Рішення № 137958771, 24.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4754/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» (74300, Херсонська обл., Бериславський район, м. Берислав, вул. Введенська, буд. 73; код ЄДРПОУ 00211004)

про стягнення 68 246,28 грн;

представники сторін:

від позивача - Рильцова Є. Ю. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - Барабаш В. В. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» (далі - відповідач, Машинобудівний завод) 68 246,28 грн, з яких: 45 442,06 грн основного боргу; 9 908,35 грн пені; 2 870,23 грн 3% річних; 10 025,64 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором постачання природного газу № 126/ПГ-1949-П від 19.02.2021. Вказує, що за умовами вказаного договору поставляв відповідачу природний газ, у тому числі в період з березня по квітень 2022 р., за який відповідач не здійснив розрахунок. За порушення строку оплати природного газу позивач, з посиланням на п. 6.2. договору, нарахував та заявив до стягнення 9 908,35 грн пені, а відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України - 2 870,23 грн 3% річних та 10 025,64 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 28.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4754/24, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.11.2024, запропоновано сторонам подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подачі до суду.

11.11.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить повністю відмовити у задоволенні позову. Свою позицію мотивує тим, що після повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України Машинобудівний завод опинився у вкрай складних обставинах, не міг повноцінно функціонувати та виконувати свої договірні зобов`язання. Вказує, що у період тимчасової окупації керівництво заводу втратило контроль над усією його діяльністю. Зауважує, що період, за який позивач просить стягнути заборгованість, територія місцезнаходження Машинобудівного заводу була тимчасово окупована. Покликаючись на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, було заборонено. Вважає, що у період з березня по квітень 2022 р. Товариство не мало права здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу відповідачу, а тому наголошує на безпідставності позовних вимог.

14.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він, покликаючись на умови укладеного з відповідачем договору, вказує, що у випадку настання форс-мажорних обставин, сторони передбачили необхідність надання сертифікату ТПП про форс-мажорні обставини, оскільки саме сертифікат ТПП є документом, котрий засвідчує обставини непереборної сили та який відповідач не надав в установленому договором порядку. Позивач наголошує, що факт постачання відповідачу природного газу протягом спірного періоду доведено ним належними доказами.

21.11.2024 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, де звертає увагу, що свою позицію він обґрунтовує не лише повномасштабним вторгненням країни-агресора з 24.02.2022, а й тимчасовою окупацією, яка тривала у Бериславській міській територіальній громаді з 09.03.2022 по 11.11.2022. Ці обставини, як зазначає відповідач, є загальновідомими та не потребують доказування. Також відповідач, покликаючись на скрутне фінансове становище, просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

26.11.2024 до суду надійшла заява позивача про зупинення провадження у справі № 916/4754/24 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

Того ж дня від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 27.11.2024 суд здійснив перехід до розгляду справи № 916/4754/24 за правилами загального позовного провадження та задовольнив заяву позивача про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

12.12.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення доказів, в якому він також просив поновити строк на подання доказів. У цьому ж клопотанні відповідач просив суд застосувати позовну давність щодо вимог в частині стягнення неустойки (штрафу, пені).

У зв`язку з ухваленням об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, ухвалою від 28.10.2025 суд поновив провадження у справі № 916/4754/24 та призначив підготовче засідання на 01.12.2025.

25.11.2025 відповідач подав до суду додаткові письмові пояснення по справі, де виклав свої міркування щодо висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23.

28.11.2025 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 916/4754/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23, у межах якої вирішувалося питання щодо відступу від правових висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

Ухвалою від 01.12.2025 суд задовольнив клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 916/4754/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.

Ухвалою від 17.04.2026 поновлено провадження у справі № 916/4754/24, так як суду стало відомо про повернення Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Цією ж ухвалою суд призначив підготовче засідання на 13.05.2026.

11.05.2026 позивач подав до суду письмові пояснення щодо правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23. Вважає, що правові висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 сформовані на підставі аналізу норм Закону про ТОТ у редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022 (чинній з 07.05.2022), тобто за умов іншого нормативно-правового регулювання ніж те, яке діяло у березні - квітні 2022 року та підлягає застосуванню у межах справи №916/4754/24. Додатково позивач зазначив, що передбачений законодавцем спеціальний нормативний механізм, необхідний для поширення правового режиму тимчасово окупованої території та відповідних обмежень господарської діяльності на інші території України, окрім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у встановленому законом порядку реалізований не був.

13.05.2026 відповідач подав до суду заяву із письмовими запереченнями проти позиції позивача, викладеної у його письмових поясненнях від 11.05.2026.

Ухвалою від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2026.

03.06.2026 суд оголосив перерву в засіданні до 24.06.2026.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог.

24.06.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

19.02.2021 між Товариством (Постачальником) та Машинобудівним заводом (Споживачем) укладено Договір постачання природного газу (рамковий) № 126/ПГ-1949-П (далі - Договір), відповідно до якого Товариство зобов`язалося поставити Машинобудівному заводу природний газ, а останній зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

Пунктами 2.6 - 2.10. Договору визначено, що приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість.

Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС. Формування акту відбувається не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.

Постачальник направляє Споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання передачі природного газу зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.

У випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту приймання передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови Споживача від підписання акту приймання передачі природного газу до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих Споживачем, вважаються обов`язковими для Сторін, якщо судом не буде встановлено інше.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.5. Договору ціна за 1 тис. куб.м газу, що постачається Постачальником Споживачу, строк та порядок проведення розрахунків визначаються в окремих додаткових угодах до даного Договору, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Ціна газу під час дії даного Договору може змінюватись. У випадку недосягнення Сторонами згоди щодо ціни газу, Споживач має право змінити постачальника на відповідний період, а Постачальник має право не здійснювати постачання газу Споживачу у відповідному розрахунковому періоді.

До ціни газу, визначеної додатковими угодами до договору, додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи. Тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи встановлюється відповідними постановами НКРЕКП та зазначається у додаткових угодах до даного Договору, згідно з якими Споживач замовляє обсяг газу на відповідний газовий місяць.

Споживач самостійно розраховує суму платежу за газ і забезпечує оплату в строки, передбачені умовами, що визначаються в окремих додаткових угодах до даного Договору.

Остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що в разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2022, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання… Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Як зазначає позивач, з березня по жовтень 2021 р., у січні 2022 р. та з березня по квітень 2022 р. Товариство поставило Машинобудівному заводу природний газ на суму 853 863,49 грн.

На підтвердження факту поставки природного газу, позивач надав до матеріалів справи відповідні акти приймання-передачі природного газу (т. 1 а.с. 72, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161-163), податкові накладні (т. 1 а.с. 68-69, 73-74, 141-142, 144-145, 147-148, 150-151, 153-154, 156-157, 159-160), лист ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 03.02.2023 № ТОВВИХ-23-1442 щодо об`ємів спожитого Машинобудівним заводом природного газу помісячно з додатками у вигляді роздруківок з Інформаційної платформи (т. 1 а.с. 20-37, 91-113).

Природний газ на загальну суму 808 421,43 грн, який Товариство поставило в період з березня по жовтень 2021 р. та у січні 2022 р., Машинобудівний завод оплатив у повному обсязі.

Разом з тим, позивач стверджує, що відповідач не оплатив природний газ на суму 45 442,06 грн, який Товариство поставило в період з березня по квітень 2022 р.

За порушення строків виконання грошових зобов`язань позивача нарахував відповідачу 9 908,35 грн пені, 2 870,23 грн 3% річних та 10 025,64 грн інфляційних втрат.

Розрахунок пені, відсотків річних та інфляційних втрат наявний у матеріалах справи (т. 1 а.с. 16-19).

Стягнення з відповідача 45 442,06 грн основного боргу, 9 908,35 грн пені, 2 870,23 грн 3% річних та 10 025,64 грн інфляційних втрат є предметом судового розгляду у даній справі.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що 19.02.2021 між позивачем та відповідачем укладено Договір постачання природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а останній зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

За даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі від 03.02.2023 № ТОВВИХ-23-1442, споживач з EIC-кодом 56ХМ000005V0400Т був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України» в періоди: 15.10.2020 по 19.10.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 (з різними періодами постачання по окремих точках обліку), з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.03.2022 по 31.03.2022, з 14.04.2022 по 30.04.2022.

Також, за даними Інформаційної платформи Оператора ГТС, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в додатках до листа від 03.02.2023 № ТОВВИХ-23-1442, обсяг природного газу, використаний відповідачем та внесений в алокацію позивача як постачальника (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить:

- з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 1289,00 куб.м;

- з 14.04.2022 по 30.04.2022 - 104,54 куб.м.

Вказані обсяги природного газу відповідають тим, які вказані в актах приймання-передачі природного газу за березень та квітень 2022 р., які позивач направляв відповідачу (т. 1 а.с. 72, 163).

За посиланням позивача, відповідач не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем у березні та квітні 2022 р. природного газу згідно з умовами Договору та не здійснив оплати вартості спожитого за Договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за спожитий природний газ за Договором на суму 45 442,06 грн.

З цього приводу суд зазначає таке.

Місцезнаходженням відповідача - Машинобудівного заводу, відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 74300, Херсонська обл., Бериславський район, м. Берислав, вул. Введенська, буд. 73.

За визначенням ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Слід зазначити, що суд зупиняв провадження у цій справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/1162/23.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене у постанові у справі № 908/1162/23, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, м. Берислав Бериславського району Херсонської області було тимчасово окуповано з 09.03.2022 по 11.11.2022.

Крім того, суд вважає, що факт тимчасової окупації Бериславської міської територіальної громади у період з 09.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.

Відтак, суд констатує, що позивач у даній справі частково нарахував відповідачу основний борг за період, коли територія місцезнаходження Машинобудівного заводу вже перебувала в тимчасовій окупації, а саме: з 09.03.2022 по 31.03.2022 та за квітень 2022 р.

Відповідно до частини 1 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті (частина 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Берислав у період з 09.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, то у даний період не повинно було здійснюватись постачання позивачем на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі й природного газу.

Дані обставини, на переконання суду, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за поставлений природний газ за період з 09.03.2022 по 31.03.2022 та за квітень 2022 р.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію та споживання його відповідачем у спірний період, як і здійснення оплати за нього, не має правового значення для вирішення спору у даній справі.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі № 911/1353/23.

У свою чергу, правомірним є нарахування позивачем основного боргу за природний газ, поставлений з 01.03.2022 по 08.03.2022.

Враховуючи наявні у матеріалах справи дані Інформаційної платформи із подобовими обсягами постачання, суд зазначає, що 65,66 куб.м природного газу позивач поставив правомірно та відповідач має здійснити оплату вказаного обсягу, спожитого з 01.03.2022 по 08.03.2022.

За розрахунком суду, вартість 65,66 куб.м природного газу, з урахуванням вартості послуги його транспортування, становить 2 074,52 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за спожитий природний газ підлягають частковому задоволенню - на суму 2 074,52 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що в разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за природний газ, яку нараховано позивачем за квітень 2022 р., похідні вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, які нараховано за зобов`язаннями квітня 2022 р., задоволенню не підлягають.

Разом з тим, оскільки заборгованість на суму 2 074,52 грн є доведеною, то, відповідно, за порушення стоку сплати цієї частини основного боргу підлягають нарахуванню пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:

Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Період - з 21.04.2022 по 20.10.2022.

Період розрахункуКількість днів у періодіСума21.04.2022 - 02.06.2022 : 10.0000 (облікова ставка НБУ) 2074.52 (Сума боргу) x (2 x 10.0000 : 365) x 43 днів (прострочення) : 100 4348,8803.06.2022 - 20.10.2022 : 25.0000 (облікова ставка НБУ) 2074.52 (Сума боргу) x (2 x 25.0000 : 365) x 140 днів (прострочення) : 100 140397,85Всього штрафних санкцій за період: 446,73Всього пені: 446,73 грн.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 21.04.2022 по 31.12.2023 2074.52 x 3 x 620 : 365 : 100620105,72з 01.01.2024 по 31.05.2024 2074.52 x 3 x 152 : 366 : 10015225,85Всього 3% річних: 131,56 грн.

Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

.........................

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період (01.05.2022 - 31.05.2024, 762 дні):

IIc = (102.70000000 : 100) x (103.10000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.10000000 : 100) x (101.90000000 : 100) x (102.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (101.50000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (99.40000000 : 100) x (98.60000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.80000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.70000000 : 100) x (100.40000000 : 100) x (100.30000000 : 100) x (100.50000000 : 100) x (100.20000000 : 100) x (100.60000000 : 100) = 1.22396478

Інфляційне збільшення:

2074,52 x 1,22396478 - 2074,52 = 464,62 грн.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 2 074,52 грн основного боргу, 446,73 грн пені, 131,56 грн 3% річних, 464,62 грн інфляційних втрат.

Щодо клопотання відповідача про долучення доказів, яке надійшло до суду за вх. № 44554/24 від 12.12.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-5, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Клопотання про поновлення строку на подання доказів відповідач мотивував фактично лише тим, що не одразу залучив до участі у цій справі адвоката, котра лише згодом, після ознайомлення з матеріалами справи, помітила, що деякі важливі докази не було подано разом із відзивом на позовну заяву.

Втім, наведені відповідачем причини пропуску строку на подання доказів суд не вважає поважними, оскільки на момент подання відзиву докази вже перебували у розпорядженні відповідача та він мав можливість подати їх у строк, передбачений ч. 3 ст. 80 ГПК України.

Суд також вважає за необхідне надати оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності до вимог в частині стягнення неустойки (штрафу, пені), викладеній у цьому ж клопотанні про долучення доказів, яка, до речі знаходиться навіть не у прохальній частині клопотання, а в його мотивувальній частині, на третій сторінці.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У даній справі склалась ситуація, коли позовні вимоги про стягнення неустойки, у даному випадку пені, є частково обґрунтованими, оскільки правомірність суми основного боргу в розмірі 2 074,52 грн підтверджено матеріалами справи лише за період з 01.03.2022 по 08.03.2022.

Отже, суд перевірив доводи відповідача щодо можливості застосування позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 446,73 грн, нарахованої з 21.04.2022 по 20.10.2022. В решті заявленої до стягнення пені суд відмовив за наявності самостійних підстав, наведених вище по тексту рішення.

Так, відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, за змістом ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Дійсно, у розумінні ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України вимогу про стягнення пені позивач мав можливість пред`явити після закінчення шестимісячного строку, протягом якого він здійснював її нарахування, тобто з 21.10.2022.

Відтак, однорічний строк позовної давності сплинув 21.10.2023.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022, який наразі триває.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Наведена позиція щодо обчислення строку позовної давності викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі « 903/877/20 (903/933/23).

З огляду на викладене, законодавець передбачив, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи викладене вище, господарський суд встановив, що позивач, звернувшись з позовом у період дії воєнного стану, а саме 24.10.2024, не пропустив строк позовної давності, з огляду на що відсутні підстави для застосування наслідків у зв`язку з його пропуском.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на відповідача підлягають покладенню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у розмірі 110,65 грн.

Керуючись ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» (74300, Херсонська обл., Бериславський район, м. Берислав, вул. Введенська, буд. 73; код ЄДРПОУ 00211004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; код ЄДРПОУ 40121452) 2 074,52 грн основного боргу, 446,73 грн пені, 131,56 грн 3% річних, 464,62 грн інфляційних втрат, 110,65 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 24 червня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 03 липня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков