Рішення № 13798794, 14.02.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.02.2011 Справа № 11/77

За позовом Приватного підприємства "Фішт", м. Ужгород

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

с.Сільце Іршавського району

про стягнення 226267,95 грн.

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.

Представники:

від позивача - Кішко П.Ю. - представник, довіреність від 04.10.2010; Дідич М.А. - представник, довіреність від 10.12.2010.

від відповідача - ОСОБА_4 - адвокат.

з участю представника ПАТ КБ "Приватбанк" - Олексика В.В. - провідного юрисконсульта філії "Західне головне регіональне управління ПАТ КБ "Приватбанк"

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 211710,83 грн., з яких 129588,99 грн. основний борг за продукцію, поставлену згідно договору від 03.12.2007 №021/07 Фшк та накладної від 03.12.2007 №021Ф/07, 69851,72 грн. інфляційні та 12270,12 грн. 3% річних (з урахування уточнення позовних вимог від 09.02.2011).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач поставив відповідачеві теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж на підставі договору від 03.12.2007 №021/07 Фшк на суму 152502,58 грн., а відповідач прийняв продукцію, але не виконав взяті на себе зобовязання встановлені п.4.3 договору і не провів кінцевий розрахунок за неї на протязі трьох днів після отримання продукції, тобто, до 06.12.2007, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 129588,99 грн. Різниця в сумі 22913,59 грн. між ціною договору поставки і сумою боргу, погашена за рахунок платежів відповідача на користь позивача за однотипним договором поставки від 05.11.2007 №018/07 Фшк.

Позивач вважає, що відповідач порушив умови договору та приписи статті 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України, якими визначено, що зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

У процесі судового розгляду представники позивача позовні вимоги підтримали.

Відповідач у відзиві на позов, додаткових письмових поясненнях проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що 10.01.2008 платіжним дорученням №07 перерахував позивачеві 99938,35 грн., 26.12.2007 поставив приватному підприємству “Фішт” продукцію за трьома накладними на суму 77411,99 грн. (відзив від 19.10.2010 №19), відповідно до вимог.ст.601 ЦК України, ч.3 ст.203 ГК України 19.10.2010 направив позивачу заяву, якою здійснив зарахування зазначених однорідних зустрічних вимог, внаслідок чого його зобовязання за договором від 03.12.2007 №021/07 Фшк припинені повністю, натомість зобовязання приватного підприємства “Фішт” перед ФОП ОСОБА_1 припинені у частині 52564,23 грн. Таким чином, виводить заборгованість позивача перед відповідачем у сумі 24857,76 грн.

У підтвердження своїх заперечень відповідач подав суду заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог від 06.12.2010, у якій міститься твердження, що він перерахував платіжним дорученням від 10.01.2008 №07 99938,35 грн. позивачу за продукцію згідно договору від 03.12.2007 №021/07 Фшк, однак з невідомої причини дана сума зарахована на банківський рахунок позивача в якості оплати за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк.

Оскільки, відповідач здійснив розрахунок за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк на суму 150000,0 грн. трьома платіжними дорученнями в т.ч. від 14.11.2007 №271 на суму 80000,0 грн., від 21.11.2007 №302 на суму 20000,0 грн., від 20.12.2007 №340 на суму 50000,0 грн., при тому, що вартість договору складає лише 122370,59 грн., то має місце переплата по цьому договору в сумі 27629,41 грн. Приймаючи до уваги те, що позивач включив 99938,35 грн., що поступили йому у оплату за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк, то сума переплати за зазначеним вище договором склала 127567,76 грн. Отже, розмір грошового зобовязання замовника перед постачальником за договором №021/07 Фшк склав 107763,75 грн., яка внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог погашається за рахунок переплати за договором №018/07 Фшк.

У додаткових письмових поясненнях стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.12.2010 відповідач стверджує, що оплата продукції згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк здійснена відповідачем платіжними дорученнями від 14.11.2007 №271 на суму 80000,0 грн., від 21.11.2007 №302 на суму 20000,0 грн., від 20.12.2007 №340 на суму 50000,0 грн., від 21.12.2007 №352 на суму 100000,0 грн. та від 10.01.2008 №07 на суму 99938,35 грн. Тобто, при ціні договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк - 122370,59 грн. відповідач сплатив позивачеві 349938,35 грн., які включають в себе 227567,76 грн. надмірно сплачених коштів і мають бути повернуті відповідачеві.

Додатковим уточненим відзивом від 17.12.2010 відповідач стверджує, що відповідно до договору від 03.12.2007 №021/07 Фшк на підставі накладних від 26.12.2007 №117 та №118 позивачеві повернуто товар на загальну суму 44738,83 грн.

У даному судовому засіданні відповідач подав заперечення проти збільшення розміру позовних вимог за рахунок збільшення суми 3% річних та інфляційних і просив застосувати строки позовної давсності , а також клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, у задоволенні якого суд змушений відмовити у зв"язку зі спливом строку, передбаченого ст.69 ГПК України для розглялу справи.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд

встановив:

Між приватним підприємством “Фішт” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір від 03.12.2007 №021/07 Фшк, предметом якого передбачено, що Виконавець (позивач) зобовязується виготовити і поставити, а Замовник (відповідач)прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж.

Загальна сума поставки за договором складала 152502,58 грн. в т.ч.20% ПДВ. Розрахунок за поставлену продукцію відповідач повинен був здійснити у такому порядку: 40 відсотків від загальної суми договору авансом на початок виконання замовлення, кінцевий розрахунок за поставлену продукцію згідно накладних поставок на протязі трьох днів після поставки (п.п.4.2 та 4.3 договору).

Передача продукції відповідачеві відбулася на підставі накладної від 03.12.2007 №021Ф/07 на суму 152502,58грн. Накладна містить посилання на довіреність відповідача від 05.11.2007 серії ЯМТ №791041, підпис уповноваженої особи підприємства, завірений круглою печаткою та підпис замовника продукції, теж завірений його круглою печаткою.

Відповідач підтверджує у відзиві на позовну заяву та письмовими доповненнями до нього факт отримання від позивача продукції на повну суму договору по зазначеній накладній.

Відповідач стверджує, що він оплатив позивачу отриману продукцію на суму 99938,35 грн., надавши суду платіжне доручення від 10.01.2008 №07.

Однак, суд не приймає як належний доказ оплати відповідачем частини вартості товару на суму 99938,35 грн. платіжне доручення від 10.01.2008 №07, оскільки банківська виписка обслуговуючого банку позивача “Фінанси і кредит”, надана ним суду, містить суттєві розбіжності у порівнянні з вказаним платіжним дорученням, що не допускається законом. Зокрема, зазначене платіжне доручення містить номер 07, у той час коли у банківській виписці 7, номер рахунку платника у Іршавському відділенні “Приватбанку”, зазначений у платіжному дорученні 26004585339001 належить не ФОП ОСОБА_1, а іншому клієнтові банку - товариству з обмеженою відповідальністю “Заль”, (підтверджується двома банківськими виписками позивача від 28.12.2007, які свідчать про перерахування ТОВ “Заль” на поточний рахунок приватного підприємства “Фішт” відповідно 132686,56 грн. та 73000,0 грн.).

Крім того, у платіжному дорученні від 10.01.2008 №07 вказана сума ПДВ у розмірі 16636,39 грн., а у банківській виписці - 13333,33 грн. Не збігається у наведених двох документах текст стосовно призначення платежу: у платіжному дорученні міститься запис “Оплата за матеріали згідно накладної №021Ф/07 від 03.12.2011”, а у банківській виписці-“Попередня оплата за матеріали зг. рахунку №018 від 12.11.2007”.

Залучений ухвалами суду для надання пояснень з цього приводу ПАТ КБ “Приватбанк” у дане судове засідання забезпечив свого уповноваженого представнника , який надав суду платіжне доручення №7 від 10 січня 2008 року в якому зазначено призначення платежу: "попередня оплата за матеріали зг. рах. 018ф від 12.11.2007 у сумі 66666,67грн, ПДВ- 20% 13333,33 грн.", а також виписку банку по рахунку підприємця ОСОБА_1 записи в якій відповідають згаданому платіжному дорученню.

Представник банку повідомив, що для з"ясування отримання відповідачем платіжного доручення, яке відрізняється від поданого ним необхідно провести службове розслідування.

Надані представником банку документи відповідають за своїм змістом виписці банку позивача.

Оскільки на виклик суду ПАТ КБ "Приватбанк" тривалий час не направляв свого представника, то суд з метою встановлення істини щодо призначення платежу, ухвалою від 08.02.2011 залучив до участі у справі в порядку статті 30 ГПК України управління Національного банку України у Закарпатській області. У письмовому поясненні, наданому суду, зазначено, що банки відповідно до п.2.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за номером 377/8976, перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам Інструкції. Банк отримувача зобовязаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, не виявлено розбіжнрстей. У разі їх невідповідності банк має параво затримати суму переказу на строк до чотирьох днів для встановлення належного отримувача коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов"язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. Розходження у записах, здійснених у платіжному дорученні платника та банківській виписці банку одержувача, можливе виключно із за помилки допущеної працівником банку платника при наборі електронного документа, що передається засобами звязку до банку отримувача і виключно щодо призначення платежу, суми ПДВ і номеру платіжного доручення.

На запитання чи можливе перерахування коштів банком за платіжним дорученням у якому вказаний один платник, а рахунок з якого необхідно перерахувати кошти іншої особи, банк відповів, що банк зобов"язаний повернути платнику без виконання таке платіжне доручення.

Крім того, позивач надав суду Акт звірки від 31.01.2011, надісланий йому відповідачем у звязку із розглядом справи господарським судом Закарпатської області №9/112 за позовом ФОП ОСОБА_1 до приватного підприємства «Фішт»про стягнення безпідставно отриманих коштів за договором поставки від 05.11.2007 №018/07 Фшк, у якому сума 99938,35 грн. приватним підприємцем віднесена у рахунок оплати за продукцію, отриману від позивача згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк.

Отже, платіж у сумі 99938,35 грн. не може бути зарахованим як оплата за продукцію, одержану на підставі договору від 03.12.2007 №021/07 Фшк.

За твердженням позивача та відповідно до Довідки головного управління статистики у Закарпатській області від 10.05.2007 основним видом економічної діяльності приватного підприємства “Фішт” є оброблення та нанесення покриттів на метали (код КВЕД 28.51.0).

Позивач звертає увагу на те, що правовідносини між приватним підприємством “Фішт” та ФОП ОСОБА_1 виникли на підставі розрахункових пропозицій останнього про поставку йому протягом листопада-грудня 2007 року теплогідроізольованих труб та елементів теплових мереж. Розрахунки необхідних поставок базувалися на розробленій проектно-кошторисній документації під здійснення реконструкції котелень і теплотрас у межах Закарпатської області. У підтвердження наведеного він надав суду шість договорів поставки в т.ч. від 05.11.2007 №018/07 Фшк на суму 122370,59 грн.; від 05.11.2007 №019/07 Фшк на суму 69394,98 грн.; від 03.12.2007 №020/07 Фшк на суму 138670,20 грн.; від 03.12.2007 №021/07 Фшк на суму 152502,58 грн.; від 03.12.2007 №023/07 Фшк на суму 132686,56 грн.; від 17.12.2007 №026/07 Ф МТ на суму 175588,99 грн. та Підсумкову відомість ресурсів до локального кошторису 2-1-1 на тепломережі від котельні до будівлі №1 та №2, що стосується реконструкції теплових мереж у смт.Вишково Хустського району Закарпатської області і слугувала основою для формування відповідачем замовлення на продукцію у межах договору поставки від 03.12.2007 №021/07 Фшк.

Відповідно до вказаних шести договорів було передбачено поставку позивачем відповідачеві продукції на загальну суму 791213,90 грн.

З довідки банку “Фінанси і кредит” від 10.12.2010 №102 та виписок банку по рахунку позивача видно, що відповідач здійснив оплату вартості продукції, отриманої згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк вартістю 122370,59 грн. платіжними дорученнями від 14.11.2007 №271 на суму 80000,00 грн., від 21.11.2007 №302 на суму 20000,00 грн., від 20.12.2007 №340 на суму 50000,00 грн. від 21.12.2007 № 352 на суму 100000,00 грн., від 10.01.2008 №07 на суму 99938,35 грн.; продукцію згідно договору від 05.11.2007 №019/07 Фшк вартістю 69394,98 грн. - платіжним дорученням від 16.11.2007 №290 на суму 60000,00 грн.; продукцію згідно договору від 03.12.2007 №023/07 Фшк за відповідача за взаємним погодженням сторін здійснила оплату третя особа - ТОВ “Заль” платіжними дорученнями від 28.12.2007 №387 на суму 73000,00 грн. та від 28.12.2007 платіжним дорученням №383 на суму 132686,56 грн.; продукцію згідно договору від 17.12.2007 №026/07ФМТ вартістю 175588,99 грн. відповідач оплатив платіжними дорученнями від 30.01.2008 №35 на суму 5000,00 грн., від 01.02.2008 №38 на суму 10000,00 грн., від 20.02.2008 №59 на суму 10000,00 грн., від 17.03.2008 №79 на суму 21000,00 грн.

Отже, не оплаченою залишилася продукція, отримана відповідачем за договорами від 03.12.2007 №020/07 Фшк на суму 138670,20 грн. та від 03.12.2007 №021/07 Фшк на суму 152502,58 грн.

Оскільки, відповідач надмірно сплатив 227567,76 грн. за продукцію, отриману згідно договору від 05.11.2007 №018/07 Фшк, то позивач зарахував її в такому порядку: 9394,98 грн. у рахунок погашення заборгованості за договором від 05.11.2007 №019/07 Фшк, 95320,84 грн. у рахунок договору від 03.12.2007 №020/07 Фшк, 22913,59 грн. у рахунок договору від 03.12.2007 021/07 Фшк, 99938,35 грн. у рахунок договору від 17.12.2007 026/07 ФМТ, зазначене відображено у бухгалтерських документах позивача.

Оскільки відповідач заперечує проти такого порядку зарахування надмірно сплаченої суми за договором від 05.11.2007 №018/07 Фшк, суд ухвалами від 09.11.2010, від 24.11.2010, від 06.12.2010, від 17.12.2010 та від 28.01.2011 зобовязував сторони провести звірку взаєморозрахунків по шести договорах, укладених між ними, однак, з вини відповідача таку не проведено, у звязку з чим ухвалою суду від 20.12.2010 року з відповідача на підставі частини 5 статті 83 ГПК України стягнуто в дохід Державного бюджету України штраф в розмірі 1700,0 грн.

У процесі розгляду справи відповідач направив позивачу дві заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог. Зокрема, у заяві від 19.10.2010 №12 він повідомляє про зарахування у погашення заборгованості продукції за трьома накладними на суму 77411,99 грн. та оплатою 99938,35 грн. платіжним дорученням від 10.01.2008 №07. Заявою від 06.12.2010 відповідач повідомляє про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 99938,35 грн., перерахованих платіжним дорученням від 10.01.2008 №07 та 44738,83 грн. - повернення продукції за накладними №117 та 118 від 26.12.2007.

Однак, суд не приймає до уваги зазначене з огляду на викладене вище.

Таким чином, заборгованість за спірним договором (від 03.12.2007 №021/07 Фшк) складає 129588,99 грн. (152502,58грн. - 22913,59грн.).

Відповідач стверджує, що в погашення частини заборгованості за договором від 03.12.2007 №021/07 Фшк він повернув позивачеві продукцію на суму 44738,83 грн. згідно накладних від 26.12.2007 №117 на суму 13985,10 грн. та від 26.12.12.2007 №118 на суму 30753,73 грн. ( Хоча у відзиві на позовну заяву від 19.10.2010 №13 відповідач стверджував, що він за зазначеними накладними поставив позивачу вказану продукцію).

Однак, суд не вважає зазначені накладні належними та допустимими доказами, а тому не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

У вказаних накладних не зазначено, що згідно них повертається продукція, міститься посилання на договір від 03.12.2007 №021/07 Фшк, яким не передбачено повернення продукції, а постачальником згідно цього договору є позивач.

Відповідач не предявляв позивачеві жодних претензій стосовно неналежної якості продукції.

У накладних не вказано номер та дату довіреності і прізвище особи, якій доручається отримати продукцію, така довіреність взагалі відсутня. Разом з тим, відповідно до п.2 Інструкції , затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 №99 та зареєстрованої в Мінюсті України 12.06.1996 за номером 293/1318 сировина, матеріали, товари та інше відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.

Накладні містять запис про те, що продукцію від позивача отримав ОСОБА_6 Однак, ОСОБА_7 у той період не мав таких повноважень, оскільки діяв в інтересах підприємства на підставі довіреності від 02 листопада 2007 року з терміном її дії до 18 грудня 2007 року, а отже станом на 26.12.2007 він втратив будь-які повноваження діяти від імені юридичної особи. Окрім того, з тексту довіреності є очевидним, що ОСОБА_7 не був наділений керівником підприємства повноваженнями приймати будь-які товаро-матеріальні цінності від юридичних чи фізичних осіб в інтересах підприємства, а володів лише рядом обмежених повноважень в т.ч. відпускати продукцію і підписувати відповідні супровідні документи.

Позивач надав суду посвідчену приватним нотаріусом п.Парамоновим О.В. заяву ОСОБА_7 від 15 грудня 2010 року, якою він стверджує, що жодних матеріальних цінностей від приватного підприємця ОСОБА_1 або його уповноважених представників він не отримував, акти приймання-передачі, накладні або інші документи, що свідчать про приймання від ОСОБА_1 товарів не підписував і круглою печаткою підприємства не скріплював.

Позивач у судовому засіданні підтвердив наміри відповідача повернути частину продукції, відпущеної у 2007 році за 6 договорами поставки на суму 77411,99 грн. і у доказ наведеного надав суду накладні, підписані в односторонньому порядку відповідачем, зокрема, від 26 грудня 2007 року №№117, 118 та 119 відповідно на суми 41424,54 грн., 30753,73 грн. та 5233,72 грн. Однак, він не прийняв вказану продукцію, так як вона комплектувалася під замовлення відповідача на підставі конкретної проектно-кошторисної документації для вкладення у повних обсягах у реконструкцію теплових мереж від котельні №3 до будівель №1 та №2 у смт.Вишково Хустського району Закарпатської області, претензій щодо її якості у відповідача не було. Крім того, продукція не була ліквідною.

У доказ наведеного позивач надав суду елемент проектно-кошторисної документації на реконструкцію обєкта теплових мереж у Хустському районі (селище Вишково) під назвою «Підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису 2-1-1 на тепломережі від котельні до будівлі №1 та №2», яка містить перелік необхідних матеріалів, передбачених проектантами для реконструкції обєкта і які по найменуванню і кількісних показниках збігаються з тим переліком продукції, що вказана у накладній від 03.12.2007 №021Ф/07.

Позивач вважає, що при дотриманні підрядною організацією норм і правил проведення будівельних робіт по реконструкції обєкту теплових мереж на підставі проектно-кошторисної документації, надлишок продукції не міг виникнути без внесення відповідних змін до такої документації.

Зазначені доводи позивача є переконливими, обґрунтованими, тому суд приймає їх до уваги.

Відповідач стверджує, що доказом отримання позивачем продукції є також три податкові накладні, зазначені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2007 року, в тому числі від 27.12.2007 №89 на суму 41424,54 грн; від 26.12.2007 № 90 на суму 30753,73 грн; від 26.12.2007 № 91 на суму 5233,72 грн., з чим суд не погоджується, оскільки, податкова накладна не є належним доказом отримання чи повернення товару, а є звітним податковим документом, який є підставою для можливого отримання кредиту у покупця та податкового обовязку у продавця.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34ГПК України). Суд вважає, що позивач належними і допустимими доказами довів наявність заявленої суми боргу, а відповідач їх не спростував, тому борг у сумі 129588,99 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач на підставі п.2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, яка згідно розрахунку, поданого позивачем та перевіреного судом за період з 07.12.2007 по 31.01.2011 складає 69851,72 грн., а також 3% річних за аналогічний період у сумі 12270,12 грн., однак, до стягнення підлягає сума інфляційних, нарахована за період з 07.12.2007 по 07.12.2010 у розмірі 67851,72грн., а 3% річних у розмірі 11748,10грн., в іншій частині вказані нарахування погашені трирічним строком позовної давності. Про застосування строку позовної давності відповідач заявив у даному судовому засіданні.

Крім того, на підставі статті 44 ГПК України позивач просить стягнути з відповідача як судові витрати 29000,0 грн. на оплату послуг адвоката, в підтвердження чого подав договір про надання правової допомоги від 02.10.2010 №21, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №21/188 від 16.12.2002, розрахункові квитанції від 29.12.2010 №908676 на суму 1000,0 грн., від 26.01.2011 №908680 на суму 11000,0 грн., від 31.01.2011 №908679 на суму 1000,0 грн., від 01.02.2011 №908681 на суму 16000,0 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". До таких правовідносин слід також застосовувати і Правила адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом N 6/У1 від 12.10.99, які на підставі статей 15, 16 Закону "Про адвокатуру" є нормативно-правовим актом і обов'язкові для виконання. Пунктом 2 ст. 33 Правил встановлено принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо. Відповідно до пункту 11 Розяснення № 02-5/78, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним; за таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Вказане у повній мірі стосується і оплати послуг адвоката, відшкодування якої може бути зменшене господарським судом у випадку встановлення її неспіврозмірності. На думку суду, послуги адвоката щодо здійснення захисту інтересів позивача у даній справі є неспіврозмірними, у зв"язку з чим підлягають відшкодуванню частково, у сумі 16000,0 грн. Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо неможливості відшкодування послуг адвоката, так як він діяв як представник, що підтверджується довіреністю, виданої йому позивачем, оскільки статус адвоката не втрачається від того, що він діяв на підставі довіреності.

Щодо клопотання відповідача про витребування оригіналів розрахунових квитанцій, то такі подані адвокатом ОСОБА_2 суду і оглянуті у даному судовому засіданні.

Відповідно до статті 44 ГПК України витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати по сплаті державного мита покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства “Фішт”(м.Ужгород, проспект Свободи, 50/83, ідентифікаційний код 35045815) суму 209188,81грн., з яких 129588,99 грн. основний борг, 67851,72грн. інфляційні, 11748,10 грн. 3% річних, а також 2091,89 грн. у відшкодування витрат по оплаті державного мита та 218,18 грн. у відшкодування витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 16000,0 грн. у відшкодування витрат за надання послуг адвоката.

3.В іншій частині позову відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

4.Рішення набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Суддя Л.М.Якимчук

Повний текст рішення, у відповідності до статті 84 ГПК України, виготовлено та підписано 14.02.2011.