Рішення № 137967868, 06.07.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 400/2550/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача1. Центрального районного суду м. Миколаєва, вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54020, 2. Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005,провизнання протиправним та скасування наказу від 16.01.2025 №8-ос/тр в частині, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва (далі також відповідач 1) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі відповідач 2, ТУ ДСА), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.01.2025 року №8-ос/тр «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду м. Миколаєва на 2025р.» в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на 2025 рік з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , начальнику відділу обробки кореспонденції та автоматизованого документообігу суду на рівні 27 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.01.2025 року, становить 09 років 07 місяць 20 днів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» на підставі наказу № 98-о/с від 15.05.2023 року, яким було встановлено розмір надбавки за вислугу років на державній службі 24 відсотків посадового окладу, а також врахувати, що станом на 01.01.2025 року, стаж державної служби становить 09 років 07 місяць 20 днів, що є підставою нарахування 27 відсотків посадового окладу.

Ухвалою від 18.03.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою від 14.04.2025 року суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 240/7215/24.

Ухвалою від 06.07.2026 року провадження у справі поновлено.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 24% набуто ним у 2023 році. Тому, на думку позивача, застосування приписів «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу до правовідносин, які виникли при розрахунку вислуги років відносно мене, як державного службовця, є неправомірним.

Відповідачі ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримали через електронні кабінети, відзиви на адміністративний позов не надали.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.

У відповідності до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач є працівником апарату Центрального районного суду м. Миколаєва. Працює на посаді начальника відділу обробки кореспонденції та автоматизованого документообігу суду з 15.11.2021 року.

Згідно наказу від 15.05.2023 року № 98-о/с позивачу було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 24% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої на 15 травня 2023 року становить 08 років 00 місяців 04 дні.

01.01.2025 року набрав чинності Закон України від 19.11.2024 року № 4059-X «Про державний бюджет України на 2025 рік», пп. 2 п. 13 розділу «Прикінцеві положення» якого встановлено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Наказом керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.01.2025 року № 8-ос/тр «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду м. Миколаєва на 2025 рік», на підставі п. 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» позивачу було знов встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік (з 01.01ю.2025 року) у розмірі 18%посадового окладу, як такій вислуга років на державній службі станом на 01.01.2025 року становить 09 років 07 місяць 20 днів.

Позивач наголошує, що станом на 2025 рік, у відповідності до існуючих норм закону, 15.05.2023 року йому було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 24% посадового окладу за наказом № 98-о/с. Даний наказ не скасований та є дійсним. Крім того, станом на 13.05.2024 року стаж державної служби становив 09 роки 00 місяць 01 днів, що є підставою нарахування 27% посадового окладу.

Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із ч. 1 5 ст. 148 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Тож заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас у пункті 11 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі Закон № 4059-IX) законодавець визначив, що у 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині сьомій статті 50 Закону України «Про державну службу».

Згідно з п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом № 4059-ІХ (зокрема, пунктом 13 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01 січня 2025 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

Таку «колізію» позивач пропонував вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на його переконання, в цій ситуації є приписи Закону № 889-VIII (про державну службу).

У правовій доктрині розрізняють різні види конкуренції правових норм: та, що пов`язана з колізією норм у законодавстві, й та, що не пов`язана з такою колізією. Тобто категорія конкуренції різних правових норм є більш загальним поняттям.

Колізія (від лат. сollisio зіткнення) у законодавстві це різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одній і ті самі суспільні відносини.

За наявності колізії зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами. Серед колізій у законодавстві розрізняють, зокрема, темпоральну (залежно від часу прийняття правової норми), ієрархічну (залежно від юридичної сили документа, в якому визначена відповідна норма) та змістову (між загальними і спеціальними нормами права) колізії.

Інший різновид конкуренції правових норм та, що не пов`язана з колізією в законодавстві, - виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Тобто така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв`язок і залежність.

У даній справі, пізніше прийнятим Законом № 3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 4059-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайдені механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 4059-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII з 01.01.2025 року з огляду на пряму вказівку в пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2025 року врегульоване винятково Законом № 4059-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.

Крім того, відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11.12.2025 року в справі № 990/244/23.

Отже, у відповідача не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.

Крім того, за відомостями загальнодоступних джерел інформації (зокрема, офіційного вебсайту Конституційного Суду України) на вирішенні цього суду не перебуває питання конституційності п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX.

Тобто протягом 2025 року приписи наведеної норми права були чинними, неконституційними не визнавалися, у зв`язку із чим підлягали неухильному дотриманню як з боку працівників - державних службовців, так і з боку органів державної влади - розпорядників бюджетних коштів.

Крім того, суд наголошує, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.

Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.

Узагальнюючи наведене, розглядаючи зразкову справу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2026 року у справі № 240/7215/24 констатувала, що відповідні приписи абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX не визнані неконституційними, так само немає підстав для власного висновку за ч. 4 ст. 7 КАС України, адже у спірних правовідносинах зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не призвело до звуження соціальних прав і гарантій державного службовця, зокрема і його права на належний рівень оплати праці.

Також, Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи приписи абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, зазначила, що зміни в підходах до оплати праці державних службовців, елементом яких є зменшення надбавки за вислугу років до 2 відсотків за кожен рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог щодо вступу України до Європейського Союзу, зокрема, виконанням програми Європейського Союзу «Ukraine Facility Plan».

Такі зміни, як уже зазначалося, не пов`язані з потребою збалансування чи оптимізації видатків Державного бюджету України, зокрема й у зв`язку з уведенням воєнного стану. Навпаки, кінцевою метою запровадженої реформи є збільшення привабливості посад державної служби для кваліфікованих спеціалістів та підвищення конкурентоспроможності оплати праці державних службовців у порівнянні з приватним сектором.

Отже, зміни, введені законодавцем, щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі не були довільними та свавільними, адже зазначені зміни були елементами такого тривалого процесу, як реформа оплати праці державних службовців, яка заздалегідь оголошена державою та поступово нею впроваджена. Ці зміни носили системний характер і зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, тому ці зміни мали зрозумілу легітимну мету - підвищення рівня незалежності та фінансової забезпеченості певної категорії державних службовців, покращення статусу державного службовця загалом.

Надавши таку оцінку Закону № 4059-IX, зокрема приписам пункту 13 розділу «Прикінцеві положення», Велика Палата Верховного Суду фактично застосувала трискладову конструкцію таких елементів-цінностей права, як справедливість, доцільність і правова визначеність.

Щодо справедливості (загальної рівності), то ідею законодавця, втілену у згаданих змінах, суд розуміє як запровадження ним більш рівного підходу до оплати праці державних службовців, а саме тих державних службовців, які тільки працевлаштувалися на посаду державної служби, та тих, які мають набагато більший стаж державної служби.

Такий елемент права, як його доцільність відображає суспільну та індивідуальну мету. Відповідно доцільність зміни оплати праці державних службовців полягає у залученні молодих спеціалістів до державної служби та підвищенні гарантій їхньої незалежності. Остаточною метою запроваджених змін є підвищення матеріальної забезпеченості державних службовців та престижності їхніх посад.

Правова визначеність як елемент цінностей права полягає у чіткості, визначеності, зрозумілості й передбачуваності закону та має розумітися як засада забезпечення справедливості. Правова визначеність є вимогою до права задля втілення його суспільної та індивідуальної мети як прояву доцільності та досягнення загальної рівності як прояву справедливості. У цьому контексті суд враховує чіткість та зрозумілість регулювання відносин у питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років, а також його передбачуваність, що простежується в запланованості запровадження змін в оплаті праці державних службовців, прогнозованість та послідовність дій законодавця у впровадженні згаданої реформи.

Додатково у цьому аспекті потрібно згадати, що в межах реформи оплати праці державних службовців ст. 52 Закону № 889-VIII було викладено в новій редакції, а саме в редакції Закону України від 11.03.2015 року № 4282-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», який набрав чинності 01 квітня 2025 року. Частина перша згаданої статті визначає, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Отже, законодавець фактично імплементував приписи, які були ним раніше визначені в абзаці другому пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059-IX, у ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, що є проявом послідовності дій законодавця у впровадженні реформи оплати праці державних службовців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2026 року у зразковій справі №240/7215/24 прийшла до висновку, що нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивача як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.

Таким чином, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ в частині установлення позивачу надбавки за вислугу років, відповідач діяв на підставі та відповідно до приписів п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та з урахуванням проведення судом класифікації посад державної служби.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Центрального районного суду м. Миколаєва (вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 02892528) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 26299835) про: визнання протиправним та скасування наказу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.01.2025 року №8-ос/тр «Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Центрального районного суду м. Миколаєва на 2025р.» в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на 2025 рік з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , начальнику відділу обробки кореспонденції та автоматизованого документообігу суду на рівні 27 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.01.2025 року, становить 09 років 07 місяць 20 днів; зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» на підставі наказу № 98-о/с від 15.05.2023 року, яким було встановлено розмір надбавки за вислугу років на державній службі 24 відсотків посадового окладу, а також врахувати, що станом на 01.01.2025 року, стаж державної служби становить 09 років 07 місяць 20 днів, що є підставою нарахування 27 відсотків посадового окладу відмовити

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.07.2026 року.

Суддя О.В. Малих