Рішення № 137956975, 02.07.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/5874/25

Провадження 2/206/361/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Донецької міської ради, Донецької обласної державної адміністрації про визнання права власності на житло, -

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2025 року представником позивача ОСОБА_3 до суду було подано позовну заяву про визнання права власності на житло, яка обґрунтована тим, що свідоцтвом про право власності від 23.05.1997 р. № 485 підтверджується право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , видане Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку та зареєстроване в книзі реєстрації за № 485. Загальна площа квартири 44,1 кв.м, житлова площа 29,4 кв.м, що вбачається із технічного паспорта. До 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснювалася без внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ЄДРРП). 22.08.2025 державним реєстратором було відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно у зв`язку з неможливістю встановити факт набуття права власності, оскільки архіви знаходяться на тимчасово окупованій території. Місто Донецьк перебуває під окупацією з 2014 року. 22 травня 2023 року набрав чинності Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій...» № 2923-ІХ від 23.02.2023 р., який визначає правові засади надання компенсації за пошкодження та знищення об`єктів нерухомого майна внаслідок збройної агресії РФ. Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості вартість квартири становить 87 807,46 грн. Враховуючи ці обставини, позивач не може у встановленому законом порядку зареєструвати право власності на квартиру, що позбавляє його можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а тому просить суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м.

Не погоджуючись з обставинами викладеними у позовній заяві, представником Донецької обласної державної адміністрації Биковою М.А. було подано відзив на позовну заяву, в якому вона вказує про те, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Підставою позову вказана відмова у державній реєстрації державного реєстратора, яка свідчить про невизнання права власності позивача. Так, військові адміністрації утворюються Президентом України з урахуванням адміністративно-територіального поділу - на рівні області, району, окремих населених пунктів. Нерухоме майно, про яке йде мова в позовній заяві, згідно матеріалів справи знаходиться на території Донецької міської ради Донецької області. Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб міської ради визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». З зазначених у відзиві правових норм випливає, що Донецька обласна державна адміністрація не здійснює функцій органу місцевого самоврядування в межах Донецької територіальної громади, не є правонаступником повноважень Донецької міської ради, як і комунальних підприємств щодо яких вона є засновником, тому не може бути стороною правовідносин, що розглядаються в суді. Залучення Донецької обласної державної адміністрації в якості відповідача не вирішує питань, поставлених позивачем оскільки він не є суб`єктом, уповноваженим здійснювати повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, не має повноважень щодо підтвердження державної реєстрації права власності на житлове приміщення, розташоване на території Донецької міської ради, а також не визначений органом, відповідальним за збереження архівних справ бюро технічної інвентаризації, засновником яких є місцеві ради Донецької області.

Представником позивача ОСОБА_3 було подано відповідь на відзив, в якій він зазначає про те, що спірне майно знаходиться на окупованій території, а тому спір стосується саме відповідача Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, а оскільки має місце підтвердження права власності на нерухоме майно за позивачем, але з причин, які зазначені вище, цей документ не надає змоги позивачу беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, тому позов підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 березня 2026 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Від представника позивачів ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без їх участі, в якій він просить задовольнити позов у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення у разі неявки в судове засідання відповідачів.

Представник Донецької обласної (військової) державної адміністрації в судове засідання не з`явилась, скориставшись правом подання відзиву на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з тим, що Донецька обласна (військова) державна адміністрація є неналежним відповідачем.

Донецька міська рада участь свого представника в судове засідання не забезпечила.

Дослідивши письмові докази, врахувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 23.05.1997 р. № 485 підтверджується право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , видане Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку та зареєстроване в книзі реєстрації за № 485 на якому також міститься реєстраційний надпис.

Загальна площа квартири складає 44,1 кв.м, житлова площа 29,4 кв.м, що вбачається із технічного паспорту.

Зі змісту рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно № 80493212 від 22.08.2025 вбачається, що державним реєстратором було відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачами у зв`язку з неможливістю встановити факт набуття права власності, оскільки архіви знаходяться на тимчасово окупованій території.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Місце розташування вказаної квартири знаходиться на території, яка є тимчасово окупованою.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 316 ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Пункт 5 ППВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснює, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Так, судом встановлено, що на зворотній стороні свідоцтва про право власності від 23.05.1997 р. № 485, виданого Представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку та зареєстроване в книзі реєстрації за № 485, міститься реєстраційний напис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька за № 9/11дп-85(161) реєстровий 85 від 22.06.1999 року (а.с. 6 на зворотній стороні).

У зв`язку з викладеним та враховуючи той факт, що на теперішній час право власності позивачів на квартиру АДРЕСА_1 , не визнається, з метою захисту їх прав на нерухоме майно, з посиланням на статтю 392 ЦК України позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою про визнання права власності на належну їм квартиру.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у спорі про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Згідно роз`яснень наведених у пункті 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

У частині 1 статті 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивачі є власником спірної квартири, однак на теперішній час їх право власності на цю квартиру не визнається органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та позивачі не можуть здійснити у державного реєстратора прав на нерухоме майно державну реєстрацію їх права власності на квартиру, що позбавляє позивачів можливості розпорядитись своєю власністю на власний розсуд або отримати компенсацію за пошкоджене чи знищене майно.

З огляду на наведене, встановивши та проаналізувавши усі обставини справи, оскільки позивачі в іншій спосіб, окрім як звернутися з позовом до суду про визнання права власності на нерухоме майно, захистити своє порушене право не можуть, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачами було доведено їх право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на будинок у БТІ з тимчасово окупованої території Донецької області, м. Донецьк на даний час неможливо, а позивачі не можуть розпоряджатися своїм майном, що порушує їх право власності.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині пред`явлення їх до Донецької міської ради, як органу місцевого самоврядування, оскільки Донецька обласна (військова) державна адміністрація є неналежним відповідачем та не являється суб`єктом, уповноваженим здійснювати повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і не має повноважень щодо підтвердження державної реєстрації права власності на житлове приміщення, розташоване на території Донецької міської ради.

Керуючись ст.ст. 321, 328, 392 ЦК України, ст.ст.12,13,259,263-268,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Донецької міської ради, Донецької обласної державної адміністрації про визнання права власності на житло задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНКПО НОМЕР_2 ) право спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м.

У задоволені позовних вимог до Донецької обласної (військової) державної адміністрації відмовити.

Повний текст рішення складено 6 липня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук