Рішення № 137965434, 06.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 рокуСправа №640/3341/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,-

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.

Ухвалою від 03.02.2022 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Справа № 640/3341/22 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Оскільки провадження у справі відкрито, суддя приймає справу до свого провадження.

Отже, судом прийнято до свого провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-265263-17У про стягнення заборгованості в розмірі 23 640,72 грн та всю нараховану ОСОБА_1 заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 16.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є застрахованою особою, оскільки у спірний період перебувала у трудових відносинах як найманий працівник і єдиний внесок за неї нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати нею єдиного внеску ще і як особою, яка була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте фактично господарську діяльність не здійснювала та доходу від неї не отримувала. Крім того, позивач посилається на те, що оскаржувану вимогу від 13.05.2019 № Ф-265263-17У поштою не отримувала, а про її існування дізналася лише 13.01.2022 після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2021.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, а відповідачу з-поміж іншого надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у поданих до суду поясненнях відповідач зазначив, що фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, а тому нарахування єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-265263-17У здійснено правомірно, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 640/17793/19. Відповідач також вказав, що оскаржувана вимога направлялася на податкову адресу позивача та вважається належним чином врученою.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.02.2013, а 16.09.2021 її реєстрацію як фізичної особи-підприємця припинено, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 01.04.2013 по 30.09.2014 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та була платником єдиного податку, а у період з 01.10.2014 по 16.09.2021 (день припинення підприємницької діяльності) перебувала на загальній системі оподаткування.

Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-265263-17У від 13.05.2019 на суму 23640,72 грн, якою позивачу як фізичній особі-підприємцю нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі мінімального страхового внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування єдиного внеску позивачу як фізичній особі-підприємцю здійснено за ІІV квартали 2017 року, І квартал 2018 року ІV квартал (жовтень листопад) 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, а саме: за 2017 рік 8 448,00 грн; за І квартал 2018 року 2 457,18 грн; за ІІ квартал 2018 року 2 457,18 грн; за ІІІ квартал 2018 року 2 457,18 грн; за ІV квартал 2018 року 2 457,18 грн; за І квартал 2019 року 2 754,18 грн; за ІІ квартал 2019 року 2 754,18 грн; за ІІІ квартал 2019 року 2 754,18 грн; за ІV квартал 2019 року 2 754,18 грн; за І квартал 2020 року 2 078,12 грн; за ІІ квартал 2020 року 1 039,06 грн; за ІІІ квартал 2020 року 3 178,12 грн; за ІV квартал 2020 року 2 200,00 грн, а всього на загальну суму 37 788,74 грн.

Про існування вказаної вимоги позивачу стало відомо 13.01.2022 після отримання постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2021, відкритого на примусове виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-265263-17У про стягнення заборгованості у розмірі 23 640,72 грн.

Судом встановлено з Реєстру застрахованих осіб ДРЗДСС, що у період, за який позивачу як фізичній особі-підприємцю нараховано єдиний внесок, вона перебувала у трудових відносинах та була найманим працівником, за якого єдиний внесок нараховувався і сплачувався роботодавцями. Так, у період з 01.01.2017 по 31.12.2018 позивач була офіційно працевлаштована у Товаристві з обмеженою відповідальністю «УАПРОМ», що підтверджується довідками цього товариства № 3 та № 4 від 05.01.2022, а у період з грудня 2018 року по 31.12.2021 - у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛІГА ЗАКОН», що підтверджується довідкою № 392 від 31.12.2021. Із нарахованої позивачу заробітної плати роботодавцями утримано та сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому за мінімальний.

Крім того, судом встановлено, що увесь період з 01.01.2017 по 16.09.2021 позивач підприємницьку діяльність фактично не здійснювала та доходу від неї не отримувала. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та нарахованою заборгованістю, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

До Закону № 2464-VI Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з 01.01.2017 внесено зміни, якими запроваджено, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску за одночасного перебування фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, яка фактично не здійснює підприємницької діяльності, Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, у якій Суд зазначив, що особа, яка провадить господарську діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом, у період, за який позивачу нараховано єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю, вона перебувала у трудових відносинах як найманий працівник у ТОВ «УАПРОМ» та ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», за яких роботодавцями нараховувався та сплачувався єдиний внесок у розмірі, не меншому за мінімальний, і одночасно фактично не здійснювала підприємницької діяльності та не отримувала доходу від неї. За таких обставин покладення на позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску ще і як на фізичну особу-підприємця спричиняло б подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19.

Факт перебування особи на обліку в контролюючому органі як фізичної особи-підприємця не змінює наведених висновків, оскільки взяття на облік здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 640/17793/19 суд відхиляє, оскільки викладені у ній висновки стосуються обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від фактичного отримання доходу та не спростовують наведеної вище правової позиції щодо неправомірності подвійного нарахування єдиного внеску особі, яка одночасно є найманим працівником, за якого єдиний внесок нараховується і сплачується роботодавцем. Обставини цієї справи, за яких позивач протягом усього спірного періоду перебувала у трудових відносинах, є відмінними.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платника податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (рішення у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06)), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерело права.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-265263-17У складена відповідачем неправомірно та є протиправною, а нарахована позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 16.09.2021 нарахована безпідставно, у зв`язку з чим оскаржувана вимога та нарахована заборгованість підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та обґрунтованості нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску належними та допустимими доказами не довів.

За викладених обставин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини першої статті 139 КАС України, за якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки позивач не є суб`єктом владних повноважень, а позов задоволено, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-265263-17У, сформовану Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 23 640,72 грн, та скасувати нараховану ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 16.09.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова