Рішення № 137994405, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/4088/26

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Акціонерного товариства "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК" (01024, місто Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 11, приміщення 51) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЗИНО.ЮА" (04207, місто Київ, вул. Лук`яненка Левка, будинок 21, корпус 3) про стягнення 76058,38 грн.,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.04.2026 в системі «Електронний суд» представником Акціонерного товариства "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЗИНО.ЮА" про стягнення заборгованості у розмірі 76058,38 грн, з яких: 76028,80 грн - основна заборгованість та 29,58 грн - пеня та була передана 10.04.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2024 року між Акціонерним товариством «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК» (надалі - Банк/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЗИНО.ЮА» (надалі - Відповідач/Клієнт) було укладено Договір № 16/8 про організацію переказу коштів на платіжні картки одержувачів (надалі - Договір).

За умовами Договору (п. 2.1.), Клієнт цілодобово отримував можливість ініціювати перекази грошових коштів на електронний платіжний засіб (надалі - ЕПЗ) Одержувача (фізична особа, держатель ЕПЗ), через віртуальний платіжний термінал Банку для обслуговування вебсайтів, які зазначені у Додатку 1 цього Договору, за допомогою Системи Клієнта, а Банк надавав послуги з розрахунків з Міжнародної платіжної системи MasterCard, в результаті яких здійснювалося зарахування коштів грошового переказу на ЕПЗ Одержувача.

Відповідно до п. 2.6. Договору, Клієнт повинен сплачувати Банку Винагороду за надану за Договором Послугу Банка в розмірі та порядку, встановленому Договором.

12 листопада 2025 року Сторонами був складений і підписаний Акт №А2С-10/2025 наданих банківських послуг за операціями Переказу коштів, Банком надані, а Клієнтом прийняті від Банку банківські послуги за операціями Переказу коштів відповідно до умов Договору протягом звітного періоду, а саме з 01 листопада 2025р. по 12 листопада 2025р. включно.

Розмір винагороди (0,4%) Банку за надані Клієнту Послуги за звітний період, становить 76 028,00 грн (сімдесят шість тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок) без ПДВ.

Таким чином, позивач вважає, що виконав в повному обсязі зобов`язання щодо надання на користь Клієнта Послуг Банку за операціями з Переказу коштів за звітний період, що підтверджується вищезазначеним Актом. Розмір винагороди Банку за надані Клієнту Послуги за звітній період з 01 листопада 2025 року по 12 листопада 2025 року складає - 76 028,00 грн (сімдесят шість тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок) без ПДВ.

Виплата Винагороди за Послугу Банку, визначену цим Договором, здійснюється за звітний період (календарний місяць), на підставі складеного Сторонами у порядку, визначеному розділом 7 цього Договору Акту, шляхом перерахування Клієнтом коштів на Рахунок АТ «ЄПБ» (п. 3.1.5. Договору).

Поміж тим як зазначає позивач, Клієнтом не виконані умови Договору щодо виплати винагороди Банку, що призвело до утворення з боку Клієнта заборгованості перед Банком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04.05.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано клопотання зупинення провадження у справі № 910/4088/26 до набрання законної сили рішенням Київського апеляційного суду у справі №757/59256/25-к, реєстраційний номер судової справи 11-сс/824/1412/202, за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №757/59256/25-к.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Київського апеляційного суду у справі №757/59256/25-к, реєстраційний номер судової справи 11-сс/824/1412/202, за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №757/59256/25-к відмовлено.

07.05.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про врегулювання спору за участю судді.

14.05.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано письмові пояснення у відповідності до яких представник зокрема зазначив, що відповідно до Акту А2С-10/2025 надання банківських послуг за операціями переказу коштів від 12 листопада 2025 року (далі - Акт А2С-10/2025), укладеного між Позивачем та Відповідачем на виконання умов Договору № 16/8, за період з 01 листопада 2025 року по 12 листопада 2025 року включно, загальна сума та кількість ініційованих Клієнтом Переказів коштів на користь Одержувачів складала: сума переказів: 19 007 200,10 грн, кількість переказів, шт: 8 305.

Згідно пункту 3 Акту А2С-10/2025 розмір винагороди (0,4%) Банку (Позивача) за надані Клієнту (Відповідачу) Послуги за звітний період, становить 76 028,80 грн.

Водночас представник зазначає, що наявність підписаного Акта сама по собі не означає наявності вини Відповідача у невиконанні грошового зобов`язання, а також не виключає оцінку судом обставин, що об`єктивно унеможливлювали таке виконання.

Так, 26 листопада 2025 року, тобто до спливу передбаченого Договором строку виконання зобов`язання, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні №757/59256/25к на грошові кошти Відповідача накладено арешт із повною забороною проведення будь-яких фінансових операцій, за винятком сплати податків і обов`язкових платежів.

Згідно пункту 7.1 Договору № 16/8 протягом 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за звітнім, Банк (Позивач) на підставі погоджених Сторонами Реєстрів платежів за звітний період (календарний місяць) складає, підписує та передає для підписання Клієнту (Відповідач) Акт наданих послуг за Послугою Банку за операціями Переказу коштів. Акт складається за формою, визначеною в Додатку №3 до цього Договору.

Відповідно до пункту 7.1 Договору №?16/8, Акт наданих послуг не є самостійною підставою для виникнення грошового зобов`язання, оскільки він має складатися Банком виключно на підставі погоджених Сторонами Реєстрів платежів за звітний період.

Таким чином, погодження Реєстрів платежів є обов`язковою передумовою складання та підписання Акта, а також елементом договірного механізму визначення обсягу наданих Послуг та розміру Винагороди Банку.

Разом з тим, як вказує представник до матеріалів позовної заяви не долучено жодного належного доказу погодження Реєстрів платежів Сторонами, зокрема доказів їх направлення Відповідачу, перевірки, погодження або підписання.

З огляду на викладене представник просив у разі відмови Позивача у врегулюванні спору за участі судді - відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК» до ТОВ «КАЗИНО.ЮА» у повному обсязі.

25.05.2026 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву у відповідності до якої позивач заперечує проти застосування процедури врегулювання спору, як недоцільної.

Вищеозначена заява обґрунтована тим, що з наявних умов та даних ЄДРСР за справою №757/59256/25-к, станом на тепер становище Відповідача не змінилося. Будь-яких конкретних шляхів реального погашення боргу Відповідачем не наведено. Також, ніяких пропозицій щодо врегулювання заборгованості від Відповідача не поступало і до відкриття цієї господарської справи, що й змусило Позивача звернутися до суду та вже понести витрати на сплату судового збору. Отже, за наведеного відсутні свідчення дійсного наміру Відповідача у врегулюванні спору, у тому числі, за участі судді і, насамперед, наявності у нього реальної можливості погашення боргу на зараз.

Приписи частини 1 статті 186 ГПК передбачають, що врегулювання спору за участю судді проводиться саме за згодою сторін. Однак, наведені вище обставини ставлять під сумнів доцільність застосування процедури врегулювання спору за участі судді та, окрім цього, об`єктивно ведуть не до процесуальної економії, а до затягуванню судового розгляду.

27.05.2026 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву у відповідності до якої позивач зокрема зазначає:

- за змістом умов договору, зокрема, розділу 7 «Порядок розрахунків» єдиним документом на підставі якого проводяться розрахунки між сторонами є Акт наданих послуг, форма якого визначена у додатку №3 до договору. При цьому Акт підписується сторонами після погодження відповідних Реєстрів (пункт 7.1. договору), а погоджена форма Акту не передбачає Реєстри складовою Актів. Тобто, підписання Відповідачем Акту хронологічно відбувається після погодження Реєстрів і завершує фінальний етап узгодження обсягу наданих послуг за визначений період, а отже, є доказом попереднього погодження ним цих реєстрів. В іншому випадку, Відповідач мав би заперечити у підписанні Акту, як це передбачають умови договору (пункти 7.2. - 7.5. договору);

- стосовно заперечень відповідача, що граничний термін розрахунків за актом наданих послуг № А2С-10/2025 від 12.11.2025 припадав на грудень 2025 року, позивач зазначив, що навіть якщо погодитися з даним доводом, то він ніяк не спростовує виникнення заборгованості Відповідача, адже, розрахуватися він повинен був максимум 15 грудня 2025 року, але не розрахувався по цей день, що і стало причиною даного судового розгляду;

- порушення зобов`язання з розрахунку є само по собі виною Відповідача. Його посилання на ухвалу суду у кримінальній справі про заборону здійснення ним видаткових операцій на своїх рахунках ані договір, ані закон не відносять до обставин, які б скасовували таку вину або обов`язок розрахуватися. Крім того, наведена обставина не виходить за межі господарської діяльності, відтак, є апріорі можливою, прогнозованою та такою, що не виходить за межі звичайного підприємницького ризику й при цьому є наслідком саме поведінки Відповідача;

- відповідачем не наведено будь-яких доказів тиску на нього; Відповідачем не наведено будь-яких положень договору чи закону, які б пов`язували наявність ухвали суду у кримінальному провадженні щодо обмеження розпоряджатися ним коштами на рахунках, з його зобов`язанням розрахуватися за договором;

- щодо не доведеності розрахунку заявленої до стягнення суми, представник зазначає, що зміст доводу полягає у різниці 80 копійок у тексті позовної заяви та у розрахунку. У доданому до позову розрахунку та у резолютивній частині позову Позивач просить стягнути суму заборгованості 76 028,80 гривень. У акті наданих послуг теж зазначена ця сума. Отже, правильним слід вважати саме 76 028,80 гривень. З приводу ж цієї описки 80 копійок, то вона знаходиться у рамках похибки округлення і взагалі не впливає навіть на розмір судового збору;

- вимога Позивач про стягнення грошового боргу за договором відповідає змісту договірних відносин сторін та грошового зобов`язання Відповідача за ними. Прийняте рішення про припинення Відповідача шляхом злиття ніяким чином не впливає на вказаний спосіб судового захисту, адже до виникнення його правонаступника він залишається належним відповідачем, а саме майбутнє правонаступництво з боргів є універсальним.

Суд розглянувши заяву представника відповідача про врегулювання спору за участю судді зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 186 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

З огляду на те, що позивач заперечує щодо врегулювання спору за участю судді, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні означеної заяви представника відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

12 вересня 2024 року між Акціонерним товариством «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК» (надалі - Банк/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЗИНО.ЮА» (надалі - Відповідач/Клієнт) було укладено Договір № 16/8 про організацію переказу коштів на платіжні картки одержувачів (надалі - Договір).

За умовами п. 2.1 Договору, Клієнт цілодобово отримує можливість ініціювати перекази грошових коштів на електронний платіжний засіб (надалі - ЕПЗ) Одержувача (фізична особа, держатель ЕПЗ), через віртуальний платіжний термінал Банку для обслуговування вебсайтів, які зазначені у Додатку 1 цього Договору, за допомогою Системи Клієнта, а Банк надає послуги з розрахунків з Міжнародної платіжної системи MasterCard, в результаті яких здійснюється зарахування коштів грошового переказу на ЕПЗ Одержувача.

Відповідно до п. 2.6. Договору, Клієнт сплачує Банку Винагороду за надану за Договором Послугу Банка в розмірі та порядку, встановленому даним Договором.

Банк формує та передає Клієнту Реєстр платежів за попередній розрахунковий період (розрахункові періоди) в строк до 11 годин 00 хвилин за київським часом поточного робочого дня, коли Банком отримані розрахунки від МПС (п.п. 3.1.3.1 Договору).

Підпунктом 3.1.3.2 Договору, Клієнт перевіряє дані Реєстру платежів з даними, що знаходяться у розпорядженні Клієнта та у випадку розбіжностей, повідомляє на адресу електронної пошти ECOMMERCE@europrombank.kiev.ua не пізніше 12 години 00 хвилин за київським часом поточного робочого дня (дня отримання відповідного Реєстру платежів), метою виявлення причин розбіжностей та їх подальшого усунення.

Згідно пункту 3.1.5 Договору виплата Винагороди за Послуги Банку, визначену цим Договором, здійснюється за звітний період (календарний місяць), на підставі складеного Сторонами у порядку, визначеному розділом 7 цього Договору Акту (Додаток 3 до даного Договору), шляхом перерахування Клієнтом коштів на Рахунок ____, АТ «ЄПБ», код банку 307790, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 40169405.

Протягом 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за звітним, Банк на підставі погоджених Сторонами Реєстрів платежів за звітний період (календарний місяць) складає, підписує та передає для підписання Клієнту Акт наданих послуг за Послугою Банку за операціями Переказу коштів (надалі - Акт). Акт складається за формою, визначеною в Додатку № 3 до Договору (п. 7.1. Договору).

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що за надання Банком на користь Клієнта Послуги Банку за операціями з переказу коштів, Клієнт виплачує на користь Банку Винагороду. Винагорода підлягає сплаті Банку не пізніше наступного робочого дня з моменту підписання Сторонами Акту, але у будь-якому випадку не пізніше 15 (п`ятнадцять) робочих днів місяця, наступного за звітним.

Розмір Винагороди Банку становить 0,45 % без ПДВ за кожний Переказ, що здійсненний Клієнтом.

Винагорода Банка за надану Клієнту Послугу Банку за операціями з Переказу коштів не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість згідно пункту 196.1.5. Податкового кодексу.

Пунктом 8.2. Договору Сторони передбачили відповідальність за прострочення строків взаємних розрахунків, винна Сторона сплачує потерпілій Стороні пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період порушення зобов`язання, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє винну Сторону від виконання нею своїх обов`язків за цим Договором.

Додатком № 3 до Договору сторони погодили форму акту наданих банківських послуг за операціями переказу коштів.

Додатковою угодою № 1 від 13.12.2024 року про внесення змін до Договору №16/8 про організацію переказу коштів на платіжні карти одержувачів від 12.09.2024, Сторони домовилися змінити розмір Винагороди Банку на 0,4 % без ПДВ за кожний Переказ, що здійснений Клієнтом, відповідно до п. 7.5. Договору.

12 листопада 2025 року Сторонами був складений і підписаний Акт №А2С-10/2025 наданих банківських послуг за операціями Переказу коштів, за яким Банком надані, а Клієнтом прийняті від Банку банківські послуги за операціями Переказу коштів відповідно до умов Договору протягом звітного періоду, а саме з 01 листопада 2025р. по 12 листопада 2025р. включно.

Розмір винагороди (0,4%) Банку за надані Клієнту Послуги за звітний період, становить 76 028,00 грн (сімдесят шість тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок) без ПДВ.

Банк звернувся до Клієнта з Вимогою №3-0-2-05/349 від 09.02.2026 (надалі - Вимога) з вимогою виконати свої зобов`язання за Договором про переказ коштів та перерахувати на рахунок Банку суму винагороди та пеню за порушення умов взаємних розрахунків у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, відповідно до статті 530 ЦК України, через сервіс Вчасно.

Вищезазначена Вимога була отримана Відповідачем 09.02.2026 року, через сервіс Вчасно.

Проте як вказує позивач, відповідач всупереч вищевказаній Вимозі та умов Договору належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з виплати винагороди Банку.

Оскільки відповідачем не сплачено банку винагороду у розмірі 76 028,80 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем контракту, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Як визначено спеціальною нормою, яка регулює відносини з надання послуг, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначив, що:

- граничний термін розрахунків за актом наданих послуг № А2С-10/2025 від 12.11.2025 припадав на грудень 2025 року;

- відсутня вина Відповідача у не оплаті наданих послуг та наявність обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань Відповідачем;

- відсутні докази погодження реєстрів платежів.

- не доведеність розрахунку заявленої до стягнення суми.

- неналежний та неефективний спосіб захисту через реорганізацію Відповідача та

- ухвалу про арешт коштів Відповідача.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що за надання Банком на користь Клієнта Послуги Банку за операціями з переказу коштів, Клієнт виплачує на користь Банку Винагороду. Винагорода підлягає сплаті Банку не пізніше наступного робочого дня з моменту підписання Сторонами Акту, але у будь-якому випадку не пізніше 15 (п`ятнадцять) робочих днів місяця, наступного за звітним.

12 листопада 2025 року Сторонами був складений і підписаний Акт №А2С-10/2025 наданих банківських послуг за операціями Переказу коштів, за яким Банком надані, а Клієнтом прийняті від Банку банківські послуги за операціями Переказу коштів відповідно до умов Договору протягом звітного періоду, а саме з 01 листопада 2025р. по 12 листопада 2025р. включно.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що останнім днем для перерахування відповідачем винагороди позивачу без застосування відповідальності за порушення строків є 19.12.2025.

Стосовно заперечень відповідача в частині відсутності вини останнього у не оплаті наданих послуг та наявність обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань Відповідачем, суд зазначає наступне.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 308/8180/15-ц зазначила, що між сторонами існували чинні договірні правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору та договорів поруки. Ці правочини не були визнані недійсними, а тому вважаються правомірними та такими, що породжують зобов`язання сторін до моменту їх належного виконання.

Кредитний договір та договори поруки не були визнані недійсними, а отже, відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, породжували договірні зобов`язання сторін, які могли бути припинені лише шляхом їх належного виконання.

Верховний Суд підкреслив, що сам факт вчинення кримінального правопорушення не припиняє договірні правовідносини і не трансформує їх автоматично у деліктні. За наявності договору відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язання має договірний характер. Деліктна відповідальність, як правило, можлива лише за відсутності договірних відносин між сторонами.

Оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договорами.

Доказів того, що Договір № 16/8 про організацію переказу коштів на платіжні картки одержувачів визнано недійсним в матеріалах справи відсутні.

Отже, Відповідач як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Стосовно заперечень відповідача в частині відсутності доказів погодження реєстрів платежів та недоведеності розрахунку заявленої до стягнення суми, суд погоджується з твердженням позивача, що за змістом умов договору, зокрема, розділу 7 «Порядок розрахунків» єдиним документом на підставі якого проводяться розрахунки між сторонами є Акт наданих послуг, форма якого визначена у додатку №3 до договору. При цьому Акт підписується сторонами після погодження відповідних Реєстрів (пункт 7.1. договору), а погоджена форма Акту не передбачає Реєстри складовою Актів. Тобто, підписання Відповідачем Акту хронологічно відбувається після погодження Реєстрів і завершує фінальний етап узгодження обсягу наданих послуг за визначений період, а отже, є доказом попереднього погодження ним цих реєстрів. В іншому випадку, Відповідач мав би заперечити у підписанні Акту, як це передбачають умови договору (пункти 7.2. - 7.5. договору).

Таким чином відповідач, підписавши Акт №А2С-10/2025 наданих банківських послуг за операціями Переказу коштів без зауважень, погодив суму зазначену в останньому за надані йому послуги, а саме у розмірі 76028,80 грн.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 76028,80 грн основної заборгованості.

Окрім того позивачем заявлено до стягнення 29,58 грн пені за прострочення строків взаємних розрахунків.

Пунктом 8.2. Договору Сторони передбачили відповідальність за прострочення строків взаємних розрахунків, винна Сторона сплачує потерпілій Стороні пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період порушення зобов`язання, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє винну Сторону від виконання нею своїх обов`язків за цим Договором.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що останнім днем для перерахування відповідачем винагороди позивачу без застосування відповідальності за порушення строків є 19.12.2025.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що він здійснений невірно з огляду на те, що позивачем невірно взято початкову дату для нарахування останньої.

Поміж тим, здійснивши власний розрахунок пені за період з 20.12.2025 по 02.04.2026 нарахованих на загальну суму заборгованості у розмірі 76028,80 грн, застосувавши подвійну облікову ставку, суд зазначає, що сума пені вийшла більше ніж заявлено позивачем, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, пеня яка підлягає до стягнення становить 29,58 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2662,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн (відповідно до платіжної інструкції №247949 від 31.03.2026), тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв`язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Поміж тим в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЗИНО.ЮА" (04207, місто Київ, вул. Лук`яненка Левка, будинок 21, корпус 3, код ЄДРПОУ 45397781) на користь Акціонерного товариства "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК" (01024, місто Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 11, приміщення 51, код ЄДРПОУ 36061927) 76 028 (сімдесят шість тисяч двадцять вісім) грн. 80 коп - основної заборгованості, 29 (двадцять дев`ять гривень) грн. 58 коп. та судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2026

Суддя Владислав ДЕМИДОВ