Рішення № 137994823, 30.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 Справа № 914/791/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОЗБЕР УКРАЇНА»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЕГРІТЕК»

про: стягнення 2 485 382,77 грн.

представники:

позивача: Кедес О.О.,

відповідача: Середа С.С.,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОЗБЕР УКРАЇНА» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЕГРІТЕК» про стягнення 2 485 382,77 грн.

23.03.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.04.2026р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

07.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№9744/26).

07.04.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№9784/26).

08.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№9971/26), в котрому, зокрема, викладено клопотання про зменшення заявленого розміру штрафних санкцій на 80%, а саме до суми 123 846,69 грн.

27.04.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про погашення заборгованості (вх.№11774/26), в котрій відповідач повідомив суд про здійснення ним повної оплати суми основної заборгованості за Договором поставки №33-04/25-ЕТ від 16.04.2025 року у розмірі 1 615 000,00 грн., відповідне стверджено платіжною інструкцією від 23.04.2026р. №1753.

27.04.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення/збільшення позовних вимог (вх.№1935/26).

Відповідно до змісту поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за Договором поставки №33-04/25-ЕТ від 16.04.2025 року у розмірі 1 689 805,29 грн., з яких: пеня 458 246,52 грн; штраф (10%) 376 111,26 грн; 36% річних 585 840,67 грн; інфляційні втрати 56 875,46 грн; курсова різниця 212 731,38 грн.

13.05.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№13641/26).

13.05.2026р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив: прийняти до розгляду заяву про зменшення/збільшення позовних вимог і подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

09.04.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№10000/26).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, тим, що відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки.

Відповідач не заперечив щодо заборгованості за договором поставки, сплатив таку, однак за змістом поданих заяв, не погоджується із позовними вимогами в частині стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:

Між ТзОВ «ГРОЗБЕР УКРАЇНА» (постачальник та позивач) та ТзОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЕГРІТЕК» (покупець та відповідач) був укладений Договір поставки №33- 04/25-ЕТ від 16.04.2025р. (далі Договір).

Так, відповідно до видаткової накладної № 2852 від 27 травня 2025 р., було поставлено Товар на загальну суму 3 397 774,72 грн з ПДВ.

Станом на дату звернення до суду, 17.03.2026 року, сума заборгованості відповідача за поставлений товар становила 1 615 000,00 грн, що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та 2 485 342,77 грн з урахуванням штрафних санкцій та інших нарахувань.

Розрахунки, подані до суду 17 березня 2026 року, були здійснені відповідно до розрахунків, наведених у претензії від 12.11.2025 року, без проведення перерахунку.

Відповідачем було здійснено наступні оплати: 27.05.2025 року 339 777,47 грн; 05.06.2025 року 257 997,25 грн; 16.07.2025 року 140 000,00 грн; 30.12.2025 року

395 000,00 грн; 05.02.2026 року 100 000,00 грн; 11.02.2026 року 50 000,00 грн; 09.03.2026 року 500 000,00 грн; 23.04.2026 року 1 615 000,00 грн.

У зв`язку зі здійсненням відповідачем погашення заборгованості 23.04.2026 року у розмірі 1 615 000,00 грн за поставлений товар, позивач здійснив повний перерахунок розміру позовних вимог (у зв`язку з проведеним перерахунком сум, що заявлено до стягнення).

Так, у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та уточненням розрахунку, позивач зменшив розмір позовних вимог.

У відповідності до п.1.1. Договору, постачальник зобов`язується протягом дії даного Договору поставляти покупцю запасні частини для сільськогосподарської та будівельної техніки та обладнання, супутні товари для вищезазначеної техніки (далі за текстом «Товар») за його замовленнями окремими партіями, за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних або додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов`язується приймати Товар та оплачувати його на встановлених Договором умовах.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно.

Відповідно до п. 2.2. Договору, якщо за десять днів до закінчення строку дії даного Договору жодна зі Сторін не повідомить іншу Сторону рекомендованим листом про розірвання договору, строк дії даного Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно.

Пункт 4.1. Договору передбачає, що у випадку здійснення покупцем 100% попередньої плати за Товар, ціни на товар, встановлені постачальником, вважаються остаточно погодженими сторонами та не змінюються, за умови своєчасної оплати покупцем виставленого йому рахунку у відповідності з п.5.2. цього Договору.

Пунктом 4.2 Договору передбачено - в інших випадках, сума у гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику, як оплата вартості товару, визначається за наступною формулою:

Х = (Х1-Х2) х (Y2 / Y1), де Х1 загальна сума яка вказана у Специфікації до цього договору в гривнях; Х2 сума передплати в гривнях; Y1 офіційний курс придбання іноземної валюти до національної валюти України встановлений НБУ, вказаний у Специфікації до договору; Y2 офіційний курс придбання іноземної валюти до національної валюти України встановлений НБУ, в день, що передує дню фактичних розрахунків за цим договором; Х кінцева вартість товару в національній валюті України до сплати. Ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем ціни товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) ніж той, який був визначений у Специфікації, в цьому випадку, оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена згідно визначеної Специфікації. Курс валют визначається за даними сайту http://www.bank.gov.ua, виходячи із офіційного курсу продажу іноземної валюти до гривні встановлений НБУ, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що визначення вартості товару, на підставі нарахування курсової різниці відповідно до п.4.2. Договору, є правом постачальника і застосовується на свій розсуд.

Офіційний курс придбання іноземної валюти до національної валюти України встановлений НБУ, вказаний у Додатковій угоді до договору 47,075 (станом на 08.05.2025р.)

Також, відповідно до п. 6 Додаткової угоди № 1 до Договору поставки № 33-04/25-ЕТ від 16.04.2025 р., сторони погодили наступні умови нарахування курсової різниці:

- у випадку, якщо Товар, зазначений в п. 1 даної додаткової угоди, імпортується постачальником, та курс гривні до євро на дату поставки змінився більше, ніж на 1% у сторону збільшення, ціна Товару в гривнях змінюється відповідно до курсу, який буде діяти на дату поставки Товару. В такому випадку у видатковій накладній зазначається курс, який діє на дату поставки Товару. Такі зміни не потребують узгодження з покупцем та вважаються однозначно погодженими сторонами.

Згідно пункту 5.1. Договору, покупець зобов`язаний здійснити оплату Товару на умовах 100% передплати за замовлену партію Товару згідно рахунка постачальника.

Відповідно до п.5.3 Договору, при проведенні поставки з відстроченням оплати, про що сторони укладають додаткову угоду до цього Договору, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого Товару після його поставки, в строк, зазначений у відповідній угоді до цього Договору.

Відповідно до п.4 Додаткової угоди № 1 до Договору поставки №33- 04/25-ЕТ від 16.04.2025 р., сторони погодили наступні умови оплати Товару Покупцем: 50% на умовах передплати до 15.05.2025 року; 50% на умовах передплати до 15.08.2025 року;

Пунктом 5.6 Договору встановлено, в разі наявності заборгованості у покупця за поставлені Товари, кошти, які поступають на розрахунковий рахунок постачальника, зараховуються в рахунок погашення такої заборгованості згідно хронологічного порядку її виникнення та до повного її погашення, незалежно від призначення платежів у платіжному дорученні.

Пунктом 6.5. Договору сторони погодили, що факт поставки Товару засвідчується видатковою накладною в паперовому вигляді чи через електронний документообіг (ЕДО). Покупець зобов`язується підписати видаткову накладну в день поставки товару належної якості, але в будь-якому разі не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати її отримання. У випадку неповернення та/або не підписання покупцем видаткової накладної протягом 2-х робочих днів з дати її отримання та відсутності письмових зауважень до неї, видаткова накладна вважається узгодженою, а товар вважається прийнятим покупцем без зауважень.

Пунктом 10.13. Договору сторони встановили, що позовна давність за вимогами постачальника до покупця щодо сплати пені та штрафу становить, за згодою сторін, три роки.

Керуючись п. 10.3. Договору, сторони погодили, що при простроченні оплати Товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого Товару (Товарів) за відповідною накладною за кожен день прострочення.

Відповідно до п.10.6. Договору, при простроченні оплати більше одного місяця, постачальник має право, крім стягнення боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до п.10.14. Договору, сторони домовилися, що покупець при простроченні оплати товару більше, ніж на місяць, також компенсує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних та зобов`язаний компенсувати інфляційні втрати, до моменту фактичного отримання коштів постачальником.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами першою та другою ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 ст. 693 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов`язання.

Згідно з ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, між сторонами існували господарські відносини, які виникли на підставі договору поставки.

Судом встановлено, що згідно видаткової накладної, наявної в матеріалах справи, позивачем передано у власність відповідачу товар, за змістом якої, покупець не має жодних претензій до прийнятого товару.

Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару.

Крім того, в письмових поясненнях відповідач не заперечив щодо стягнення основної заборгованості, яку оплатив в наступній послідовності: 27.05.2025 року 339 777,47 грн; 05.06.2025 року 257 997,25 грн; 16.07.2025 року 140 000,00 грн; 30.12.2025 року

395 000,00 грн; 05.02.2026 року 100 000,00 грн; 11.02.2026 року 50 000,00 грн; 09.03.2026 року 500 000,00 грн; 23.04.2026 року 1 615 000,00 грн.

Докази виконання зобов`язань щодо основної суми заборгованості перед позивачем у повному обсязі відповідач суду надав.

Так, у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та уточненням розрахунку, позивач зменшив розмір позовних вимог.

Щодо суми пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що він є вірним.

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає задоволенню, становить 458 246,52 грн.

Також, позивач заявив до стягнення штраф у розмірі 376 111,26 грн.

Відповідно до п.10.6. Договору, при простроченні оплати більше одного місяця, постачальник має право, крім стягнення боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі № 910/12876/19.

Перевіривши наданий розрахунок штрафу, суд встановив, що заявлена до стягнення сума вказаних нарахувань є вірною та підлягає стягненню.

Щодо суми курсової різниці суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019р. зазначила, що господарське правопорушення може полягати, як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У даному випадку, курсова різниця підлягає стягненню, не як санкція або наслідок порушення грошового зобов`язання, а як елемент договірної ціни товару, що прямо передбачено умовами договору поставки.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсова різниця жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати, як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Суд враховує, що курсова різниця входить до частини основної суми зобов`язання, сформованої відповідно до умов договору,

Судом перевірено розрахунки курсової різниці, долучені позивачем до матеріалів справи, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними, а обґрунтована сума знецінення грошей у розмірі курсової різниці становить 212 731,38 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення 56 875,46 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст.524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018р. у справі № 905/192/18

За умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки, остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) фактично орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс Євро до гривні, станом на дату фактичної поставки товару.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України, частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання покупця хоч і виражене у гривні, проте має прив`язку до середнього комерційного курсу продажу валюти. При цьому, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної поставки товару за фактично в результаті орієнтовною вартістю. Встановлена у Договорі відповідна умова має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач, як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до Євро. Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату саме фактичної поставки товару (не залежно від того, чи своєчасно, чи ні, була здійснена оплата) з урахуванням курсу Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема, і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі, стягнення інфляційних втрат, нарахованих на фактично в результаті орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021р. у справі № 910/11077/20.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 56 875,46 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 585 840,67 грн. - 36% річних, суд виходить з наступного.

У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 36% річних.

Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

Суд, враховуючи доведення існування порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором у частині своєчасної оплати поставленого товару, перевіривши розрахунки 36% річних, долучені позивачем до матеріалів справи, встановив, що розрахунки є арифметично правильними. Позивачем правомірно визначено періоди та здійснено нарахування на суму основного боргу, з урахуванням зменшення суми основного боргу, за рахунок часткових сплат відповідачем основного боргу.

Водночас, відповідач заявив клопотання зменшити розмір суми штрафних санкцій, що підлягає до стягнення на 80%, а саме до суми 123 846,69 грн.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір, як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З цього слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом складала 98 381,92 грн, сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму основної заборгованості.

Натомість, у даній справі (№914/791/26) розмір 36% річних становить 585 840,67 грн., пеня 458 246,52 грн; штраф (10%) 376 111,26 грн; які нараховувались на суму основного боргу (з урахуванням часткових проплат), що разом становить 1 411 198,45 грн. і складає 87,38% від суми основної заборгованості (станом на момент звернення з позовом 1 615 000,00 грн.), що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цих сум.

Також, суд звертає увагу на те, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

При цьому, у даній справі (№918/791/26), відсотки річних нараховані позивачем відповідно до умов договору, яким між сторонами відсотки річних не збільшувалися, тому стягнення 36% річних у розмірі 585 840,67 грн. не може бути розцінена судом, як безпідставне збагачення кредитора, оскільки таке стягнення, з урахуванням його розміру, носить саме компенсаційний характер.

Отже, враховуючи наведене, суд звертає увагу на те, що обставини очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум у справі відсутні.

Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пункті 20 постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. у справі №910/6471/20, згідно з якими: обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача.

Умови договору щодо встановлення іншого (36%), ніж передбачено законом (3%) розміру відсотків річних відповідають положенням законодавчих актів, сторонами зміненими не були, договір в цій частині недійсним не визнавався, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині сплати належних платежів (у строки, у розмірі та в порядку, визначених договором) не виконав, допустив прострочення платежів та існування у ті чи інші періоди тих чи інших сум заборгованостей, а тому сплата відсотків річних на рівні 36% є його договірним зобов`язанням перед позивачем та компенсацією позивачу за прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора, тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (постанова Верховного Суду від 20.10.2021р. у справі №910/8396/20).

При цьому, відповідач, звертаючи увагу суду на процес санації, відповідних доказів не надав до матеріалів справи.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладене, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, розрахованих позивачем та відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру таких нарахувань до 123 846,69 грн.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за поставлений товар. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у встановленому судом розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №31490 від 16.03.2026р. на суму 36 947,34 грн. та платіжною інструкцією №31245 від 25.02.2026р. на суму 332,80 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 19 595,16 грн.

В частині суми позову, на яку зменшено позовні вимоги, позивач вправі звернутись до суду з заявою про повернення сплаченого судового збору в цій частині (також з врахуванням часткового задоволення позовних вимог та коефіцієнту 0,8, так як позов подано в електронній формі).

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЕГРІТЕК» (адреса: Україна, 79026, Львівська обл., місто Львів, вул.Стрийська, будинок 45; ідентифікаційний код - 41072621) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОЗБЕР УКРАЇНА» (адреса: Україна, 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код - 36001040) заборгованість у сумі 1 632 929,83 грн., з яких: пеня 458 246,52 грн; штраф (10%) 376 111,26 грн; 36% річних 585 840,67 грн; курсова різниця 212 731,38 грн. та 19 595,16 грн. судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 07.07.2026р.

Суддя Король М.Р.