Рішення № 137961315, 25.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1399/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м. Харків до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Біленко О.О.

відповідача - Радигін Є.С.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період лютий - березень 2026 року у розмірі 6 466 038,18 грн, 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн три проценти річних, 142 802,45 грн інфляційні втрати, що загалом становить 6 947 909,04 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 27.04.2026 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити позивачу у стягненні інфляційних витрат у розмірі 87 841,12 грн, пені у розмірі 204 610,25 грн та 3% річних у розмірі 20 461,02 грн; зменшити розмір пені на 99% або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити; надати відстрочку виконання рішення суду по даній справі на строк один рік з моменту винесення рішення по даній справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися з позивачем за зобов`язаннями, що стали предметом позову по даній справі.

Відповідач вказує, що позивач не вірно розрахував суму інфляційних витрат, пені та 3% річних, тому як нарахування він почав з початку поточного місяця, однак у відповідності до п. 6.6 договору розподілу природного газу за заявою приєднання №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Однак рахунки на оплату за лютий 2026 - березень 2026 відповідачу були надіслані не належним чином, а також на електронну пошту ltsf23@meta.ua, яка не належить відповідачу у справі. Крім того, посилання позивача на той факт, що рахунок за №УХФ00000879 від 8.01.2026 був переданий на руки 08.01.2026 також не підтверджує надання його рахунку відповідачу, тому як взагалі неможливо встановити, що за особа підписала факт отримання, чи мала вона відповідні повноваження для отримання поштової кореспонденції, тому якщо погодитися, що цей рахунок був переданий головному бухгалтеру, то у такого не має повноважень на отримання поштової кореспонденції направленої контрагентами відповідачу, про що насамперед свідчить наказ про накладення дисциплінарного стягнення. Також до суду не надано доказів того факту, що відповідач отримав рахунок за №УХФ00001283 від 03.02.2026.

В обґрунтування заявлених клопотань про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач, зокрема, вказує що: під час дії в Україні воєнного стану, відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, тому як основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу. Відповідач є єдиним джерелом теплопостачання у м. Лозова та основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.04.2026 становить 226 020 056,00 грн, з них заборгованість населення 191 644 001,00 грн, оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється КП "Теплоенерго". Крім того, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію складає суму у розмірі 220 663 377,00 грн. Зазначена заборгованість з різниці в тарифах виникла на підставі вимог Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування". Через вказані обставини відповідач має значні збитки та знаходиться у скрутному фінансовому становищі. Негайне виконання рішення може привести до збільшення суми боргу (додається 10% виконавчого збору та витрати на примусове виконання), неможливості підтримувати технологічний процес по наданню якісного теплопостачання, придбання товарів необхідних для виконання технологічного процесу, у тому числі паливо для переміщення механізмів та обладнання, аж до зупинки діяльності підприємства, яку у подальшому не можна бути відновити без залучення додаткових значних грошових сум. Крім того, надання відстрочки відповідачу враховує і його інтереси, тому як примусове стягнення суми боргу за цією справою не приведе до належного виконання рішення суду, тому як відповідач не зможе надавати якісне теплопостачання споживачам, а ті у свою чергу зовсім перестануть розраховуватися за отримане теплопостачання, що у подальшому позначиться на розрахунком з позивачем. Належне виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору постачання електричної енергії можливо тільки у разі покращення економічного стану відповідача, яке може бути зроблено шляхом отримання положених підприємству компенсацій (субвенцій) з Державного бюджету на погашення різниці у тарифах, які повинні бути виділені державою згідно статті 3 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" та на підставі інших нормативних актів, які зараз у процесі розгляду законодавчого органу. Викладене вище також вказує, що при тих умовах, у яких зараз працює відповідач вини в тому що він не може своєчасно розрахуватися з позивачем не має.

Позивачем до суду була подана відповідь на відзив, в якій позивач відхиляє заперечення відповідача та вказує на те, що відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. А тому помилковими, внаслідок неправильного, невірного тлумачення змісту умов договору, є твердження відповідача про невірно розраховану суми пені та 3% річних, тому як їх нарахування позивач почав з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов`язань, оскільки п. 6.6 договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується споживачів, що мають сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Більш того, відповідач обізнаний з обсягом річної замовленої потужності та обсягом споживання газу на місяць, а тому з огляду на добросовісність та розумність мав сплачувати вартість послуг з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати, як узгоджено умовами п. 6.6 договору, незалежно від отримання формального рахунку на оплату, який містить вже узгоджені та доведені до відома відповідача обсяги та вартість послуг з розподілу природного газу. Втім, позивачем направлялися рахунки на оплату послуг розподілу природного газу завчасно на виконання вимог типового договору з метою можливості здійснення непобутовим споживачем попередньої оплати послуг Оператора ГРМ. Вказані рахунки направлені на електронну пошту відповідача. Вказана адреса електронної пошти зазначена на офіційному сайті Лозівської міської ради Харківської області як адреса електронної пошти відповідача https://lozovarada.gov.ua/zhytlovo-komunalne-hospodarstvo/kpteploenergo.html.

Позивач заперечує проти клопотань відповідача про зменшення розміру пені та відстрочення виконання рішення суду та вказує, що повторно наголошує на тому, що відсутні відомості (зокрема, у виді виписок з банківських рахунків) про рух коштів на банківських рахунках відповідача, боржника, що позбавляє можливості констатувати факт відсутності коштів у боржника та не витрачання їх на інші цілі; зважаючи на те, що підприємства обох сторін є критичними, то вони знаходяться в однаковому матеріальному скрутному становищі, а тому, враховуючи баланс інтересів сторін, потреби та інтереси відповідача не можуть задовольнятися за рахунок потреб та інтересів позивача, який також в умовах воєнного стану несе постійні збитки внаслідок збройних атак ворога, має економічно необґрунтований тариф на свої послуги, який не відповідає дійсній реальній вартості надаваних послуг з розподілу природного газу, позаяк, внаслідок виниклої заборгованості вимушений зазнавати постійних втрат та не отримувати жодних коштів від відповідача в рахунок погашення боргу; відповідачу не може бути надано строк відстрочення виконання рішення суду, зважаючи на те, що відповідач не сплатив жодних коштів в рахунок боргу та не вжив жодних заходів для його погашення, що суперечить самій суті відстрочки, яка надається у разі наявності гарантій та доведення боржником, що ним будуть вжиті заходи для виконання рішення суду, позаяк, борг залишається не сплаченим. Надання відстрочки без жодних гарантій виконання рішення суду свідчить про ухилення відповідача від його виконання; відповідач не вчиняє жодних дій, борг не сплачує, навіть, частково, в той же час посилання відповідача на листування з державними органами жодним чином не може свідчити та доводи безумовний факт виконання рішення суду в майбутньому; відповідач посилаючись на неактуальний тариф на свої послуги та не сплату заборгованості споживачами його послуг, не надає жодних доказів на підтвердження того, які ж дії ним вживалися для погашення боргу, яка претензійно-позовна робота ним була проведена, в якому розмірі стягнуті в судовому порядку на підставі рішень суду суми заборгованості, яка їх частина стягнута, фактично надійшла на рахунки боржника та фактично погашена, відомості про рух коштів на рахунках відсутні; заборгованість відповідача перед позивачем має місце вже в межах декількох справ та залишається не погашеною (рішення судів у справах з номерами 922/610/25, 922/2795/25, 922/1716/25, 922/4163/24, 922/3786/25, 922/4534/25, 922/640/26), а тому відповідачу не може бути надано строк відстрочки виконання рішення суду, зважаючи, що борги відповідача є значними, надміру великими, має місце відстрочення їх виконання вже не в одній справі, позаяк, вони так і залишаються не погашеними, жодних дій та заходів для погашення боргу боржником не вжито, він продовжує ухилятися від виконання рішення суду; означене свідчить, що відповідач не має намірів виконати рішення суду, а відстрочення виконання рішення призводить до невиправданого затягування виконання рішення та порушення прав позивача, який не зважаючи на наявне рішення суду не може захистити своє право та стягнути виниклий, тривалий, надмірний час непогашений борг. Викладені відповідачем обставини щодо скрутного матеріального становища не є винятковими та не спростовують наявність вини у простроченні виконання грошового зобов`язання. Всі підприємства, установи та організації України під час збройної агресії Російської Федерації проти України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду. Також відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином він буде здійснювати погашення заборгованості. Відповідач має дебіторську заборгованість на суму понад 50 млн грн, однак, незважаючи на значний розмір заборгованості за досить тривалий проміжок часу та наявність не одного судового рішення про її стягнення, заборгованість залишається не погашеною, реальних дій на її погашення відповідачем не вживається, права позивача залишаються порушеними, а рішення судів не виконаними, що явно порушує баланс інтересів сторін, призводить до затягування виконання рішень суду без реальних гарантій їх виконання відповідачем в майбутньому, відстрочення яких мало місце постійно та систематично.

У судовому засіданні 25.06.2026 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За заявою-приєднанням від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23 Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (далі також - споживач) приєдналося до умов публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 30.09.2015 №2498 (договір розподілу).

За умовами договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі також - Оператор ГРМ) зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС). Величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу (пункт 6.1. договору розподілу).

Відповідно до пункту 6.4. договору розподілу розрахунковим періодом є календарний місяць.

Постановою НКРЕКП від 30.12.2023 №1944 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії встановлений у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн (з урахуванням ПДВ).

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (пункт 6.3. договору розподілу).

Відповідно до пункту 6.6. договору розподілу оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Позивачем в акті приймання передачі газу №9795 від 30.09.2025 було повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 13 186 573,14 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 1 098 881,10 м3 (13 186 573,14 : 12 = 1 098 881,10 м3).

Згідно з пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та пунктом 6.8 договору розподілу надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

На виконання вимог Кодексу ГРС та договору, сторонами було складено у 2026 році акти наданих послуг: 1) Акт №УХФ00001832 від 28.02.2026, відповідно до якого у лютому 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 016 672,68 м3 природного газу, вартість послуг склала 3 233 019,12 грн; 2) Акт №УХФ00003660 від 31.03.2026, відповідно до якого у березні 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 016 672,66 м3 природного газу, вартість послуг склала 3 233 019,06 грн. Всього за період лютий - березень 2026 року позивачем було надано споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму 6 466 038,18 грн з урахуванням ПДВ. Акти наданих послуг підписані з боку відповідача без зауважень.

Отже, як вказує позивач, він у повному обсязі виконав зобов`язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу відповідача до газорозподільної системи та розподілу належних йому об`ємів (обсягів) природного газу згідно з умовами договору. Натомість відповідач свої зобов`язання з оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу виконував неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 6 466 038,18 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором позивач нарахував до стягнення окрім зазначеної суми основного боргу також 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн 3% річних та 142 802,45 грн інфляційних втрат.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу або позов в цій частині. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг на суму 6 466 038,18 грн, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, та є обґрунтованим.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача щодо неправильного розрахунку позивачем пені, процентів річних та інфляційних втрат, з огляду на таке.

Верховний Суд у справі №922/4163/24 касаційну скаргу Підприємства залишив без задоволення; постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 липня 2025 року та рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2025 у зазначеній справі залишив без змін.

У пунктах 24-25 зазначеної постанови Верховний Суд, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про правильність розрахунку позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат, виснував, що: "24. Так, пункт 6.6 договору містить два окремих механізми оплати вартості послуги з розподілу природного газу. За загальним правилом споживач, який не є побутовими, оплачує вартість послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду. Одночасно умови наведеного пункту договору передбачають окремий механізм оплати для споживача, який сплачує за послуги з розподілу природного газу з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, яким оплата відповідних послуг здійснюється на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться таким споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. 25. .. відповідач не відноситься до категорії споживачів, які сплачують за послуги з розподілу природного газу з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, а отже сплачує за такі послуги в загальному порядку (на умовах попередньої оплати)".

Отже, Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2025 року у справі №922/4163/24 дійшов висновку, що у відповідача за укладеним договором існують зобов`язання оплачувати вартість послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду.

Верховний Суд у справі №922/3786/25 рішення Господарського суду Харківської області від 06 січня 2026 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 березня 2026 року у справі № 922/3786/25 скасував в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені в сумі 260 244,25 грн, 3 % річних в сумі 18 455,07 грн та інфляційних втрат в сумі 2 825, 18 грн; справу №922/3786/25 у скасованій частині направив на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

У вказаній постанові від 07 травня 2026 року Верховний Суд вказав: "що правовідносини у справі №922/4163/24 (на яку посилається скаржник), є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки в обох справах вирішувався спір про стягнення з Підприємства на користь Товариства вартості наданих послуг з розподілення природного газу за договором розподілу природного газу від 01 липня 2023 року №200104СТ-1062-23, лише за різні періоди. Враховуючи подібність правовідносин у справі №922/4163/24 зі справою, що переглядається, Верховний Суд враховує висновок про те, що відповідач не відноситься до категорії споживачів, які сплачують за послуги з розподілу природного газу з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, отже зобов`язаний оплачувати такі послуги на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду".

Отже, враховуючи подібність правовідносин у справі №922/4163/24, справі №922/3786/25 зі справою №922/1399/26, суд враховує висновок про те, що відповідач не відноситься до категорії споживачів, які сплачують за послуги з розподілу природного газу з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, отже зобов`язаний оплачувати такі послуги на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду.

Положення пункту 6.6. договору розподілу зобов`язує відповідача оплачувати послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Отже, вказана умова договору передбачає зустрічний обов`язок позивача (Оператора ГРМ) надавати відповідачу рахунки для оплати, відповідно до початку розрахункового періоду, на підставі яких останній мав оплачувати послуги з розподілу природного газу.

Для правильного визначення періоду прострочення відповідачем оплати послуг розподілу природного газу у спірних правовідносинах сторін суд має дослідити та встановити обставини та строки надання позивачем відповідачу рахунків на оплату послуг розподілу природного газу за спірні періоди. Про важливість встановлення обставин надання позивачем відповідачу рахунків на оплату послуг розподілу природного газу також наголошував Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 922/610/25 у спорі між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за послуг розподілу природного газу за тим же договором розподілу, тільки за інший період.

У матеріалах справи (т. 1 а.с. 53, 54) наявні докази направлення позивачем 08.01.2026 рахунку на оплату №УХФ00000879 від 08.01.2026 за розподіл природного газу за лютий 2026 року та 03.02.2026 рахунку на оплату №УХФ00001283 від 03.02.2026 за розподіл природного газу за березень 2026 року на електронну адресу відповідача - teploenergoloz@gmail.com.

Велика Палата Верхованого Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 вказала: "поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.".

Суд зазначає, що електронна адреса, на яку позивачем були надіслані рахунки на оплату, вказана на офіційному сайті Лозівської міської ради Харківської області як адреса електронної пошти Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (https://lozovarada.gov.ua/zhytlovo-komunalne-hospodarstvo/kp-teploenergo.html). Крім того, самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, зазначена електронна адреса визначена як електронна адреса Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області.

Отже, наявні у матеріалах справи копії електронних листів дають змогу суду встановити авторів та адресантів цього листування, його зміст та дату направлення.

Таким чином, суд, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, дійшов висновку що позивачем рахунки на оплату природного газу направлялись відповідачу за належною адресою та в установлений строк.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Відповідачем до суду не наданого доказів на існування виключних обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань. Крім того, станом на час розгляду справи, зобов`язання за договором відповідачем не виконане, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є надмірно великим.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі як обґрунтованого, підтвердженого наданими доказами та не спростованого відповідачем. У зменшенні штрафних санкцій суд відмовляє.

Щодо клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відстрочення означає виконання рішення у строк, встановлений господарським судом, з певним інтервалом у часі, але не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, що узгоджується зі змістом ч. 5 ст. 331 ГПК України.

Проте, обставини, на які посилається відповідач в якості підстави, що може слугувати підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення, за змістом ст. 331 ГПК України, не можуть вважатись такими, оскільки п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачає, що обов`язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.

Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 813/8842/13 вказав, що збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб`єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Отже, надання відповідачу відстрочки виконання рішення суду може призвести до істотного порушення майнових інтересів позивача, внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідача у спірних правовідносинах. У тому числі враховуючі стрімкі інфляційні процеси в державі.

Крім того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме через рік у нього з`явиться можливість погасити спірну заборгованість.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Ураховуючи викладене, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").

З огляду на викладене, керуючись принципами розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер здійснюваної ними господарської діяльності, її суспільне значення, враховуючи необхідність дотримання балансу і рівноваги інтересів стягувача та боржника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610 - 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, Лозівський район, м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, 23, код ЄДРПОУ 38076191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 45051254) суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період лютий - березень 2026 року у розмірі 6 466 038,18 грн, 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн три проценти річних, 142 802,45 грн інфляційних втрат та 83 374,91 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 45051254).

Відповідач - Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, Лозівський район, м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, 23, код ЄДРПОУ 38076191).

Повне рішення підписано 06 липня 2026 року.

СуддяО.В. Погорелова