Ухвала суду № 137994460, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/8178/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газолінум» про забезпечення позову до подачі позову

особа щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковенантум»

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газолінум» (далі - заявник) про забезпечення позову до подачі позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум», що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Пумб», на рахунку № НОМЕР_2 в Державній казначейській службі України, а, також на будь-яких інших рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум», відкритих у банківських та будь-яких інших фінансово-кредитних установах України, включаючи Державну казначейську службу України, у межах суми, що становить 11702500,00 грн.

- накласти арешт на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум», яке знаходиться у боржника та/або третіх осіб, у межах суми, що становить 11702500,00 грн.

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі у заставу чи іншого обтяження майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» у межах суми, що становить 11702500,00 грн, до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом заявника.

В обґрунтування поданої заяви, заявник зазначає, що боржником в порушення взятих на себе зобов`язань за договорами про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги №ФД3112241 від 31.12.2024 та №ФД0303251 від 03.03.2025, у встановлений строк не повернуто перерахованої заявником фінансової допомоги у розмірі 11702500,00 грн, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

При цьому, заявник наголошує, що має намір звернутися до господарського суду з позовом про стягнення поворотної фінансової допомоги по договорам про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги №ФД3112241 від 31.12.2024 та №ФД0303251 від 03.03.2025 у загальному розмірі 11702500,00 грн, а також про стягнення пені і компенсаційних втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газолінум» про забезпечення позову до подачі позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення поданої заяви.

Приписами частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

При цьому, згідно частини 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на майно (активи), у тому числі грошові кошти, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, або банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке належить або підлягає передачі чи сплаті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і знаходиться у нього чи інших осіб, на корпоративні права, капітал (у тому числі статутний капітал), акції та активи щодо банку, щодо якого розпочато і не завершено процедуру продажу пакета акцій відповідно до Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків" (у тому числі з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про початок підготовки пакета акцій банку до продажу до моменту переходу права власності на такий пакет акцій банку до покупця за відповідним договором купівлі-продажу пакета акцій банку), у разі якщо провадження у відповідній справі відкрито за позовом (заявою) однієї та/або кількох осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їхніх представників/законних представників), а так само у разі, якщо з відповідною заявою про арешт зазначеного майна звертається одна та/або кілька осіб, що були акціонерами, власниками істотної участі та/або кінцевими бенефіціарними власниками такого банку до переходу акцій банку у власність держави (та/або їх представники/законні представники); 2) встановлення заборони або обов`язку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", їх посадовим особам, іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна (активів) банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, вчиняти певні дії або встановлення обов`язку для таких осіб утримуватися від вчинення певних дій; 3) зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів; 3-1) накладення арешту на майно боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, крім випадків та в порядку, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства; 4) накладення арешту на майно, запаси матеріальних цінностей державних резервів, передбачені Законом України "Про державні резерви", а також вжиття інших заходів забезпечення позову, що перешкоджають використанню матеріальних цінностей державних резервів за призначенням, встановленим законом; 5) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №911/1595/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газолінум» вказує на те, що за умовами укладених між сторонами договорів про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги №ФД3112241 від 31.12.2024 та №ФД0303251 від 03.03.2025, боржник мав повернути надану заявником поворотну фінансову допомогу у строк до 25.12.2025 (по договору №ФД3112241 від 31.12.2024) та до 28.02.2026 (по договору №ФД0303251 від 03.03.2025) відповідно, втім Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась значна заборгованість у загальному розмірі 11702500,00 грн, яку позивач вимушений стягувати у судовому порядку, а оскільки кошти є активом, який легко може зникнути з банківських рахунків, заявник просить вжити визначені заходи забезпечення позову.

Відтак, враховуючи значний розмір майбутніх позовних вимог, то наведені обставини у їх сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що має місце існування обставин, а не виключно припущень заявника, щодо можливого ухилення відповідачем від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, що фактично нівелює можливість захисту прав й інтересів майбутнього позивача.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, має вважатися невіддільним складником "судового розгляду", передбаченого у статті 6.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом (рішення у справі "Кудла проти Польщі"). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (рішення у справі "Міфсуд проти Франції" та у справі "Пантелеєнко проти України").

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 у справі №1-12/2003).

При цьому, позивач має право на превентивний захист судом свого права у випадку, коли ще немає порушення, однак є підстави передбачити можливість такого порушення. Однією з форм такого превентивного судового захисту, по суті, і є заходи забезпечення ефективності судового рішення.

У позовному провадженні, під час накладення арешту на грошові кошти відповідача, слід обмежувати арештовані кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2019 у справі №915/538/19 та від 06.11.2018 у справі №923/560/17.

Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено статтею 1074 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду. Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, якщо арешт накладено без встановлення такої суми або якщо інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

При цьому, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №910/1756/23, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22 та від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

У даному випадку, суд вбачає наявність зв`язку між зазначеним заходом забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти) і предметом спору, співмірність заходів із майбутніми позовними вимогами. Вжиття заходу забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави майбутнього позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем захід у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, суд приходить до висновку про обґрунтованість поданої заяви в частині накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» в межах суми майбутнього позову.

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення заяви в частині накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на конкретно визначеному заявником рахунку, та вважає за доцільне накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» в межах суми 11702500,00 грн, які будуть виявлені на будь-яких рахунках державним чи приватним виконавцем у ході виконавчого провадження, оскільки заявником не надано суду належних та допустимих доказів актуальності зазначених заявником рахунків та їх безпосередню приналежність саме Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковенантум», станом на момент звернення до суду з даною заявою.

При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, судом враховано, що вказаний захід забезпечення позову не обмежує прав відповідача у здійсненні ним підприємницької діяльності, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог та сприятимуть його виконанню. Тоді як невжиття заявленого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що, у свою чергу, призведе до нівелювання функції судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Водночас, вжитий судом захід забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності відповідача та не є порушенням прав відповідача щодо володіння та користування своїм майном, оскільки такий захід не породжує юридичних наслідків для списання коштів з рахунків відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача обов`язку його виконання. Обраний вид забезпечення позову також не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештовані кошти фактично перебувають у володінні власника, а тимчасово обмежується лише можливість розпоряджатися ними, що відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23.

Суд також враховує, що предметом майбутнього позову є виключно майнова вимога про стягнення грошових коштів, пені та компенсаційних втрат, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, тобто, спір має виключно майновий характер, а відтак захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову безпосередньо кореспондує із предметом майбутнього позову та забезпечує реальність і ефективність можливого виконання судового рішення.

У той же час, суд не вбачає підстав для додаткового арешту рухомого майна боржника із одночасним встановленням останньому заборони відчуження, передачі в заставу чи іншого обтяження майна, оскільки заявник повинен довести існування реального, а не гіпотетичного ризику того, що накладення арешту на кошти є очевидно недостатнім заходом забезпечення позову, який не здатен забезпечити виконання можливого судового рішення.

Слід наголосити, що забезпечення позову не може трансформуватися у засіб превентивного обмеження права власності чи інструмент створення надмірного процесуального тиску на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що одночасне застосування арешту грошових коштів відповідача та арешту належного йому рухомого майна із встановленням заборони відчуження, передачі в заставу чи іншого обтяження майна, призведе до очевидного порушення принципу співмірності заходів забезпечення позову із майбутніми позовними вимогами та фактично означатиме непропорційне обмеження права власності.

Таким чином, у задоволенні вимог заяви ТОВ «Газолінум» про забезпечення позову, в частині вимог про накладення арешту на рухоме майно та встановлення заборони відчуження, передачі в заставу чи іншого обтяження майна, слід відмовити.

Слід додатково зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

В той же час, в розрізі зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів у відповідності до ч. 1 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком суду для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.

Згідно частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову до подачі позову.

При цьому, суд звертає увагу не те, що частина 3 статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом у разі, зокрема неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу (ч. 13 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76, 136, 137, 138, 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газолінум» про забезпечення позову до подачі позову задовольнити частково.

2. До набрання законної сили рішенням суду у справі №910/8178/26 накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, прим. 302, офіс 2, ідентифікаційний код 45583662) в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 11702500 (одинадцять мільйонів сімсот дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп., що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках та у будь-яких інших фінансово-кредитних установах України, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову до його подачі.

3. В іншій частині у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газолінум» про забезпечення позову до подачі позову у справі №910/8178/26 відмовити.

4. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень та може бути пред`явлена до виконання у передбаченому чинним законодавством порядку до 08.07.2029.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газолінум» (61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 43/47, ідентифікаційний код 40199340).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковенантум» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40, прим. 302, офіс 2, ідентифікаційний код 45583662).

Ухвала набирає законної сили 07.07.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

СуддяТ.В. Васильченко