Рішення № 137989424, 07.07.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/670/26

Провадження № 2-о/743/57/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Макаревича Я.М.,

за участі секретаря судового засідання Середа Т.Г.,

представника заінтересованої особи Лободи Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа: управління державної міграційної служби України в Чернігівській області,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 звернулася до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що у1989 році закінчила Чернігівську загальноосвітню школу-інтернат І-III ступенів ім. Ю.М. Коцюбинського. З 1990 року навчалась у СПТУ - 17 у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві народила сина - ОСОБА_2 , у зв?язку із чим було надано відпустку по догляду за дитиною з 09 липня 1991 року до 01 квітня 1993 року. 3 01 липня 1991 прийнята на посаду розбирача субпродуктів 3 розряду у субпродуктовому цеху Київського ордена Леніна м?ясокомбінату та отримувала відповідні виплати у липні, жовтні, листопаді 1991 року та у січні й жовтні 1992 року. Звільнена із займаної посади за прогули з 06.03.2000 відповідно до наказу з особового складу першого заступника директора АТВТ Київського м?ясокомбінату від 23.07.2001.

Через непорозуміння із батьком дитини, відсутність прописки у місті Києві та значним браком коштів у 1995 році повернулась на батьківщину до батьків у село Вертеча Ріпкинського району Чернігівської області. З 1995 року за межі села не виїжджала і зараз проживає у селі Вертеча без реєстрації. Отримати вчасно паспорт громадянина України не змогла через брак часу та коштів, оскільки сама виховувала двох дітей.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02.06.2026 прийнято заяву до розгляду, судове засідання призначене на 30.06.2026.

18.06.2026 від Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області надійшли пояснення у справі, в яких зазначено, що при встановленні факту, покладаються на думку суду. Наявні у матеріалах справи документи та викладені в них дані не оспорюють.

30.06.2026 справу знято з розгляду у зв`язку з відсутністю мережі інтернет.

Заявник в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Відповідно до архівної довідки №101-3761 від 30.04.2026 наказом з особового складу виконувача обов?язків директора Київського ордена Леніна м?ясокомбінату від 20 червня 1991 року № 273-к ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) прийнята в субпродуктовий цех розбирачем субпродуктів 3 розряду з 01 липня 1991 року після закінчення СПТУ-17. Наказом з особового складу виконувача обов?язків директора Київського ордена Леніна м?ясокомбінату від 11 вересня 1991 року № 402-к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 09 липня 1991 року до 01 квітня 1993 року до досягнення нею 2-х років та з 02 квітня 1993 року до 01 квітня 1995 року до досягнення нею 4-х років. Наказом з особового складу директора Орендного підприємства «Київський м?ясокомбінат» від 02 червня 1994 року № 210-к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 03 червня 1994 року до 05 березня 1997 року до досягнення нею 3-х років. Наказом з особового складу генерального директора АТВТ «Київський м?ясокомбінат» від 27 лютого 1997 року № 84к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 06 березня 1997 року по 2000 рік до досягнення нею 6ти років. Наказом з особового складу першим заступником директора АТВТ Київського м?ясокомбінату від 23 липня 2001 року № 113-к ОСОБА_1 звільнена за прогули з 06 березня 2000 року (стаття 40 пункт 4 КЗпП України).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положеннями частин 1, 2 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного, позовного провадження (загального або спрощеного) та окремого провадження.

Згідно з частиною 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 5 частини 2 статі 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21.

Судом встановлено, що станом на 24 серпня 1991 року заявниця перебувала у місті Києві, де на той час була офіційно працевлаштована та перебувала у відпустці у зв`язку з доглядом за дитиною, що підтверджується архівними наказами підприємства про прийняття на роботу та надання відповідної відпустки.

Також встановлено, що у 1991 році в місті Києві народилася її дитина, що об`єктивно підтверджує її перебування на території України у цей період та узгоджується з даними про місце її роботи і перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи викладене, суд, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що заявником доведено факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), а відтак заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 76, 81, 263-265, 293, 315, 318, 319, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Незаможне, на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.07.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ