Рішення № 13798821, 08.02.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.2011 Справа № 2/122

За позовом ОСОБА_1, с. Павшино Мукачівського району

ДО сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „НІЛ”, м. Мукачево

ПРО стягнення суми 324187грн. безвідсоткової фінансової допомоги

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник за довіреністю від 01.09.2010р.

від відповідача - не зявився

СУТЬ СПОРУ:

В засіданні суду 03.02.2011р. судом, у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України за письмовою згодою представників сторін, оголошено перерву до 08.02.2011р. для надання можливості сторонам надати суду додаткові пояснення з приводу спірних правовідносин з доказами в їх обгрунтування. В засідання суду 08.02.2011р. відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату наступного судового засідання повідомлений належним чином (підпис представника відповідача про оголошення перерви та дату наступного судового засідання міститься в матеріалах справи).

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи, зокрема, вказує на те, що з 2002 року по жовтень 2008 року являлася власником 50 % (відсотків) СТОВ “НІЛ” і протягом цього періоду нею, як засновником Товариства, в звязку з відсутністю коштів у Товариства, неодноразово вносилася фінансова допомога на загальну суму 1 107 034,85 грн.: у 2004 році на суму 319 167, 85 гри., у 2005 роді на суму 311 548 грн., у 2006 на суму 476 319 грн. У звязку з невиконанням товариством своїх зобовязань по поверненню таких коштів товариству було предявлено відповідну письмову вимогу, яку, як і поштові квитанції про відправлення даного листа директору ТОВ Кабацій С.С., так і засновнику ОСОБА_4, додано до матеріалів справи. У жовтні 2088 року позивачем було продано належну їй частку у статутному капіталі товариства, однак, з моменту реалізації і по сьогоднішній день Товариство не розрахувалося по своїм зобовязанням за внесену позивачем суму коштів.

Зазначає, що внесення нею відповідних сум на розрахунковий рахунок СТОВ «НІЛ»підтверджується, як договорами позики, прибутковими ордерами про

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

внесення грошової суми, так і виписками з розрахункового рахунку Товариства за період його діяльності. Також надав оригінали прибуткових касових ордерів №100 від

22.06.2006р. на суму 321802грн. та №4 від 05.12.2006р. на суму 2385грн., які посвідчено керуючою філією банку та скріплено круглою печаткою.

Заперечує з приводу доводів відповідача про не доведення заявлених позовних вимог та вказує на те, що відповідачем свої заперечення з цього приводу належним чином не підтверджено відповідними та допустимими доказами. Також не погоджується з позицією відповідача про непідвідомчість даного спору господарським судам з огляду на те, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16.12.2010р. рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06.10.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1, с. Павлино Мукачівського району до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „НІЛ”, м. Мукачево про стягнення суми 1098000грн. безвідсоткової фінансової допомоги, в тому числі і спірної суми, скасовано, провадження у справі закрито та розяснено ОСОБА_1, що вирішення даного питання віднесено до компетенції господарського суду.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та вказує на те, що ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 16.12.2010р. про надання роз'яснень Позивачу щодо неналежної підсудності, а також відмови в розгляді позову не може встановлювати або спростовувати факт наявності або відсутності корпоративного спору між сторонами. Виниклий між Позивачем та Відповідачем умовний спір не вважає корпоративним спором. Даний спір є цивільно-правовим спором, який виник між фізичною особою (Позикодавцем) та юридичною особою (Позичальником), який повинен розглядатися в судах загальної юрисдикції згідно вимог ЦПК України. Ніяких корпоративних правовідносин між Позивачем та Відповідачем не існує.

Також зазначає, що при укладанні Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 30 жовтня 2008 року Позивач продала свої корпоративні права іншій фізичній особі. В п. 7 даного Договору позивач підтвердила факт „повного розрахунку за продане майно та відсутність матеріальних та фінансових претензій один до одного". Отже, з моменту підписання Договору продажу корпоративних прав та внесення відповідних змін до Єдиного державного Реєстру, Позивач не являється засновником Відповідача, і не є носієм корпоративних прав. А тим більше, Позивач підтвердила Договором відсутність будь-яких претензій з приводу проданих корпоративних прав.

Окрім того, Протоколом №1 від 29.10.2008р. Позивач так само визнала відсутність будь-яких претензій з приводу корпоративних прав до Відповідача, і визнала роботу Відповідача навіть задовільною, і не заявляла жодних вимог чи претензій з приводу корпоративних прав.

Згідно даних відновленої Відповідачем бухгалтерії, Відповідач не має жодних грошових зобов'язань перед Позивачем, а прибуткові касові ордери є на його думку сфабрикованими копіями, а не оригіналами, які повинні бути у Позивача, які банківська установа повинна була надати особі, що вносила готівку в касу банку.

Наявні у Позивача копії прибуткових касових ордерів, не належним чином завірені, і не можуть вважатися як належним чином завірені копії. Вони не містять необхідних атрибутів, таких як круглої печатки банківської установи, напису „копія вірно" або „згідно з оригіналом", підпису з розшифровкою уповноваженої особи банку. Тим більше, що це не є фотокопіями з оригіналів документів. На копіях повинні бути ще і підписи платника та касира, печатки прибуткової каси та щонайменше впорядкована нумерація самих ордерів.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

В судовому засіданні 08.02.2011року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю „НІЛ” 22.06.2006р. було укладено договір позики (зворотної безвідсоткової фінансової допомоги), пунктами 1.1 та 2.1 якого визначено, що позикодавець зобовязується надати позичальнику зворотну безвідсотковому фінансову допомогу у розмірі 321802грн., яку товариство повинно повернути позикодавцеві згідно пункту 4.2 договору за його відповідною вимогою. Згідно пункту 5.1 договору сторонами узгоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту його остаточного його виконання.

У підтвердження належного виконання зобовязань за такою угодою та внесення відповідних коштів на рахунок відповідача позивачем подано суду прибутковий касовий ордер №100 від 22.06.2006р. на суму 321802грн. та виписку з розрахункового рахунку Товариства за цей період.

Також позивачем надано суду докази про те, що між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю „НІЛ” 08.12.2006р. було укладено договір позики (зворотної безвідсоткової фінансової допомоги), пунктами 1.1 та 2.1 якого визначено, що позикодавець зобовязується надати позичальнику зворотну безвідсотковому фінансову допомогу у розмірі 2385грн., яку товариство повинно повернути позикодавцеві згідно пункту 4.2 договору у строк до 31.12.2007р. Згідно пункту 5.1 договору сторонами узгоджено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2007р.

У підтвердження належного виконання зобовязань за такою угодою та внесення відповідних коштів на рахунок відповідача позивачем подано суду прибутковий касовий ордер №4 від 05.12.2006р. на суму 2385грн. та виписку з розрахункового рахунку Товариства за цей період.

У звязку з відсутністю належного виконання товариством взятих на себе зобовязань по поверненню отриманих позичкових коштів позивачем, на виконання вимог пункту 4.2 договору від 22.06.2006р., було направлено відповідачу вимогу від 15.05.2007р. про повернення наданих коштів в сумі 321802грн.

З огляду на те, що відповідач всупереч умов договорів отримані кошти не повернув після отримання відповідної вимоги, а також після закінчення строку дії договору від 08.12.2006р., позивач звернувся з вимогою про їх примусове стягнення.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, в період з 2004 року по жовтень 2008 року була учасником товариства з обмеженою відповідальністю „НІЛ”. Згідно договору купівлі-продажу корпоративних прав від 30 жовтня 2008 року Позивач продала свої корпоративні права іншій фізичній особі.

Водночас, в період своєї участі у товаристві у складі його засновників, позивачем на підставі укладених договорів про надання позики (зворотної безвідсоткової фінансової допомоги) від 22.06.2006р. та від 08.12.2006р. на рахунок товариства було перераховано суму 321802грн. та 2385грн. У підтвердження наведеного позивачем подано суду оригінали прибуткових касових ордерів №100 від 22.06.2006р. та №4 від 05.12.2006р. про внесення готівкових коштів на рахунок товариства, а також виписку по розрахунковому рахунку товариства за 2006 рік. Дані прибуткові касові ордери містять відмітку касира банку про прийняття платежу, а також круглу печатку банку з підписом керуючого філією у підтвердження відповідності даним такого платіжного документу фактичним обставинам щодо переказу коштів від позивача на рахунок товариства.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини у справі Лінгенс проти Австрії (Рішення від 08.07.1986 р.), рішення якого згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні, потрібно чітко розрізняти фактичні твердження та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути доведено, правдивість оціночних суджень довести неможливо.

З огляду на вищенаведене, суд не може взяти до уваги оціночні судження відповідача про сумнів поданих позивачем у підтвердження своїх вимог платіжних документів без посилання на відповідні норми чинного законодавства, яким, на його думку, такі не відповідають. Окрім того, випискою з розрахункового рахунку товариства установою банку підтверджено факт отримання через касу банку відповідних коштів із подальшим їх перерахуванням на рахунок товариства.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Зважаючи на те, що договір від 22.06.2006р. не містив строку повернення отриманих позичкових коштів, а сторонами було узгоджено, що повернення отриманих коштів відбувається після направлення позикодавцем позичальнику відповідної вимоги, позивачем листом від 15.05.2007р. було направлено товариству письмову вимогу про сплату позичкових коштів. Дана вимога надіслана відповідачу рекомендованим листом, у підтвердження чого позивачем подано суду поштові квитанції. Відтак, строк виконання відповідачем обовязку по поверненню отриманих коштів сплив з 22.05.2007р. і такий не виконано належним чином відповідачем.

В свою чергу, згідно умов договору від 08.12.2006р. відповідач повинен був повернути отримані від позивача позичкові кошти у строк до 31.12.2007р., однак, у встановлені договором терміни такий обовязок не був виконаний товариством, а кошти не повернуто позивачу.

Заперечення відповідача про те, що при укладанні Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 30 жовтня 2008 року Позивач продала свої корпоративні права іншій фізичній особі, і відповідно до п. 7 даного Договору позивач підтвердила факт „повного розрахунку за продане майно та відсутність матеріальних та фінансових претензій один до одного", як підтвердження відсутності зобовязань за позиковими угодами, не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на те, що підтвердження повного розрахунку та відсутність матеріальних та фінансових претензій у позивача до відповідача стосується виключно зобовязань за договором купівлі-продажу корпоративних прав і жодним чином не стосуються зобовязань сторін за договорами позики.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 324187грн. коштів, як наданої поворотної фінансової допомоги, підлягають задоволенню.

Разом з тим, заперечення відповідача про те, що даний спір за своєю правовою природою є цивільно-правовим спором, який виник між фізичною особою (Позикодавцем) та юридичною особою (Позичальником), і повинен розглядатися в судах загальної юрисдикції згідно вимог ЦПК України, не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В свою чергу, статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної

сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Матеріали справи містять відомості про те, що ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16.12.2010р. рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06.10.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1, с. Павлино Мукачівського району до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „НІЛ”, м. Мукачево про стягнення суми 1098000грн. безвідсоткової фінансової допомоги, в тому числі і спірної суми, скасовано, провадження у справі закрито та розяснено ОСОБА_1, що вирішення даного питання віднесено до компетенції господарського суду.

З огляду на такі обставини, ОСОБА_1 було подано даний позов до господарського суду області.

Окрім того, такі обставини дають підстави стверджувати, що предявлення даного позову є метою забезпечення недопущення порушення права позивача на доступ до суду, яке закріплено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що згідно з принципами, які закріплені у практиці Європейського суду з прав людини (див., між іншим, "Пудас проти Швеції" (Pudas v. Sweden), рішення від 27 жовтня 1987 року, Серія A N 125-A, ст. 14, п. 31), спір щодо "права", про яке можна стверджувати принаймі на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції ( 995_004 ) має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (див. "Кьоніг проти Німеччини" (Konig v. Germany), рішення від 28 червня 1978 року, Серія A, N 27, п. 89). Відповідно, вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (див. рішення "Кьоніг проти Німеччини" (Konig v. Germany), згадане вище, п. 90).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „НІЛ”, 89600, м. Мукачево, вул. Лермонтова, 22а (код ЄДРПОУ 31833512) на користь ОСОБА_1, 89627, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) суму 324187грн. безвідсоткової фінансової допомоги, а також суму 3241,87грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.02.2011 року по справі № 2/122

Після набрання рішенням законної сили за відповідною заявою позивача видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.Ф. Ремецькі