Рішення № 137976575, 06.07.2026, Тетіївський районний суд Київської області

06.07.2026 Провадження по справі № 2/940/520/26

Справа № 940/626/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (далі по тексту - ТОВ «ФК Єврокредит») звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2-011-851-2-21-Г у розмірі 220364,02 гривень та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 14.01.2021 між Акціонерним товариством «Мегабанк» (далі по тексту - АТ «Мегабанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2-011-851-2-21-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний кредитний договір.

АТ «Мегабанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі та на умовах, погоджених у кредитному договорі.

Натомість, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії (за наявності) за користування кредитом виконав не в повному обсязі, допустивши прострочення здійснення строкових платежів, а також та не повернув кредит після закінчення строку кредитування, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 220364,02 гривень.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідача за договором № 2-011-851-2-21-Г.

У подальшому, 27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Єврокредит» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідача за договором № 2-011-851-2-21-Г.

Позивач стверджує, що відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 220364,02 гривень, яку просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.04.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.05.2026 відповідач ОСОБА_1 надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК Єврокредит» відмовити у повному обсязі, вказуючи, що позивачем не доведено: факту укладення кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами; факту реального отримання кредитних коштів; розміру та складових заборгованості; наявності у позивача права вимоги до відповідача.

Водночас зазначено, що для виникнення зобов`язання позивач зобов`язаний надати суду беззаперечні докази як фіксації волевиявлення відповідача на укладення правочину (самого договору/електронного акцепту), так і реального факту передачі (видачі) грошових коштів. Оскільки позивачем не надано ні підписаного договору, ні виписок чи ордерів про видачу коштів, вимоги про стягнення боргу є безпідставними.

Крім того зауважено, що відповідач категорично заперечує проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11200,00 гривень, оскільки ця справа є нескладною, шаблонною та типовою для фінансових установ, розглядається в порядку спрощеного провадження і не потребувала великих часових чи інтелектуальних витрат адвоката Журавльова С.Г., також заявлена сума є абсолютно нерозумною, неспівмірною зі складністю справи та ринковими цінами і не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду (справа №755/9215/15-ц) та Верховного Суду (справи № 905/1795/18, № 922/2685/19).

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.01.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2-011-851-2-21-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний кредитний договір.

Згідно з 5.2. кредитного договору, сторони погодили та своїм підписом відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що цей кредитний договір з усіма додатками та договором, являють у сукупності для сторін один єдиний договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті цього кредитного договору, чи додатках до нього, так i у договорі (додатках до нього).

Згідно з п. 9.1. кредитного договору, ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що з правилами, які розміщені на офіційному сайті кредитодавця www.megabank.ua та/або у відділеннях кредитодавця, а також з умовами цього кредитного договору, ознайомлений і згодний, один оригінал договору із додатками, тарифи, паспорт споживчого кредиту ним отримані.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, які позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками.

Крім того, у індивідуальній та публічній частинах кредитного договору сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів.

АТ «Мегабанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконано, а саме надано відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 102960,00 грн, що підтверджується заявою на видачу готівки № ТR.2826985.988.4402 від 14.01.2021.

Із виписок по особовому рахунку ОСОБА_1 , наданої АТ «Мегабанк», встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами.

Отже, відповідач скористався кредитними коштами, але не виконує належним чином зобов`язання за договором, внаслідок чого, згідно наданої АТ «Мегабанк» довідки-розрахунку, заборгованість за кредитним договором № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 станом на 03.09.2024 становить 220364,02 грн, з яких: 92881,30 грн - заборгованість за основним боргом; 36572,02 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 90910,70 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

03.09.2024 відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Єврокредит» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за договором № 2-011-851-2-21-Г.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що наявними у справі доказами підтверджено укладення між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 кредитного договору № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021.

Доводи відповідача про недоведеність факту укладення ним кредитного договору та отримання кредитних коштів, суд оцінює критично, оскільки кредитний договір № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 підписаний позичальником ОСОБА_1 власноручно. Справжність підпису ОСОБА_1 у зазначеному договорі не спростована, тому цей договір є чинним та відсутні підстави для визнання його нікчемним.

Водночас, своїм підписом у договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами.

Уклавши зазначений договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Отже, факт укладення кредитного договору № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 підтверджується належними та допустимими доказами та не спростовано відповідачем.

Водночас, на підтвердження надання коштів відповідачу за вказаним договором, позивачем надано заяву на видачу готівки № ТR.2826985.988.4402 від 14.01.2021 та виписки з особового рахунку, відкритим відповідачу у АТ «Мегабанк».

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідач має доступ до свого банківського рахунку та картки, та мав можливість надати суду виписку із свого особового рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного кредитного договору, однак жодних доказів на спростування позовних вимог, стороною відповідача не надано.

За таких обставин, відсутні підстави для сумніву, що відповідачу ОСОБА_1 не перераховані, визначені умовами договору, кредитні кошти, що підтверджується вищенаведеними доказами та не спростовано відповідачем.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо укладення між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 кредитного договору № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 та отримання відповідачем кредитних коштів.

Крім того, щодо доводів відповідача щодо недоведеності розміру та складових заборгованості, суд зазначає наступне.

Так, Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 у справі № 298/825/15-ц зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).

Враховуючи викладене, надані позивачем виписки по рахунку відповідача містять відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням.

Водночас відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надав власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

З огляду на зазначене, суд вважає доведеними ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором, взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені у договорі строки отримані у кредит грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, тому наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 129453,32 грн, що включає в себе суму заборгованості по тілу кредиту (92881,30 грн) та заборгованості за відсотками (36572,02 грн).

Разом з тим, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по сплаті комісії у розмірі 90910,70 гривень суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, 10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07. 2022 у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21.

Судом встановлено, що згідно з п. 2.8. кредитного договору № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,70 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Водночас, цей кредитний договір не містить опису послуги, за яку здійснювалося щомісячне нарахування комісійної винагороди.

Більш того, позивачем не зазначено та не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 180/1434/20, від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 30.11.2023 у справі № 216/7637/21.

Наведене дає підстави для висновку, що пункт договору, яким передбачено сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, суперечать положенням ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Відтак, з огляду на зазначене, у задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями у розмірі 90910,70 гривень необхідно відмовити.

Крім того, щодо доводів відповідача про недоведеність наявності у позивача права вимоги до відповідача, то суд оцінює їх критично, з огляду на наступне.

Так, за нормами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Оскільки, 03.09.2024 АТ «Мегабанк» відступило право вимоги до відповідача за кредитним договором № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», а 27.12.2024 ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» - ТОВ «ФК «Єврокредит», тому відповідач несе відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором перед новим кредитором - позивачем, у тому обсязі, що і перед первісним кредитором.

Позивач для підтвердження переходу прав вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надав належні та допустимі докази, зокрема протокол електронного аукціону, договори про відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, платіжні інструкції.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з відсотками своєчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, зокрема, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 у загальному розмірі 129453,32 грн, що включає в себе суму заборгованості по тілу кредиту (92881,30 грн) та заборгованості за відсотками (36572,02 грн); у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті комісій у розмірі 90910,70 грн - відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивачем понесено судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 129453,32 грн, відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1563,90 грн (2662,40 грн х 58,74 %).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11200,00 грн, суд зазначає таке.

Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано:договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК Єврокредит» та адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС», з додатками; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 11.08.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12075613 від 05.01.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ, висновки Верховного Суду, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатським об`єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11200,00 грн є завищеними та не співмірними згідно з обставинами цієї справи.

Зокрема, суд зауважує, що ця справа стосується стягнення заборгованості у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, тому, підготовка документів для звернення до суду у межах зазначеної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак, з огляду на викладене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 5000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Отже, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 137, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», код ЄДРПОУ 40932411, адреса: пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49001, заборгованість за кредитним договором № 2-011-851-2-21-Г від 14.01.2021 у розмірі 129453 (сто двадцять дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят три) гривні 32 копійки, частково понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 1563 (одна тисяча п`ятсот шістдесят три) гривні 90 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С.В. МАНДЗЮК