативні акти, які впливають на вартість технічного обслуговування ліфтів;

2.2.2. Необхідність урахування інфляційних факторів;

2.2.3. Внесення змін в обсяг і склад робіт.

Відповідно до п. 5.1 договору першого числа місяця наступного за розрахунковим підрядник надає замовнику акт виконаних робіт із зазначенням їх вартості. Якщо цей день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, акт надається в перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 5.2 договору замовник або уповноважена замовником особа підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін з моменту отримання акту повертає його підряднику. У разі своєчасного неповернення акту замовником без поважних причин, акт вважається підписаним з боку замовника без зауважень.

Відповідно до п. 5.3 договору на підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше 10-го числі місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 5.4 договору замовник може надавати підряднику до 10 числа місяця наступного за розрахунковим довідку, згідно даних Товариства з обмеженою відповідальністю Міський інформаційно-розрахунковий центр, про розмір проценту оплати квартиронаймачами, власниками квартир за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, або надавати зазначену інформацію в інший спосіб.

Відповідно до п. 5.5 договору замовник не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплачує роботи згідно процентного співвідношення оплати квартиронаймачами, власниками квартир за технічне обслуговування ліфтів, що є складовою тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від суми оплати, що надійшла за поточний розрахунковий період на поточний рахунок замовника за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно даних довідки, відповідно до п. 5.4 цього Договору, при цьому замовник не несе відповідальності за несплату (несплату, неповну сплату, несвоєчасну сплату) квартиронаймачами, власниками квартир за виконання роботи з технічного обслуговування ліфтів, що дає право підряднику стягувати заборгованість за виконані роботи безпосередньо з квартиронаймачів та власників квартир і відповідно позбавляє права стягувати вказану заборгованість з замовника.

Відповідно до п. 6.4 договору в разі порушення замовником строків оплати, передбачених п. 5.5 цього договору, він зобов`язаний сплатити підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості, від суми боргу за кожен день прострочення.

Додатком № 1 Перелік ліфтів сторонами визначено ціну ТО.

На виконання умов договору позивачем у липні 2022 року виконано роботи з технічного обслуговування ліфтів на суму 139 207, 52 грн., що підтверджується Актом прийому виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів за липень 2022 від 31.07.2022 на суму 139 207, 52 грн.

Акт від 31.07.2022 підписано на скріплено печатками сторін.

Відповідачем на виконання умов договору проведено оплату за виконану роботу з технічного обслуговування ліфтів в загальній сумі 200 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями, а саме:

- платіжна інструкція № 704 від 25.10.2023 на суму 100 000, 00 грн.;

- платіжна інструкція № 760 від 07.11.2023 на суму 100 000, 00 грн.

У всіх платіжних дорученнях в призначенні платежу зазначено наступне Оплата згідно договору. ПРОЦ.ПРОВ.ДЕРЖ.ЗАКУП.НЕ ПЕРЕДБ.У сумі 83333.33 грн., ПДВ 20% 16666.67 грн..

Позивач у повній заяві зазначає, що у погашення боргу за липень 2022 року, позивач розподілив наступні платежі відповідача, що надійшли без конкретного призначення, в хронологічному порядку, а саме:

- платіжна інструкція № 704 від 25.10.2023 на суму 100 000, 00 грн. у рахунок часткового погашення боргу за липень 2022 у сумі 10 260, 49 грн.

- платіжна інструкція № 760 від 07.11.2023 на суму 100 000, 00 грн. у рахунок часткового погашення боргу за липень 2022 у сумі 43 339, 70 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за виконану роботу з технічного обслуговування ліфтів по акту за липень 2022 від 31.07.2022 становить 85 607, 33 грн. (139 207, 52 грн. - 10 260, 49 грн. - 43 339, 70 грн.).

Крім того, в зв`язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за виконані роботи в порядку та строки, передбачені умовами п. 5.3 договору підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних, інфляційні втрати та пеню, які заявлено до стягнення.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних правовідносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

4.2. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду (постанова ВП ВС від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).

Позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання (постанова КГС ВС від 23.10.2018 у справі № 913/70/18).

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується (постанова ОП КГС ВС від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19; постанова КГС ВС від 11.07.2023 у справі cправа № 903/486/22).

4.3. Правове регулювання нарахування та стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, який діяв на час спірних правовідносин, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 4-5 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, який діяв на час спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п. 6.24-п. 6.29, п. 6.31 постанови ВП ВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Отже господарські суди попередніх інстанцій правильно вказали на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак дійшли правильного висновку про відмову у позові в цій частині (п. 6.34-п. 6.36 постанови ВП ВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛЕСТЕК-ЛІФТ (підрядник) та Комунальним підприємством Дирекція єдиного замовника Океан (замовник) укладено Договір підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе організацію та виконання робіт з повного технічного обслуговування ліфтів на об`єктах замовника, згідно Додатку №1.

Судом встановлено, що підрядником у липні 2022 здійснено технічне обслуговування ліфтів на суму 139 207, 52 грн., що підтверджуються Актом прийому виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів за липень 2022 від 31.07.2022, а замовником проведено часткову оплату за отримані роботи у липні 2022 на загальну суму 53 600, 19 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за виконану роботу з технічного обслуговування ліфтів по акту за липень 2022 від 31.07.2022 становить 85 607, 33 грн. (139 207, 52 грн. - 10 260, 49 грн. - 43 339, 70 грн.).

Відповідно до п. 5.3 договору на підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Отже, граничним строком оплати по Акту від 31.07.2022 за липень 2022 є 10.08.2022.

Суду не подано доказів оплати відповідачем заборгованості в сумі 85 607, 33 грн., як і не спростовано факту наявності заборгованості у вказаному розмірі, строк оплати якої настав в силу приписів вищевказаних норм законодавства (ст. 530, 629 ЦК України) та умов п. 5.3 договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення з відповідача 85 607, 33 грн. - заборгованості за виконану роботу з технічного обслуговування ліфтів по акту за липень 2022 від 31.07.2022 є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивачем нараховано відповідачу пеню на підставі п. 6.4 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості, від суми боргу за кожен день прострочення в загальній сумі 34 706, 53 грн. Період нарахування з 11.08.2022 по 08.02.2023.

Як зазначено судом вище, відповідно до п. 6.4 договору в разі порушення замовником строків оплати, передбачених п. 5.5 цього договору, він зобов`язаний сплатити підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості, від суми боргу за кожен день прострочення.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив умови п. 5.3 договору щодо оплати виконаних робіт до 10.08.2022 та здійснив несвоєчасну оплату частинами.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідно до п. 6.4 укладеного між сторонами договору відповідальність замовника (відповідача) у вигляді сплати пені настає за порушення строків оплати, передбачених саме п. 5.5 договору.

Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем умов п. 5.5 договору та позивач в позовній заяві про таке порушення не заявляв (не зазначав).

Умовами договору підряду з повного технічного обслуговування ліфтів № 01/2021 від 01.01.2021 не встановлений розмір пені за порушення передбачених п. 5.3 договору строків виконання грошового зобов`язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України (кодекс діяв на час спірних правовідносин) також не встановлювала конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлювала порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію. Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, у зв`язку з чим в позові в частині стягнення пені судом відмовлено.

Судом встановлено, що за порушення відповідачем передбачених п. 5.3 договору строків оплати за виконані роботи позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 20 879, 66 грн. за період з 11.08.2022 по 31.07.2025 та інфляційні втрати в сумі 71 494, 70 за період з серпня 2022 по липень 2025. Нарахування здійснено виходячи з суми заборгованості за липень 2022 в розмірі 139 207, 52 грн. з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат. Розгорнутий розрахунок, виконаний позивачем, наявний в матеріалах справи.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди та базу нарахувань, а саме: позивач кожен період нарахування починає з однієї тієї ж дати 11.08.2022, тобто фактично нарахування постійно здійснюється на одну й ту саму частину суми основного боргу. Крім того, тричі нараховується індекс інфляції за один і той самий період. Такий принцип нарахування суперечить приписам ст. 625 ЦК України та сталій судовій практиці з даного питання.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості 139 207, 52 грн. з урахуванням сум оплат, здійснених відповідачем.

Отже, 3 % річних за період з 11.08.2022 по 31.07.2025 становлять 9 619, 03 грн.

Інфляційні втрати за період з серпня 2022 по липень 2025 становлять 33 046, 28 грн.

Розрахунок виконано судом за допомогою Бази законодавство Ліга.Закон.

Отже, позов в частині стягнення 3 % річних в сумі 9 619, 03 грн. та інфляційних втрат в сумі 33 046, 28 грн. підлягає задоволенню. В решті 3 % річних та інфляційних втрат судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Позивачем відповідно до платіжної інструкції № 1304 від 03.09.2025 під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в сумі 3 190, 32 грн.

При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему "Електронний суд".

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру про стягнення коштів в сумі 212 688, 22 грн., судовий збір з якої має становити 2 552, 26 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом

Таким чином, за клопотанням позивача судом може бути вирішено питання про повернення з Державного бюджету України судового збору в розмірі 638, 06 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 1 539, 27 грн. стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Комунального підприємства Дирекція єдиного замовника Океан, вул. Рибна, 1-Б, м. Миколаїв, 54052 (код ЄДРПОУ 34606687) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕСТЕК-ЛІФТ, пров. Радіо, буд. 1А, квартира 77, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 43944409):

- 85 607, 33 грн. (вісімдесят п`ять тисяч шістсот сім грн. 33 коп.) заборгованості за липень 2022;

- 9 619, 03 грн. (дев`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять грн. 03 коп.) 3 % річних;

- 33 046, 28 грн. (тридцять три тисячі сорок шість грн. 28 коп.) інфляційних втрат;

- 1 539, 27 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять дев`ять грн. 27 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 07.07.2026

Суддя Е.М. Олейняш