Рішення № 137971967, 06.07.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3303/26

Провадження №2/442/1645/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Нагірної О.Б.,

за участю секретаря судового засідання Лесович О.Ю.,

розглянувши в залі суду в м. Дрогобич в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу № 442/3303/26 за позовом ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 21917-06/2023 від 16.06.2023 року в розмірі 30 666 грн та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, 16.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (надалі Товариство) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) укладено Договір про надання споживчого кредиту № 21917-06/2023 (надалі Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 4000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

Відповідно до умов договору Споживач зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (п.4.4 договору).

12.12.2023 року ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №12122023 (договір додається).

Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 30 666 грн., а саме:

· заборгованість за тілом кредиту 4000 грн.;

· заборгованість за процентами 26 666 грн.

29.04.2026 суддя направила запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача, що містяться в картотеці реєстраційного обліку.

Ухвалою від 06.05.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08.06.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

08.06.2026 розгляд справи відкладено на 06.07.2026.

В зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, долучив клопотання про підтримання позову у повному обсязі та розгляд справи у відсутності представника позивача, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подала заяву про розгляд за її відсутності, позов визнає частково, просить стягнути 16338 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору вимог закону.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Суд встановив, що 16.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 21917-06/2023, відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 4000 грн. на умовах визначених кредитним договором, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до п.1.1. Договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 4 000, 00 гривень.

Відповідно до п.1.2. Договору Тип кредиту кредит. Кредит надається строком на 360 днів. Дата погашення кредиту 09.06.2024.

Відповідно до п.1.4.1. Договору стандартна процентна ставка становить 1.99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2. цього Договору.

Відповідно до п.1.5. Договору клієнт зобов`язується сплачувати проценти кожні 25 днів.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

12.12.2023 року ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №12122023 (договір додається).

Згідно з умовами вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Аванс Кредит», включно і до ОСОБА_2 за кредитним договором №21917-06/2023 від 16.06.2023 року (докази додаються).

Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 30 666 грн., а саме:

· заборгованість за тілом кредиту 4000 грн.;

· заборгованість за процентами 26 666 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Закон України «Про електронні довірчі послуги» визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.

Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Ч. 3 ст. 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Згідно ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, щостаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Щодо нарахування Позивачем процентів після відступлення права вимоги суд зазначає таке.

Суд установив, що відповідно до договору факторингу від 12.12.2023 право вимоги за кредитним договором було відступлено Позивачу.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №12122023 від 12.12.2023, загальна сума на момент відступлення права вимоги заборгованості ОСОБА_1 становить 16338 грн., яка складається із 4000 грн сума виданого кредиту, 12338 грн сума заборгованості по відсотках.

Разом із тим, Позивачем після укладення договору факторингу було продовжено нарахування процентів за користування кредитом, унаслідок чого заявлено до стягнення 26666 грн. відсотків та загальна сума заборгованості 30666 грн.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав. Водночас відступлення права вимоги саме по собі не створює для нового кредитора нових прав чи більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор на момент такого переходу.

Відповідно до положень статей 1048, 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти пов`язується із належним існуванням строку кредитування та правомірним користуванням позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 дійшла висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а права кредитора у такому випадку забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Сам по собі факт укладення договору факторингу не змінює характеру та меж прав вимоги, які існували на момент їх відступлення, а тому новий кредитор не набуває права на довільне чи безмежне продовження нарахування процентів поза межами тих правовідносин, які фактично існували між первісним кредитором та боржником.

Крім того, Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що після відступлення права вимоги Відповідач продовжував користування кредитними коштами на умовах, які б надавали підстави для подальшого нарахування договірних процентів у заявленому розмірі, а також не доведено правомірності збільшення суми процентів із 12338 грн до 26666 грн.

Посилання Позивача на статтю 514 ЦК України як на підставу для автоматичного переходу права на подальше нарахування процентів суд оцінює критично, оскільки зазначена норма регулює лише перехід уже існуючих прав кредитора, але не встановлює самостійної підстави для виникнення нових грошових вимог чи продовження нарахування процентів поза межами, визначеними законом та умовами договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення процентів, нарахованих після відступлення права вимоги та понад суму заборгованості, яка існувала станом на 12.12.2023, є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з наведеним суд вважає за можливе стягнути лише заборгованість, яка існувала на момент переходу права вимоги, а саме: 4 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 12338 грн заборгованості за відсотками.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково у розмірі 53% від заявленої суми позову, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1411 грн.

За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін та інших обставин справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Гонорар має бути розумним та враховувати складність справи, витрачений адвокатом час, обсяг наданих послуг та інші істотні обставини.

При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд враховує правові висновки Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та принцип співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблено висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їхній розмір є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та принципами справедливості і пропорційності.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 зазначено, що у разі часткового задоволення позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19; від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц; від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19; від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18; від 08 грудня 2021 року у справі № 369/13657/20,

у яких Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд повинен оцінити їх реальність, необхідність, розумність та співмірність, а у разі часткового задоволення позову визначити їх пропорційно до розміру задоволених вимог.

Судом встановлено, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами та є співмірним із характером спору, обсягом наданих послуг та складністю справи.

Разом із тим, позовні вимоги задоволено частково, а саме у розмірі 16338 грн із заявлених 30666 грн, що становить 53% від загального розміру заявлених вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4240 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13,76,81,141,263-265,268,280 ЦПК України, статтями 526,527,530,611,634,1049,1050,1054 ЦК України, суд

ухвалив:

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №21917-06/2023 від 16.06.2023 року в загальному розмірі 16338 (шістнадцять тисяч триста тридцять вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір в розмірі 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4240 (чотири тисячі двісті сорок )гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Нагірна О.Б.