Ухвала суду № 137976328, 06.07.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 1018/6163/12

Провадження 4-с-13/26

ухвала

Іменем України

06 липня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Висоцької Г.В. за участю секретаря судових засідань Куник О.В., представника скаржника Старенького С.Є., представника державного виконавця Гаврилюка О. С., розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо незаконно накладеного арешту,

В С Т А Н О В И В:

09.06.2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із скаргою дії державного виконавця щодо незаконно накладеного арешту, в якій просила поновити їй строк для звернення до суду, скасувати постанову державного виконавця від 16.12.2013 року у виконавчому провадженні № 41239093 та зняти арешт на будинок АДРЕСА_1 , який був накладений раніше постановою державного виконавця від 16.12.2013 року у виконавчому провадженні № 41239093.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що Обухівським районним судом Київської області було розглянуто справу №1018/6163/12 за позовом Публічне акціонерне товариство акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. 14.11.2013 року Обухівським районним судом Київської області було видано виконавчий лист № 1018/6163/12. Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. було відкрито виконавче провадження № 41239093, та при примусовому виконанні цього виконавчого листа 16.12.2013 року винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (далі по тексту - Постанова про арешт), якою постановлено: Накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у межах суми звернення: 93 366 341,01 грн.; Заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у межах суми боргу. Арешт накласти з моменту надходження постанови. 19.12.2013 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві до Державного реєстру речових прав було внесено запис про обтяження №3933136 щодо арешту нерухомого майна «будинок АДРЕСА_3 ніколи не належав боржнику ОСОБА_1 , та не був її власністю чи майном. Даний будинок був побудований подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельній ділянці, яка була виділена чоловіку під будівництво у 24.9.1959 року виконкомом Києво-Святошинської районної ради. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер - ОСОБА_3 . До кола спадкоємців увійшли ОСОБА_5 (матір боржниці), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (тітки боржниці). Дані відомості підтверджуються Довідкою № 5352/02-14 Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 07.11.2022 року. ОСОБА_5 (одна із спадкоємиць, матір боржниці) повідомила боржницю 07.06.2026 року, що вона звернулась до державного реєстратора із заявою про реєстрацію майна за померлим ОСОБА_3 для подальшого спадкування зареєстрованого майна, яке було побудоване на законних підставах до 1991го року та не внесено померлим своєчасно до державного реєстру майнових прав. Але будь-які реєстраційні дії з даним майном, яке було власністю ОСОБА_3 та успадковується ОСОБА_5 , виявились неможливими через обтяження, яке на нього накладене Постановою про арешт від 16.12.2013 року у зв`язку з претензіями того часу на майно ОСОБА_1 , яка не має жодного стосунку до власності на цей будинок, окрім того, що була зареєстрована там як народжена і проживаюча дитина ОСОБА_5 з моменту народження у 1983 році. Це є місцем її реєстрації і досі. Але жодного права власності на це майно в неї немає. Оскаржувана постанова не направлялась боржнику після її винесення. ОСОБА_1 не знала та не могла дізнатись про це, оскільки майно не належить їй, та вона не могла контролювати його юридичний стан та відомості щодо нього, оскільки це є конфіденційною інформацією інших осіб. Саме виконавче провадження було завершене державним виконавцем також без повідомлення боржниці. Про накладений арешт на будинок ОСОБА_1 дізналась від своєї матері ОСОБА_5 лише 07.06.2026 року після того, як остання повідомила про такий арешт та надала копії документів.

26.06.2026 року представниця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подала до суду відзив, в якому заперечила щодо вимог скарги, просила відмовити, з огляду на таке. Доводи скаржника про те, що державним виконавцем було накладено арешт саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають змісту постанови від 16.12.2013. Так, зі змісту зазначеної постанови вбачається, що державним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржнику, у межах суми стягнення. Будь-якого опису чи індивідуалізації окремого об`єкта нерухомості постанова не містить. Отже, сама по собі постанова не встановлює факту належності боржнику будь- якого конкретного об`єкта нерухомого майна та не містить висновку державного виконавця про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю боржника. Таким чином, твердження скаржника про незаконність постанови ґрунтуються не на її змісті, а на наслідках внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які самі по собі не свідчать про протиправність постанови державного виконавця. Крім цього, При цьому питання належності конкретного нерухомого майна певній особі є питанням права власності, яке не входить до предмета перевірки державним виконавцем під час винесення постанови про накладення арешту на все майно боржника. Якщо особа вважає, що арештом порушено права власника майна, який не є боржником у виконавчому провадженні, такий спір фактично стосується захисту права власності цієї особи і не свідчить про незаконність постанови про арешт майна боржника як такої. Скаржник не навів належного обґрунтування того, яким саме чином оскаржувана постанова порушує його права чи законні інтереси. Навпаки, зі змісту скарги вбачається, що заявник стверджує про відсутність у нього будь-якого права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин саме по собі посилання на існування запису про обтяження щодо нерухомого майна, власником якого заявник себе не вважає, не свідчить про порушення його прав у розумінні статті 447 ЦПК України.

У судовому засіданні представник скаржниці вимоги підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відділу примусово виконання рішень підтримав поданий відзив.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ч. 1 ст. 447 ЦПК України).

Обухівським районним судом Київської області було розглянуто справу №1018/6163/12 за позовом Публічне акціонерне товариство акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

14.11.2013 року Обухівським районним судом Київської області було видано виконавчий лист № 1018/6163/12.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Селезньовим М.О. було відкрито виконавче провадження № 41239093, та при примусовому виконанні цього виконавчого листа 16.12.2013 року винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (далі по тексту - Постанова про арешт), якою постановлено:

- Накласти арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у межах суми звернення: 93 366 341,01 грн.

- Заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у межах суми боргу. Арешт накласти з моменту надходження постанови.

- Копії постанови направити на виконання в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази, що дана постанова боржниці ОСОБА_1 направлялась, отже, вона не була обізнана про неї.

Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження дій державного виконавця, які були ним вчинені у вигляді ухвалення постанови від 16.12.2013 року у виконавчому провадженні № 41239093 про накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 .

Щодо вимог скарги по суті суд зазначає таке.

19.12.2013 р. року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві до Державного реєстру речових прав було внесено запис про обтяження №3933136 щодо арешту нерухомого майна «будинок АДРЕСА_1 ».

Як встановлено із скарги та підтверджено у судовому засіданні, будинок АДРЕСА_1 ніколи не належав боржнику ОСОБА_1 та не був її власністю чи майном.

Даний будинок був побудований подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельній ділянці, яка була виділена чоловіку під будівництво у 24.9.1959 року виконкомом Києво-Святошинської районної ради.

Будинок був побудований згідно проекту, затвердженому у 1959 році, та пізніше в процесі експлуатації зазнавав ремонту та покращень.

До смерті ОСОБА_8 будинок був спільною власністю подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер - ОСОБА_3 .

Оскільки батьком ОСОБА_3 не було за життя складено заповіт, спадкування після його смерті здійснилось за законом його дітьми.

До кола спадкоємців увійшли ОСОБА_5 (матір боржниці), ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (тітки боржниці). Дані відомості підтверджуються Довідкою № 5352/02-14 Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 07.11.2022 року.

Частина 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і/або про зняття з нього арешту.

Якщо особа вважає, що арештом порушено права власника майна, який не є боржником у виконавчому провадженні, такий спір фактично стосується захисту права власності цієї особи і не свідчить про незаконність постанови про арешт майна боржника як такої.

У даному випадку до суду звернувся боржник за виконавчим провадженням зі скаргою на дії державного виконавця.

Скаржник не навів належного обґрунтування того, яким саме чином оскаржувана постанова порушує його права чи законні інтереси. Навпаки, зі змісту скарги вбачається, що заявник стверджує про відсутність у нього будь-якого права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин саме по собі посилання на існування запису про обтяження щодо нерухомого майна, власником якого заявник себе не вважає, не свідчить про порушення його прав у розумінні статті 447 ЦПК України.

Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо незаконно накладеного арешту слід відмовити.

Керуючись ст. 43, 44, 77-83, 137, 141, 450, 451 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо незаконно накладеного арешту залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної чинності з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Г.В.Висоцька