Рішення № 137969291, 01.07.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4231/26

Номер провадження 2/629/1806/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.07.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги до щорічної відпустки та одноразового заохочування до ювілейної дати, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, третьої особи про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якій зазначає, що ОСОБА_1 з 21.07.2011 р. по 23.10.2025 р. перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця».

Згідно з наказом виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» № 605/ОС від 22.10.2025 року ОСОБА_1 звільнено 23.10.2025 р. з посади машиніста тепловоза транспортного цеху за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Вищевказаним наказом передбачено виплату 3 (трьох) середньомісячних заробітків, та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 1 (одного) середньомісячного заробітку, згідно з п. 6.30 Колективного договору, які в день звільнення виплачені не були. В той же час, згідно з зазначеним наказом виплату повинні провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Також зазначає, що в інтересах позивача до адміністрації виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» направлявся адвокатський запит щодо встановлення сум, які виплачені ОСОБА_1 при звільненні та які залишаються невиплаченими. Згідно з відповіддю ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон сервіс» АТ «Укрзалізниця» № ВП ПВРЗ-19/270 від 13.05.2026 року убачається, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» правових підстав не було. Вищезазначений Закон положень про зворотну дію Закону в часі не містить.

Вказала, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою усунути причини виникнення заборгованості по заробітній платі та здійснити йому виплату. У відповідь на зазначені звернення відповідач запевняв, що заборгованість буде погашена у повному обсязі найближчим часом, наполягав на відсутності підстав для занепокоєння та переконливо стверджував, що всі належні виплати будуть здійснені. З огляду на такі запевнення, позивач добросовісно очікував виконання відповідачем своїх обов`язків та утримувався від звернення до суду, розраховуючи на добровільне врегулювання ситуації. Однак, всупереч наданим обіцянкам, відповідач своїх зобов`язань не виконав, заборгованість по заробітній платі не погасив, чим порушив трудові права позивача. У зв`язку з викладеним, позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду. Водночас зазначені обставини свідчать про наявність поважних причин такого пропуску, оскільки позивач обґрунтовано розраховував на добровільне виконання відповідачем своїх зобов`язань.

Крім того, на даний час відповідно до наказу (розпорядженню) № 605/ОС від 22.10.2025 р. щодо строків проведення виплат, окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не видано. Таким чином, відповідачем грубо порушено трудові права ОСОБА_1 , які потребують поновленню та захисту в судовому порядку. Викладене свідчить про неправомірну поведінку відповідача, що полягає у невиплаті при звільненні на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги в розмірі 4 (чотирьох) середньомісячних заробітків.

Відповідно до довідки про розмір одноразової та додаткової матеріальної допомоги (без номеру та дати), наданої на адвокатський запит, сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків становить 71060,97 грн, сума додаткової матеріальної допомоги в розмірі 1 (одного) середньомісячного заробітку становить 23686,99 грн. Разом 4 (чотири) середньомісячних заробітків складає 94747,96 грн. Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців, за період з 24.10.2025 р. по 23.04.2026 р. (129 робочих днів) у розмірі 131981,19 грн. та невиплачену одноразову матеріальну допомогу до щорічної відпустки за 2023 р. у сумі 3563,92 грн, за 2024 р. 3951,71 грн., ювілейні виплати (до 16.11.2024 р. до 60-ти річчя) у розмірі 5194,95 грн.

У зв`язку з викладеним, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду для подання позовної заяви та визнати причини його пропуску поважними; стягнути з відповідача на користь позивача одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 4 середньомісячних заробітків в сумі 94747 грн 96 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в період з 24.10.2025 р. по 23.04.2026 р. (шість місяців) у сумі 131981 грн 19 коп.; матеріальну допомогу до щорічної відпустки за 2023 р. у сумі 3563,92 грн, за 2024 р. у сумі 3951,71 грн; ювілейну виплату (до 60-ти річчя) у сумі 5194,95 грн; судові витрати у сумі 5000 грн. за послуги адвоката.

08.06.2026 р. через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі. В обґрунтування вказала, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач фактично отримав 23.10.2025 р., таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 24.10.2025 р., а закінчився 24.01.2026 р. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 15.05.2026 р., а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Основною і єдиною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає своє очікування проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів, у зв`язку з чим, він утримався від своєчасного звернення до суду. Вказана обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність у застосуванні норм щодо дотримання строків звернення до суду. Це означає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування єдиних критеріїв оцінки поважності пропуску визначених законодавством строків.

Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні на пенсію зазначила, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік (далі колективний договір). Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 22.10.2025 № 605/ОС позивача було звільнено з 23.10.2025 р. за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 р. Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 р. інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що матеріальну допомогу позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 22.10.2025 № 605/ОС в графі «З наказом ознайомлений».

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку посилалась на постанову Верховного Суду від 11.10.2021 р. у справі № 757/1997/20-ц, де суд дійшов висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1% від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1% від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 252 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось Товариство.

Щодо визначення третьої особою філію, вказує, що філія «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою, тому не має самостійної цивільної чи процесуальної дієздатності. Через відсутність статусу юридичної особи Філія не може виступати третьою особою в судових спорах, оскільки сторонами (стороною, третіми особами) є безпосередньо юридична особа на матеріальні права чи обов`язки щодо іншої сторони може вплинути рішення суду (а.с. 31-36).

08.06.2026 р. через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відповідь на відзив, в якому представник вказала, що відповідачем не доведено належними та допустими доказами правомірність невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а тому наведені у відзиві доводи є необґрунтованими. Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати ОСОБА_1 належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було. На теперішній час розрахунок з ОСОБА_1 щодо належних йому при звільненні сум не проведений (а.с. 43-45).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, представник у відповіді на відзив просила розгляд справи проводити у її відсутність та відсутність позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає (а.с. 45).

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі відповідача та його представника, позовні вимоги не визнає та підтримує заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 50).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив, будь-яких пояснень до суду не подав (а.с. 30).

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21.07.2011 р. по 23.10.2025 р. перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а.с. 10-17).

Наказом (розпорядження) № 605/ОС від 22.10.2025 р. про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 23.10.2025 р. за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Вказаним наказом постановлено виплатити матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 1 середньомісячного заробітку згідно з п. 6.30 Колективного договору. Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.) (а.с. 17).

В день звільнення, передбачені виплати при звільнені позивачу сплачені не були, що підтверджується письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 23.10.2025 р. (а.с. 41).

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, дію якого продовжено до кінця 2025 року (із змінами та доповненнями), відповідно до п. 6.30 якого: при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків; у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи для чоловіків з 20 до 25 років 1 середньомісячних заробіток (а.с. 18-20).

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 71060 грн 97 коп., додаткова матеріальна допомога у розмірі 1 середньомісячного заробітку становить 23686 грн 99 коп., разом 94747 грн 96 коп. (а.с. 22).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонамив межах їх компетенції.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, щодо нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно з ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до ч. 2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п. 1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р. у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальну допомогу, що зазначена в наказі про припинення трудового договору від 22.10.2025 р.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 71060 грн 97 коп., додаткова матеріальна допомога у розмірі 1 середньомісячного заробітку становить 23686 грн 99 коп., разом 94747 грн 96 коп. (а.с. 22).

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», убачається, що ОСОБА_1 матеріальна допомога до щорічної відпустки за 2023 р. не виплачена у розмірі 3563,92 грн, за 2024 р. у розмірі 3951,71 грн (а.с. 22).

Згідно з п. 8.8. Положення про оплату праці працівників АТ «Українська залізниця», яке є загальнодоступним в мережі Інтернет, працівникам Підрозділу можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) в таких розмірах: від 1 року до 5 років 20 відсотків; від 5 років до 10 років 40 відсотків, від 10 років до 15 років 60 відсотків, понад 15 років 100 відсотків.

Судом встановлено, що 16.11.2024 р. позивачу виповнилося 60 років, а тому набув право на отримання відповідної виплати.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» ОСОБА_1 не нараховувалось одноразове заохочення до ювілейної дати (60 ти річчя) в 2024 р. у розмірі 5194 грн. 95 коп.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 р - у розмірі 3563,92 грн, за 2024 р. у розмірі 3951,71 грн, одноразового заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) у розмірі 5194,95 грн. у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 4 середньомісячних заробітків у розмірі 94747 грн. 96 коп., матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки та одноразового заохочення до ювілейної дати (60-ти річчя) є обґрунтованими та підлягають задоволенню з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивач звільнений 23.10.2025 р. розрахунок середнього заробітку позивача проводиться, виходячи з виплат за серпень 2025 року та вересень 2025 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача складав: за серпень 2025 року 16532,13 грн. (за 16 днів), за вересень 2025 р. 15184,39 грн. (за 15 днів).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 1023 грн. 11 коп. (31716,52/31 р.д), що також підтверджується довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 21).

За період з 24.10.2025 р. по 23.04.2026 р. кількість робочих днів складає 129 робочих днів.

А тому, враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 131981,19 грн. (1023,11 грн. х 129 робочих дні), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Оцінюючи доводи представника відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми на підставі принципів розумності, співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст. 117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Крім того, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, яка дозволяє суду зменшувати розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком, є безпідставними, оскільки невиплачена матеріальна допомога становить 94747,96 грн, що не є мізерною сумою для пересічного громадянина, а позивач є пенсіонером, для якого своєчасність соціальних виплат є критично важливою для забезпечення життєдіяльності.

Також, суд бере до уваги, що відповідач не виплатив кошти на підставі внутрішнього протоколу правління, який на момент розгляду справи вже був визнаний незаконним у судовому порядку (Постанова ВС у справі № 211/7338/23), що свідчить про відсутність добросовісності у діях роботодавця щодо позивача.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Згідно із ст. 617 ЦК України та позицією Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Крім того, відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення до символічного 1% у трудовому спорі з особою-пенсіонером суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Щодо строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, суд бере до уваги, що, матеріали справи містять докази отримання позивачем 23.10.2025 р. наказу (розпорядження) № 605/ОС від 22.10.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» та письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Отже перебіг строку звернення до суду почався з 24.10.2025 р.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Суд бере до уваги те, за змістом наказу № 605/ОС від 22.10.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)», яким ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України та постановлено виплатити йому одноразову та додаткову матеріальну допомогу вказано, що виплата буде проведена після окремого рішення Правління.

Водночас матеріали справи не містять доказів роз`яснення позивачеві строку та умов ухвалення такого рішення Правління, що могло створити для нього стан невизначеності з приводу самої можливості виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги.

Представник позивача у позові вказав, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою усунути причини виникнення заборгованості по заробітній платі та здійснити йому виплату. У відповідь на зазначені звернення відповідач запевняв, що заборгованість буде погашена у повному обсязі найближчим часом, наполягав на відсутності підстав для занепокоєння та переконливо стверджував, що всі належні виплати будуть здійснені. З огляду на такі запевнення, позивач добросовісно очікував виконання відповідачем своїх обов`язків та утримувався від звернення до суду, розраховуючи на добровільне врегулювання ситуації. Однак, всупереч наданим обіцянкам, відповідач своїх зобов`язань не виконав, заборгованість по заробітній платі не погасив, чим порушив трудові права позивача. У зв`язку з викладеним, позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду. Водночас зазначені обставини свідчать про наявність поважних причин такого пропуску, оскільки позивач обґрунтовано розраховував на добровільне виконання відповідачем своїх зобов`язань. Крім того, на даний час відповідно до наказу (розпорядженню) № 605/ОС від 22.10.2025 р. щодо строків проведення виплат, окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не видано.

Зазначені обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин через існування об`єктивних обставин, що обмежували позивача у можливості реалізувати своє право на подання позову у встановлені законодавством строки, у зв`язку із чим, суд убачає підстави для поновлення строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 лютого 2019 року (справа №756/2114/17) зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії документів: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 000342 від 25.08.2021 р., ордера на надання правничої допомоги від 15.05.2026 р., довідку-квитанцію від 02.05.2026 р. (а.с. 23, 24).

З наданих документів, судом встановлено, позивачу надана професійна правнича допомога вартість якої оцінена в 5000 грн.

Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення заробітної плати.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При розподілі судового збору між сторонами, суд виходить із того, що загальний розмір задоволених позовних вимог становить 239439,73 грн, тоді розмір судового збору за подачу фізичною особою даної позовної заяви через електронний суд становить: 2394,39 грн х 1% х 0,8 = 1915,52 грн.

Таким чином, з відповідача необхідно стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1915,52 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, матеріальної допомоги до щорічної відпустки та одноразового заохочування до ювілейної дати задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 :

- одноразову та додаткову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 4 середньомісячних заробітків в сумі 94747 (дев`яносто чотири тисячі сімсот сорок сім) грн 96 коп.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 24.10.2025 року по 23.04.2026 року (шість місяців) у сумі 131981 (сто тридцять одна тисяча дев`ятсот вісімдесят одна) грн 19 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки за 2023 рік у сумі 3563 (три тисячі п`ятсот шістдесят три) грн 92 коп., за 2024 рік у сумі 3951 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят одна) грн 71 коп.;

- ювілейну виплату (до 60-ти річчя) у сумі 5194 (п`ять тисяч сто дев`яносто чотири) грн 95 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, судовий збір у розмірі 1915 (одна тисяча дев`ятсот п`ятнадцять) грн 52 коп. на користь держави на р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: Філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод», адреса: Харківська область, Лозівський район, с-ще Лиманівка, вул. Заводська, буд. 5, ЄДРПОУ 45462724.

Повний текст рішення складений 06.07.2026 р.

Суддя: І.С. Солодовник