Рішення № 137952187, 06.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6488/26

Провадження № 2-а/357/328/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

17.04.2026 представник позивача, адвокат Іванов Олексій Андрійович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», що зареєстрований судом 20.04.2026, мотивуючи тим, що 31.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником, ОСОБА_2 була складена постанова №БЦ РТЦК/1/808/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17000 грн. На підставі постанови №БЦ РТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 16.04.2026 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольгою Іванівною було відкрите виконавче провадження №80781898 про, що була винесена відповідна постанова. З постановою №БЦ РТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 позивач не згоден з огляду на наступне: В оскаржуваній постанові №БЦ РТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 зазначено наступне: «31 жовтня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що гр. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки віл 03 жовтня 2025 року №4940445 був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17 жовтня 2025 року для проходження медичного огляду, однак не з`явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки.». По-перше, повістку №4940445 позивач не отримував та відповідно до оскаржуваної постанови, він повинен був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 для, начебто, проходження ВЛК, хоча при цьому, в його ВОД відображається інформація, що дата звернення до Нацполіції «21.08.2025» з причини «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». По-друге і найголовніше, про дату та час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності позивача повідомлено не було. Постанову або протокол він не отримував. Про існування вказаної постанови йому стало відомо 17.04.2026 після того, як адвокат ознайомився з виконавчим провадженням і з оскаржуваною постановою. Ухвалюючи зазначену постанову, відповідачем було порушено вимоги щодо процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та одразу винесено оскаржувану постанову без належного розгляду справи по суті у відповідності до встановленої законом процедури, зокрема, не з`ясовано у повному обсязі відповідні обставини, не надано можливості позивачу надати свої заперечення і пояснення, не перевірені його доводи, не роз`яснено права особі, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо, а також він не був повідомлений про дату та час розгляду справи, при цьому відповідний прокол також не складався, а якщо складався, то без його присутності. З урахуванням наведеного, не вбачається правомірності прийнятої відповідачем постанови №БЦ РТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Тому, просить скасувати постанову №БЦРТЦК/1/808/25 року від 31.10.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на мене адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн та провадження у справі закрити, судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 665,60 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн стягнути з відповідача на користь позивача. Також, до позовної заяви представником позивача додано заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій просить поновити строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення №БЦРТЦК/1/808/25 року від 31.10.2025, оскільки з оскаржуваною постановою позивач ознайомився лише 17.04.2026.

24.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою поновлено строк звернення до суду з позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_5 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої було винесено постанову №БЦРТЦК/1/808/25 від 31.10.2025.

04.05.2026 судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у прийнятті заяви позивача, про збільшення розміру позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, та повернути її заявнику.

14.05.2026 представник відповідача, за довіреністю у справі Березовський Олександр, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідачем позовні вимоги позивача, викладені в адміністративному позові, не визнаються, зважаючи на наступні міркування. Позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 . З метою направлення на проходження медичного огляду (ВЛК) позивач засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення повістки від 03 жовтня 2025 №4940445 був оповіщений за адресою місця його фактичного проживання, що було уточнене ним засобами електронного кабінету «Резерв+»: АДРЕСА_1 про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17.10.2025, однак останній не з`явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки (ч. 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункти 21.27.34.41 Порядку проведення призову громадян на військову службу підчас мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560). З пунктів (5). (34) (37) Облікової картки ЄДРПВР позивача вбачається, що останній з моменту взяття на військовий облік військовозобов`язаних та в умовах проведення мобілізації, в особливий період, взагалі самостійно не з`являвся до Відділу з метою проходження медичного огляду (ВЛК при першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 ). У «Картотеці вільних залишків», підкартотеки «Підлягають призову на військову службу під час мобілізації» вбачається, що позивач не був заброньований, не мав відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, і до дати виклику по повістці до Відділу не звільнявся від обов`язку проходження ВЛК згідно абз. 5 п. 69. абз. 1.3 п. 63 Постанови Кабміну від 16.05.2024 року за № 560. Оскільки повістку надіслано позивачу засобами поштового зв`язку, належним підтвердженням оповіщення позивача про виклик до ТЦК та СП є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку. Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення AT «Укрпошта» №R067010885792 повістку №4940445 від 03.10.2025 позивачу не було вручено, повернуто відправнику з відміткою про причини повернення: «адресат відсутній за зазначеною адресою». Таким чином, повернення рекомендованого поштового відправлення з формулюванням «адресат відсутній за зазначеною адресою» свідчить про належне вручення повістки. Відділом позивачу направлялося за адресою місця проживання повідомлення про розгляд справи про адмінправопорушення №1/4279 згідно якого позивачу доведено до відома, що у разі його неприбуття до Відділу у строки визначені у повістці, його буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; у такому разі розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача відбудеться 31 жовтня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ; у разі неявки, справу буде розглянуто без участі позивача. Даним повідомленням позивач вважається ознайомленим про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Оскільки позивач був належним чином повідомлений про виклик, однак не з`явився у визначену дату та час, порушивши вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про шо в силу вимог ч. 6 ст.258, ст.235 КУпАП 31.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №БЦ РТЦК/І/808/25 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. яку було скеровано для примусового виконання. Щодо зменшення витрат на правничу допомогу адвоката. У позові представником позивача заявлено, зокрема, стягнути на користь позивача з державного бюджету 8000,00 грн витрат на правничу допомогу (фіксована сума) за фактично проведену адвокатом підготовку та подання позову. Однак, предметом спору у цій справі є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, за якою визнано винним позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 7000,00 грн. Відповідачем на позивача накладене адміністративне стягнення в межах мінімальної межі санкції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000.00 грн, що не перевищує для фізичних осіб поріг суми стягнення тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка (сума стягнення) визначає справу до незначної складності. Дійсними, обґрунтованими, розумними і співмірними відповідно до ціни позову (немайнового характеру) з урахуванням складності та значення цієї справи для позивача (спрощене провадження розгляду окремих категорій термінових справ), на думку представника відповідача, мають бути витрати на оплату правничої допомоги адвоката не більше 1/4 фіксованого розміру обсягу наданих адвокатом послуг за підготовку та подання до суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, що становить в сукупності не більше 2000,00 грн. Тому, просив ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з подачею позивачем позову до неналежного відповідача, як самостійної підстави відмови у позові, ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у разі задоволення позову зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката, визнавши витрати надмірними, та призначити суму судових витрат, яка на думку суду, є розумною.

Третя особа - Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлений належним чином про розгляд справи, письмових пояснень щодо позову чи відзиву до суду не подав.

Учасники справи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подали, тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 (Сквира), 16.04.2026 уточнив військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України, при цьому дані уточнено вчасно, має військово-обліковий документ сформований у мобільному застосунку «Резерв +», має номер в реєстрі «Оберіг» № НОМЕР_1 , з підтвердженням статусу військового обліку, має військово-облікову спеціальність (ВОС 999 рекрут), потребує проходження базової загальновійськової підготовки, що підтверджується копією паспорта та копією витягу із застосунку «Резерв +».

31.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №БЦРТЦК/1/808/25 по справі про адміністративне правопорушення, у якій вказано, що 31.10.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлено, що гр. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, рекомендованим листом із повідомленням про вручення повістки від 03.10.2025 №4940445, був оповіщений про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17 жовтня 2025 року для проходження медичного огляду, однак не з`явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки; своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21, 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, оскільки будучи належним чином оповіщеним про його виклик до ТЦК та СП, не виконав покладений на нього обов`язок щодо прибуття у зазначені у повістці місце та строк, та не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_8 про причини неявки, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, під час дії в Україні особливого періоду; призначаючи стягнення, враховуються дані про особу правопорушника, його майновий стан, характер вчиненого правопорушення, обставини його скоєння, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Згідно із постановою №БЦРТЦК/1/808/25 від 31.10.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 16.04.2026 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Веремчук Ольгою Іванівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80781898 щодо примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №БЦРТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34000,00 грн та винесено постанову про арешт коштів боржника.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).

За ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу.

Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210 КУпАП та від їх імені ТЦК та СП накладати адміністративні стягнення.

Таким чином, враховуючи положення ст. 235 КУпАП та враховуючи, що оскаржувана постанова №БЦРТЦК/1/808/25 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.10.2025, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , від імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме - ІНФОРМАЦІЯ_9 , є належним відповідачем у даній справі, що спростовує твердження представника відповідача про подачу позову до неналежного відповідача у справі.

Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Ст. 254 КУпАП (чинної на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності) визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно зі ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, процедура перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи та організація медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу підчас мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок №560).

Так, п. 68-80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до абз. 3 п. 69 Порядку №560 (в редакції чинній на момент вчинення правопорушення) громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.

П. 21 Порядку №560 визначено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Згідно п. 29 Порядку №560 у повістці зазначаються: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім`я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім`я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

П. 34 Порядку № 560 визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

Повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов`язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Відповідно до п.41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою; 3) дотримання передбаченої процедури оповіщення адресата.

Згідно положень п. 82, 85 Правил надання послуг поштового зв`язку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, зі змінами внесеними постановами Кабінет Міністрів України, зокрема №1147 від 08.10.2024 (Далі Правила), рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Поштові відправлення з позначкою «Вручити особисто», адресовані фізичним особам, підлягають врученню особисто адресатам або особам, уповноваженим ними на це в установленому порядку. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Як вбачається матеріалів справи, які надані ІНФОРМАЦІЯ_9 та стверджує відповідач, повістка ІНФОРМАЦІЯ_10 (м. Сквира) №4940445 від 03.10.2025 на ім`я ОСОБА_1 щодо виклику його на 17.10.2025 о 09:00 для проходження медичного огляду була направлена позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення за трекінгом Укрпошти: R067010885792 та повернута адресату з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Водночас, відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_4 не надано до суду доказів направлення повістки №4940445 на ім`я ОСОБА_1 саме на адресу місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ), зазначену ним під час уточнення облікових даних чи направлення повістки саме за адресою реєстрації військовозобов`язаного, адже згідно витягу з «Резерв+» вбачається, що позивач ОСОБА_1 уточнив свої військово-облікові дані вчасно та повторно уточнив дані лише 16.04.2026, що узгоджується з даними з облікової картки військовозобов`язаного з ЄДРПВР.

Крім того, згідно даних, які містяться в обліковій картці позивача, місцем реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 , та саме ця адреса зазначена самим військовозобов`язаним у «Резерв+».

Тому, у суду відсутні підстави стверджувати, що повістка була оформлення згідно Порядку №560, зокрема, що вона була надіслана адресату на адресу його реєстрації протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником, оскільки на описі міститься відбиток печатки оператора поштового зв`язку від 02.10.2025, за день до створення повістки, що не може свідчити про належне оповіщення позивача про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 17.10.2025 о 09:00 та його неявку на визначену дату та час.

Також, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» «Вручити особисто», за наявності на поштовому конверті позначки ««Повістка ТЦК» «Вручити особисто».

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не було дотримано порядку надання послуг поштового зв`язку, вказані порушення є суттєвим порушенням порядку надсилання та вручення поштової кореспонденції в даній категорії відправлень, а відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

Отже, враховуючи вимоги ч. 6 ст. 258 КУпАП, відповідачем не надано до суду доказів належного повідомлення позивача про дату, час і місце виклику та доказів у підтвердження отримання ОСОБА_1 виклику ТЦК та СП, що могло бути підставою для не складення протоколу.

Також, відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Однак, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 258 КУпАП, відповідачем не надано до суду доказів подання позивачем відповідної заяви, в якій він не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, що могло бути підставою для не складення протоколу.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми КУПАП, на час винесення оскаржуваної постанови було обов`язковим складання протоколу про адміністративне правопорушення та даний протокол мав передувати винесенню постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2019 року у справі №489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справі №308/12552/16-а, у справі №482/9/17, від 6 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а, у справі № 676/752/17 від 31.03.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, які надані ІНФОРМАЦІЯ_9 та стверджує відповідач, разом з повісткою №4940445 від 03.10.2025 на ім`я ОСОБА_1 було відправлено повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у разі неприбуття за повісткою.

Однак, суд критично оцінює вказане повідомлення від 03.10.2025, оскільки, як було зазначено вище у рішенні, відповідачем не надано до суду доказів направлення вказаного повідомлення разом з повісткою саме за адресою проживання, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи за адресою його реєстрації та на час винесення оскаржуваної постанови було обов`язковим складання протоколу про адміністративне правопорушення, однак, протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не складався та останній не був оповіщений про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Вказане позбавило ОСОБА_1 прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз`яснення позивачу його прав, визначених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Отже, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вимоги КУпАП, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів ч.1 ст. 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

Процедурні порушення, а саме: розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі №683/743/17, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 17.06.2020 у справі № 712/10440/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17.

Ч. 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

У п. 2 Порядку № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду та зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Водночас, згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни, а саме військовозобов`язані та резервісти, зобов`язані з`явитися до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

В оскаржуваній постанові №БЦРТЦК/1/808/25 від 31.10.2025 зазначено, що громадянин ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_10 , для проходження медичного огляду, однак, не з`явився у визначену дату та не повідомив про причини неявки, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21, 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, під час дії в Україні особливого періоду.

Однак, як було зазначено вище у рішенні, відповідачем не надано належних та достатніх доказів оповіщення ОСОБА_1 для явки за повісткою з метою проходження медичного огляду.

Крім того, судом враховується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 (Сквира), з визначенням призначення на особливий період, уточнив військово-облікові дані у мобільному застосунку «Резерв +», що розроблений Міністерством оборони України, має номер в реєстрі «Оберіг», має військово-облікову спеціальність, отже оновлював інформацію щодо своєї особи.

Також, відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення ст. 210, 210 - 1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Водночас, відповідачем не надано доказів щодо неможливості отримати інформацію відносно позивача, шляхом взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, з метою уточнення даних військовозобов`язаного.

Таким чином, судом не встановлено обставин щодо порушення ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 21, 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено ст. 251 КУпАП, повинні міститися саме у постанові про адміністративне правопорушення.

Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).

Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №127/163/17-а).

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідач не надав до суду доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі на виконання ухвали суду від 24.04.2026.

Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №БЦРТЦК/1/808/25 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.10.2025 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Представник позивача на підтвердження понесених позивачем судових витрат надав: договір про надання правової допомоги від 17.04.2026, копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 17.04.2026, попередній розрахунок послуг з надання правничої допомоги від 17.04.2026, акт виконаних робіт від 17.04.2026 та довідку про оплату юридичних послуг адвоката від 17.04.2026, відповідно до яких розмір витрат становить 8000,00 грн.

Згідно попереднього розрахунку послуг з надання правничої допомоги від 17.04.2026, сторони договору визначили запланований перелік надання послуг з правничої допомоги: надання усних консультацій 1 година; ознайомлення з документами які мають відношення до справи 1 година; аналіз судової практики 1 година; розроблення правової позиції 1 година; складення та направлення позовної заяви 6 годин; складення та направлення клопотання про поновлення строку 2 години; складення відповіді на відзив 3 години, та погодинна оплата гонорару встановлюється у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. за 1 (одну) годину роботи адвоката по виконанню доручення клієнта.

Згідно акту наданих послуг від 17.04.2026 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: надання усних консультацій 1 година; ознайомлення з документами які мають відношення до справи 1 година; аналіз судової практики 1 година; розроблення правової позиції 1 година; складення та направлення позовної заяви 7 годин; складення та направлення клопотання про поновлення строку 2 години. Станом на поточну дату року адвокатом за дорученням клієнтом відпрацьовано 13 годин. Погодинна оплата гонорару встановлюється у сумі 1500 грн за 1 (одну) годину роботи адвоката по виконанню доручення клієнта. Відповідно до умов договору Сторони дійшли згоди, що гонорар адвоката має фіксований розмір, становить 8000 грн та сплачений в повному обсязі під час укладення договору.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України (ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн буде відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Також, позивач при подачі даного позову сплатив судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з ІНФОРМАЦІЯ_5 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 2665,60 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 241, 242, 244, 245, 246, 255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 235, 245, 251, 252, 254, 256, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Скасувати постанову №БЦРТЦК/1/808/25 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 31.10.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, всього 2665,60 грн (дві тисячі шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Третя особа Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві у Мукачівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 34850923, місцезнаходження: вулиця Валенберга, будинок 31, місто Мукачево, Закарпатська область, 89600.

Рішення складено 06.07.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко