Рішення № 137972553, 06.07.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/3826/22

Провадження №2/944/109/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Колтун Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Корабель С.А.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представників позивачів Попельчука С.О., Фецяка В.Я.

відповідача ОСОБА_4

представників відповідачів Стецик О.П., Троценко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод,

у с т а н о в и в:

представник позивача ОСОБА_1 адвокат Фецяк В.Я. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, третя особа ОСОБА_5 , про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод, просив: визнати незаконними та скасувати рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 1769 від 11.08.2021 «Про затвердження акту постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології Івано-Франківської селищної ради щодо погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 в с. Страдч Яворівського району» та рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 2959 від 29.12.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 та передачу у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854); зобов`язати відповідача ОСОБА_4 демонтувати встановлену огорожу з металевої сітки на спільному заїзді та не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом.

Заявлені вимоги обґрунтовані такими обставинами. Так, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок під АДРЕСА_1 , в якому позивач проживає зі своєю сім`єю та користується приватизованою присадибною земельною ділянкою площею 0,0646 га з кадастровим номером 4625886400:06:001:0820, на якій і розташований вказаний будинок. По периметру її земельної ділянки встановлена огорожа, на якій є хвіртка та ворота для заїзду на подвір`я.

Представник позивача зазначив, що спільна дорога загального користування (заїзд) є спільним та єдиним заїздом до будинковолодінь позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 . Окрім цього, будинковолодіння ОСОБА_5 та прибудинкова земельна ділянка не прилягає до жодної дороги загального користування, окрім вищевказаного спільного заїзду.

Між сторонами неодноразово виникали конфліктні ситуації щодо користування спільним заїздом, оскільки відповідач ОСОБА_4 намагалась приєднати спільний заїзд до належної їй земельної ділянки.А тому, у вересні 2020 року сторони звернулись до Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області (правонаступником якого є відповідач Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської області) із заявами щодо врегулювання земельних відносин, та актом від 10.09.2020 року комісія підтвердила існування між ділянками ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 дороги загального користування, яка за функціональним та цільовим призначенням є заїздом до їх присадибних земельних ділянок.

Окрім цього, згідно з розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 за кадастровим номером 4625886400:06:001:0820, зокрема кадастрового плану та абрису земельної ділянки відображений спільний заїзд між господарствами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Тобто, приватизація земельної ділянки ОСОБА_1 відбулась з урахуванням спільного заїзду до господарств ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Однак, незважаючи на це та рішення Порічанської селищної ради № 1677 від 30.09.2020 про затвердження акту постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, екології та охорони навколишнього природного середовища в с.Страдч, в червні 2022 року відповідачка ОСОБА_4 без жодних пояснень розпочала облагороджувати спільний заїзд та повідомили, що даний заїзд є її приватною власністю.

В подальшому 16.08.2022 відповідач ОСОБА_4 здійснила монтаж огорожі з металевої сітки спільного заїзд, який примикає до межі земельної ділянки ОСОБА_1 , чим перекрила захід та заїзд до єдиних воріт та хвіртки до будинковолодіння позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заблокувавши їх в будинках та доступ до них.

Звернувшись в селищну раду позивачці ОСОБА_1 стало відомо, що спільний заїзд передано ОСОБА_4 .

Сторона позивача вважає, що такі рішення відповідача Івано-Франкової селищної ради прийнято з грубим порушенням норм земельного законодавства та законних прав позивача на використання належної їй земельної ділянки, а дії відповідача ОСОБА_4 грубо порушують охоронювані законом права та інтереси позивача та третьої особи. З огляду на це, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду із вказаним позовом.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 22.08.2022 вжито заходів забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_4 на відчуження третім особам спірної земельної ділянки площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854) та вчинення будь-яких дії щодо зведення на цій земельній ділянці будь-яких інженерних споруд чи конструкцій, в тому числі будівель, господарських споруд, огорож, парканів.

Також ухвалою судді від 07.09.2022 відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

12.01.2023 та 27.02.2023 представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Стецик О.П. подано письмові пояснення відповідно до якого з пред`явленим позовом відповідач не погоджується. Вказала, що огорожа зі сторони відповідача ОСОБА_8 встановлена її батьком та Порічанською сільською радою Яворівського району, було надано ОСОБА_1 частину земельної ділянки 3,5 м яка знаходиться поза огорожею на стороні відповідача. Твердження позивача про те, що спірна ділянка є землею комунальної власності не відповідає дійсності, оскільки така завжди була огороджена та знаходиться в користуванні відповідача.

Так, відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 16.11.1962 (яке на даний час не скасовано) виділена земельна ділянка під забудову на підставі Рішення виконкому Порічанської сільської ради. Забудова ділянки дозволена рішенням виконкому Івано-Франківської районної ради від 01.12.1962 року №470 за типовим проектом будівлі. Відповідно, до Плану меж відведеної земельної ділянки відповідачу, вбачається, що спірна частина ділянки належить відповідачу, а ділянка позивача ОСОБА_9 межує з дорогою загального користування.

Водночас у ОСОБА_5 у Плані меж відведеної йому земельної ділянки, був виділений виїзд з другої сторони його ділянки на дорогу загального користування, однак цю частину ділянки ОСОБА_5 віддав своїм дітям під будівництво, не подбавши про в`їзд та виїзд.

Відповідач протягом останніх років дозволяла ОСОБА_9 та ОСОБА_5 використовувати частину своєї ділянки як заїзд до свого будинку. Однак, ОСОБА_4 неодноразово повідомляла ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про приватизацію своєї ділянки, попереджала їх про необхідність зробити заїзд до своїх будинків з дороги загального користування, зазначала що для цього в них є відведена частина дороги, але прохання відповідача були проігноровані.

На даний час сусіди мають свій окремий заїзд до своїх будинків, але користуватись ним не бажають.

З урахування того, що стороною позивача не надано жодних доказів того, що земельна ділянка надана у власність ОСОБА_4 , є саме дорогою загального користування, відсутні правові підставі для задоволення позовних вимог.

11.05.2023 представник позивача ОСОБА_5 адвокат Попельчук С.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_10 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, третя особа ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування держаної реєстрації права власності на земельну ділянку, яким просив: визнати недійсним та скасувати рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 2959 від 29.12.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 4625886400:06:001:0854 площею 0,0198 га»; усунути перешкоди в користуванні належною ОСОБА_5 на праві власності земельною ділянкою площею 0,1432 га. з кадастровим номером 4625886400:06:001:0297, що розташована за адресою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_4 шляхом зобов`язання останньої звільнити земельну ділянку загального користування площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854) для проїзду до будинку ОСОБА_5 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку кадастровий номер 4625886400:06:001:0854 площею 0,0198 га у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, визначивши право комунальної власності Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області на цю земельну ділянку. В обґрунтування позову зазначив, що будинок належний позивачу розташований на земельній ділянці площею 0,1432 га з кадастровим мером 4625886400:06:001:0297, цільове призначення будівництво і обслуговування - житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить на праві приватної власності. По периметру прибудинкової земельної ділянки встановлена огорожа, на якій є хвіртка та ворота для заїзду на подвір`я зі сторони вулиці. Спірна дорога загального користування (заїзд) пролягає від вулиці до прибудинкової земельної ділянки ОСОБА_5 є спільним та єдиним заїздом до будинковолодінь ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_1 , до єдиних воріт та хвіртки до будинковолодіння ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_1 . Однак, спільний заїзд передано у власність ОСОБА_4 .

Зазначив, що передаючи у власність відповідача ОСОБА_8 земельну ділянку спільного заїзду яка фактично є комунальною власністю, відповідачем - органом місцевого самоврядування, достовірно знаючи про рельєф земельної ділянки ОСОБА_5 та її межі було грубо порушено встановлені державою та охоронювані законом Державні будівельні норми в частині пожежної безпеки, позбавивши садиби ОСОБА_5 , який має вік 90 років, та ОСОБА_1 доступу пожежних машин, машин медичної допомоги, спецтехніки та інших аварійних служб, що необхідно для отримання своєчасної допомоги у разі надзвичайної ситуації.

Ухвалою суду від 06.03.2024 цивільну справу № 944/3097/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_10 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, третя особа ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування держаної реєстрації права власності на земельну ділянку об`єднано в одне провадження з цивільною справою №944/3826/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, третя особа ОСОБА_5 , про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод, присвоївши справі єдиний унікальний номер №944/3826/22.

Також, від 06.03.2024 витребувано у Відділу №7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області належним чином завірену копію технічної документації на земельну ділянку кадастровий номер 4625886400:06:001:0854. Зобов`язано ОСОБА_4 надати суду для огляду в судовому засіданні технічну документацію на земельну ділянку кадастровий номер 4625886400:06:001:0854.

Запитувана документація з Відділу №7 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до суду не надходила, надано відповідь №32-13-0.97-1127/15-24 від 20.03.2024 про те, що наповнення Державного фону документації із землеустрою проводиться в електронній формі, відтак документація виконавцем робіт в електронній формі землевпорядником не надсилалася).

03.10.2024 ухвалою суду провадження у справі зупинено до прийняття спадщини правонаступниками померлого позивача ОСОБА_5 та 14.05.2025 поновлено провадження у справі, залучивши до участі в справі як правонаступників померлого його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2

24.09.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті.

04.05.2026 представник позивача ОСОБА_5 адвокат Попельчук С.О. надав суду письмові додаткові пояснення, за змістом яких заїзд до присадибної ділянки його довірителів створений з дороги загального користування (заїзд), яка пролягає від вулиці Калитки до прибудинкової земельної ділянки і є єдиним заїздом до будинковолодіння позивачів. Така ситуація існувала до 29.12.2021 (до передачі Івано Франківською селищною радою у власність ОСОБА_4 частини дороги (єдиного заїзду) до будинку позивачів). При цьому спірну частину дороги селищна рада вирішила «перекваліфікувати» у «земельну ділянку сільськогосподарського призначення» площею 0,0196 га, кадастровий номер 4625886400:06:001:0820:0854. Проте, внаслідок передачі Івано-Франківською селищною радою у приватну власність ОСОБА_4 спірної частини заїзду був повністю ліквідований єдиний доступ (заїзд) з дороги загального користування по АДРЕСА_1 до будинку позивачів. Водночас, посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що земельна ділянка площею 0,0196 га ніби-то належить їй на підставі свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, виданого Івано-Франківською районною радою депутатів трудящих від 1 грудня 1962р. №470 на ім`я ОСОБА_11 не відповідає дійсності у зв`язку з тим, що згідно з вказаним свідоцтвом земельна ділянка надавалась правопопереднику ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку та конфігурація земельної ділянки, зазначена у свідоцтві (правильний прямокутник) не відповідає фактичній конфігурації земельної ділянки (обрисам) згідно з кадастровою зйомкою. Відтак, підставою для передачі їй у власність іншої «сільськогосподарського призначення земельної ділянки» площею 0,0196 га кадастровий номер 4625886400:06:001:0820:0854 не було і не могло бути зазначене свідоцтво.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представники позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовах та додаткових поясненнях. Також у цьому контексті наголосили, що узгодження меж спірної земельної ділянки з іншими землекористувачами в процесі передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 не проводилось взагалі. Під час затвердження технічної документації було допущено ряд порушень, у зв`язку з якими дії органу місцевого самоврядування і є незаконними. Позивачі звернулась до суду у зв`язку з тим, що передана відповідачу земельна ділянка належить до земель загального користування, що призвело до порушення їх прав, зокрема, позбавлена доступу до належних їм будинковолодінь. Просили позовні вимоги задоволити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_12 проти позову заперечили, з підстав наведених у письмових поясненнях на позовну заяву. Вказали на те, що в позивачів є можливість заїжджати до своїх будинковолодінь, не заїжджаючи у спірний проїзд, оскільки вони не позбавлені можливості реалізувати своє право шляхом облаштування своїх окремих заїздів до належних їм земельних ділянок. А непогодження суміжними землекористувачами меж земельної ділянки, не є підставою для прийняття рішення про відмову у затверджені технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Представник відповідача Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області Троценко В.Д. наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог, зазначила, що при розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки наявність обмежень на земельній ділянці відносно передачі її у власність ОСОБА_4 не було встановлено.

Судом 24.06.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи його складення та проголошення відкладено, проголошення судового рішення призначено на 06.07.2026.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0521070112021 від 06.01.2021, земельна ділянка площею 0,0646 га з кадастровим номером 4625886400:06:001:0820, цільове призначення будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно з опису меж абрису земельної ділянки 4625886400:06:001:0820, розробленого при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) дана земельна ділянка межує : від А до Б - землі загального користування дорога; від Б до В земельна ділянка ОСОБА_13 кадастровий номер 4625886400:06:001:0255; від В. до Г земельна ділянка ОСОБА_5 кадастровий номер 4625886400:06:001:0297; від Г до Д землі загального користування комунальної власності - заїзд; від Д до А землі комунальної власності Порічанської сільської ради.

Так, рішенням № 44 Виконавчого комітету Івано-Франківської районної ради депутатів трудящих Львівської області від 28.03.1961 надано дозвіл на забудову даної земельної ділянки з додержанням проекту житлового будинку, плану ділянки, будівельних та протипожежних розривів.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,1432 га з кадастровим номером 4625886400:06:001:0297, цільове призначення будівництво і обслуговування - житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі рішення Порічанської сільської ради Яврівського району Львівської області №487 від 20.05.2008 та Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №580193 від 28.04.2010. Згідно з плану меж земельна ділянка межує: від А до Б - земельна ділянка ОСОБА_13 ; від Б до В - земельна ділянка ОСОБА_14 , від В до Г - земельна ділянка ОСОБА_4 ; від Г до Д землі загального користування (вулиця); від Д до А землі.

Свідоцтвами про право на спадщину за законом від 24.04.2025, зареєстрованими в реєстрі за № 520 та № 521, виданими державним нотаріусом Новояворівської державної нотаріальної контори Коцюмбасом С.Й., стверджується, що ОСОБА_3 успадкували після смерті ОСОБА_5 -3/4 частки спадкового майна та ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_5 - 1/4 частки спадкового майна, що складається з житлового будинку та земельної ділянки в с.Страдч Яворівського району.

Згідно з Акта від 10.09.2020 комісія відповідно до заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , оглянувши земельні ділянки, огорожі, записи в погосподарській книзі, державні акти на право власності на земельні ділянки, враховуючи плани територій земельних ділянок та розташування земельних ділянок на місцевості, комісія вирішила: залишити в користуванні дорогу загального користування між сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 рекомендовано дотримуватись правил добросусідства та взаємоповаги.

30.09.2020 Порічанською селищною радою прийнято рішення № 1677 про затвердження акта постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, екології та охорони навколишнього природного середовища в с. Страдч.

Рішенням Івано-Франківської селищної ради Львівської області №1769 від 11.08.2021, затверджено Акт постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології Івано-Франківсьої селищної ради.

Рішенням Івано-Франківської селищної ради Львівської області №788 від 12.05.2021, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 .

Рішенням Івано-Франківської селищної ради Львівської області №2959 від 29.12.2021, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 .

Як вбачається із копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за ОСОБА_4 , є власницею земельної ділянки площею 0, 1821 та, розташованої у с.Страдч Яворівскього району Львівської області (кадастровий номер земельної ділянки 4625886400:06:001:0294). Межі даної земельної ділянки в натурі проходять: від А до Б - землі загального користування (проїзд); від Б до В землі Соболь В.О.; від В до Г землі Соболь А.В.; від Г до Д землі Пришляк Л.В.; від Д до Е землі ОСОБА_16 ; від Д до Е землі ОСОБА_17 .

Відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 16.11.1962, виділена земельна ділянка під забудову на підставі Рішення виконкому Порічанської сільської ради депутатів трудящих від 16.11.1962. Забудова ділянки дозволена рішенням виконкому І-Франківської районної ради від 01.12.1962 №470 за типовим проектом будівлі. З Плану забудови садиби вбачається, що ділянка позивача ОСОБА_9 межує із дорогою загального користування.

Згідно з акта узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 від 11.08.2021, комісією Івано-Франківської селищної ради проведено обстеження земельної ділянки. Межі даної земельної ділянки в натурі проходять: від А до Б - землі ОСОБА_4 ; від Б до В землі сільсьої ради; від В до Г землі загального користування комунальної дорога; від Г до Д землі ОСОБА_1 ; від Д до А землі сільської ради. Встановлено, що узгоджені в натур межі відповідають фактичному стану.

У 2021 році на замовлення ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_18 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва за адресою с.Страдч Яворівського району Львівської області, який складається з: пояснювальної записки, матеріалів геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, переліку обмежень у використанні земельної ділянки, кадастрового плану земельної ділянки та додатків.

Також судом в судовому засіданні оглянуто долучені до матеріалів справи світлини на яких зображено заїзди до будинковолодінь та позначено спірну земельну ділянку.

Сторони про справі не заперечують, що між ними існує спір щодо заїзду між будинковолодіннями.

Відповідно до положень статей 13,14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель`визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно достатті 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини другоїстатті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостоїстатті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої вищенаведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 ЗК України.

Відповідно до положень статей 181 та 182 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону № 1952 земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 частини першої ст. 2 Закону № 1952).

Відповідно до п. 107 постанови КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно допунктів 49-54цього Порядку.

Судом встановлено, що згідно з наявного у матеріалах справи проекту землеустрою земельної ділянки ОСОБА_4 , за підписами голови Івано-Франківської селищної ради, землевпорядника, замовника та інженера-землевпорядника, було складено акт узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 . За яким суміжні землекористувачі: від А до Б знаходяться землі ОСОБА_4 , кадастровий номер 4625886400:06:001:0294; від Б до В землі сільської ради; від В до Г-землі загального користування (дорога): від Г до Д землі ОСОБА_1 , кадастровий номер 4625886400:06:001:0820; від Д до А землі сільської ради.

Так, із матеріалів геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування вбачається, що наявні юридичні документи та геодезичні дані по встановленню меж землекористування.

Пояснювальною запискою підтверджено, що всі кутові та лінійні вимірювання, а також згущення планової знімальної мережі виконувались за допомогою електронного тахеометра Trimble M3 DR 5". В якості координатної основи при виконанні робіт була використано двочастотний GPS-приймач STONEX» S800N та контролера «ST0NEX»S4H II, який підключено до мережі "System.Nr " ПрАТ-Систем Солюшен» . Положення базових станцій визначені в системі координат СК-63 і мають жорсткі зв`язки із пунктами УПМ ГНСС.

Площа землекористування обчислювалась аналітично по координатах поворотних точок межі земельної ділянки і станови в 0.0198 га. Зазначено, що при розробці проекту землеустрою, вивчено та проаналізовано всі наявні матеріали, а також правові підстави для відведення земельної ділянки. Керуючись відповідними статтями Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», проектом передбачено відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_19 для індивідуального садівництва за адресою Львівська область, Яворівський район, село Страдч площею, 0.0198 га. Після затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, запроектована земельна ділянка буде віднесена до земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до пояснювальної записки обмеження у використанні земельної ділянки відсутні.

Відповідно до ч.12 ст.79-1 ЗК України, межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. (ч.3 ст.20 ЗК України).

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в підтвердження того, що відповідач набула спірну земельну ділянки не у встановлений законом спосіб.

Виходячи з позовних вимог, позивачі просить суд скасувати рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 1769 від 11.08.2021 року «Про затвердження акту постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології Івано-Франківської селищної ради щодо погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 в с. Страдч Яворівського району» та Рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області № 2959 від 29.12.2021 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 та передачу у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854)

Однак при цьому позивачем на підтвердження позовних вимог надано акт від 10.09.2020 за яким комісія селищної ради відповідно до заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , оглянувши земельні ділянки, огорожі, записи в погосподарській книзі, державні акти на право власності на земельні ділянки, враховуючи плани територій земельних ділянок та розташування земельних ділянок на місцевості, комісія вирішила: залишити в користуванні дорогу загального користування між сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 рекомендовано дотримуватись правил добросусідства та взаємоповаги.

В той же час, не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно вказували на зміни відповідачем конфігурації чи меж його земельних ділянок в сторону збільшення, як і даних про невідповідність межі у технічній документації із землеустрою межі відповідно до фактичного користування земельною ділянкою.

За наведених обставин, суд вважає, що позивачами не надано жодних доказів на підтвердження порушення їх прав та законних інтересів як землекористувача земельної ділянки.

Щодо покликань сторони позивача, що відповідачем не погоджувалися межі земельної ділянки, суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

За змістом статті 198 ЗК України, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннями ст. 55 ЗУ «Про землеустрій», установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до ч.14 ст.186 ЗК України (вредакції, яка діялана час затвердження технічно їдокументації) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки внатурі (намісцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 01.08.2022 у справі 619/1415/19, в якій зазначено, що відповідно до частини першої, б) частини другої статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц.

Таким чином відсутність погодження меж не є підставою для визнання рішення про приватизацію земельної ділянки незаконним.

Таким чином відсутність погодження меж не є підставою для визнання рішення про приватизацію земельної ділянки незаконним.

Суд також вважає за доцільне надати юридичну оцінку підставам у втручання на мирне володіння майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.020 року у справі №469/1044/17 (пункти 40 - 43).

Конституція України (ст. 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

З урахуванням предмету спірних правовідносин, встановлених судом обставин та наведених норм права, не вбачається відповідності заходу втручання в право власності відповідача, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Щодо позовних вимог в частині усунення перешкод у користування земельною ділянкою, шляхом демонтажу огорожі, суд зазначає таке.

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 ст. 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Як передбачено ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник (володілець, користувач) вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Підставою для подання позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку в постанові від 27 січня 2021 року у справі №175/4348/17 (провадження №61-12868св19) підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Заявляючи позовні вимоги про усунення перешкоди у користування земельною ділянкою ОСОБА_4 (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854), позивачі покликається на те, що неправомірними діями відповідача чиняться перешкоди у користуванні належними їм земельними ділянками, оскільки остання встановила огорожу на дорозі загального користування, чим обмежила заїзд до земельних ділянок позивачів.

Однак, матеріали справи не містять об`єктивних та належних доказів того, що відповідач створює перешкоди у користуванні належними позивачам земельними ділянками.

З огляду на викладене, позивачами не доведено, що їх право користування земельними ділянками порушується відповідачем і може бути відновлене в обраний ними спосіб.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням наведеного вище, оцінюючи кожний доказ, що наявний у справі, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, так як під час судового розгляду не встановлено та позивачами в силу принципу змагальності сторін не доведено обґрунтованості позовних вимог, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.9 ст.158 ЦПК України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову у справі, що були застосовані ухвалою суду від 22.08.2022 слід скасувати.

Відповідно до ч. 1, п 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Тому з врахування наведеного, що позивачу в задоволенні позовних вимог, відмовлено, судові витрати, слід покласти на позивачів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування права власності на земельну ділянку та усунення перешкод -відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову у справі, що були застосовані відповідно до ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 22.08.2022 у справі № 944/3826/22 у виглядізаборони ОСОБА_4 на відчуження третім особам спірної земельної ділянки площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854) для індивідуального будівництва та заборонити вчинення реєстраційних дій щодо відчуження даного об`єкта; та заборони ОСОБА_4 чи уповноваженим нею особам вчиняти будь-які дії щодо зведення на земельній ділянці площею 0,0198 га (кадастровий номер 4625886400:06:001:0854) для індивідуального будівництва будь яких інженерних споруд чи конструкцій, в тому числі будівель, господарських споруд, огорож, парканів.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Юрій КОЛТУН