Рішення № 137993970, 30.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026м. ДніпроСправа № 904/2830/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макротрансгруп", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м.Дніпро

про стягнення заборгованості

Представники:

Від позивача: Голубєва А.О., ордер АА №1720601 від 08.06.2026,

Від відповідача: Шеметенко А.С., ордер АН №2015345 від 29.06.2026

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макротрансгруп" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі-відповідач) заборгованість за договором про закупівлю №23002 від 05.01.2023 у загальному розмірі 775 747,03 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 540 794,40 грн. - сума основного боргу;

- 14 210,46 грн. - пеня;

- 56 738,49 грн. - 3% річних;

- 164 003,68 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 19.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09.06.2026.

01.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

08.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 09.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 09.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 30.06.2026.

16.06.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

30.06.2026 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.

Сторони підтримали свої правові позиції.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

30.06.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГПК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем договору про закупівлю №23002 від 05.01.2023 в частині повної та своєчасної плати за поставлений позивачем товар.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач у відзиві проти позову проти позовних вимог заперечив, зазначив, що всупереч прямій вимозі п. 4.2. Договору, позивачем не дотримано умови щодо зазначення коду товару згідно УКТ ЗЕД у видаткових накладних, рахунках-фактурах та товарно-транспортних накладних.

Також відповідач вказує, що для настання строку оплати з відтермінуванням 10 банківських днів необхідне одночасне дотримання таких вимог, а саме: отримання від постачальника оригіналу рахунку (із зазначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД), але не раніше реєстрації податкової накладної, реєстрація податкової накладної (із зазначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД), своєчасне надання рахунку-фактури (із зазначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД), видаткової накладної (із зазначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД), товарно-транспортної накладної (із зазначенням коду товару згідно УКТ ЗЕД), документів щодо якості на товар.

Відповідач зазначає що рахунок-фактура № СФ-0000007 від 17.01.2023 та видаткова накладна № РН-0000007 від 17.01.2023, і аналогічно всі інші рахунки-фактури та видаткові накладні за шістьма поставками не містять коду товару згідно УКТ ЗЕД. Товарно-транспортні накладні також не містять відповідних кодів, що є порушенням п. 4.2. спірного договору.

Водночас, відповідач повідомляє, що з податкових накладних (зокрема, з Податкових накладних №1-3 та №7- 9), код УКТ ЗЕД (8409990000, 8484100090, 7415210000, 8481401000 та ін.) у них зазначається. Це свідчить, на думку відповідача, про те, що позивач усвідомлював вимогу Договору щодо зазначення коду УКТ ЗЕД, виконував її у податкових накладних, проте систематично ігнорував цю вимогу при оформленні рахунків-фактур, видаткових та товарно-транспортних накладних.

Відсутність коду УКТ ЗЕД у вищевказаних документах є неналежним оформленням товаросупровідної документації у розумінні п. 4.2. та п. 6.2.5. Договору.

Відповідач вважає, що відсутність в матеріалах позовної заяви доказів передачі позивачем відповідачу належним чином оформлених, в розумінні п. 4.2. договору, рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних із зазначенням в них коду товару згідно УКТ ЗЕД, документів щодо якості на товар, а також відповідних квитанцій на підтвердження фактичної дати реєстрації податкових накладних, вказує на те, що позивачем не доведено, що строк оплати є таким, що настав.

Відповідач наполягає, що, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що строк оплати є таким, що настав, вважаємо, що позовна вимога про стягнення пені в розмірі 14 210,46 грн., в даному випадку, є передчасною, внаслідок чого не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо інфляційного збільшення у розмірі 164 003,08 грн. та 3% річних у розмірі 56 738,49 грн. відповідач зазначив, що позивач не бере до уваги п. 11.1. Договору, яким сторони домовились, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним Договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.

Відповідач наполягає, що сторони спірного договору реалізували принцип свободи договору та право відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювали свої відносини на власний розсуд, встановивши розмір інфляції та 3% річних, що дорівнюють нулю, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 164 003,08 грн. та 3% річних у розмірі 56 738,49 грн. є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить умовам договору, яка добровільно погоджена та підписана обома сторонами, і задоволенню не підлягає.

Також відповідач зазначає, що, здійснюючи розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, позивач невірно визначив періоди для такого нарахування.:

Позивач у розділі «Д» позовної заяви стверджує, що за видатковою накладною № РН-0000011 від 08.02.2023 останній термін сплати замовником вартості отриманого товару 21 лютого 2023 року, і при цьому зазначає: «Штрафні санкції за 21.03.2023 по 05.05.2026 (1170 днів)».

Разом із тим, Позивач нараховує 3% річних з 21.02.2023 по 05.05.2026 тобто 1170 днів, а не 1169 днів, хоча якщо останній день оплати є 21.02.2023, то перший день прострочення 22.02.2023. Таким чином, при нарахуванні 3% річних Позивач безпідставно включив один зайвий день (21.02.2023), що призводить до завищення відповідних нарахувань (3% річних = (сума заборгованості) x 3% x (кількість днів прострочення): (кількість днів у році) = 42528 x 3% x 1169 : 365 = 4 086,2 грн.).

Також у тексті позовної заяви (розділ «Д») позивач вказує «Період прострочення грошового зобов`язання: з 21.03.2023 по 05.05.2026» це, на думку відповідача, очевидна описка: 21.03 замість 21.02. Проте з контексту розрахунку вбачається, що для цілей обчислення 3% річних та інфляції позивач застосовував некоректну дату.

У розділі «Е» позовної заяви позивач зазначає, що за видатковою накладною № РН-0000012 від 13.02.2023 останній термін сплати 24 лютого 2023 року, а нарахування пені здійснено за 182 дні (з 24.02.2023 по 24.08.2023). При цьому для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивач застосовує 1167 днів (з 24.02.2023 по 05.05.2026).

Відповідач вказує, що якщо останній строк оплати 24.02.2023, то перший день прострочення 25.02.2023. Відповідно, кількість днів прострочення до 05.05.2026 має становити 1166 днів, а не 1167. Позивач знову безпідставно включив один зайвий день до розрахунку 3% річних та інфляції, що призводить до завищення відповідних нарахувань (3% річних = (сума заборгованості) x 3% x (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 104310 x 3% x 1166 : 365 = 9996,6 грн.).

У зведеному розрахунку (на стор. 16 позовної заяви) Позивач зазначає: «Загальний період прострочення грошового зобов`язання: з 16.01.2023 по 05.05.2026. Кількість днів: 1206».

Відповідач наполягає, що дата 16.01.2023 є датою поставки першої партії товару (видаткова накладна № РН-0000007 від 17.01.2023 р.), а не датою початку прострочення.

Відповідно до розрахунку Позивача (розділ «А»), останній термін сплати за першою поставкою 30 січня 2023 року, отже перший день прострочення 31.01.2023, а не 16.01.2023.

Відповідач вказує, що зведений підсумок є помилковим.

ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Позивач зазначив, що всі документи в рамках цього договору були однакові, а оплати були виконано не в повному обсязі, що не спростовує факт порушення договору про закупівлю № 23002 від 05.01.2023 р. в частині оплати отриманого без застережень та заперечень товару.

Додатково позивач зазначає, що зі сторони замовника всі супроводжувальні документи (видаткова накладна, ТТН, сертифікати якості без яких замовник не приймає товар) прийнято без зауважень та підписано уповноваженою особою відповідача, товар не повертався, претензій щодо кількості, якості товару, невідповідностей не заявлялось, відповідач використав товар у своїй діяльності.

Позивач звертає увагу, що звернень відповідача до позивача із претензіями та/або листами, щодо виявлених недоліків первинних документів чи які б містили вимоги щодо надання документів, в спосіб оформлений, як того вимагає п. 4.2 Договору із зазначенням кодів УКТ ЗЕД не було. Жодної претензії зі сторони відповідача на адресу позивача не надходило.

Позивач вказує, що звернення позивача до відповідача були неодноразовими: лист вих. № 27 від 21 листопада 2024 р.; лист вих. № 05 від 13 березня 2025 р.; лист № 7 від 12 травня 2025 р. Також позивачем було складено та направлено на адресу відповідача повідомлення про процедуру досудового вирішення спору від 02.03.2026 р. вих. №4 та претензію від 02.03.2026 року вих. №3 від 02.03.2026 року разом із актом звірки взаєморозрахунків станом на 28.02.2026.

Також позивач зазначає, що, як вбачається з повідомлення про вручення R4909 80000 7313 та трекінгу відправлення повідомлення про процедуру досудового вирішення спору від 02.03.2026 р. вих. №4, претензію від 02.03.2026 вих. №3 від 02.03.2026 року разом із актом звірки взаєморозрахунків станом на 28.02.2026 року відповідач отримав 06.03.2026 р. через представника за довіреністю Логвина.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Відповідач заперечує, що часткова оплата за окремі поставки означає відмову від договірного права, закріпленого в п. 6.2.5 договору. Та наполягає, що договірне право це дискреційне право відповідача, яке він може реалізовувати або не реалізовувати за власним розсудом стосовно кожної конкретної партії Товару. Нереалізація права в минулому не є відмовою від нього на майбутнє та не є підставою для обмеження в його реалізації. Зворотний висновок суперечить принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) і ст. 525 ЦК України, яка забороняє односторонню зміну умов зобов`язання.

Відповідач наполягає, що оплата деяких поставок свідчить лише про його добросовісність та відсутність умислу на повне ухилення від розрахунків. Жодна норма цивільного чи господарського права не встановлює, що часткове виконання зобов`язання означає відмову від права зупинити подальше виконання зустрічного зобов`язання у разі нових порушень.

На думку відповідача, твердження позивача про те, що всі документи були однаково оформлені не спростовує, а навпаки підтверджує його позицію щодо того, що позивач порушував вимогу п. 4.2. договору щодо зазначення коду УКТ ЗЕД у всіх восьми поставках. При цьому, як зазначено у відзиві, позивач знав про цю вимогу і виконував її у податкових накладних, але свідомо ігнорував у видаткових накладних, рахунках-фактурах та ТТН.

Відповідач вказує, що факт того, що позивач направляв листи щодо заборгованості у листопаді 2024, березні та травні 2025 року (щодо підтвердження їх направлення в матеріалах відсутні), а також претензію у березні 2026 року, свідчить про те, що позивач мав можливість у будь-який момент усунути своє порушення (переоформити або надати виправлені документи з кодами УКТ ЗЕД), проте не зробив цього протягом більш ніж трьох років. Замість усунення власного порушення позивач обрав шлях судового стягнення.

Також відповідач наполягає, що прийняття та підписання видаткової накладної є підтвердженням факту передання-прийняття товару за кількістю та якістю, але жодним чином не є підтвердженням того, що документи відповідають усім вимогам договору, зокрема щодо наявності кодів УКТ ЗЕД. Підпис представника замовника на видатковій накладній засвідчує лише отримання товару у кількості та асортименті, зазначених у накладній (п. 5.4. Договору), але не є згодою із повнотою та правильністю оформлення фінансової документації.

Відповідач стверджує, що факт використання товару у виробничій діяльності також не має правового значення у контексті оформлення документів: відповідач використовує отриманий товар для виробничих потреб, це не змінює факту порушення Позивачем вимог п. 4.2. договору щодо оформлення первинної документації і не позбавляє відповідача права, передбаченого п. 6.2.5. договору.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору про закупівлю №23002 від 05.01.2023, наявність чи відсутність заборгованості за поставлений товар, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Макротрансгруп" (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (Замовник) укладено договір про закупівлю № 23002 від 05.01.2023 р. (надалі договір) (укладено згідно протоколу засідання ТК ПрАТ «ДТРЗ» щодо розгляду пропозицій учасників процедури спрощена закупівля, з використанням ел. системи закупівель, № 272 від 22.12.2022 р./27.12.2022 р., ел. торги № UА-2022-12-09- 006435-а), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Найменування (асортимент) товару: запасні частини до тепловозу 2ТЕ116.

Кількість товару: згідно специфікації.

Ціна товару, що поставляється за договором, вказана в специфікації. (п.п. 1.2.-1.4. договору).

Згідно до п. 1.5. договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від Постачальника до Замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна сума (ціна) договору складає 8 054 913,60 грн. (вісім мільйонів п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот тринадцять гривень 60 коп.), в т.ч. 20% ПДВ 1 342 485,60 грн.

В п. 4.2. договору сторони передбачили, що Замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 10 банківських днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.

Передача товару Замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною Постачальник зобов`язується надати Замовнику 1 екземпляр товарно-транспортної накладної, документи визначені п. 2.2. договору, та, за необхідності, документи, визначені п. 6.3.6 даного договору.(п. 5.2. договору).

Згідно п. 5.5. договору визначено умови поставки: DDP, відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2010", транспортом та за рахунок Постачальника. Місце поставки (передачі) товару: Україна, 49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пул. Академіка Белелюбського,7 (склад Замовника).

Відповідно до п. 6.2.5. договору Замовник має право: залишити рахунок Постачальника без здійснення оплати в разі не надання або неналежного оформлення товаросупровідних документів, поставки неякісного, некомплектного товару.

У відповідності п.7.5. договору, у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Згідно п. 10.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін договору. Сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов`язання, передбачені даним Договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.

Сторони також підписали специфікацію №1 до договору, в якій узгодили найменування, технічні характеристики, кількість ціну та загальну вартість товару.

Додатковою угодою №1 від 25.05.2023 сторони виклали п. 3.1. договору в наступній редакції: «Загальна сума (ціна) договору складає 1 110 472,80 грн., в т.ч. 20% ПДВ 185 078,80 грн.

Відповідно до узгоджених сторонами умов договору Постачальником було поставлено товар, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000007 від 17.01.2023 на суму 136 440,00 грн., № РН-0000008 від 18.01.2023 на суму 130 524,00 грн., № РН-0000009 від 19.01.2023 на суму 37 200,00 грн., № РН-0000009 від 19.01.2023 на суму 37 200,00 грн., № РН-0000010 від 03.02.2023 на суму 329 792,40 грн., № РН-0000011 від 08.02.2023 на суму 42 528,00 грн., № РН-0000012 від 13.02.2023 104 310,00 грн.

Замовником в свою чергу було частково оплачено поставлений товар на загальну суму 240 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 3960 від 19.09.2023.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати за отриманий товар позивач направляв відповідачу претензії про сплату заборгованості №3 від 02.03.2026.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за спірним договором становить 540 794,40 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За приписом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За твердженням позивача, відповідач своє зобов`язання з оплати вартості поставленого йому товару виконав частково, у зв`язку у нього перед позивачем утворилась заборгованість за договором у розмірі 540 794,40грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення перед позивачем боргу за поставлений товар у розмірі 540 794,40 грн.

Суд критично відноситься до заперечень відповідача щодо не зазначення позивачем коду товару згідно УКТ ЗЕД у видаткових накладних, рахунках-фактурах та товарно-транспортних накладних, оскільки останній не відмовився від отримання товару, не надав жодного доказу звернення до позивача з вимогою про витребування документів, оформлених належним чином. Крім того, відповідач підписав видаткові накладні без жодних зауважень

Таким чином, вимога про стягнення основного боргу у розмірі 540 794,40 грн. підлягає задоволенню.

Правомірність нарахування пені.

Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності п.7.5. договору, у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачем розраховано пеню за загальний період прострочення з 31.01.2023 року по 24.08.2023 року у розмірі 14 210,46 грн.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Суд перевірив розрахунки позивача, виявив помилки в частині визначення початку періодів нарахування, які полягають в наступному.

Зважаючи на положення п. 4.2. договору оплату поставленого товару з відтермінуванням 10 банківських днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар, останнім днем оплати вартості поставленого товару за видатковими накладними: № РН-0000007 від 17.01.2023 на суму 136 440,00 грн. є 31.01.2023, № РН-0000008 від 18.01.2023 на суму 130 524,00 грн. 01.02.2023, № РН-0000009 від 19.01.2023 на суму 37 200,00 грн. -02.02.2023, № РН-0000010 від 03.02.2023 на суму 329 792,40 грн. -17.02.2023, № РН-0000011 від 08.02.2023 на суму 42 528,00 грн.-22.02.2023, № РН-0000012 від 13.02.2023 104 310,00 грн.-27.02.2023.

Отже, початковою датою нарахування за видатковими накладними №№ РН-0000007 від 17.01.2023 на суму 136 440,00 грн. є 01.02.2023, № РН-0000008 від 18.01.2023 на суму 130 524,00 грн. 02.02.2023, № РН-0000009 від 19.01.2023 на суму 37 200,00 грн. -03.02.2023, № РН-0000010 від 03.02.2023 на суму 329 792,40 грн. -18.02.2023, № РН-0000011 від 08.02.2023 на суму 42 528,00 грн.-23.02.2023, № РН-0000012 від 13.02.2023 104 310,00 грн.-28.02.2023.

Враховуючи викладене, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 14 101,08 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 109,38 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат

У частині 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17).

Як вбачається, позивачем нараховано 3% річних у зв`язку із простроченням оплати за поставлений товар у розмірі 56 738,49 грн. за загальний період з 31.01.2023 по 05.05.2026.

При цьому відповідач заперечує проти стягнення 3% річних з тих підстав, що сторони в договорі узгодили нульову ставку 3%.

Вирішуючи питання щодо заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача індексу інфляції та 3 % річних, суд бере до уваги, що пунктом 11.1. договору встановлено, що сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов`язання, передбачені даним Договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.

У статтях 6, 627 ЦК України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За змістом статті 625 ЦК України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних.

Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше.

У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3 %. Тобто 3 % - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру.

Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі.

Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить « 0»

Положення спірного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів « 0», вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

Оскільки частина 2 статті 625 ЦК України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.

Хоча зобов`язання сплатити проценти річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Оскільки спірний договір містить положення щодо розміру процентів, то відсутні підстави стверджувати про звільнення відповідача від відповідальності, адже таке трактування договору нівелює можливість сторін на власний розсуд застосувати приписи статті 625 ЦК України у відповідних межах.

Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд, в своїх постановах неодноразово робив наступний правовий висновок щодо можливості зміни у договірний спосіб порядку стягнення інфляції у частині застосування ст. 6 та 625 ЦК України: "Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.).

Із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора.

Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних.

Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Але, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. (постанови ВС від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 25.05.2021 у справі № 904/2112/200)

Водночас зважаючи на викладені мотиви та враховуючи положення статей 627, 628 ЦК України, оскільки сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, що узгоджується зі свободою договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за спірним договором не можуть бути задоволені.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, у справі № 910/4747/24 від 22.07.2025, у справі № 903/877/20(903/933/23) від 17.04.2024, у справі № 903/877/20(903/150/22) від 16.02.2024, у справі № 904/2112/20 від 25.05.2021, у справі № 904/3260/19 від 09.09.2020.

Таким чином, Позивач обґрунтовано та правомірно заявив у складі позову вимогу про стягнення інфляційних втрат, щодо 3 % річних, то сторонами визначено інший розмір процентів, зокрема 0% річних, у в`язку з чим, вимога про стягнення 3 % річних задоволенню не підлягає.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 164 003,08 грн. за загальний період з 31.01.2023 по 31.03.2026.

Суд перевірив розрахунки, виявив аналогічну помилку, що й при здійсненні розрахунку пені, однак, дана помилка не пливає на розмір інфляційних втрат, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 164 003,08 грн.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем допущено описку в прохальній частині позову та вказано розмір інфляційних втрат 164 003,68 грн., однак в розрахунку зазначено вірну суму -164 003,08 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 540 794,40 грн; інфляційних втрат в розмірі 164 003,08 грн., пені в розмірі 14 101,08 грн.,

В частині стягнення 3% річних у розмірі 56 738,49 грн. та пені в розмірі 109,38 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів або позову ставка судового збору становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 11 636,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4 від 14.05.2026, при цьому позивач, зважаючи на подання позовної заяви в електронній формі з використанням системи "Електронний суд" повинен був сплатити судовий збір у розмірі 9 308,96 грн., про що також слушно зазначив відповідач у відзиві на позов.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 2 327,24грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

Поряд з цим, суд зауважує, що 07.01.2025 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону "Про судовий збір".

Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.

Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Так, відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов`язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті Судової влади України та доступна за посиланням:

https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90%D0%AF%D0%92%D0%90.doc

Враховуючи викладене, для здійснення фактичного повернення судового збору з Державного бюджету України, заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Макротрансгруп" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7, код ЄДРПОУ 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макротрансгруп" (49000, м. Дніпро, просп.Слобожанський, 20, код ЄДРПОУ 43049678) основний борг у розмірі 540 794,40 грн; інфляційні втрати в розмірі 164 003,08 грн., пеню в розмірі 14 101,08 грн., судовий збір у розмірі 8 626,79 грн.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 07.07.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко