Рішення № 137972381, 06.07.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3072/26

Провадження № 2/456/1965/2026

РІШЕННЯ

іменем України

06 липня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору представник позивача покликається на те, що 24.11.2025 між ТОВ «ФК «Абекор»» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно- телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «Абекор»» укладено електронний кредитний договір № 2342776. Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору загальний розмір наданого

кредиту складає 10000,00 грн. Позивач виконав свої зобов`язання перед

позичальником за кредитним договором та надав кредит в сумі 10000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2026 року (включно). Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці (Графік платежів) обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до кредитного договору. Графік платежів містить обчислення загальної

вартості кредиту для позичальника та реальної річної та процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком України. Згідно з п. 4.1. строк кредиту може бути продовжено за ініціативою позичальника на кількість днів, запропоновану кредитором, на підставі правочину, що укладається між сторонами.

Кредитний договір та додаток №1 до договору підписано відповідачем з

використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «z12530». Відповідно до квитанції за сплату №20416-1363-330582176 24.11.2025 на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 10000,00 грн., що здійснювалось за допомогою системи EasyPay, час операції 24.11.2025 об 10:57:38. Згідно з п. 1.3.2. кредитного договору періодичність сплати платежів: 1-й платіж через 30 дн. (період, що починається з моменту укладення договору та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати першого платежу); 2-й платіж через 50 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за останнім днем першого періоду користування кредитом та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати другого платежу. У зв`язку з невиконанням умов договору у відповідачки виникла прострочена заборгованість перед позивачем в розмірі 10000,00 грн. тіло кредиту та 7920,00 грн. нараховані проценти.

У зв`язку з вищенаведеним представниця позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор»» заборгованість за кредитним договором № 2342776 від 24.11.2025 у розмірі 17920,00 грн., яка складається з заборгованості за сумою кредиту: 10000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування позикою: 7920,00 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000, 00 грн.

Відзив на позовну заяву.

22.06.2026 від представника відповідачки адвоката Кусь Ю.О. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він зазначив, що позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав доказів видачі кредиту відповідачці, зокрема доказів погодження суми кредиту, а також факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки. Позивач не надав до жодного розрахунку процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, в тому числі не надав жодної інформації щодо строків та підстав їх нарахування, випадків погашення заборгованості відповідачкою.

Враховуючи вищенаведене, представник відповідачки просить у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «Абекор»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Представниця позивача жодних клопотань чи заяв не подала, звертаючись до суду з позовною заявою просила розглядати справу без її участі.

Відповідачка та її представник жодних клопотань чи заяв на адресу суду не подавали.

Заяви, клопотання учасників справи.

Звертаючись до суду із позовною заявою представниця позивача подала клопотання про витребування доказів.

Процесуальні дії у справі.

01.06.2026 суд, з метою визначення підсудності справи, здійснив дії по визначенню місця реєстрації відповідачки у Єдиному державному демографічному реєстрі та скерував запити до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України, Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Стрийської міської ради, Центру надання адміністративних послуг Грабовецько-Дулібівської сільської ради.

Ухвалою від 05.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою від 05.06.2026 задоволено клопотання представниці позивача та витребувано докази у АТ «Державний ощадний банк України».

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

З`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, враховуючи заперечення щодо позову представника відповідачки, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить наступного висновку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд встановив наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

24 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор»»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2342776, відповідно до якого на умовах цього договору, кредитор надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає: 10000,00 грн. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2026 року. Базова процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом; основна процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту. Кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Договір підписаноОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором: z12530 10:57:31 24 листопада 2025 року.

Додатком № 1 до примірного кредитного договору №2342776 від 24 листопада 2025 року є таблиця (графік) платежів, обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (графік платежів), відповідно до якого сума кредиту 10000,00 грн., проценти за користування кредитом 3316,50 грн., загальна вартість кредиту 13316,50 грн.

Як вбачається із інформації ТОВ «Контрактовий дім» за вих. № 22744від 27.04.2026, відповідно до укладеного договору з ТОВ «Абекор» №28122023/02А від 28.12.2023, перераховано кошти у розмірі 10000, 00 грн.24.11.2025 на рахунок НОМЕР_2 .

Згідно паспорта споживчого кредиту для продуктів, що надаються під торговою маркою Firstcredit ТОВ «ФК «Абекор»»,сума кредиту складає: 10000,00 грн., строк кредиту 80 днів. Базова процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом; основна процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом. Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором: 10:57:10 24 листопада 2025 року -j14239.

Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору №2342776 від 24.11.2025 сума заборгованості ОСОБА_1 становить 17920,00 грн.

22.12.2025 між ТОВ «ФК «Абекор»» та Адвокатським Бюро «Наталії Пухи»укладено договір про надання правничої допомоги № 22122025.

30.04.2026 між ТОВ «ФК «Абекор»» та Адвокатським Бюро «Наталії Пухи» підписано акт приймання-передачі наданих послуг.

29.06.2026 на адресу суду надійшла інформація із АТ «Ощадбанк» за вих. № 46/12-11/87119/2026/БТ від 23.06.2026, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 . Окрім цього, надано підтверджуючу інформацію у вигляді виписки щодо зарахування грошових коштів на вищевказаний рахунок у сумі 10000,00грн. від 26.11.2025.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що 24 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор»»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2342776, відповідно до якого на умовах цього договору, кредитор надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає: 10000,00 грн. Строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2026 року. Базова процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом; основна процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту. Кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Договір підписаноОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором: z12530 10:57:31 24 листопада 2025 року.

Кредитний договір №2342776 від 24 листопада 2025 року укладено в електронній формі.

Таким чином судом встановлено, що договір був укладений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК Українита Закону України «Про електронну комерцію»прирівнюється до письмової форми.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитного договору.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Суд встановив, що на момент укладення кредитного договору відповідачка не зверталась до кредитодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась із всіма умовами такого договору, в тому числі і з тими, що визначають підстави сплати процентів та їх розмір. Більше того, відповідачка, ознайомившись з умовами кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договору не заявляла.

Щодо твердження представника відповідачки про те, що позивач не надав доказів видачі кредиту, зокрема доказів погодження суми кредиту, а також факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, суд звертає увагу, що 29.06.2026 на адресу суду надійшла інформація із АТ «Ощадбанк» за вих. № 46/12-11/87119/2026/БТ від 23.06.2026, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок НОМЕР_3 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 . Окрім цього, надано підтверджуючу інформацію у вигляді виписки щодо зарахування грошових коштів на вищевказаний рахунок у сумі 10000,00грн. від 26.11.2025.

Суд звертає увагу, що без введення позичальницею відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, а також без отримання листа на адресу електронної пошти чи смс-повідомлення та здійснення позичальницею входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, таке укладення кредитного договору є неможливим.

Суд звертає увагу, що доказів того, що персональні дані відповідачки (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, до суду не надано.

Враховуючи, що в кредитному договорі №2342776 від 24 листопада 2025 року зазначено анкетні дані ОСОБА_1 , паспортні дані, адреса проживання, договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором: z12530, в суду відсутні сумніви в тому, що саме нею було такий укладено з ТОВ «ФК «Абекор»».

Суд приходить до висновку, що між сторонами у справі було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору №2342776 від 24 листопада 2025 року, такий правочин створює презумпцію його правомірності, у зв`язку з чим кредитний договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов цього договору, натомість відповідачка не виконала зобов`язань за цим договором, допущену заборгованість за ним у встановленому порядку та сумі не погашено.

Щодо твердження представника відповідачки, що позивач не надав жодного розрахунку процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, в тому числі не надав жодної інформації щодо строків та підстав їх нарахування, випадків погашення заборгованості відповідачкою суд звертає увагу, що до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості по кредитному договору № 2342776 від 24.11.2025, а в самому договорі визначено строки кредитування, порядок розрахунку процентів, порядок продовження строку кредиту та інші умови.

Суд звертає увагу, що згідно п.1.2. кредитного договору №2342776 від 24 листопада 2025 року сума кредиту(загальний розмір) складає: 10000 грн. 00 коп. Згідно п.1.3. договору строк кредиту 80 днів з кінцевим терміном повернення до «11» лютого 2026 року

(включно). Відповідно до п. 1.4.1. договору базова процентна ставка 0.9900% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом. Пунктом 1.9 договору встановлено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає:

2132.12% річних.

Окрім цього, позивачем надано розрахунок заборгованості з якого вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №2342776 від 24 листопада 2025 складає 17920,00 грн., з яких: 1000,00 грн. - строкове тіло, 3465,00 грн. нарахування процентів, 9000,00 грн. прострочене тіло, 4455,00 грн. нарахування на прострочене тіло.

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі №2342776 від 24 листопада 2025 року визначено порядок та умови сплати процентів, нарахування процентів.

Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги, сформовані про стягнення заборгованості за кредитним договором №2342776 від 24 листопада 2025 року, підлягають задоволенню повністю. Відтак, з відповідачки на користь позивача ТОВ «ФК «Абекор»» підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 17920,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту: 10000,00 грн. та заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом: 7920,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, враховуючи заперечення щодо позову представника відповідачки, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Згідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача у сумі 2662,40 грн.

Окрім цього, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача судові витрати за відправку документів у розмірі 136,98 грн.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Постановою ВС від 24.01.2019 року у справі №910/15944/17 від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, визначено, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimitedv. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем на правову допомогу адвокату.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Абекор»» (ЄДРПОУ 39287145, місцезнаходження: 04080, м. Київ, Подільський район, вул. Костянтинівська, буд. 75, прим. 601 А)заборгованість за кредитним договором № 2342776 від 24.11.2025 у розмірі 17920,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту: 10000,00 грн. та заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом: 7920,00 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн., судові витрати у розмірі 136, 98 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн., а всього 23719,38 (двадцять три тисячі сімсот дев`ятнадцять гривень тридцять вісім копійок) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя В. М. Бораковський