Рішення № 137989376, 03.07.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/207/26

Єдиний унікальний номер 741/1498/25

РІШЕННЯ

іменем України

03 липня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Крупини А.О.,

з участю секретарів судового засідання Кузьменка І.С., Богдан Н.О.,

представника позивача адвоката Гончаренка О.О.,

представника відповідача Макаровця І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення моральної шкоди, заподіяної смертю сина,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року представник позивача адвокат Гончаренко О.О., діючи від імені та представляючи інтереси позивача ОСОБА_1 , звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області суду з указаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 квітня 2024 року близько 10 год 35 хв на залізничній колії, розташованій поблизу платформи «Квітневий» с. Квітневе Броварського району Київської області, електровоз ВЛ80т №1383, здійснив наїзд на сина позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що призвело до його загибелі (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ).

Факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та її загиблим сином ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_2 .

Електровоз серії ВЛ80т № 1383 приписаний та перебуває на балансі виробничого підрозділу локомотивне депо «Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

За даним фактом, тобто порушення працівником залізничного транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинило загибель людини, СВ Броварського РУП ГУНП в Київській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні 12024111130000926 від 03 квітня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Відповідно до висновку експерта № 166 від 13 травня 2024 року смерть ОСОБА_2 настала від розтрощування тіла внаслідок отримання значної кількості тілесних ушкоджень, що утворилися при залізничній травмі.

Загибель сина позивачки стала найбільшим ударом в її житті, який змінив усе до непізнаваності. ОСОБА_2 був надійною опорою для своєї матері, завжди допомагав їй у всіх питаннях, зокрема, матеріального характеру, турбувався про неї. Підтримка один одного для кожного з них була безцінною. Смерть ОСОБА_2 позбавила позивача тієї частини життя, яка була джерелом щоденного щастя, спокою та натхнення.

Втрата сина негативно вплинула на фізичне та психічне здоров`я позивача. Вона страждає від безсоння, постійного стресу та глибокої депресії. Його смерть не тільки зруйнувала життєві плани ОСОБА_1 , а й залишила її наодинці зі своїм горем. Ця трагедія завдала позивачу непоправної моральної шкоди, позбавивши можливості жити повноцінним життям.

Посилаючись на викладене вище, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 500000 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 25000 грн.

Ухвалою судді від 25 серпня 2025 року відкрито провадження в цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачеві установлено строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу право на подання відповіді на відзив (а.с.33).

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року клопотання представника відповідача акціонерного товариства «Укрзалізниця» - Макаровця І.В. задоволено та витребувано від Броварського РУП ГУНП в Київській області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12024111130000926 від 03 квітня 2024 року за ч. 3 ст. 279 КК України за фактом наїзду 02 квітня 20233 року вантажного потягу № 2105, номер електропотягу ВЛ80т № 1383, сполученням Конотоп Козятин 1 на ОСОБА_2 , у результаті чого останній загинув на місці пригоди (ЄО10233) (а.с.115-116).

Указані матеріали одержані судом у копіях 08 квітня 2026 року (а.с.124-173).

У відзиві на позов від 02 вересня 20205 року представник АТ «Укрзалізниця» Макаровець І.В. просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначав, що з поданих документів неможливо встановити факт заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між подією та шкодою, наявності вини чи умислу у діях самого потерпілого та обов`язку АТ «Укрзалізниця» відшкодувати шкоду. Відповідачу залишається незрозумілим і він не може дати відповідь на питання: «Чому ОСОБА_2 , який вирішив перетнути залізничну колію перед електровозом, рухався поблизу платформи «Квітневий» с. Квітневе Броварського району Київської області? Чи є докази того, що причиною знаходження на залізничних коліях гр. ОСОБА_2 була його особиста неуважність (недбалість), чи, можливо, були інші зовнішні чинники, як то умисел чи необережність? Які свідчення були надані машиністом та помічником машиніста електровоза ВЛ80т № 1383? Що вказано у схемі місця дорожньо-транспортної пригоди, на якій відображені та зафіксовані всі об`єкти та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення причин тощо?» Стверджує, що відносно АТ «Укрзалізниця» не здійснювалося кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024111130000926 від 03 квітня 2024 року. Що стосується розміру стягнення моральної шкоди 500 000 грн, то такі вимоги не містять жодного обґрунтування та письмових доказів заподіяння саме такого розміру завданої моральної шкоди. Заявлена сума не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, а також не зрозуміло, з яких міркувань і доказів позивач виходив при розрахунку суми моральної шкоди, оскільки, беручи до уваги судову практику, сума моральної шкоди має бути не більшою для розумного задоволення потреб потерпілих осіб і не повинна призводити до її безпідставного збагачення. До відзиву додано копію акту службового розслідування № 5 від 04 квітня 2024 року (а.с.53-56).

У відповіді на відзив від 22 вересня 2025 року представник позивача адвокат О. Гончаренко указує, що обов`язок доведення вини власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки. Аргументи відповідача про нібито умисне порушення ОСОБА_2 правил безпеки є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Акт службового розслідування, складений самою ж стороною відповідача, не є безстороннім доказом та не може бути підставою для зняття відповідальності з відповідача. Характер події, а саме раптова, трагічна смерть ОСОБА_2 , є очевидною підставою для глибоких душевних страждань його матері. Доводи відповідача про те, що підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки позивачем не доведено факту моральних страждань, є неетичними та не мають правового значення. Чинне законодавство не обмежує право на відшкодування моральної шкоди «інтенсивністю переживань». Оцінка розміру моральної шкоди є оціночним судженням самої особи, яка її зазнала. Сума 500000 грн є спробою бодай частково компенсувати втрату людини, з якою пов`язане все життя позивачки (а.с. 67-69).

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 31 березня 2026 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.117).

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача акціонерного товариства «Укрзалізниця» Макаровця І.В. про зупинення провадження у даній цивільній справі до вирішення кримінального провадження № 12024111130000926 від 03 квітня 2024 року, щодо якого проводиться досудове розслідування Броварським РУП ГУНП в Київській області, відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання була повідомленою належним чином, заяв та клопотань до суду не подавала.

Представник позивача адвокат Гончаренко О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на вказані у позовній заяві обставини. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки потерпілий грубо порушив правила безпеки громадян на залізничному транспорті, та підтримав письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд робить висновок, виходячи з нижченаведеного.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 13 березня 1991 року серії НОМЕР_3 (а.с.23).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Місце смерті: село Квітневе Броварського району Київської області (а.с.10).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12024111130000926, дата реєстрації: 03 квітня 2024 року, убачається, що 02 квітня 2023 року близько 10 год 34 хв ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на залізничній парній колії в с. Квітневе, поблизу станції «Квітневий» в напрямку м. Київ. В цей час рухався вантажний потяг № НОМЕР_4 , номер електропотяга Л80 №1383, сполученням Конотоп-Козятин 1, в кількості близько 53 вагонів, під керуванням машиніста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який працює в локомотивному депо м. Конотоп, проживає за адресою АДРЕСА_1 , спільно з помічником машиніста ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , внаслідок чого стався наїзд на ОСОБА_2 , в результаті чого останній загинув на місці пригоди (ЄО 10233). Правова кваліфікація (КК України 2001): ст. 276 ч. 3 (а.с.19, 127).

Згідно з копією висновку експерта № 166 /24 (експертиза почата 04 квітня 2024 року, закінчена 13 травня 2024 року) при судово-медичній експертизі трупа невідомого чоловіка, впізнаного як ОСОБА_2 , виявлено, що смерть настала внаслідок розтрощення тіла. Розтрощення тіла, як небезпечне для життя, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться у причинному зв`язку з настанням смерті. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів при залізничній травмі. При судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа гр. ОСОБА_2 , 1991 р.н., виявлено етиловий спирт в концентрації 3,37 проміле, що при житті могло відповідати сильному ступеню алкогольного сп`яніння (а. с. 14-18, 164-168).

З копії висновку експертного дослідження № 1105 (експертиза почата 11 квітня 2024 року, закінчена 11 квітня 2024 року), проведеного лікарем судово-медичним, експертом токсикологом, убачається, що у крові гр. ОСОБА_2 , 1991 р.н., виявлено етиловий спирт у концентрації 3,37 проміле. Метилового спирту, а також пропілового, бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено (а.с171-172).

04 квітня 2024 року начальником виробничого підрозділу «Ніжинська дистанційна колія РВ філії «Південно-Західна залізниця» затверджено акт № 5 службового розслідування та обставин нещасного випадку невиробничого характеру на РВ «Південно-Західна залізниця», який стався 02 квітня 2024 року о 10 год 34 хв на перегоні Бобрик-Бровари непарної колії, 824 км пк. 10. За обставинами нещасного випадку локомотивна бригада побачила людину на колії та негайно, при швидкості руху 65 км/год застосувала екстрене гальмування з подачею піску під колісні пари, продовжуючи подачу оповіщувальних звукових сигналів великої гучності «Тифон», але людина не реагувала. Через недостатню відстань для зупинки поїзда наїзд на людину попередити не вдалося. Помічник машиніста виявив тіло людини без ознак життя, про що доповів машиністу. Була здійснена доповідь про причину зупинки, необхідність виклику швидкої медичної допомоги та поліції. Наслідок нещасного випадку смертельний. Вини працівників залізничного транспорту у даному випадку не вбачається. Порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України р.2 п.2.1; 2,2; 2,3; 2,5; 2,6 (а.с.57).

10 липня 2025 року у відповідь на адвокатський запит О. Гончаренка по випадку травмування громадянина ОСОБА_2 , що мав місце 02 квітня 2024 року поблизу платформи «Квітневий» Броварського району Київської області, АТ «Українська залізниця» повідомила, що електровоз серії ВЛ80т № 1383 приписаний до виробничого підрозділу локомотивне депо «Козятин» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.22).

26 травня 2026 року Броварська окружна прокуратура повідомила суд, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні 12024111130000926 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 179 КК України, триває. Процесуальне керівництво здійснюється Броварською окружною прокуратурою.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров`я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина 2 статті 1193 ЦК України).

Фактичною причиною нещасного випадку на залізниці 02 квітня 2024 року, ймовірно, стала особиста необережність ОСОБА_2 та пряме нехтування ним правилами безпеки на залізничному транспорті.

Згідно з пунктом 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54 та зареєстровані у Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 року за № 193/2633, із змінами, пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів. У даному випадку потерпілий грубо порушив дані Правила, адже він самостійно, умисно рухався по залізничній колії, тобто вчиняв протиправну поведінку, коли він не лише передбачав, але і бажав або свідомо допускав настання шкідливого наслідку, а саме потрапляння під поїзд.

При цьому суд уважає, що порушення потерпілим 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України 19 лютого 1998 року № 54, що було встановлено актом № 5 службового розслідування та обставин нещасного випадку невиробничого характеру на РВ «Південно-Західна залізниця», який стався 02 квітня 2024 року о 10 год 34 хв на перегоні Бобрик-Бровари непарної колії, 824 км пк. 10, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки за змістом зазначених вище норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише у разі спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Об`єктивні дані щодо вчинення загиблим ОСОБА_2 самогубства, незважаючи на відсутність у матеріалах кримінального провадження № 12024111130000926 постанови слідчого про закриття кримінального провадження, які б могли бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, у матеріалах справи відсутні.

Отже, обставин непереборної сили або умислу потерпілого ОСОБА_2 судом не встановлено, а відповідачем не доведено.

Відповідачем не спростовано того, що електровоз серії ВЛ80т №1383, приписаний до виробничого підрозділу локомотивне депо «Козятин», не перебуває на балансі АТ «Українська залізниця», а машиніст цього поїзду, який керував ним при наїзді на ОСОБА_2 не виконував свої трудові обов`язки та не перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».

Отже, АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Такі правові висновки також зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За обставин, коли смерть потерпілого ОСОБА_2 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме електровозу, яким керували працівники АТ «Українська залізниця», тобто перебували з товариством у трудових відносинах, що не заперечувалось під час розгляду справи, то саме відповідач зобов`язаний відшкодувати матері потерпілого ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю сина, незалежно від вини останнього.

Позивач зазнала значних моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями, викликаними втратою сина. При цьому, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги, що смерть ОСОБА_2 стала наслідком його грубої необережності, а саме порушення ним пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.5 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 року, із змінами, а також пункту 3 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 року № 903, із змінами.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає з урахуванням того, що позивач втратила дорослого сина, унаслідок наїзду електропоїзда на її сина у позивача змінився та був порушений нормальний спосіб життя, вона понесла значне потрясіння, страждання через смерть близької людини, що змусило докладати додаткових зусиль для нормалізації її життя. А тому, ураховуючи ступінь вини відповідача, глибину фізичних та душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, пов`язаної зі смертю сина ОСОБА_2 , підлягають частковому задоволенню та на її користь слід стягнути 100000 (сто тисяч) грн.

При визначенні розміру моральної шкоди суд бере до уваги, що ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп`яніння, ступінь його сп`яніння становив 3,37 проміле, тобто мав глибоке алкогольне отруєння, що є об`єктивною обставиною, яка впливає на оцінку ступеня його необережності. У такому стані потерпілий ОСОБА_2 міг мати серйозні порушення сприйняття і реакції через алкогольне сп`яніння; міг не усвідомлювати небезпеку або не реагувати на неї належним чином; ймовірно, не міг адекватно контролювати свої дії, що могло призвести до трагічної ситуації. Суд враховує цей факт як один із чинників, що зумовили трагічний випадок, що впливає на зменшення розміру моральної шкоди, яку має відшкодувати відповідач.

Суд підкреслює, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні дані про самогубство або інший умисний намір потерпілого, що могло б повністю звільнити відповідача від відповідальності. При цьому, досудове розслідування триває, кримінальне провадження № 12024111130000926 не закрито.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25000 грн суд зазначає про таке.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвокат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стороною позивача суду надано витяг з Договору про надання правничої допомоги від 04 серпня 2025 року, укладеного між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Гончаренком О.О., згідно з пунктом 4.1 розділу якого за надання правової допомоги Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар в сумі 25000 грн у строк не пізніше одного календарного місяця після вступу у законну силу рішення суду за результатами розгляду позовної заяви позивача в інтересах Клієнта про стягнення моральної шкоди внаслідок загибелі її сина за умови задоволення або часткового задоволення такої позовної вимоги (а. с. 29).

Представник позивача зазначав, що розмір витрат на правничу допомогу є фіксованим та не залежить від кількості часу потраченого до моменту прийняття судом остаточного рішення у справі (а. с. 8).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі Закон N 5076-VI) установлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Указані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні

вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною

першою статті 30 Закону N 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації

гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, частина 3 статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, суд виснує, що саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх

розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу

не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Суд зауважує, що частина 3 статті 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності,

ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Частиною 9 статті 139 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона

зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі N 922/1964/21).

Судом установлено, що сторона відповідача та її представник ОСОБА_3 із заявами про зменшення витрат на правничу допомогу не звертались та не наводили аргументів, які могли би свідчити про неспівмірність витрат на правову допомогу.

У той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши наявні документи та враховуючи предмет спору, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн є обгрунтованою та співмірною.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України при ухвалені рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України суд виходить із наступного.

Згідно з п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Ураховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, а її позов задоволено частково (на 20%), з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1000 грн 00 коп судового збору.

Керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди, заподіяної смертю сина ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 100000 (ста тисяч) грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1000 (одну тисячу) грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код згідно з ЄДРПОУ 40075815.

Повний текст рішення складено 03 липня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА