Рішення № 137959381, 01.07.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/1873/26

01.07.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Дем`янової Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Козятин у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

До суду 26.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

Стислий виклад позицій учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 31 серпня 2024 року позивач перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та працював на посаді машиніста крана служби аварійно-відновлювальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця». Наказом від 27 серпня 2024 року № 65/ос його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Позивач зазначає, що у наказі про звільнення роботодавцем було передбачено виплату після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку зі стажем роботи понад 40 років, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до положень Колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 20012005 роки, пролонгованого на 20062024 роки, він мав право на виплату грошової винагороди у розмірі посадового окладу у зв`язку з досягненням 60-річного віку, оскільки 29 серпня 2024 року йому виповнилося 60 років.

На підтвердження проведеного розрахунку при звільненні позивачу 31 серпня 2024 року було видано довідку про нараховані та виплачені суми. Разом із тим, як зазначає позивач, у цій довідці відсутні відомості про нарахування та виплату одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю, матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди до ювілею.

Позивач стверджує, що станом на день звернення до суду відповідач не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим залишилися невиплаченими: одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю у загальному розмірі десяти середньомісячних заробітків, що, за розрахунком позивача, становить 177 294,60 грн; грошова винагорода до 60-річного ювілею у розмірі посадового окладу 18 706,23 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік у сумі 18 168,00 грн.

Загальний розмір невиплачених, на думку позивача, коштів становить 214 168,83 грн.

Посилаючись на положення пунктів 3.10, 3.14 та 8.23 Колективного договору, позивач вважає, що зазначені виплати є обов`язковими для роботодавця, а тому повинні були бути виплачені йому у день звільнення.

Також позивач зазначає, що у травні 2026 року йому стало відомо від інших працівників товариства про припинення відповідачем виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільняються у зв`язку з виходом на пенсію.

При цьому, за твердженням позивача, останні такі виплати були здійснені у квітні 2026 року, що, на його думку, свідчить про наявність у відповідача можливості провести з ним повний розрахунок ще у день звільнення.

Позивач вважає, що невиплата належних йому сум у день звільнення є порушенням вимог статті 116 Кодексу законів про працю України та дає підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України. У зв`язку з цим він просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки проведення остаточного розрахунку, який обчислює за період з 1 вересня 2024 року по 1 березня 2025 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 635/3475/20, відповідно до якої одноразова матеріальна допомога при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію належить до виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові у день звільнення відповідно до вимог статті 116 КЗпП України.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просить стягнути з відповідача невиплачені при звільненні суми, а також середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні та судові витрати.

Позиція відповідача.

До суду 01.07.2026 о 13 годині 55 хвилин надійшов відзив відповідача.

Відповідач подав відзив після закінчення строку, встановленого судом для його подання.

Відповідно до частини сьомої статті 178 ЦПК України відзив подається у строк, встановлений судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас відповідно до статті 127 ЦПК України процесуальний строк може бути поновлений судом лише за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.

Оскільки відповідач не звертався до суду із заявою про поновлення строку на подання відзиву та не навів причин його пропуску, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення такого строку.

За таких обставин відзив, поданий з пропуском встановленого судом строку, не підлягає прийняттю судом та залишається без розгляду.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 02.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 08.06.2026 надійшла заява представника відповідача про надіслання ознайомлення з матеріалами справи.

До суду 19.06.2026 надійшла заява представника відповідача Юзопольського С.В. про вступ у справу.

До суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача АТ «Укрзалізниця» в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» та працював на посаді машиніста крана служби аварійно-відновлювальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця», що підтверджується копією наказу про припинення трудового договору (контракту) від 27 серпня 2024 року № 65/ос.

Відповідно до наказу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 27 серпня 2024 року № 65/ос трудовий договір із позивачем припинено у зв`язку зі звільненням за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» позивачу підлягали виплаті:

одноразова матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку зі стажем роботи 40 років 5 місяців 3 дні;

матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів відповідно до пункту 3.10 Колективного договору.

Згідно з довідкою про нараховані та виплачені суми від 31 серпня 2024 року, наданою відповідачем при звільненні, відомості про нарахування та виплату одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік відсутні.

Із матеріалів справи також убачається, що позивач досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта (серії НОМЕР_1 від 15.05.2000 виданого Козятинським РВ УМВС в Вінницькій області).

Сторонами не оспорюється той факт, що відповідно до пункту 3.10 Колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 20012005 роки, пролонгованого на 20062024 роки, працівникам, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз на календарний рік надається матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня відповідного року.

Пунктом 3.14 зазначеного Колективного договору передбачено виплату працівникам залізниці з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку грошової винагороди у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Згідно з пунктом 8.23 Колективного договору працівникам, які вперше звільняються з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Крім того, працівникам, які звільняються за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, на пільгових умовах або за вислугу років) протягом двох місяців після виникнення такого права та мають стаж роботи на залізничному транспорті 40 років, виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату, наданою позивачем, у червні 2024 року йому було нараховано заробітну плату в розмірі 16 752,69 грн при 30 відпрацьованих днях, а в липні 2024 року 18 706,23 грн при 31 відпрацьованому дні.

Загальна сума нарахованої заробітної плати за зазначені місяці становить 35 458,92 грн, загальна кількість відпрацьованих днів 61, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата складає 581,29 грн (35 458,92 грн : 61).

Виходячи з наведеного, позивачем визначено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 181 день у розмірі 105 213,49 грн (581,29 грн ? 181 день).

Крім того, судом установлено, що на день звільнення позивача відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, оскільки не були нараховані та виплачені всі належні йому суми.

Зокрема, відповідачем не виплачено матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі десяти середньомісячних заробітків у сумі 177 294,60 грн, одноразове заохочення до ювілейної дати, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 100 відсотків посадового окладу в сумі 18 706,23 грн, а також матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2024 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом станом на 1 січня 2024 року, у сумі 18 168,00 грн.

Загальний розмір невиплачених при звільненні сум становить 214 168,83 грн.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік та грошової винагороди у зв`язку з досягненням 60-річного віку.

Інших доказів, які б підтверджували проведення повного розрахунку із позивачем при його звільненні щодо спірних виплат, матеріали справи не містять.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення. Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, одноразового заохочення до ювілейної дати та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та надавши їм оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи чи організації, здійснюється в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про проведення розрахунку. Про нараховані та виплачені суми роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Якщо між сторонами існував спір щодо розміру належних сум, таке відшкодування підлягає виплаті у разі вирішення спору на користь працівника.

Отже, закон покладає на роботодавця обов`язок провести з працівником повний розрахунок у день звільнення та виплатити всі належні йому суми. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, право на отримання яких працівник має станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу та інші виплати.

Метою зазначених гарантій є забезпечення своєчасного отримання працівником усіх належних йому виплат та захист його майнових прав.

Частиною другою статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, умови та розміри доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Частиною першою статті 5 та частиною першою статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективного договору є обов`язковими для сторін, а його положення поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від членства у професійній спілці.

За змістом статті 13 та статті 18 КЗпП України, а також статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективним договором можуть встановлюватися додаткові, порівняно із законодавством, соціальні та трудові гарантії, а його положення є обов`язковими для роботодавця і працівників.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. У подальшому Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 11 зазначеного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України та пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що на період дії воєнного стану особливості організації трудових відносин визначаються саме цим Законом, норми якого мають пріоритетне застосування.

Разом із тим суд враховує, що протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, яким було призупинено окремі додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами, прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності лише 24 березня 2022 року.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом. Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не могли бути правовою підставою для прийняття зазначеного рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, якою також залишено без змін рішення суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів.

Крім того, відповідачем не надано належних і допустимих доказів внесення змін до колективного договору або прийняття у встановленому законом порядку рішення про зупинення дії його положень щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат, передбачених колективним договором.

Оцінюючи встановлені у справі обставини в їх сукупності, суд виходить із того, що відповідач, всупереч вимогам статей 116, 117 КЗпП України, не провів із позивачем повного розрахунку в день його звільнення. Як установлено судом, позивачу не були нараховані та виплачені передбачені Колективним договором матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, одноразове заохочення до ювілейної дати та матеріальна допомога на оздоровлення. Загальний розмір невиплачених при звільненні сум становить 214 168,83 грн.

Судом також установлено, що відповідач не надав належних та допустимих доказів внесення змін до Колективного договору або прийняття в установленому законом порядку рішення про зупинення дії його положень щодо зазначених виплат. Водночас протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, на яке посилається відповідач як на підставу невиплати, прийнято до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому не могло ґрунтуватися на його положеннях. Крім того, зазначене рішення в частині призупинення відповідних виплат визнано незаконним судом, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23.

Оскільки спір щодо права позивача на зазначені виплати вирішено судом на його користь, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як установлено судом, середньоденна заробітна плата позивача становить 581,29 грн, а період затримки розрахунку, за який підлягає стягненню середній заробіток, складає 181 робочий день. Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 105 213,49 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 роз`яснено, що непроведення роботодавцем розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 712/3776/17, відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх належних сум є триваючим правопорушенням, а роботодавець несе відповідальність за весь період затримки проведення остаточного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, право на отримання яких працівник мав станом на день звільнення відповідно до трудового, колективного договору та вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні.

Середній заробіток за час затримки розрахунку визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктами 5 та 8 Порядку № 100 нарахування виплат здійснюється виходячи із середньоденної заробітної плати працівника, яка визначається шляхом ділення суми заробітної плати за два останні календарні місяці роботи на кількість фактично відпрацьованих у цей період робочих днів, та множиться на кількість робочих днів, що підлягають оплаті за середнім заробітком.

Як установлено судом, згідно з довідкою про середню заробітну плату у червні 2024 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 16 752,69 грн при 30 відпрацьованих днях, а в липні 2024 року 18 706,23 грн при 31 відпрацьованому дні. Загальна сума заробітної плати за зазначений період становить 35 458,92 грн, загальна кількість фактично відпрацьованих днів 61, у зв`язку з чим середньоденна заробітна плата становить 581,29 грн (35 458,92 грн : 61).

Як також установлено судом, відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку в день звільнення та не виплатив усіх належних йому сум, а тому період затримки розрахунку, за який підлягає стягненню середній заробіток, становить 181 робочий день з 01 вересня 2024 року по 01 березня 2025 року.

Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 105 213,49 грн (581,29 грн ? 181 робочий день).

Наведений позивачем розрахунок відповідає вимогам Порядку № 100, є арифметично правильним та узгоджується з установленими судом обставинами.

Відповідач зазначений розрахунок не спростував, доказів його неправильності або контррозрахунку суду не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 105 213,49 грн є законною, обґрунтованою, підтверджується належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Представником відповідача заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до частин другої четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також документи, що підтверджують сплату таких витрат або обов`язок їх сплатити.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Однак на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача не подано належних і допустимих доказів, зокрема акта приймання-передачі наданих правничих послуг (виконаних робіт), детального опису виконаних адвокатом робіт, документів, що підтверджують сплату таких послуг або виникнення обов`язку їх оплатити.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу документально не підтверджені, а тому правові підстави для їх розподілу та стягнення на користь відповідача відсутні.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 273 ЦПК України, статтями 10, 13, 18, 97, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», статтею 21 Закону України «Про оплату праці», суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ):

-матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 177 294 (сто сімдесят сім тисяч двісті дев`яносто чотири) гривні 60 копійок;

-одноразове заохочення до ювілейної дати у розмірі 18 706 (вісімнадцять тисяч сімсот шість) гривень 23 копійки;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168 (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім) гривень 00 копійок;

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 105 213 (сто п`ять тисяч двісті тринадцять) гривень 49 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 1331 грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 паспорт громадянин України НОМЕР_1 , виданий 15.05.2000 Козятинським РВ УМВС України у Вінницькій області адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5.

Повний текс судового рішення виготовлено 06.07.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА