Рішення № 137972831, 10.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.06.2026 Справа №607/15902/25 Провадження №2/607/2318/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, призначення піклувальника та визначення місця проживання, стягнення аліментів у частці

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

31 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради (далі також - УСМПЗД ТМР) про: 1) позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) призначення піклувальником неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши місце проживання дитини разом із ним; 3) стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у частці у розмірі частини від усіх видів його доходу (заробітку), щомісячно, починаючи з дня подання позову та до досягнення нею повноліття.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати, яка була єдиною людиною, що завжди дбала про неї, захищала, підтримувала та забезпечувала її виховання. Після смерті матері позивач залишилася без материнської опіки та піклування. Єдиною близькою людиною, яка фактично піклується про неї та замінює їй сім`ю, є її старший брат - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який взяв на себе відповідальність за її утримання, виховання та забезпечення необхідних умов для життя і навчання. Позивач зазначає, що її мати протягом тривалого часу тяжко хворіла (у неї було діагностовано злоякісне новоутворення жовчного міхура), а в період хвороби батько взагалі не цікавився станом її здоров`я.

Крім того, у позові звернуто увагу суду на те, що батько жодним чином не цікавився позивачем, не брав участі в її житті, не надавав матеріальної допомоги, не піклувався про її здоров`я та освіту, тобто не виконував жодного з обов`язків батька, передбачених законом, і фактично ніколи не був для неї батьком у повному розумінні цього слова. Автор позову посилається на те, що ще за життя матері остання зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, однак отримала відмову у зв`язку з неможливістю встановити місцезнаходження відповідача, що унеможливлювало виконання судового рішення.

Стосовно вимоги про стягнення аліментів ОСОБА_1 зазначає, що батько протягом усього її життя свідомо ухилявся від виконання обов`язку щодо її утримання, жодного разу добровільно не надавав коштів, не брав участі у фінансуванні її лікування, харчування, навчання та розвитку. З огляду на реальні потреби позивача для забезпечення належних умов життя, здобуття освіти та підготовки до самостійного життя вона вважає, що стягнення аліментів у розмірі однієї четвертої частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача є обґрунтованим.

У частині призначення її брата піклувальником над нею у позові зазначено, що ОСОБА_3 є повнолітньою дієздатною особою, проживає разом із позивачем, піклується про неї та фактично виконує батьківські обов`язки з моменту смерті матері.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач - ОСОБА_2 - своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради своїм правом на заперечення не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 20 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті (а.с.62).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, однак подала заяву, в якій висловила прохання розгляд справи проводити без сторони позивача, позов задовольнити, а також вказала, що не заперечує щодо можливості ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: УСМПЗД ТМР не з`явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2014 року (справа № 607/17350/14-ц).

У вказаному шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис за № 1385 (а.с. 26), та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , актовий запис за № 726 (а.с. 25). У вказаних свідоцтвах про народження батьками обох дітей вказані ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_4 (мати).

ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , присвоєно РНОКПП: НОМЕР_4 ; вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21 - 23).

У 2025 році ОСОБА_1 закінчила Тернопільську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 4 Тернопільської міської ради Тернопільської області, про що свідчить свідоцтво про здобуття базової середньої освіти, серія НОМЕР_5 (а.с. 24).

ОСОБА_3 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_6 , орган, що

видав 6101, дата видачі 20 вересня 2022 року, та присвоєно РНОКПП: НОМЕР_7 (а.с. 27, 28).

12 серпня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_8 , актовий запис № 1384 (а.с. 29).

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 березня 2025 року (справа № 607/3705/25) ОСОБА_4 у видачі судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину - відмовлено (а.с. 7, 8).

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 76/25/530/В від 24 березня 2025 року, рішення № 76/25/530/Р

від 24 березня 2025 року, рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 76/25/530/І від 24 березня 2025 року, ОСОБА_4 встановлено першу (І) групу інвалідності підгрупи «Б» (а.с. 9 - 16).

У висновку № 735/8 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 26 червня 2025 року, ОСОБА_4 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_9 (місце реєстрації Підгороднянська сільська рада) ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 у віці 46 років, актовий запис № 52 (а.с. 6).

Висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14 січня 2026 року № 37, орган опіки та піклування визнав доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

(а.с. 57 - 59).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня

1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

2.2. Особливістю розгляду цієї справи є звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав неповнолітньої дитини щодо свого батька. У цьому аспекті суд зазначає нижченаведене.

Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність (стаття 32 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 18 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Як вказано у частині четвертій статті 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

За частиною першою статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

На момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 виповнилося повних 15 років, отже вона наділена законом правом на звернення до суду у цій категорії справ.

2.3. В аспекті розв`язання спору стосовно обґрунтованості позовних вимог у частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки - позивачки у цій справі - суд вказує на таке.

2.3.1. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).

Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім`ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані СК України, Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.

За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).

Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

2.3.2. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2402).

Частиною першою статті 8 Закону № 2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону № 2402).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150

СК України: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов`язані поважати дитину (частина четверта).

У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі - Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов`язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з`ясування його позиції й обґрунтувань.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», №40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], №39221/98 і № 41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», № 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», № 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», №23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», № 27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», № 50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», № 5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», № 31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 - 51).

Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім`ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім`ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов`язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір`ю/батьком) своїми обов`язками, у якості виняткового заходу є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.

2.3.3. Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

2.3.4. Судом встановлено, що батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Матір дитини ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дитина проживає, утримується та виховується виключно рідним братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки батько дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

На підставі досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виконує своїх батьківських обов`язків та не здійснює батьківського піклування щодо своєї неповнолітньої доньки, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не бере участі в її вихованні, ухиляється від матеріального забезпечення дитини, та самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Суд під час розгляду справи переконався у послідовній та незмінній позиції позивача щодо бажання позбавити її батька батьківських прав стосовно неї.

Відповідно до статей 164, 165, 166 СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та не здійснюють батьківського піклування, передбачено застосування такої правової санкції, як позбавлення батьківських прав.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було зазначено, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Висновком органу опіки та піклування, який затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14 січня 2026 року № 37 орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, позивач надав суду належні та допустимі докази ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які є законною підставою для позбавлення його батьківських прав.

Частинами четвертою та п`ятою статті 167 СК України визначено влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Суд вважає, що оскільки дитину виховує та опікує рідний брат ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_1 слід передати йому.

2.4. Щодо стягнення аліментів на дитину, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно з вимогами частини першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У роз`ясненнях, зазначених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, вказано, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України (див. пункт 17).

При цьому частиною другою статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-ІХ у 2026 році встановлені наступні розміри прожиткового мінімуму на одну особу для дітей віком до 6 років - 2 817 грн; для дітей віком від 6

до 18 років - 3 512 грн.

Зі змісту статті 183 СК України вбачається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

За частиною третьою статті 193 СК України за рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просить суд стягнути на її користь з відповідача на її утримання аліменти у розмірі (однієї четвертої) частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% (п`ятдесяти відсотків), прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з моменту звернення і до повноліття дитини.

Проаналізувавши та оцінивши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач є працездатним суд вважає, що він спроможний сплачувати позивачці аліменти на її утримання.

За таких обставин суд вважає позов у цій частині є обґрунтованим, визначений розмір аліментів не є надмірним, а є об`єктивним та справедливим з врахуванням наведених вище обставин. Стягнення аліментів в такому розмірі суд вважає розумним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини у відповідному віці.

2.5. Щодо позовної вимоги про призначення піклувальником рідного брата позивача, то суд вважає, що вказана вимога до задоволення не підлягає, оскільки при позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 передано дитину рідному брату, який є повнолітнім. Позивачем не заявлено клопотання про звернення суду щодо отримання відповідного подання органу опіки та піклування.

Суд також звертає увагу на те, що визначення особи, якій передається дитина у зв`язку з позбавленням батьківських прав (частини четверта, п`ята статті 167 СК України), та призначення піклувальника є різними за правовою природою інститутами. Передання дитини визначеній законом особі (у цьому випадку - повнолітньому рідному брату) є наслідком судового рішення про позбавлення батьківських прав і не потребує окремого судового акта про встановлення піклування. Натомість піклування над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років встановлюється органом опіки та піклування в порядку, визначеному статтею 63 ЦК України.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд роз`яснює відповідачу, що відповідно до положень СК України він має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Щодо стягнення аліментів, суд керується виключно інтересами дитини та вважає, що саме такий розмір аліментів є необхідним і достатнім для нормального розвитку і утримання дитини.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Згідно з частиною першою статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

За таких обставин суд вважає, що рішення, в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи той факт, що позов про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволений в повному обсязі, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 133, 137, 141, 223, 244, 247, 258 - 268, 273 - 274, 280 - 289, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, призначення піклувальника та визначення місця проживання, стягнення аліментів у частці - задовольнити частково.

2. Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 ) батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).

3. Передати дитину: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) ОСОБА_3

(РНОКПП: НОМЕР_7 ).

4. Роз`яснити відповідачу ОСОБА_2 , що відповідно до частини першої статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

5. Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) аліменти на її утримання, у розмірі (однієї четвертої) частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 (п`ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з дня подачі позову до суду, тобто з 31 липня 2025 року та до досягнення нею повноліття.

6. Перераховувати аліменти на особистий рахунок ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), відкритий на її ім`я у відділенні Державного ощадного банку України.

7. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

8. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

9. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 ) на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

10. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

11. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

12. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

13. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

14. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

15. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

16. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

17. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

18. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 10 червня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 43459222.

Головуючий суддяТ. І. Якімець