Рішення № 137991265, 07.07.2026, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/677/24

РІШЕННЯ

іменем України

"07" липня 2026 р. с-ще Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Заполовського В.В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т.В.

прокурора Солопа В.П.

представника відповідача

ГУ Держгеокадастру у Житомирській області Федосюк В.О.

представника третьої особи Венгловської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Ємільчине цивільну справу за позовом керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації земельної ділянки

встановив:

Керівник Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди власнику Житомирській обласній державній адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022 площею 11,8667 га шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11.06.2020 року №6-6187/14-20-СГ «Про надання у власність»;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації всіх речових прав на земельну ділянку на земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га, припинивши право власності ОСОБА_1 , обтяження, зареєстровані на вказану земельну ділянку;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га,

- стягнути з ОСОБА_2 та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області на користь Житомирської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 12112 грн. на розрахунковий рахунок: Житомирська обласна прокуратура, UA598201720343110001000011049 в Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950.

Вимоги мотивує тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 06.05.2020 року №6-4863/14-20-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради.

На виконання вказаного наказу, за заявою ОСОБА_1 ТОВ «Кадастровий центр+» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради Житомирської області.

У подальшому, 09.06.2020 року Відділом в Ємільчинському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства. Підставою реєстрації спірної земельної ділянки вказано - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 12.05.2020 року.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11.06.2020 року №6-6187/14-20-СГ «Про надання у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного наказу надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 1821780300:11:000:0027) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради.

Поряд із цим, за результатами опрацювання матеріалів лісовпорядкування та державних актів на право постійного користування земельними ділянками, встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 сформовано за рахунок земельної ділянки лісового фонду, що перебуває в постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Дана обставина підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 06.11.2012 року серії ЯЯ №071261 (земельна ділянка площею 11,8667 га з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022).

Крім того, як вбачається зі схеми розміщення земельних ділянок, наданої сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 , земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га повністю накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022.

Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 повністю сформована за рахунок земельної ділянки для ведення лісового господарства з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022.

Фрагментом накладки на ортофотоплан межі кв. 54 Барашівського лісництва філії «Ємільчинське лісове господарство» ДП «Ліси України», наданим на запит прокуратури Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» також підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 розташована в межах виділів №№16, 17, 18, 19, 20 кварталу №54 Барашівського лісництва, та відносяться до земель лісового фонду.

Таким чином, державним актом на право постійного користування земельною ділянкою та схемою розміщення земельних ділянок, наданою сертифікованим інженером-землевпорядником підтверджується, що із земельної ділянки лісового фонду з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022 площею 11,8667 га, що перебувала у власності Житомирської обласної державної адміністрації та в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» незаконно сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га та передано її у власність ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 створює її титульному власнику Житомирській обласній державній адміністрації перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022 площею 11,8667 га, у тому числі щодо реєстрації права власності за належним власником, а також щодо реєстрації іншого речового права права постійного користування за ДСГП «Ліси України».

Прокурор також зазначив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Ганнопільської сільської ради Житомирської області розроблено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка лісогосподарського призначення загальною площею 11,8667 га, яка перебувала в постійному користуванні ДП «Ємільчинське ЛГ» на підставі Державного акту, не могла бути віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана в приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Приймаючи наказ від 11.06.2020 року №6-6187/14-20-СГ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області вийшло за межі наданих законодавством повноважень, а саме ст.122 ЗК України, відповідно до приписів якої не мало правових підстав розпоряджатися землями лісогосподарського призначення.

Позивач вважає, що ефективним способом захисту є подання негаторного позову, тобто позову власника майна, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що Головне управління в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (надалі Головне управління), затвердженим Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру 23.12.2021 року №603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 № 85). Частиною 4 ст.122 Земельного кодексу України (на час прийняття спірного наказу) передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Відтак, відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Житомирської області уповноважено Головне управління.

Головне управління має право розпоряджатися лише землею сільськогосподарського призначення.

У 2020 році ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідно Головним управлінням було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою». У подальшому, відповідно до розробленого проекту із землеустрою ОСОБА_1 та на підставі відповідної заяви останнього, Головне управління видало оспорюваний наказ. Земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га, передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11.06.2020 року №6-6187/14-20 СГ «Про надання у власність»

Зазначена землевпорядна документація ОСОБА_1 подана на затвердження, як така, що розроблена відповідно до чинного законодавства ст.22, 26, 28 ЗУ Про землеустрій та затверджена в установленому законнодавством порядку відповідно до ст.ст.116, 118, 121, 122, 186, 186-1 Земельного кодексу України. А тому, на підставі вищевказаної документації із землеустрою було проведено державну реєстрацію земельної ділянки.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка, на момент відведення її у власність ОСОБА_1 , не відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при прийнятті оспорюваного наказу діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.28 ЗУ «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою. Відповідно до даних за результатами проведення польових робіт (на місцевості), при складанні вказаної документації із землеустрою, не встановлено наявність в межах об`єкта відведення будь-яких обмежень (обтяжень).

Представник ГУ Держгеокадастру в Житомирській області звертає увагу суду на те, що згідно із ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України зазначена земельна ділянка, не була зареєстрована ні за Лісогосподарським підприємством ні за Житомирською обласною державною адміністрацією.

Крім того, представник ГУ Держгеокадастру в Житомирській області вважає, що обраний прокуратурою спосіб захисту є не ефективним.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Тобто, характерною ознакою, яка становить відмінність, такого способу захисту речового права, як негаторний позов, є те що позивачем у такому позові має бути саме особа, яка володіє майном, зокрема на момент звернення до суду з позовом. В даній справі, ЖОДА не є володільцем майна, щодо захисту якого звертається до суду, оскільки фактично право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за співвідповідачем, про що внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (т.1 а.с. 154-160).

Представник Житомирської обласної державної адміністрації надіслала до суду пояснення по справі, які просила врахувати при ухваленні рішення, зазначивши, що намагання прокурора виправити допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідачів та перекладати на них усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення вимоги про витребування земельної ділянки із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін (т.1 а. с.173-179).

Керівник Звягельської окружної прокуратури зауважив, що право держави на усунення перешкод власнику земельної ділянки лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність набуття відповідачем права власності на неї, становить пропорційне втручання у право володіння з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання (т.1 а.с. 197-199).

У відповіді на відзив позивач посилається на те, що доводи представника ГУ Держгеокадастру в Житомирській області викладені у відзиві є безпідставними та необґрунтованими, а також такими, що не спростовують обґрунтованості позовних вимог прокурора, оскільки спірна земельна ділянка в силу положень ст.ст.19, 55, 56, 57, 84 ЗК України, ст.ст.5, 57 та п.5 Прикінцевих положень ЛК України відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України. За результатами опрацювання матеріалів лісовпорядкування та державних актів на право постійного користування земельними ділянками встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 сформовано за рахунок земельної ділянки лісового фонду, що перебуває в постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Зі схеми розміщення земельних ділянок, наданої сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3 , земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га повністю накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022. Фрагментом накладки на ортофотоплан межі кв. 54 Барашівського лісництва філії «Ємільчинське лісове господарство» ДП «Ліси України», наданим на запит прокуратури Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» також підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 розташована в межах виділів №№16, 17, 18, 19, 20 кварталу №54 Барашівського лісництва, та відносяться до земель лісового фонду.

ГУ Держгеокадастру в Житомирській області не надало жодних доказів, які б спростовували доводи прокурора про право держави на спірну земельну ділянку, право державного підприємства на користування нею та правомірності встановлення щодо неї категорії земель (сільськогосподарського призначення), а також доказів на спростування накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення.

Щодо обраного способу захисту, то прокурор зазначив, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України, з метою усунення перешкод власнику земельної ділянки лісогосподарського призначення державі, в особі ЖОДА, які створюються у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду (т.1 а. с.200-206).

Представник третьої особи Філії «Ємільчинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», надав суду письмове пояснення, в якому зазначив, що відповдіно до Державного акту від 06.11.2012 року серії ЯЯ №071261 надано земельну ділянку у постійне користування ДП «Ємільчинське ЛГ» площею 11,8667 га з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022, за рахунок частини якої у подальшому незаконно сформовано та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2 га, що унеможливлює здійснення державної реєстрації щодо зміни правокористувача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та користування земельними ділянками.

Згідно ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022 в порядку передбаченому ст.ст.141-149 ЗК України не відбувалося.

Ч.2 ст.152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п.4 Розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про Державний земельний кадастр» у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Згідно ч.3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виниклит до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Оскільки право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акта від 06.11.2012 року серії ЯЯ №071261 скасовано не було, а ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не було здійснено дій щодо внесення інформації до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 11,8667 га з кадастром номером 1821780300:11:000:0022, то останнім вчинено неправомірні дії щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 (т.2 а. с. 1-4).

В подальшому прокурор надав суду заяву про зміну предмета позову та просив витребувати на користь держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га; стягнути з відповідачів на користь Житомирської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 6056 грн. на розрахунковий рахунок: Житомирська обласна прокуратура, UA598201720343110001000011049 в Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950.

В обгрунтування вказаної заяви прокурор посилається на те, що у Постанові ВП ВС від 22.01.2025 року у справі №446/478/19 суд наголосив, що якщо земельна ділянка частково накладається на інший об`єкт або формується із земель із особливим правовим режимом (лісові, водні, природоохоронні), належним способом захисту є витребування саме тієї частини ділянки, що незаконно перебуває у володінні відповідача. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 року по справі №911/906/23, належним та ефективним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки, яка опинилася у чужому незаконному володінні внаслідок включення її до складу новоствореної (об`єднаної) земельної ділянки, є скасування державної реєстрації такої новоутвореної ділянки, припинення речових прав на неї та витребування спірної земельної ділянки в межах, координатах і конфігурації, що належали попередньому власнику. Самостійне витребування земельної ділянки без скасування державної реєстрації новоствореної ділянки є неефективним, оскільки первісний кадастровий номер скасований, а розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий. Одночасне скасування державної реєстрації та припинення речових прав на новостворену ділянку є обов`язковою передумовою відновлення порушених прав законного власника.

Прокурор вважає, що зміна предмета позову є необхідною та виправданою, оскільки первісний негаторний позов не здатний реально відновити право власності позивача на спірну земельну ділянку. Належним та ефективним способом захисту є витребування земельної ділянки із незаконного володіння відповідача, одночасно з вимогою про скасування незаконної державної реєстрації права власності (т. 2 а. с.125-129).

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, зазначивши, що при витребуванні земельної ділянки з чужого незаконного володіння обов`язковою умовою є скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Представник позивача Житомирської обласної державної адміністрації Крюковська Є.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру в Житомирській області Горкуша М.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що є такий спосіб захисту як віндикація, однак він не передбачає інших додаткових способів захисту, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Представник третьої особи ДСГП «Ліси України» Венгловська В.О. в судовому засіданні не заперечила проти задоволення позовних вимог прокурора.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги після зміни предмету позову підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 08.11.2011 року №393 «Про надання земельних ділянок, зміну цільового призначення земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проектів землеустрою та продаж земельних ділянок» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та умови їх надання, надано в постійне користування та оренду підприємствам і фізичним особам підприємцям земельні ділянки за переліком згідно з додатком 1 (т.1 а. с.27-28).

Згідно додатку 1 до розпорядження обласної державної адміністрації від 08.11.2011 року №393 визначено перелік підприємств та фізичних осіб підприємців, яким затверджуються проекти землеустрою і надаються в постійне користування та оренду земельні ділянки. Так, землі сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі в межах Ганнопільської сільської ради Ємільчинського району площею 108,3079 га надано ДП «Ємільчинське лісове господарство» у постійне користування під заліснення (землі лісогосподарського призначення) (т.1 а. с.29-33).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиноюдев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Отже, як встановлено матеріалами справи Житомирська обласна державна адміністрація, надавши земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що перебували у запасі в межах Ганнопільської сільської ради Ємільчинського району ДП «Ємільчинське лісове господарство» у постійне користування під заліснення (землі лісогосподарського призначення), діяла в межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №071261 від 06.11.2012 року ДП «Ємільчинське лісове господарство» на підставі розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 08.11.2011 року №393 є постійним користувачем земельної ділянки площею 11,8667 га, розташованої на території: Житомирська область, Ємільчинський район, Ганнопільська сільська рада, за межами населеного пункту, цільове призначення якої для ведення лісового господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №182170003000359. Кадастровий номер земельної ділянки 1821780300:11:000:0022 (а. с. 44).

Наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 28.10.2022 року №823 припинено ДП «Ємільчинське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та цим же наказом визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків ДП «Ємільчинське лісове господарство» (т.1 а. с.45-47).

В подальшому згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 06.05.2020 року №6-4863/14-20-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03) (т.1 а. с.57 зв.).

За заявою ОСОБА_1 ТОВ «Кадастровий центр+» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради Житомирської області (т.1 а. с.53-68).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 11.06.2020 року №6-6187/14-20-СГ «Про надання у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 1821780300:11:000:0027) для ведення особистого селянського господарства (01.03) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ємільчинського району, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради (т.1 а. с.52).

З витягу НВ-1813380922020 від 09.06.2020 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2,0000 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства (01.03), місце розташування: Житомирська область, Ємільчинський район, за межами населених пунктів Барашівської сільської ради, слідує, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 року №1051, не зареєстровані (т.1 а. с. 71-73).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 01.07.2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, загальною площею 2,0000 га (т.1 а. с.74-75).

За таких обставин, відбулося вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в межах земель лісогосподарського призначення Барашівського лісництва філії «Ємільчинське лісове господарство» ДП «Ліси України» у приватну власність.

Відповідно достатті 1 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом «ґ» частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при набутті права власності відповідача ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га змінено категорію та її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства. Зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась з порушенням частини 1 статті 20 та статті 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Доказів про те, чи приймав Кабінет Міністрів України рішення про погодження зміни цільового призначення, вилучення із користування колишнього державного підприємства «Ємільчинське лісове господарство» спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га сторони не надали.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення про передання із державної у приватну власність земельної ділянки та зміну її цільового призначення приймались без участі Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1, 2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

При цьому, згідно актуальних правових висновків Верховного суду (постанова від 16 серпня 2023 року у справі 676/4200/21, постанова від 01 листопада 2023 року у справі № 676/5079/21, постанова від 18 жовтня 2023 року у справі № 280/1353/18) планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами, з врахуванням інформації, яка у них відображена.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа №362/6014/16-ц.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га внесена до державного земельного кадастру відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого Державному підприємству «Ємільчинське лісове господарство» на території Ганнопільської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області від 06 листопада 2012 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №182170003000359 (серія ЯЯ №071261).

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України, відповідно до положень статей 122, 149 Земельного кодексу України.

На момент відведення спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га накладалася на земельну ділянку державного лісового фонду ДП «Ємільчинське ЛГ», про що позивачем доведено:

схемою розміщення земельних ділянок, наданої 29.02.2024 року заступнику керівника окружної прокуратури сертифікованим інженером-землевпорядником Черненком В.О., вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 повністю накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0022 (т.1 а. с.77-79);

фрагментом накладки на ортофотоплан межі кв. 54 Барашівського лісництва філії «Ємільчинське лісове господарство» ДП «Ліси України» наданим на запит прокуратури Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» стверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 розташована в межах виділів №№16, 17, 18, 19, 20 кварталу №54 Барашівського лісництва, та відносяться до земель лісового фонду (т. 1 а. с. 80-80а).

проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП «Ємільчинське ЛГ» (2019 рік), акту обстеження лісових насаджень Філії «Ємільчинське лісове господарство» від 12.02.2024 року, з якого вбачається, що до складу земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» входять виділи №№16-20 кварталу №54 Барашівського лісництва (т.1 а. с.99-108).

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається й реалізується державою в особі Кабінету Міністрів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України, до повноважень Кабміну в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. Передання у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабміну у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК з послідуючими змінами). Земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності. Чинна як на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки так і на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є доказами приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

За змістом пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент зміни цільового призначення спірної земельної ділянки).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року №6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі №6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року №6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 року №278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц.

Отже, за змістом наведених положень закону, вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні державного лісового фонду ДП «Ємільчинське ЛГ», і передання у приватну власність такої ділянки відповідачу ОСОБА_1 належало до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення.

Встановивши, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність відповідачу ОСОБА_1 без її законного вилучення в належного користувача ДП «Ємільчинське ЛГ», з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни її цільового призначення, без погодження органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища та без проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою, суд приходить до висновку, що позовна вимога керівника Звягельської окружної прокуратури Житомирської області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню, оскільки вилучення спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення, та зміна цільового призначення на інше - згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, цільове призначення якої - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, яка сформована та зареєстрована 09 червня 2020 року, без згоди Житомирської обласної державної адміністрації не відповідає чинному законодавству, а передання у приватну власність такої ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 належало до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації як розпорядника земель лісогосподарського призначення за погодженням Кабінету Міністрів України, чого не було зроблено.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 рокуу справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

На вказаний вище правовий висновок посилалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року по справі №446/478/19 (п.113, 114).

Також у постанові від 22.01.2025 року по справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (провадження №14-93цс20)].

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява №21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Житомирської обласної державної адміністрації, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України», але й відповідача ОСОБА_1 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судом встановлено, що при набутті права власності відповідачем ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим 1821780300:11:000:0027 площею 2,00 га змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулася з порушенням частини 1 статті 20 та статті 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів, та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для не лісогосподарських потреб.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі відповідачу ОСОБА_1 переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізична особа - відповідач, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути неініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 непозбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин, витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Звягельської окружної прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння фізичної особи є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2510цс15.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За таких обставин, суд вважає, що позов Звягельської окружної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті Першого протоколу, оскільки власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

З огляду на викладене, враховуючи обґрунтованість позовних вимог, право позивача підлягає захисту шляхом витребування на користь держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При подачі позову Житомирською обласною прокуратурою було сплаченою судовий збір у сумі 12112 грн. за пред`явлення чотирьох позовних вимог.

Після зміни предмета позову до відповідачів було пред`явлено дві позовні вимоги, за які підлягала сплата судового збору в сумі 6056 грн.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, задовольняючи частково позовні вимоги, приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 3028 грн., а також слід повернути Житомирській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6056 грн., сплачений згідно платіжної інструкції №932 (внутрішній номер 344247407) від 07.05.2024 року.

Керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 19, 30, 48, 49, 52, 56, 57, 76-81, 89, 133, 141, 209, 223, 258, 259, 263-266, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.5, 8, 12, 27, 52, 57, 103 Лісового Кодексу України, ст.ст.1, 3, 19, 20, 55, 56, 84 Земельного Кодексу України, ст.ст.15, 16, 20, 256, 257, 261, 267, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , Головного Управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування на користь держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації на вказану земельну ділянку задовольнити частково.

Витребувати на користь держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (10014, Житомирська область, м. Житомир, майдан ім. С. П. Корольова, 1, код ЄДРПОУ 00022489) із незаконного володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га, відмовивши у задоволенні вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1821780300:11:000:0027, площею 2 га.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Реквізити для сплати судового збору: Житомирська обласна прокуратура, р/р №UA598201720343110001000011049 в Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. В. Заполовський