Рішення № 137957818, 06.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2026Справа № 910/4054/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"

про стягнення 63 309,70 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (далі - відповідач, Компанія) про стягнення грошових коштів у розмірі 63 309,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 10.06.2023 року № FA282047, та у зв`язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 217206748. За таких обставин, позивач вказував, що обов`язок з відшкодування 63 309,70 грн. покладається на Компанію.

Ухвалою від 14.04.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Товариству строку та способу усунення її недоліків.

14.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 14.04.2026 року № 14/04/03 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 15.04.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/4054/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

23.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Компанії від 23.04.2026 року № 03/2276 на позовну заяву, в якому остання вказала, що 23.04.2026 року за наслідками розгляду матеріалів позову відповідач сплатив на користь Товариства страхове відшкодування в сумі 60 544,70 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 23.04.2024 року № 62970. Водночас, відповідач заперечив проти задоволення решти позовних вимог про стягнення з нього 2 765,00 грн. з посиланням на те, що розмір страхового відшкодування має визначатись на підставі ремонтної калькуляції, розрахованої за допомогою програми "Audatex", тоді як позивач здійснив такий розрахунок на підставі рахунку станції технічного обслуговування - ПП "Торговий дім "Євромоторс".

24.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 24.04.2026 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє навело додаткові мотиви на підтвердження наявності підстав для задоволення частини позовних вимог, не визнаних Компанією.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.06.2023 року між Товариством (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) "Правильне каско" № FA-00282047 (далі - Договір) щодо транспортного засобу "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2023 року випуску.

Відповідно до пункту 8.35.1 Договору до страхових випадків віднесено дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої завдані матеріальні збитки.

Строк дії - з 10.06.2023 року про 09.06.2024 року включно.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, 15.10.2023 року о 19:06 год. у місті Хмельницький за адресою: вулиця Миру, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "RENAULT MEGANE", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яка, рухаючись в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, здійснила зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 217206748, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "RENAULT MEGANE", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну, в розмірі 160 000,00 грн.

Враховуючи подання страхувальником заяви від 15.10.2023 року про подію та на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, беручи до уваги акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) від 18.10.2023 року, а також виставлений СТО (ПП "Торговий дім "Євромоторс") рахунок від 19.10.2023 року № СЕК-W5838 на оплату відновлювального ремонту транспортного засобу "Skoda Karoq", страховим актом позивача від 23.10.2023 року № 20893/33/923 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 63 309,70 грн.

Відповідно до пункту 13.4 Договору в разі, якщо на дату складання страхового акту є частини страхової премії за цим Договором, що неоплачені, незалежно від того, термін сплати настав чи ні, розмір страхового відшкодування в першу чергу направляється в рахунок сплати несплачених частин страхової премії. Частина страхового відшкодування, що залишилась, перераховується в порядку, передбаченому цим Договором.

Так, на підставі наведеного положення Договору частину суми страхового відшкодування у розмірі 17 385,00 грн. Товариство зарахувало в рахунок несплачених страхових платежів, а іншу частину в розмірі 45 924,70 грн. сплатило в рахунок вартості послуг СТО - Приватного підприємства "Торговий дім "Євромоторс".

На підтвердження перерахування коштів на рахунок Приватного підприємства "Торговий дім "Євромоторс" позивач надав платіжну інструкцію безготівкового переказу від 06.10.2023 року № 367915 з призначенням платежу "Оплата ротаційного фонду зг. ДУ № 7 від 03.10.23 р. до дог. Про надання послуг з ремонту застрах. транспорт. засобів № 141/06/2020 від 02.06.2020 р., без ПДВ".

Слід зазначити, що до позовної заяви позивач долучив копію адресованої Компанії заяви № 20786/33/2023/90 про виплату страхового відшкодування в сумі 63 309,70 грн.

Оскільки означена сума Компанією в добровільному порядку відшкодована не була, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як було зазначено вище, 15.10.2023 року о 19:06 год. у місті Хмельницький за адресою: вулиця Миру, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "RENAULT MEGANE", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яка, рухаючись в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, здійснила зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Суд зазначає, що 21.05.2024 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, який був введений в дію з 01.01.2025 року.

Разом із тим, відповідно до абзацу 6 частини 6 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Враховуючи набрання чинності Договором та настання спірного у даній справі страхового випадку до 2025 року, суд дійшов висновку про застосування до цих правовідносин приписів Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року № 1961-IV.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення та набрання чинності Договором, а також на момент настання страхового випадку) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`я та/або майну потерпілого.

З набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 року, яким внесено зміни та доповнення до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.

Отже, з 19.09.2011 року в Україні в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 року № 3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.

Згідно з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов`язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.

На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).

Відповідно до зазначеної Інструкції у європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.

Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та стає підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим. Європротокол може заповнюватися як в паперовому вигляді на спеціальному бланку, так і в електронній формі з використанням системи "Електронний Європротокол".

Відповідно до пункту 33.2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Отже, сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу) вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.

З відомостей, які містяться у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 15.10.2023 року, вбачається, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки "Skoda Karoq", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Суд встановив, що європротокол складений та заповнений обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми.

Суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У зв`язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Отже, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства є належним доказом вини особи водія транспортного засобу "RENAULT MEGANE", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що скоїла ДТП.

Таким чином, суд за змістом європротоколу встановив обставини скоєння ДТП та особу, відповідальну за заподіяну шкоду.

Отже, зважаючи на приписи чинного законодавства, суд враховує повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 15.10.2023 року як належний доказ вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за участі транспортного засобу "RENAULT MEGANE", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яка, рухаючись в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, здійснила зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, за якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України, йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 Цивільного кодексу України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Слід зазначити, що розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою.

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3 Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:

Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

При цьому, відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Суд врахував, що пошкоджений транспортний засіб "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , був випущений у 2023 році та на момент ДПТ (15.03.2023 року) строк експлуатації останнього не перевищував 7 років. За таких обставин, коефіцієнт фізичного зносу при розрахунку вартості відновлюваного ремонту цього автомобіля судом приймається таким, що дорівнює нулю.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що Компанія сплатила на користь Товариства 60 544,70 грн. страхового відшкодування, проте заперечила проти стягнення з неї решти суми боргу в розмірі 2 765,00 грн., оскільки розмір страхового відшкодування має визначатись на підставі ремонтної калькуляції, розрахованої за допомогою програми "Audatex", тоді як позивач здійснив такий розрахунок на підставі рахунку станції технічного обслуговування ПП "Торговий дім "Євромоторс".

Проте суд критично оцінює такі заперечення відповідача з огляду на таке.

Так, відповідно до ремонтної калькуляції від 14.02.2025 року № 0000032717, складеної за допомогою системи AUDATEX, вартість відновлювального ремонту автомобіля "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 60 544,70 грн.

У той же час, згідно з рахунком СТО - ПП "Торговий дім "Євромоторс" від 19.10.21023 року № СЕК-W5838 вартість відновлювального ремонту вищевказаного автомобіля становила 63 309,70 грн.

Суд зауважує, що ремонтна калькуляція являє собою технічний документ для погодження обсягів робіт, необхідних запчастин та матеріалів для відновлення автомобіля.

З долученої до відзиву ремонтної калькуляції вбачається, що деякі з параметрів, цін чи операції було внесено вручну користувачем, а не розраховано автоматично на основі заводської бази даних, у зв`язку з чим реальні дані можуть не співпадати, про що міститься відповідне застереження у самій ремонтній калькуляції.

Водночас, суд зауважує, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 06.07.2018 року в справі № 924/675/17, від 13.03.2018 року в справі № 910/9396/17, від 28.01.2020 року в справі № 917/500/18, від 21.12.2020 року в справі № 911/286/20 та від 04.03.2021 року в справі № 910/4720/20.

При визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку суд виходить із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля "Skoda Karoq", реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно із кінцевою сумою, що витрачена на відновлення вказаного транспортного засобу та вказана у рахунку СТО ПП "Торговий дім "Євромоторс" від 19.10.21023 року № СЕК-W5838.

У постанові від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17 Верховних Суд виснував, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Проте, Компанія під час розгляду справи не надала суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині суми спірного відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Оскільки несплачена Товариству сума страхового відшкодування, що становить 2 765,00 грн. (63 309,70 грн. - виплачена потерпілій особі сума страхового відшкодування) - 60 544,70 грн. - страхове відшкодування, сплачене Компанією під час розгляду справи), і відповідач не надав належних заперечень і доказів необґрунтованості такої суми страхової виплати, як і належних доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження внаслідок ДТП та документів на підтвердження оплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо її несплати, суд дійшов висновку про законність і доведеність вимоги Товариства до Компанії щодо стягнення спірної суми грошових коштів, у зв`язку з цим, позовна вимога про стягнення з Компанії 2 765,00 грн. страхового відшкодування є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

У той же час, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Компанія наголосила, що сума страхового відшкодування у розмірі 60 544,70 грн. була добровільно погашена останньою на підставі платіжної інструкції від 23.04.2026 року № 62970. На підтвердження означених обставин Компанія надала суду копію вищенаведеного платіжного документа.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Товариство звернулося до господарського суду міста Києва за допомогою системи "Електронний суд" 08.04.2026 року.

За таких обставин, предмет спору в частині стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 60 544,70 грн. існував на момент виникнення останнього (на час звернення Товариства до суду з позовною заявою) та припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку із погашенням відповідачем цієї суми заборгованості відповідно до платіжної інструкції від 23.04.2026 року № 62970.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог Товариства про стягнення з відповідача 60 544,70 грн. страхового відшкодування, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірної суми в розмірі 2 765,00 грн. на користь Товариства, у зв`язку з чим позовні вимоги останнього, з урахуванням вищенаведених обставин, підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літера А; код ЄДРПОУ 30759524) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65, код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування у розмірі 2 765 (дві тисячі сімсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 115 (сто п`ятнадцять) грн. 55 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" про стягнення 60 544 (шістдесят тисяч п`ятсот сорок чотири) грн. 70 коп. страхового відшкодування закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 06.07.2026 року.

Суддя В.С. Ломака