Рішення № 13798680, 02.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.02.11 р. Справа № 16/290

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Гавриленко І.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ

до відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк

про стягнення 1722648,48грн.,

за зустрічним позовом: Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк

до відповідача: Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ

про визнання невиконання п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., що виникло 05.04.10р., 05.05.10р., 05.06.10р., 05.07.10р. простроченням зобов’язання з боку ПП „ВТБ Лізинг Україна”, зобов’язання відповідача виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р.,

За участю представників сторін :

від позивача: Цибенко В.В. – за довіреністю

від відповідача: Буйнова С.Б. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.12.2010р. порушено провадження по справі за позовом Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ до Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк про стягнення 1722648,48грн., у тому числі суми основного боргу в розмірі 1595419,06грн., пені в розмірі 37079,30грн., 3% річних в розмірі 7682,39грн., витрати від інфляції в розмірі 82467,73грн. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 27.12.2010р. – 10год. 40хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не надавалось, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір фінансового лізингу № Д/В-061705/НЮ від 07.11.2006р. з додатками, додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 з додатками, графік лізингових платежів, акти приймання-передачі, рішення по справі № 16/255пд від 27.10.2009р., претензію з доказами направлення, виписку банку, акт звірки розрахунків, розрахунок суми позовних вимог, неналежне виконання відповідачем умов договору, з приводу чого утворилась заборгованість та позивачем нараховані пеня, 3% річних та індекс інфляції.

Надані позивачем письмові пояснення від 05.01.2011р. долучені судом до матеріалів справи.

Під час розгляду справи позивач надав уточнений розрахунок позовних вимог та наполягає на стягненні суми основного боргу в розмірі 1582962,31грн., пені в розмірі 36998,29грн., 3% річних в розмірі 7618,23грн., витрати від інфляції в розмірі 26141,42грн.

Відповідач у відзиві за № НЗТ-03/1633 від 24.12.2010р. проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність. Крім того, відповідач надав клопотання за № 2003-9/9 від 24.01.2011р. про зменшення розміру пені.

До початку розгляду справи по суті, відповідно до ст.60 Господарського процесуального кодексу України, Державне підприємство „Донецька залізниця” м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ про визнання невиконання п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., що виникло 05.04.10р., 05.05.10р., 05.06.10р., 05.07.10р. простроченням зобов’язання з боку ПП „ВТБ Лізинг Україна”, зобов’язання відповідача виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач за зустрічним позовом посилається на невірне застосування Приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві № 7/03-04/11 від 14.01.2011р. проти зустрічних позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на приписи ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

07.11.2006р. між Відкритим акціонерним товариством – Лізинговою компанією „Укртранслізинг” (Лізингодавець) та Державним підприємством „Донецька залізниця” (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № Д/В-061705/НЮ (далі за текстом – договір), згідно розділу 1 якого, в редакції протоколу розбіжностей від 07.11.2006р., Лізингодавець зобов’язався на умовах, зазначених в договорі, набути у власність напіввагони в кількості 1350шт., а саме: - напіввагон моделі 12-9046 ТУ У 35.2-04726120-002-2003 виробництва Стаханівського вагонобудівного заводу, - напіввагон моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 виробництва Дарницького вагоноремонтного заводу та Попаснянського вагоноремонтного заводу, - напіввагон моделі 12-783 ТУ У 3.06-05763814-203-96 виробництва Крюківського вагонобудівного завод, (майно) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем технічних вимог, визначених додатком № 1 до договору, та передати його у користування Лізингоодержувачу на умовах, передбачених цим договором.

Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця майно в платне користування на умовах фінансового лізингу.

Згідно умов додаткової угоди № 2 від 26.09.2007р., що є невід’ємною частиною договору, сторони домовились достроково припинити дію договору в частині передачі 208шт., на умовах фінансового лізингу напіввагони моделей 12-9745 (виробник ДП „Дарницький вагоноремонтний завод”) ТУ У 35.2-01124454-032-2004, укомплектований модернізованими візками моделі 18-100 за проектом С03.04; відносно напіввагонів моделей 12-9745, поставлених на умовах фінансового лізингу протягом 2006 року, договір діє на визначених умовах, але з урахуванням змін у зв’язку з припиненням подальшої поставки напіввагонів моделей 12-9745.

Договір, згідно п.12.2., набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

Строк фінансового лізингу складає 7 років з моменту передачі в лізинг першої партії майна, яким є дата підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі майна в лізинг (п.2.1. договору).

Майно передається Лізингодавцем і приймається у лізинг Лізингоодержувачем поетапно партіями по мірі виготовлення та поставки майна Лізингодавцю виробником (продавцем) та відповідно до затвердженого сторонами графіку (додаток № 2) (п.3.1. договору).

Перша партія майна, що є предметом лізингу, була передана Лізингоодержувачу за актом приймання-передачі № 3 від 15.12.06р.

Згідно умов додаткової угоди № 3 від 24.10.2007р., за згодою сторін в договорі фінансового лізингу Лізингодавця „ВАТ „Укртранслізинг” було замінено на Лізингодавця „Приватне підприємство „ВТБ Лізинг Україна”, у зв’язку з чим до розділу 15 договору внесені відповідні зміни. Зазначена угода набуває чинності з моменту переходу права власності до ПП „ВТБ Лізинг Україна” по договору купівлі-продажу № 3-В/09/07 від 28.09.2007р.

Згідно пункту 3.2. договору, розмір, строки та порядок сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю по кожній партії майна, що передається в лізинг, а також остаточна вартість майна на момент закінчення строку лізингу, встановлюється Графіками лізингових платежів (додаток № 3), який розробляється Лізингодавцем, виходячи з вартості майна та строку лізингу, та підписується сторонами поступово по кожній окремій партії по мірі передачі майна в лізинг та відповідними актами приймання-передачі.

В пункті 3.3. договору передбачено, що періодичність сплати лізингових платежів – щомісячно.

Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно та у визначеному розмірі сплачувати передбачені договором лізингові платежі та не має права затримувати лізингові платежі, строк яких настав, навіть з причин пошкодження майна (п.3.4.. п.3.6. договору).

Згідно п.3.8. договору, всі лізингові та будь-які інші платежі, які підлягають сплаті Лізингоодержувачем у відповідності з цим договором. повинні проводитись грошовими коштами у повному обсязі згідно з Графіком лізингових платежів.

Датою виконання грошових зобов’язань Лізингоодержувача, які передбачені договором, є дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця (п.3.9. договору).

В графіках, які узгоджені між сторонами, передбачено, що оплата Лізингодавцем за договором здійснюється до 05 числа кожного місяця.

Проте всупереч прийнятих обов’язків, Лізингоодержувач зобов’язання за договором щодо сплати періодичних лізингових платежів виконував не в повному обсязі, внаслідок чого за період з серпня по листопад 2010р. виникла заборгованість в розмірі 1582962,31грн.

На підставі зазначеного, зважаючи на той факт, що на момент розгляду справи відповідачем умови договору в частині здійснення лізингових платежів належним чином не виконані та до матеріалів справи не надано належних доказів сплати заборгованості за договором у повному обсязі за період з серпня по листопад 2010р., позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості з лізингових платежів за договором обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення суми пені в розмірі 36998,29грн., суд зазначає наступне:

В пункті 10.3. договору передбачена відповідальність Лізингоодержувача за порушення строків перерахування лізингових платежів за договором у вигляді пені в розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, за кожен день прострочення.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, законодавчо обмежений строк, протягом якого може нараховуватись пеня за порушення договірних зобов’язань.

За розрахунком позивача розмір пені за прострочення сплати лізингових платежів становить 36998,29грн., який суд визнав вірним та таким, що підлягає задоволенню

Відповідач у клопотанні за № 2003-9/9 від 24.01.2011р. просить зменшити розмір пені, посилаючись на скрутний фінансовий стан підприємства та кризу в економіці держави, що потягло за собою погіршення фінансового стану залізниці.

Згідно ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Суд дослідив визначені відповідачем обставини та відмовляє у задоволенні клопотання щодо зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не надані докази, що підтверджують скрутний фінансовий стан підприємства. Також суд звертає увагу заявника, що зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) – це право суду, яке суд, приймаючи рішення, застосовує лише у виняткових випадках. У даному випадку відповідачем не доведена винятковість, що може стати підставою для зменшення розміру пені.

Стосовно заявлених вимог про стягнення 3% річних в розмірі 7682,39грн., витрати від інфляції в розмірі 82467,73грн., суд виходить з наступного:

Прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок індексу інфляції був арифметично перевірений судом у відповідності до методики листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”.

Отже розрахунки 3% річних та індексу інфляції визнані судом вірними та підлягають задоволенню. Стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 7618,23грн. та витрати від інфляції в розмірі 26141,42грн.

В частині зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк про визнання невиконання п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., що виникло 05.04.10р., 05.05.10р., 05.06.10р., 05.07.10р. простроченням зобов’язання з боку ПП „ВТБ Лізинг Україна”, суд зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 зазначеної статті закріплює способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 Господарського кодексу України передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Заявлені позивачем вимоги про визнання невиконання п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., що виникло 05.04.10р., 05.05.10р., 05.06.10р., 05.07.10р. простроченням зобов’язання з боку ПП „ВТБ Лізинг Україна”, не відповідають способам захисту цивільних прав, передбачених ст.16 Цивільного кодексу України, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог в цій частині.

В частині зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк щодо зобов’язання відповідача, Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ, виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., суд зазначає наступне:

В пункті 3.2. договору, з урахуванням умов додаткової угоди № 2 від 26.09.2007р. (05.11.2007р.), передбачено, що розмір, строки та порядок сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю по кожній партії майна, що передається в лізинг, а також остаточна вартість майна на момент закінчення строку лізингу, встановлюється Графіками лізингових платежів (додаток № 3 до договору), який розробляється Лізингодавцем виходячи з вартості майна та строку лізингу, та підписується сторонами поступово по кожній окремій партії по мірі передачі майна в лізинг та відповідними актами приймання-передачі. При цьому загальна сума лізингових платежів за договором повинна бути не більше 456 114 883 грн. 95 коп. У разі офіційного курсу Національного Банку України долару США до гривні більш ніж на 0,1% від курсу Національного Банк України, який діяв на день укладання договору. Лізингодавець здійснює відповідний перерахунок сум несплачених лізингових платежів, надає Графіки лізингових платежів зі змінами Лізингоодержувачу для їх виконання та між Сторонами укладається відповідна додаткова угода до договору.

Однак, Позивач за зустрічним позовом до 31.08.2010р. частково виконував умови договору з урахуванням підписаної додаткової угоди № 5, оскільки ним проводились розрахунки в розмірах, що визначені в додатковій угоді (платежі від 30.04.2010р., 04.06.2010р., від 02.07.2010р., від 31.08.2010р.).

Оскільки між сторонами при укладанні договору та додаткових угод до нього було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, тому такі умови є погодженими.

Проте, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував лізингові платежі, передбачені договором.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами до договору були підписані додаткові угоди № 2 від 26.09.2007р. (05.11.2007р.), № 4 від 17.12.2008р., № 5 від 15.11.2009р., № 6 від 30.11.2010р. (22.12.2010р.), згідно яких були внесені зміни до пункту 3.2. договору та узгоджені відповідні графіки лізингових платежів, в яких визначені суми, що підлягають сплаті Відповідачем.

До матеріалів справи наданий акт звірки розрахунків, проведеної за період з 01.01.10р. по 30.11.10р., який підписаний сторонами без заперечень, із якого вбачається, що Приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” проведений перерахунок, згідно п.3.2. договору, з урахуванням додаткових угод № 2 від 26.09.2007р. (05.11.2007р.), № 4 від 17.12.2008р., № 5 від 15.11.2009р., № 6 від 30.11.2010р. (22.12.2010р.).

Отже, Приватним підприємством „ВТБ Лізинг Україна” належним чином виконані умови договору та під час складання та підписання акт у звірки розрахунків між сторонами заперечень з боку Державного підприємства „Донецька залізниця” не вказано.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на те, що позивачем за зустрічним позовом не доведений факт порушення Відповідачем за зустрічним позовом зобов’язань за договором, суд відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині зобов’язання відповідача, Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ, виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк щодо зобов’язання відповідача, Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ, виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., у зв’язку з їх недоведеністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені позивачем за первісним позовом, покладаються судом на відповідача за первісним позовом, оскільки саме з вини останнього виник спір; державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені позивачем за зустрічним позовом, не підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом.

На підставі ст.ст. 16, 525, 549, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ до Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 1582962,31грн., пені в розмірі 36998,29грн., 3% річних в розмірі 7618,23грн., витрати від інфляції в розмірі 26141,42грн. – задовольнити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк до Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ про визнання невиконання п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р., що виникло 05.04.10р., 05.05.10р., 05.06.10р., 05.07.10р. простроченням зобов’язання з боку ПП „ВТБ Лізинг Україна”, зобов’язання відповідача виконати п.3.2 договору фінансового лізингу від 07.11.06р. – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк (83001, м.Донецьк вул.Артема, 68; ЄДРПОУ 01074957; п/р 2600901517249 в Донецькому відділенні Укрексімбанку, МФО 334817) на користь Приватного підприємства „ВТБ Лізинг Україна” м.Київ (юр.адреса: м.Київ, вул.Гоголівська, 22/24; поштова адреса: 03150 МСП 03680, м.Київ, вул.Червоноармійська, 72 другий під’їзд, дев’ятий поверх; ЄДРПОУ 34356910; п/р 26001301008886 у ПАТ „ВТБ Банк” м.Київ, МФО 321767) суму основного боргу в розмірі 1582962,31грн., пеню в розмірі 36998,29грн., 3% річних в розмірі 7618,23грн., витрати від інфляції в розмірі 26141,42грн.; витрати по сплаті державного мита в сумі 16537,20грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 226,56грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 02.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Манжур В.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 07.02.2011р.