Рішення № 137952888, 29.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6082/25

Пр. 2/336/295/2026

29.06.26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі у порядку загального позовного провадження цивільну справу №336/6082/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, про визначення постійного місця проживання дитини разом із батьком, встановлення факту самостійного виховання та утримання, -

за участі позивача ОСОБА_1 , представниці позивача адвоката Абдуллазаде Л.Р. кизи, відповідачки ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В :

30.06.2025 представник позивачки адвокат Абдуллазаде Л.Р. за допомогою системи «Електронний суд» в інтересах позивача звернулась до суду із вказаною позовною заявою, яку уточнила 20.07.2025, відповідно до якої просить визначити постійним місцем проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за фактичним місцем проживання його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує без участі матері неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом позовної заяви сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний в судовому порядку, мають спільного неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до тверджень сторони позивача ОСОБА_3 перебуває на повному утриманні батька та вихованні, матір дитини тривалий час проживає окремо та не приймає участі у вихованні та утриманні сина.

Звернення до суду сторона позивача обґрунтовує приписами п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким врегульовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов?язані, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Таким чином заявлені вимоги, пов?язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Сторона позивача наголошує, що дитина тривалий час проживає з батьком, який добросовісно виконаує батьківські обов?язки, створює для дитини необхідні умови для проживання та розвитку, забезпечує його усім необхідним. Також, на переконання представниці позивача, відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком чи негативно впливали на його виховання та розвиток, важливе й бажання самої дитини на проживання з батьком. При цьому, відповідно до змісту позовної заяви визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідача спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов?язків, оскільки матір дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояві турботи відносно дитини та участі у його вихованні та утриманні.

Враховуючи наведене, а найкращих інтересах дитини, враховуючи неможливість позасудового врегулювання порушеного питання й відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження, із посиланням на припипис ст.29, 141 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», представниця позивача, діючи в інтересах позивача, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Справу 01.07.2025 передано в провадження визначеного головуючого судді на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025.

Ухвалою судді від 25.07.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визначено дату, час і місце проведення підготовчого засідання, з повідомленням (викликом) сторін (учасників справи), встановлено учасникам справи строки подання заяв по суті спору та роз?яснено відповідачці право на звернення із зустрічним позовом.

Судом також роз?яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Відповідно до ухвали суду від 06.11.2025, постановленої під час підготовчого засідання, розглянуто питання про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що видно з протокола судового засідання, на підставі клопотання сторони позивача.

Ухвалою суду від 15.01.2026 постановлено закрити підготовче провадження у цивільній справі, призначити її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Також задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. В порядку витребування доказів зобов`язно службу у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чубанівської селищної ради Фастівського району Київської області підготувати висновок про доцільність визначення проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Зобов`язано сторону позивача забезпечити явку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для здійснення його опитування під час розгляду справи - 15.04.2026. Зобов`язано службу у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чубанівської селищної ради Фастівського району Київської області забезпечити явку свого представника при проведенні судом опитування неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 15.04.2026.

Ухвалою суду від 06.04.2026 у задоволенні заяви представниці заявника ОСОБА_1 адвоката Абдуллазаде Л.Р. кизи про забезпечення позову у даній цивільній справі відмовлено.

Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було за відсутності відповідних клопотань. Зустрічної позовної заяви не подано.

Сторона позивача, представлена ОСОБА_1 та його представницею адвокатом Абдуллазаде Л.Р. кизи в судовому засіданні 17.06.2026 підтримали заявлені позовні вимоги, наголосили, що батько опікується дитиною, всіма питаннями, що стосуються її розвитку та виховання, визначення місця проживання дитини із ним необхідно для вирішення питань, пов?язаних із навчанням дитини. Крім того, в разі задоволення позову, ОСОБА_1 не буде мобілізований.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, про що раніше подавала декілька письмових заяв. Відповідачка пояснила, що дійсно не бере участь у вихованні, навчанні та розвитку дитини з часу розірвання шлюбу, а саме з 2017 року. Син ОСОБА_4 мешкає із батьком після розірвання шлюбу між сторонами у справі. При цьому, матеріально відповідачка дитину також не підтримує, дитиною їй займатись ніколи. Також відповідачка має іншу дитину, яка наразі з нею не мешкає.

Начальник служби у справах дітей виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області Н. Курінна згідно з листом від 26.03.2026, яким скеровано висновок по суті спору, просить розглянути справу за відсутності третьої особи.

Щодо неявки представника третьої особи, оскільки у справі міститься висновок відповідної служби у справах дітей та сім?ї, підготовлений на виконання ухвали суду за результатами розгляду питання про його надання на комісії служби у справах дітей та сім?ї, - явка представника визнана судом необов?язковою.

На переконання суду, ухвалення рішення у даній справі можливе на підставі наявних доказів, поданих стороною позивача та третьою особою (висновку) та за визначеного судом порядку з?ясування обставин справи. Так, опитування дитини не є визначальним з урахуванням доводів сторони позивача, висловлених під час розгляду справи. Крім того, як наявність спільної дитини, так і її спільне проживання із батьком відповідачкою визнається.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/7074/16-ц, пр.2/336/421/2017 від 01.03.2017, ухвалено розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції від 14.11.2009 року, актовий запис № 949, прізвище позивачки після розірвання шлюбу залишено без змін ОСОБА_5 .

В описові частині рішення вказано, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем. В заяві вказує, що з відповідачем знаходиться у зареєстрованому шлюбі з 14 листопада 2009 року. Від спільного подружнього життя мають неповнолітню дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2015 року шлюбні відносини фактично припинені з причин різних поглядів на подружнє життя, відсутності взаєморозуміння. Сторони проживають окремо. У даному провадженні, як видно з мотивувальної частини рішення суду, прийнято визнання позову відповідачем, відповідно, за наявності для того законних підстав ухвалено рішення про задоволення позову. Дане рішення суду набрало законної сили 14.03.2017 (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/65084545). Наявність спільної дитини стороною відповідача у провадженні, розгляд якого здійснюється судом, визнається.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 19.02.2009, як видно за даними паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області 23.06.2006.

За даними Департаменту адміністративних послуг ЗМР від 17.07.2025 відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 14.06.2005.

Згідно з довідкою від 18.10.2022 №3223-7501364808, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Запоріжжя, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Довідка видана Чабанівською селищною радою Фастівського району Київської області 06.01.2023, долучена до справи у засвідченій копії. Тотожні дані щодо фактичного місця проживання батька дитини, позивача ОСОБА_1 встановлені судом з довідки №3223-7501364807 від 18.10.2022, виданої Чабанівською селищною радою Фастівського району Київської області 06.01.2023, яка долучена до справи у засвідченій копії.

Згідно з довідкою директора Новосілківського академічного ліцею «Ерудит» Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області №128 від 16.08.2023, ОСОБА_6 буде зарахований до 8Г класу вказаного навчального закладу. За даними характеристики дитини за місцем навчання, ОСОБА_3 навчається в ліцеї з 01.09.2023. Батько ОСОБА_1 протягом 2023-2024 навчального року відвідував батьківські збори, цікавився досягненнями та успіхами сина у навчанні. Мати ОСОБА_2 впродовж навчального року не була присутньою на засіданнях батьківських зборів, не цікавилась навчальними досягненнями дитини. Характеристика у засвідченій копії містить підпис директора ліцею ОСОБА_7 та заступника директора ОСОБА_8 . Також судом досліджено характеристику стосовно ОСОБА_3 голови ВПГО «Всеукраїнська федерація військово-спортивних багатоборств» у м.Київ О.Федоришина, за даними якої з 13.04.2023 на прохання батька ОСОБА_1 дитину ОСОБА_3 прийнято до секції з військово-спортивного багатоборства дитячо-юнацького спортивного клубу «Аеліта» ФОЦ «Голосієво». Батько регулярно спілкується з тренером, систематично відвідує батьківські збори, змагання. Повністю опікою займається батько, який мешкає із сином за адресою: АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_2 мешкає в іншій області, успіхами дитини не цікавилась, збори й заняття не відвідувала, контакту з керівником секції не мала.

Також за даними акта обстеження матеріально-житлово-побутових умов проживання, складеного депутатом Чабанівської селищної ради Грузинською В.М. 16.07.2024 на підставі звернення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_1 , 1987 р.н. з 2023 року, без реєстрації. З цього ж часу з ним разом мешкає син ОСОБА_3 . Для підтвердження даного факту опитані сусіди, дані яких наведені у акті. Проте, суду не доведено наявності у вказаного депутата повноважень щодо складання наведеного акта, не зазначено відповідних нормативних підстав й у самому акті, дослідженому судом, тобто, даний доказ не відповідає критерію допустимості (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Проте та обставина, що ОСОБА_3 мешкає разом із батьком, визнається стороною відповідача, що свідчить про застосовність приписів ч.1 ст.82 ЦПК України. Вказаною нормою врегульовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Так, про визнання даної обставини ОСОБА_2 повідомила суд безпосередньо під час судового засідання 17.06.2026.

26.03.2026 до справи надійшов висновок служби у справах дітей виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області про доцільність / недоцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, затверджений рішенням вказаного виконавчого комітету №30 від 10.03.2026. Судом досліджено вказане рішення про затвердження висновку по суті спору, засвідчена копія якого долучена до справи. Так, згідно з висновком, затвердженим в.о. селищного голови ради О.Соболєвою, відповідно до положень ст. 19 СК України питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 та визнання самостійним виховання та утримання дитини батьком, розглянуто на комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (далі - Комісія) 04 лютого 2026 року. На вищевказаному засіданні Комісії були присутні батько - ОСОБА_1 та неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати - ОСОБА_2 на засідання Комісії не з?явилась та подала заяву від 03.02.2026 року вх. N 29, в якій звернулася з проханням розглядати питання щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 без її присутності.

Згідно з приписами ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, судом під час судового засідання 17.06.2026 визнано недоцільним здійснювати опитування дитини ОСОБА_3 , про що раніше постановлено відповідну ухвалу суду.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, наведене стороною позивача обґрунтування, неявку третьої особи (представника), а також (що є визначальним), - безпосередню участь дитини під час комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (як видно з висновку), судом змінено порядок розгляду справи, з приводу чого заперечення учасників справи не надходили. Суд також вважає, що додаткова залученість дитини під час судового засідання може мати негативний вплив на емоційно-психологічний стан неповнолітнього ОСОБА_3 .

Також, за даними наведеного вище висновка по суті спору, - розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адерсою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей та сім?ї Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області від 12.12.2025, батьком - ОСОБА_1 створені задовільні умови для проживання дитини, його фізичного та розумового розвитку. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та здійснює діяльність у сфері будівництва, має стабільний дохід.

До 2022 року батько разом з дитиною проживав за адресою; АДРЕСА_2 . Мати проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_9 навчався в Новосілківському академічному ліцеї «Ерудит» протягом 2023/2024 навчального року. Наразі навчається у Комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова» та здобуває спеціальність - слюсар з ремонту рухомого складу, машиніст електровоза.

Відповідно до характеристики наданої адміністрацією Новосілківського академічного ліцею «Ерудит», батько відвідує батьківські збори, цікавиться досягненнями та успіхами сина. Мати - ОСОБА_2 , впродовж навчального року не була присутньою на батьківських зборів та не цікавилася навчальними досягненнями дитини.

Зі слів батька - ОСОБА_1 та неповнолітня дитина перебуває на повному утриманні батька. Батько забезпечує медичні, освітні та соціальні потреби дитини.

Мати - ОСОБА_2 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_3 . До Служби у справах дітей та сім?ї подала заяву від 28.01.2026 вх. N26 про те, що вона не заперечує щодо проживання дитини з батьком. Із сином спілкується по телефону та бачиться з ним 2 рази на рік. Заява щодо визначення місця проживання дитини з батьком до органу опіки та піклування не подавалась.

Відповідно до п. 3 СК України, як зазначено у висновку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має право сам визначати місце проживання з батьком або матір?ю.

Тому, керуючись пп. 4 п. б ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 161 СК України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов?язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 N866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов?язаної із захистом прав дитини», відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області від 04.02.2026 (протокол N2) виконавчий комітет Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області (Орган опіки та піклування) підтверджує фактичне проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , але визнання самостійним виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 вважає за доцільне покласти на розгляд суду.

Також згідно з матеріалами справи судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.01.2025 у цивільній справі 369/17896/24, пр.2-о/369/216/25 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення. У даній справі заявник просив встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує без участі матері неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 січня 2025 року залишено без змін (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/127441286).

У вказаній постанові встановлено, що ОСОБА_1 у своїй заяві зазначив, що метою встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком є те, що необхідність встановлення даного факту пов`язана з реалізацією ним права на відстрочку від призиву на військову службу, оскільки відповідно до абзацу 5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ч.1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої ВРУ 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч.1,2 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 51 Конституції України, ч.2,3 ст.5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

За приписами ст.7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ч.2,6 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Дана норма також кореспондується із приписами ч.3 ст.160 СК України, якими врегульовано, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, оскільки станом на час звернення до суду і розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , досягнув 14-річного віку, визначення його постійного місця проживання з будь-ким з батьків в судовому порядку, тобто поза волею дитини, прямо суперечить наведеним вище нормативним приписам.

Відповідно, позов в частині визначення постійного місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактичним місцем проживання його батька ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Також суд враховує, що статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

За приписами ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ч.1,3 ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

За нормою ч.1,2 ст.152, ч.1 ст.153 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Разом з цим, ч.1,2,4 ст.155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст.157 СК України).

Можливість вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, передбачена положеннями ст.158 СК України. Крім того, відповідно до ст.159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

За нормою ст.8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Таким чином, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

П.2 ч.2 ст.18 СК України встановлено, що способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є: встановлення та зміна правовідношення.

При цьому, об`єктом захисту завжди виступає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного (сімейного) права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; перевага балансу інтересів; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Так, звертаючись до суду, позивач просить встановити факт, що він ( ОСОБА_1 ) самостійно виховує та утримує без участі матері неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, під час розгляду справи судом достеменно встановлено, що стороною відповідача дана обставина визнається, відповідно, не потребує визнання (встановлення) в судовому порядку.

Суд окремо наголошує, що доводи позивача про звернення до суду із даною вимогою у зв?язку із необхідністю вирішення подальших питань, пов?язаних з навчанням сина, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, позаяк з висновку служби у справи дітей та сім?ї встановлено, що ОСОБА_3 вже здобуває середню спеціальну освіту. Крім того, такі доводи не були наведені й в обґрунтуванні позовної заяви при зверненні позивача до суду.

Суд зауважує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 17 Закону України «Про оборону України».

Конституційний Суд України у рішенні від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 у справі № 3-14/2019(402/19, 1737/19) вказав на те, що зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом РФ, який триває і тепер.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Дійсно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на яку міститься посилання у позовній заяві, передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, п.4 ч.1 ст.23 вказаного нормативно-правового акта визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Диспозиція вказаної норми, як і ч.12 ст.26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24).

В даному випадку вирішення приватноправового спору (за його наявності) між позивачем та відповідачкою у зв`язку з пред`явленням вимоги про залишення дитини проживати із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів саме держави.

Разом з цим, задоволення даної частини позовних вимог фактично нівелює засаду рівності прав батьків та участі кожного з них у вихованні, навчанні, розвитку та забезпеченні дитини, визначену, зокрема, ст.141 СК України.

При цьому, право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Так, позивачем не доведено, а судом не встановлено тих обставин, які б свідчили про неможливість виконання відповідачкою обов`язків щодо виховання та утримання дитини, які покладені на неї згідно із законом, що є підставою для відмови у позові.

Покладення обов`язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного із батьків за відсутності для цього об`єктивних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права та інтереси дитини.

Тому, беручи до уваги наведене, проаналізовані докази у їх сукупності та взаємозв`язку,керуючись якнайкращими інтересами дитини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову й в частині встановлення факту, що позивач самостійно виховує та утримує без участі матері неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, в разі ухилення матір?ю дитини (відповідачкою) від виконання своїх батьківських прав та за наявності законних підстав для цього (ст.164 СК України) позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом про позбавлення її батьківських прав.

За нормою ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з положеннями ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до наведених висновків, суд дійшов висновку про протиправність та необґрунтованість позовних вимог, тому ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги залишаються судом без задоволення, судові витрати сторони позивача зі сплати судового збору у сумі 1 937,20 гривень залишаються за ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 2, 4, 5, 11-13, 19, 76-82, 89, 95, 100, 128, 133, 141, 174, 178, 211, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, про визначення постійного місця проживання дитини разом із батьком, встановлення факту самостійного виховання та утримання, відмовити.

Витрати зі сплати судового збору, сплаченого ОСОБА_1 , у сумі 1 937,20 гривень, - залишити за позивачем.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, код ЄДРПОУ 04362160, адреса місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, селище Чабани, вул. Машинобудівників, буд.4А.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 29.06.2026.

Суддя Л.А. Вайнраух