Рішення № 137967898, 06.07.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 400/6354/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачів1. Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, 2. Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, провизнання протиправним та скасування рішення від 21.05.2025 №143050006127, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач 1 , ГУ ПФУ у Львівській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі відповідач 2 , ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 21.05.2025 року за № 143050006127;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 14.05.2025 року.

Ухвалою від 24.06.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (головуючий суддя Мельник О.М.).

Відповідно до наказу голови суду від 17.02.2026 року № 33-к суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв`язку із звільненням його рішенням Вищої ради правосуддя від 17.02.2026 року № 215/0/15-26.

19.02.2026 року було здійснено повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу, головуючим у справі визначено суддю Малих О.В.

Ухвалою від 23.02.2025 року суд прийняв справу до свого провадження та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання. Розгляд справи розпочато спочатку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач досягла віку визначеного ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції по стану на січень 2020 року та має необхідний обсяг як загального страхового стажу, так і пільгового стажу за списком № 1, що свідчить про набуття нею права на призначення пенсії на пільгових умовах, яке було порушено відповідачем.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що до пільгового стажу зараховано всі періоди, але, оскільки, у позивачка відсутній необхідний пенсійний вік (50 років), тому ГУ ПФУ у Львівській області відмовлено у призначенні пенсії згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058.

Відповідач вважає, що дії щодо відмови в призначенні пенсії є правомірними, такими, що відповідають чинному законодавству України.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що страховий стаж позивача склав 42 роки 14 днів (в тому числі додатково 14 років роботи за Списком № 1). За доданими документами до пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи. Пільговий стаж за Списком № 1 склав 14 років 07 місяців 05 днів. На день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 47 років 15 місяць.

У зв`язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивача від 14.05.2025 року та доданих до неї документів, ГУ ПФУ у Львівській області прийнято рішення від 21.05.2025 № 143050006127 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058, у зв`язку із недосягненням позивачем пенсійного віку.

Відтак, рішення від 21.05.2025 року № 143050006127 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим відсутні підстави його скасування.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

14.05.2025 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, яким 21.05.2025 року було прийнято рішення № 143050006157 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Підстава відмови: позивач не досягла необхідного пенсійного віку.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 8 Закону № 1058 передбачає право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з п. «а» ст. 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону № 1058 доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року № 2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст. 13 Закону № 1788 у редакції Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 у редакції Закону від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року № 213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 в редакції Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням п. «а» ст. 13 Закону № 1788 в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а, зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010 року) та «Серков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 14.05.2025 досягла віку 47 років. На момент звернення загальний страховий стаж позивача становив 42 роки 14 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 14 років 07 місяців 05 днів.

При цьому, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, водночас, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, відповідачами не заперечується.

Отже, спірним у питанні наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є досягнення ним необхідного віку, який би давав їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Враховуючи викладене, рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 21.05.2025 року № 143050006127, яким було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з посиланням на недосягнення позивачем необхідного, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог про призначення пенсії, то суд виходить з наступного:

Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Водночас, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З огляду на встановлені судом обставини щодо протиправності спірного рішення та відсутності будь-яких інших об`єктивних та законних підстав для відмови позивачу у призначені пенсії за віком, суд вважає, що для належного, ефективного та повного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд звертає увагу, що помилковим є твердження позивача, що дії стосовно призначення пенсії мають бути здійснені ГУ ПФУ в Миколаївській області, з огляду на наступне:

Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено ГУ ПФУ у Львівській області.

Згідно з вимогами п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абз. 2 п. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

ГУ ПФУ в Миколаївській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення щодо неї позовних вимог.

Суд вважає, що ГУ ПФУ у Львівській області, яке прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії, є уповноваженим органом, який має прийняти рішення про призначення позивачу пенсії, а прийнявши це рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до ГУ ПФУ в Миколаївській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення про відмови в призначені пенсії винесено ГУ ПФУ у Львівській області, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме цього відповідча.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.05.2025 року за № 143050006127.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14.05.2025 року.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.07.2026 року.

Суддя О.В. Малих