Ухвала суду № 137961261, 06.07.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06 липня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/332/26 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

розглянув заяву б/н від 01.07.2026 (вх. №5184 від 02.07.2026) Фізичної особи підприємця Кришталовського Володимира Казимировича про забезпечення позову

у справі

за позовом Фізичної особи підприємця Кришталовського Володимира Казимировича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Фізичної особи підприємця Малярик Надії Богданівни ( АДРЕСА_2 )

про стягнення заборгованості в сумі 4264330,85 грн.

Без виклику повноважних представників.

ВСТАНОВИВ:

28.05.2026 Фізична особа підприємець Кришталовський Володимир Казимирович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Фізичної особи підприємця Малярик Надії Богданівни про стягнення заборгованості в сумі 4264330,85 грн, яка складається з: 2096835,19 грн основного боргу; 188542,82 грн 3% річних; 1978952,84 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням ФОП Малярик Н.Б. умов договорів поставки та встановлення №17 від 10.03.2023, №18 від 10.03.2023, в частині оплати за отриманий ним товар.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 справу №921/332/26 передано на розгляд судді Шумському І.П.

Ухвалою суду від 02.06.2026 позовну заяву у даній справі було залишено без руху, на підставі ст. 174 ГПК України, у зв`язку з недотриманням заявником вимог ст. 164 ГПК України при її подачі до суду.

04.06.2026 Фізичною особою підприємцем Кришталовським Володимиром Казимирович подано заяву №2 від 04.06.2026 (вх. №4354), за результатом розгляду якої ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/332/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2026.

02.07.2026 Фізичною особою підприємцем Кришталовським Володимиром Казимировичем подано до суду заяву б/н від 01.07.2026 (вх. №5184) про забезпечення позову, шляхом накладення заборони на відчуження об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності відповідача, а саме:

- нежитлового приміщення загальною площею 174,9 кв.м., що розташовується за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський р., м. Тернопіль, вулиця Медова,будинок 12а, нежитлове приміщення 1б;

- нежитлового приміщення загальною площею 97,4 кв.м., що розташовується за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський р., м. Тернопіль, вулиця Медова,будинок 12а, нежитлове приміщення 2б.

Пунктом 3 частини 1 статті 138 ГПК України передбачено можливість подачі заяви про забезпечення позову після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідачем отримано від позивача товар та результати виконаних робіт за двома договорами поставки і встановлення, підписано відповідні акти виконаних робіт без зауважень, однак у встановлений договорами строк оплату не здійснено.

Акти виконаних робіт за обома договорами підписані сторонами 10.03.2023. Відповідно до умов договорів відповідач повинен був здійснити оплату протягом 80 календарних днів з моменту підписання актів, тобто до 29.05.2023 включно. Починаючи з 30.05.2023 відповідач перебуває у простроченні виконання грошового зобов`язання. Станом на дату подання цієї заяви, прострочення триває понад три роки, а сума заборгованості є значною.

Позивачем до звернення до суду вживались заходи досудового врегулювання спору. Зокрема, 11.06.2025 позивачем направлялись відповідачу претензії про сплату заборгованості та штрафних санкцій за вказаними у позові договорами. Проте відповідачем добровільно заборгованість не сплачено, відповіді по суті заявлених вимог не надано, що свідчить про тривале ухилення від виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у власності відповідача перебувають наступні об`єкти нерухомого майна:

- нежитлове приміщення за реєстраційним номером 2062902661101, загальною площею 174,9 кв.м., що розташовується за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський р., м. Тернопіль, вулиця Медова, будинок 12а, нежитлове приміщення 1б (інформаційна довідка, отримана з аналітичної платформи Vkursi.pro додається);

- нежитлове приміщення за реєстраційним номером 2062898261101, загальною площею 97,4 кв.м., що розташовується за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський р., м. Тернопіль, вулиця Медова,будинок 12а, нежитлове приміщення 2б (інформаційна довідка, отримана з аналітичної платформи Vkursi.pro додається).

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача грошової заборгованості у значному розмірі 4264330,85 грн.

Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду, оскільки відповідач протягом тривалого часу не виконує грошове зобов`язання, не сплачує заборгованість добровільно, не погасила борг після направлення претензій, а тому існує реальний ризик відчуження належного їй майна до ухвалення рішення у справі або до моменту його примусового виконання.

У разі відчуження відповідачем належного їй нерухомого майна виконання майбутнього рішення суду може бути істотно ускладнене або стати неможливим, оскільки предметом позову є грошові вимоги, а майно відповідача може бути джерелом фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Позивач просить суд застосувати співмірний захід забезпечення позову накласти заборону на відчуження майна та розпорядження ним.

Позивач свідомо не просить суд накладати арешт на грошові кошти відповідача, банківські рахунки або інші поточні надходження відповідача, щоб не блокувати її поточну господарську діяльність та не створювати для неї надмірного тягаря. Запропонований захід забезпечення позову не позбавляє відповідача права володіти та користуватися належним їй нерухомим майном, а лише тимчасово обмежує право його відчуження та розпорядження до вирішення спору по суті або до скасування заходів забезпечення позову у встановленому законом порядку.

Запропонований захід забезпечення позову не передбачає арешту грошових коштів відповідача, не блокує її рахунки, не припиняє її господарську діяльність та не позбавляє її можливості користуватися належним їй нерухомим майном. Йдеться лише про тимчасову заборону відчуження та розпорядження нерухомим майном у межах ціни позову.

За таких обставин ризик завдання відповідачу збитків внаслідок вжиття запропонованого заходу забезпечення позову є мінімальним, а тому застосування зустрічного забезпечення є недоцільним.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив задоволити заяву про забезпечення позову.

02.07.2026 від позивача надійшла заява б/н від 02.07.2026 (вх. №5199) про долучення до матеріалів справи доказів надіслання заяви про забезпечення позову відповідачу.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 140 ГПК України).

На протязі встановленого ч.1 ст.140 ГПК України строку для розгляду заяви про забезпечення позову, 03.07.2026 від відповідача надійшло клопотання (заперечення) б/н від 02.07.2026 (вх. №5213) проти заяви про забезпечення позову, у якій відповідач просив суд повністю відмовити у її задоволенні.

У своєму клопотанні відповідач повідомив про перерахування 02.07.2026 на рахунок позивача частини боргу у розмірі 761842,40 грн згідно рахунку та акту КІ-0003 від 20.03.2023, що підтверджується копією квитанції №303101258 від 02.07.2026.

З урахуванням цього зазначив, що не відповідають дійсності доводи позивача про тривалість прострочення оплати понад три роки та значну суму заборгованості.

Посилання на відмову у сплаті коштів за придбаний товар, як і посилання на тривале ухилення від виконання грошового зобов`язання є надуманими та не підтвердженими, оскільки насправді між сторонами неодноразово велися усні переговори щодо заміни одного генератора, оскільки він регулярно виходив із ладу, що вимагало ремонту та гарантійного технічного обслуговування, яке здійснював постачальник. Саме по цій причині відповідачем не проводилась оплата несправного генератора.

Відповідач зазначив, що з урахуванням вимог ст. ст. 13,74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини, має свідчити поведінка сторони про вчинення нею дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання. Заява про забезпечення позову жодним чином не обґрунтована як необхідністю та доцільністю вжиття наведених у ній заходів забезпечення позову, так і не відповідає принципу розумності та адекватності, оскільки реальна сума заборгованості перед позивачем, станом на 01.07.2026, становить 1576805,20 грн, з яких: вартість генераторів складає 1387000 грн, пусконалагоджувальні роботи -189805,20 грн. З урахуванням проведеної 02.07.2026 оплати, залишок боргу становить 814962,80 грн. Натомість, у заяві позивач вимагає заборонити відчужувати нерухоме майно, ринкова вартість якого становить понад 200 тис. доларів (9 млн. грн.), що є нерозумним та неспівмірним, а також неадекватним до ціни позову.

Позивачем не надано доказів уникнення чи ухиляється відповідача від виконання зобов`язань. Саме неналежна якість генератора стала причиною затримки оплати.

Позивачем не підтверджено вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження нежитлових приміщень.

Позивачем не підтверджено, що у разі задоволення позову, надалі виконання судового рішення буде утруднено чи його буде неможливо виконати, оскільки діяльність відповідача є стабільною та постійною.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, заперечення на цю заяву, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України вказано, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Положення вказаної статті пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням необхідності такого забезпечення у контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованими для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на можливість в майбутньому чи припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовуються судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення позову залежить від суті позовних вимог.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.11.2020 у справі № 910/7596/20.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з вимог ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені в постановах від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 09.10.2019 у справі № 910/1986/19.

Як вже зазначалось, предметом позову у даній справі є позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 4264330,85 грн за отриманий та встановлений товар за договорами №17 від 10.03.2023, №18 від 10.03.2023, укладеними між сторонами.

З поданої заяви від 01.07.2026 вбачається, що позивач просить накласти заборону на відчуження на два об`єкти нерухомого майна, яке належить відповідачу на праві власності, вказавши на тривале ухилення відповідачем від виконання грошового зобов`язання та значну суму зобов`язання.

При цьому заявником стверджено, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення заборони на відчуження нерухомого майна, що належать відповідачу, в межах ціни позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду.

У постанові від 26.07.2018 у справі № 911/396/18 Верховний Суд зазначив, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Однак, підстави забезпечення позову не обмежуються лише пов`язаністю з позовною вимогою.

Як вже зазначалось, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд зазначає, що за своєю суттю обраний позивачем у заяві про забезпечення позову захід - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення заборони на відчуження майна не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Здійснюючи розгляд заяви про забезпечення позову у даній справі, надаючи оцінку доводам як позивача (викладеним у заяві про забезпечення), так і доводам відповідача (наведених у запереченнях на цю заяву), суд зазначає:

- заявником не надано жодних належних доказів, на підтвердження викладених у його заяві про забезпечення обставин, тобто того, що у разі, якщо позов не буде забезпечено, то це порушить його права та надалі утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду;

- матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження належних йому на праві власності об`єктів нерухомості, про заборону яких просить позивач;

- докази часткової оплати суми основного боргу в розмірі 761842,40 грн спростовують твердження позивача про ухилення відповідача від виконання грошового зобов`язання, а також вказують на зменшення спірної суми заборгованості;

- несвоєчасність здійсненої відповідачем часткової оплати та нездійснення решти оплати боргу ґрунтується на існуванні спору щодо якості одного з отриманих відповідачем генераторів, а відтак належності виконання позивачем своїх договірних зобов`язань;

- посилання позивача на наявність у відповідача решти спірної заборгованості, на час подання позову, є предметом спору у даній справі, яка підлягає доведенню позивачем на загальних підставах під час розгляду справи по суті.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч.3 ст.13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, доводи позивача про можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення ґрунтуються на його припущеннях.

Суд, з урахуванням доводів відповідача, приходить до висновку про недоцільність вжиття заявлених заходів забезпечення.

Відповідно до вимог чинного законодавства (ст. ст. 13, 74 ГПК України) обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення. Однак, суд приходить до висновку, що у даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий.

Оскільки наведені в заяві про забезпечення позову доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях останнього, такі припущення щодо можливості вчинення дій відповідачем з метою уникнення відповідальності за невиконання договірних зобов`язань відповідачем документально не підтверджені, серед доданих до заяви про забезпечення позову документів відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати суми боргу, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема вимог ст. ст. 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви б/н від 01.07.2026 (вх. №5184 від 02.07.2026) Фізичної особи підприємця Кришталовського Володимира Казимировича про забезпечення позову - відмовити.

2. В порядку ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 06.07.2026.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.07.2026.

Суддя І.П. Шумський