Рішення № 137974118, 06.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 520/12214/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства (російської федерації) та визнання себе лише громадянкою України від 03.03.2026, оформленої листом № 6301.7-7452/63.2-26 від 31.03.2026;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства (російської федерації) та визнання себе лише громадянкою України від 03.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Так, позивач зазначає, що не приймаючи декларацію, ГУ ДМС України в Харківській області в листі зазначило, що чоловік ОСОБА_1 звільнений з військової служби 19.08.2015 у запас за підпунктом «є» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Водночас, підстава звільнення, передбачена підпунктом «є» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не віднесена до переліку підстав, визначених пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про громадянство України», які дають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Не погоджуючись із висновками відповідача, представник позивача звертає увагу суду на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» від 05.04.2018 № 2397-Ш, яким змінено структуру та виклад статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підстави звільнення військовослужбовців систематизовано та викладено у новій редакції. Представник позивача зауважує на тому, що у зміненій редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідна підстава - звільнення у зв`язку із закінченням встановлених строків військової служби - передбачена пунктом «а» частини третьої статті 26 цього Закону. Відтак, представник позивача робить висновок про те, що підстава звільнення ОСОБА_2 , як військовослужбовця офіцерського складу, який проходив військову службу (підпункт «є» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») після внесення змін до Закону став пунктом «а» частини третьої статті 26 цього Закону.

Резюмуючи свою правову позицію, представник позивача вважає, що у даному випадку фактична та юридична підстава звільнення військовослужбовця не змінилася, а зазнала виключно техніко-юридичної трансформації у вигляді зміни структури та нумерації норми. Вказане, на думку представника позивача, виключає можливість формального тлумачення відповідачем змісту правової норми через буквене співставлення її позначення у різних редакціях закону та не може бути підставою для обмеження права позивача на подання декларації про відмову від іноземного громадянства особливо, враховуючи те, що позивач вже прийнята до громадянства України, має документ, що підтверджує її належність до громадянства України, та перебуває на етапі виконання встановленого законом обов`язку щодо припинення іноземного громадянства або подання передбаченої законом декларації та вчинила саме ті дії, які передбачені законом для завершення процедури оформлення належності до громадянства України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзиви на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

27.05.2026 року через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні адміністративного позову та вказав, що підстава звільнення, передбачена підпунктом «є» частини восьмої статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не віднесена до переліку підстав, визначених пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про громадянство України», які дають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Посилання представника позивача щодо власних експертних думок, трактувань норм законодавства не можуть, на думку представника відповідача, вважатись судом належним доказом у справі. Доводи позивача щодо порушення права на подання декларації про відмову від іноземного громадянства є безпідставними, оскільки прагнення до користування таким правом суперечить чинному законодавству України, а тому у рамках спірних відносин права позивача відповідачем не порушено.

Позивач скористався наданим йому правом та через систему «Електронний суд» 28.05.2026 року подав відповідь на відзив на адміністративний позов, де заперечив проти доводів відповідача, звернувши увагу суду на те, що у межах спірних правовідносин підлягали застосуванню саме положення підпункт 7 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про громадянство України», а не загальні положення частини сьомої статті 10-1 цього Закону, на які помилково посилається відповідач. Представник позивача вважає, що відповідач фактично застосував до спірних правовідносин надмірно формальний підхід, який не забезпечує реалізацію мети Закону України «Про громадянство України» та призводить до необґрунтованого обмеження права позивача на завершення процедури оформлення належності до громадянства України. У даному випадку, відповідач не взяв до уваги зміст законодавчих змін та тотожність підстав звільнення чоловіка позивача з військової служби, поклав на позивача негативні наслідки виключно через зміну законодавчої техніки та нумерації структурних елементів статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що не відповідає принципам правової визначеності, добросовісності та пропорційності.

Відповідно до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Між ОСОБА_2 , громадянином України та позивачем (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) 06.10.2007 зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим Комінтернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запит № 533. Після укладення шлюбу, позивач змінила прізвище на прізвище чоловіка - « ОСОБА_4 ».

Позивач 12.07.2011 зареєстрована в Державному реєстрі фізичних осіб- платників податків за № НОМЕР_2 , що підтверджується карткою платника податків виданою 22.04.2019 Валківською ДПІ Південного управління ГУ ДФС у Харківській області.

Відповідно до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 виданої 11.10.2012, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, що зареєстрована в АДРЕСА_1 , починаючи з 06.07.2011.

26.08.2015 ОСОБА_1 змінила місце реєстрації на АДРЕСА_2 , що також підтверджується даними з Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/007762544.

17.02.2023 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) отримала посвідку на постійне проживання № НОМЕР_4 від 17.02.2023 року строком дії до 16.02.2033 року.

Указом Президента України від 14.10.2025 року № 786/2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку Російської Федерації, яка проживає у Харківській області, прийнято до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України».

Враховуючи вищевказані обставини, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернулося до ОСОБА_1 з листом від 31.10.2025 року про запрошення до міграційної служби для отримання довідки про реєстрацію особи громадянином України, що є підставою для оформлення тимчасового посвідчення громадянина України.

26.12.2025 року ОСОБА_1 отримала тимчасове посвідчення ЩТ035815 строком дії до 14.10.2027 року.

03.03.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянств та визнання себе лише громадянином України на виконання Закону України № 4502-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України» у зв`язку із тим, що її чоловк є військовозобов`язаним.

Також позивачем подано і саму декларацією про відмову від іноземного громадянств та визнання себе лише громадянином України від 03.03.2026 року на підставі п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ від 18.06.2025 року № 4502-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України».

За результатом розгляду вказаної декларації від 03.03.2026 року, відповідач листом № 6301.1-7452/63.2-26 від 31.03.2026 року повідомив про відсутність підстав для прийняття поданої декларації з тих підстав, що згідно з витягу з наказу МОУ № 158 від 19.08.2015 року, доданого в якості додатка до декларації, чоловік ОСОБА_1 звільнений з військової служби 19.08.2015 року у запас за підпунктом «є» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Оскільки підстава звільнення, передбачена підпунктом «є» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не віднесена до переліку підстав, визначених п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про громадянство України», які дають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства, відповідач дійшов висновку повернути подану позивачем декларацію разом із доданими до неї документами.

Предметом спору по даній справі позивач визначив, зокрема, протиправні дії відповідача з приводу неприйняття декларації з правових підстав, зазначених у листі № 6301.1-7452/63.2-26 від 31.03.2026 року, та відповідні похідні позовні вимоги зобов`язального характеру.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

За умовами пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон України «Про громадянство України»).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про громадянство України» ( у редакції, чинній на час спірних правовідносин)

громадянство України - громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

реєстрація громадянства України - внесення інформації про особу до відомчої інформаційної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, що підтверджує факт прийняття спеціальними уповноваженими органами рішень про набуття особою громадянства України, видання відповідного указу Президента України про прийняття іноземця чи особи без громадянства до громадянства України;

незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

тимчасове посвідчення громадянина України - документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України;

декларація про відмову від іноземного громадянства декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України - документ, що засвідчує відмову іноземця від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав, що подається іноземцем, зокрема, у випадку який є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв`язку з виконанням) службових обов`язків або якого було звільнено з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "є" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г", "е" пункту 1 та підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", або є дитиною одного із подружжя, або одним із батьків подружжя.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 21.11.2025 № 818 (чинного на час існування спірних правовідносин), затверджено форму декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України.

В зазначеній формі декларації пропонується заявнику визначити до якої категорії осіб відносить себе іноземний громадяни, який подає декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України.

Як встановлено судом з Декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 03.03.2026 року, ОСОБА_1 обрано пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України».

Так, підпунктом 7 Пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», який набув чинності з 16.01.2026 року, установлено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України мають іноземці, які в період з 1 січня 2018 року набули громадянство України або стосовно яких здійснюється провадження за заявою про набуття громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України" у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, та подали зобов`язання про припинення іноземного громадянства, у тому числі строк виконання якого сплив, із числа таких осіб, зокрема, яка є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв`язку з виконанням) службових обов`язків або був звільнений з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "є" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г", "е" пункту 1 та підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", або є одним із батьків подружжя, або дитиною одного з подружжя.

Абзацом 2 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», установлено, що особи, зазначені у цьому пункті, які у встановлений абзацом першим цього пункту строк не подали декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України, вважаються такими, що не виконали зобов`язання про припинення іноземного громадянства на умовах та у строки, передбачені Законом України "Про громадянство України" у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом.

Указом Президента України від 27.03.2001 року №215 (у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Вимогами пункту 61 Порядку №215 (у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026) передбачено, що для прийняття до громадянства України особа (із урахуванням особливостей прийняття до громадянства України для окремих категорій осіб, передбачених пунктами 62-71 цього Порядку) подає такі документи:

а) заяву про прийняття до громадянства України (у двох примірниках);

б) дві фотокартки (розміром 35 Ч 45 мм);

в) один із таких документів:

декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;

зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців, які перебувають у громадянстві держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та/або у громадянстві (підданстві) держав, громадяни (піддані) яких не можуть набути громадянство України у спрощеному порядку, крім іноземців, які мають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України;

заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України;

декларацію про визнання себе громадянином України - для осіб, які є громадянами (підданими) держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку;

декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України - для іноземців, зокрема, які є другим із подружжя громадянина України, який в установленому законодавством України порядку проходить військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України чи який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Службі безпеки України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній спеціальній службі транспорту, правоохоронних органах спеціального призначення або розвідувальних органах України та загинув (помер) при виконанні (у зв`язку з виконанням) службових обов`язків, або якого було звільнено з військової служби з підстав, передбачених пунктами "а"-"в" частини другої, пунктами "а"-"в", "є" частини третьої, підпунктами "б"-"г", "е" пункту 1 і підпунктами "а", "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а"-"в", "ґ", "п" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "г", "і" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", або є дитиною одного з подружжя, або одним із батьків подружжя.

які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, або є одним із подружжя таких осіб, або дитиною таких осіб, або дитиною одного з подружжя таких осіб;

які є громадянами держави, законодавство якої передбачає автоматичне припинення особою громадянства (підданства) цієї держави одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або є дитиною таких осіб.

Також, вищевказаним п. 61 Порядку №215 (у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026) передбачено подачу документів, визначений у пунктах г, ґ, д та е.

Приписами п. 61 Порядку №215 (у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026) передбачено, що особи, які мають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України як члени родини осіб, визначених Законом, для підтвердження фактів про наявність підстав для подання такої декларації подають відповідні документи (військовий квиток/військово-обліковий документ, довідку про проходження військової служби/трудову діяльність, у тому числі для осіб, які були залучені до проходження служби в підрозділах територіальної оборони, добровольчих формуваннях територіальних громад), а також документи, що підтверджують родинні (сімейні) відносини.

Як вбачається з наказу МОУ № 158 від 19.08.2015 року, старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «є» ч. 8 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, підпунктом «є» ч. 8 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на момент прийняття наказу МОУ № 158 від 19.08.2015 року, передбачено, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці, що призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.

Спірним питанням по справі є позиція відповідача, з якої незгоден позивача, відносно того, що підстава звільнення, передбачена підпунктом «є» частини восьмої статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 30.07.2015 року), не віднесена до переліку підстав, визначених підпунктом 7 Пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», який набув чинності з 16.01.2026 року.

Питанням, що належить вирішити в межах розгляду цієї справи судом з огляду на предмет спору, є перевірка правильності при прийняті рішення про відмову в прийнятті декларації застосування відповідачем підпунктом 7 Пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», який набув чинності з 16.01.2026 року, у взаємозв`язку з підпунктом «є» частини восьмої статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 30.07.2015 року) в частині зобов`язання органу ДМС прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства шляхом формування відповідного висновку.

Так, п.п. є п. 3 ст. статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній станом на 15.01.2026 року) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, звільняються із служби на підставах, у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Поряд із цим, п.п. а п. 2 статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній станом на 15.01.2026 року) передбачено, що військовослужбовці, які проходять базову військову службу, звільняються із служби на підставах: у зв`язку із закінченням встановлених строків військової служби - у строки, визначені Кабінетом Міністрів України.

Отже, проаналізувавши п.п. а п. 2 статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції чинній станом на 15.01.2026 року) у взаємозв`язку з підпунктом «є» частини восьмої статті 26 зазначеного Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 30.07.2015 року), суд дійшов висновку, що вони є ідентичні за своїм правовими наслідками.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що, як попередньо встановлено судом, позивач, при поданні декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 03.03.2026 року, обрав пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», який в свою чергу поширюється на позивача, яка є другим із подружжя громадянина України - ОСОБА_2 , якого в установленому законодавством України порядку було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням встановлених строків військової служби відповідно до наказу МОУ № 158 від 19.08.2015 року.

Цей факт відповідачем не спростовується.

Посилання відповідача на не виконання позивачем обов`язку, при зверненні із декларацією про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 03.03.2026 року, дотримання вимог щодо отримання документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави, судом до уваги не приймається, оскільки вказаним обставинам не було надано оцінки в листі № 6301.7-7452/63.2-26 від 31.03.2026. Такої правової підстави не покладено відповідачем при прийнятті рішення про повернення пакету документів, у тому числі і декларації про відмову від іноземного громадянства.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

У справі «Рисовський проти України» (п. 70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

У справі «Рисовський проти України» також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Враховуючи вищевикладене, позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки в силу вимог пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 18 червня 2025 року № 4502-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України», є другим із подружжя громадянина України - ОСОБА_2 , якого в установленому законодавством України порядку було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням встановлених строків військової служби відповідно до наказу МОУ № 158 від 19.08.2015 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частина 2 КАС України закріплює загальні критерії для оцінювання як рішень, так і дій суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені в практиці Європейських країн. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення для конкретної ситуації. Задля чого, суб`єкт владних повноважень мав ретельно зібрати та дослідити матеріали, що мають доказове значення при вчиненні спірних дій.

Відповідач не довів правомірність дій щодо відмови в прийнятті у позивача декларації від 03.03.2026 про відмову від іноземного громадянства з підстав, наведених у листі № 6301.1-7452/63.2-26 від 31.03.2026 року, факт порушення прав позивача знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, а тому адміністративний позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства (російської федерації) та визнання себе лише громадянкою України від 03.03.2026 є таким, що підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства (російської федерації) та визнання себе лише громадянкою України від 03.03.2026. суд зазначає таке.

Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до листа відповідача № 6301.1-7452/63.2-26 від 31.03.2026 року, позивачу було повернуто пакет документів, у тому числі і декларацію про відмову від іноземного громадянства лише з відсутністю підстав для прийняття поданої Декларації, яка визнана судом протиправною.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не розглянуто по суті звернення позивача та не надано жодної оцінки самій декларації, так і іншим документам, які долучалися позивачем до заяви від 03.03.2026 року, не надано й правової оцінки необхідності дотримання ОСОБА_1 вимог щодо вчинення дій щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства відповідної держави, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача в цій частині є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.03.2026 року щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства із врахуванням висновків суду.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 03.03.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.03.2026 року щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України із врахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ольга ГОРШКОВА