Рішення № 137951261, 29.06.2026, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/77/26

Провадження № 2/491/356/26

РІШЕННЯ

іменем України

29 червня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

учасників справи: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Юраш І.О.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Голєвої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Ананьївської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Юраш Ірину Олександрівну звернулася до Ананьївського районного суду Одеської області з позовною заявою, в якій просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Наразі в судовому порядку вирішується питання про розірвання шлюбу та стягнення аліментів з відповідача (справа № 491/74/26, яка знаходиться в Ананьївському районному суді Одеської області). Після розірвання між сторонами фактичних шлюбних відносин, син проживає з позивачем. Позивач вважає, що батько повинен приймати участь у вихованні дитини, спілкуватися з ним та готувати сина до дорослого життя. Однак, наразі між сторонами не досягнуто згоди щодо проживання сина, більше того відповідач постійно погрожує забрати сина у позивача. Жодні пояснення щодо доволі малого віку дитини, про те, що йому потрібна мати наразі більше, оскільки син дуже прив`язаний до позивача, жодного результату не дають. У зв`язку з цим у позивача є побоювання щодо того, що відповідач без дозволу може забрати сина та не повернути. Таким чином, позивач вважає, що в контексті першочергового урахування інтересів дитини, оскільки між нею та сином тісний емоційний зв`язок, малолітньому сину в першу чергу необхідна любов та турбота матері, враховуючи добросовісне виконання позивачем батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, чи негативно впливати на його виховання та розвиток, її позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого судового засідання. Також зобов`язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Ананьївської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері ОСОБА_1 (а.с.32-33).

27 лютого 2026 року відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву з додатками, в якому зазначає, що позовну вимогу позивача визнає (а.с.39-57). В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що подання ОСОБА_1 позову є передчасним, оскільки сторони досі перебувають у шлюбі і разом з дитиною втрьох проживають у спільному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час не існує спору щодо місця проживання сина після розлучення. Деякий час у відповідача були побажання, щоб син залишився жити з ним. Але, за для інтересів сина, збереження його емоційного стану відповідач змінив свою думку ще в січні 2026 року і вважає доцільним, щоб син після розірвання шлюбу проживав з матір`ю, про що зазначив у відзиві на позов позивача про розірвання шлюбу і стягнення аліментів на її користь.

Одночасно з відзивом на позовну заяву відповідачем було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору (а.с.58-59). Клопотання мотивовано з тих же підстав, що і відзив на позовну заяву.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено з підстав неможливості розгляду такого клопотання на стадії підготовчого провадження (а.с.64-65).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача - адвоката Юраш І.О. підготовче засідання у справі відкладено на 09 квітня 2026 року (а.с.68).

09 квітня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 було подану заяву, в якій зазначив, що не згодний з позовними вимогами по даній справі з визначення місця проживання дитини з матір`ю та йому потрібна правнича допомога (а.с.90).

Протокольною ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 09 квітня 2026 року задоволено клопотання представника третьої особи Платонова С.І. (а.с.74) підготовче засідання у справі відкладено на 12 травня 2026 року (а.с.91).

28 квітня 2026 року представником третьої особи через підсистему «Електронний кабінет» було подано висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.97-101).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 12 травня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 03 червня 2026 року (а.с.129).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 03 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача адвоката Голєвої С.В. залишено без розгляду клопотання відповідача ОСОБА_2 (а.с.88) про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору (а.с.156).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 03 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Голєвої С.В. - судове засідання у справі відкладено на 29 червня 2026 року (а.с.169).

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Юраш І.О., повноваження якої посвідчуються ордером на надання правничої допомоги серії ВН № 1656953 від 06 лютого 2026 року (а.с.20), в судовому засіданні позовну заяву підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просили задовольнити. Представник звернула увагу, що позиція відповідача є неоднозначною, він то визнає позов, то не визнає, але за встановлених під час розгляду справи обставин вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки зрештою відповідач позовні вимоги не визнає. Крім того, свого часу відповідач бажав щоб дитина проживала саме з ним. Представник зауважила, що наразі позивач має стабільний дохід, власне житло, позитивно характеризується, не має шкідливих звичок, тощо, тому відповідач розуміє, що жоден суд не залишить з ним дитину, про що йому було роз`яснено безпосередньо Органом опіки та піклування.

Відповідач ОСОБА_2 не проти того, щоб малолітній син проживав з матір`ю, але заперечує проти визначення місця проживання сина з позивачем.

Представник відповідача - адвокат Голєва С.В., повноваження якої посвідчуються ордером на надання правничої допомоги серії ВН № 1697765 від 20 квітня 2026 року (а.с.96), в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовної заяви з підстав відсутності спору, оскільки батьки проживають разом з дитиною. Вважає, що подання позовної заяви є передчасним, відповідач зустрічний позов не подавав, він погоджується щоб дитина жила з матір`ю. З цього приводу представник послалася на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 202/15541/23.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Ананьївської міської ради в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.173). Водночас, через підсистему «Електронний суд» представник третьої особи Платонов С.І. надав клопотання, в якому просить судове засідання, призначене на 29 червня 2026 року, провести за відсутності Органу опіки та піклування. Під час розгляду справи просить врахувати письмовий висновок Органу опіки та піклування Ананьївської міської ради, який міститься в матеріалах справи. Одночасно представник зазначає, що права та обов`язки осіб, які беруть участь у цивільному судочинстві відомі та зрозумілі. Інших заяв, клопотань, відводів не мають (а.с.174).

Допитані в судовому засіданні 03 червня 2026 рокуяк свідки сторони позивача ОСОБА_4 (мати позивача) та ОСОБА_5 (сусідка) вказали, що дійсно декілька разів позивач їздила за кордон на заробітки, але це рішення було узгоджене з відповідачем. Також було повідомлено про факт застосування насилля з боку відповідача до позивача.

Свідки сторони відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні 29 червня 2026 року пояснили, що з заявником є сусідами,також підтвердили, що позивач їздила за кордон на заробітки, але це рішення було узгоджене з відповідачем. Про факт застосування насилля з боку відповідача до позивача свідкам не відомо. Поганого відносно як позивача, так і відповідача свідками повідомлено не було.

Відповідно до вимог статті 171 СК України судом не заслухана думка малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки через свій ранній дитячий вік (неповні 5 років) він не в змозі чітко і ясно висловити свою думку щодо його місця проживання.

Заслухавши сторін по справі, вивчивши матеріали справи, суд, вирішуючи справу по суті, виходить з наступного.

Відповідно до статтетй 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

В частині першій статті 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженка с. Дрегушеній-Ной Республіки Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 виданий 21 жовтня 2021 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с.7-8).

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженець с. Новоіванівка Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 16 листопада 2013 року Ананьївським РС ГУ ДМС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 (а.с.9-10, 31).

Встановлено, що 25 вересня 2021 року позивач та відповідач уклали шлюб, який зареєстрований Ананьївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 65, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 25 вересня 2021 року Ананьївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)(а.с.11).

Сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 11 грудня 2021 року Ананьївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)(а.с.12).

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (Єдиного державного реєстру судових рішень)

Станом на дату розгляду цієї справи встановлено, що рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 11 березня 2026 року у справі № 491/74/26 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано, рішення не набрало законної сили (№ рішення в реєстрі 134743709).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, 09 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій оскаржує рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (№ ухвали про відкриття апеляційного провадження в реєстрі 137327382).

На підтвердження доводів позовної заяви позивачем надано акт обстеження умов проживання, проведеного 30 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , з метою обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до акту обстеження житло розміщене на першому поверсі одноповерхового будинку, частина житлового будинку складається із двох кімнат, кухні, двох коридорів, ванної кімнати із санвузлом. Будинок у задовільному стані, стіни облицьовані цеглою, вікна металопластикові, опалення газове, наявне водопостачання в будинку та у дворі. В кімнатах чисто, затишно, облаштовано меблями та побутовою технікою, наявні запаси продуктів харчування. Умови проживання добрі. В частині створення умов для виховання та розвитку дитини то у дитини є власне ліжко, але зі слів матері поки що ОСОБА_10 спить з нею. На ліжку постільна чиста білизна, наявні теплі ковдри. Дитина забезпечена одягом, взуттям по сезону, є багато іграшок, місце для ігор для відпочинку. На кухні чистий посуд, був приготовлений обід. Зі слів матері дитина здорова, розвивається відповідно віку. За адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_3 (син). За підсумком: для дитини створені належні житлові умови для повноцінного утримання та розвитку (а.с.17).

Згідно довідки про доходи від 22 січня 2026 року № 2 позивач займає посаду молодшої медичної сестри у Комунальному некомерційному підприємстві «Ананьївська багатопрофільна міська лікарня Ананьївської міського ради». Сума заробітної плати з період з липня по грудень 2025 року склала 78 482,90 гривні (а.с.18).

За місцем роботи позивач має позитивну характеристику, про що свідчить характеристика, надана Комунальним некомерційним підприємством «Ананьївська багатопрофільна міська лікарня Ананьївської міського ради» (а.с.19).

За підсумком вивчення наданих сторонами доказів вбачається, що як мати ОСОБА_1 , так і батько ОСОБА_2 люблять та опікуються своїм сином ОСОБА_3 .

Поряд з цим, подана представником позивача адвокатом Юраш І.О. відповідь поліції дає підстави вважати про наявність неприязних стосунків між сторонами по справі (а.с.114).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини.

Відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 22 квітня 2026 року № 250, визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання (а.с.99-101).

У відзиві на позовну заяву (а.с.39), клопотаннях про закриття провадження у справі (а.с.58, 88) відповідач ОСОБА_2 вважав подання ОСОБА_1 позовної заяви передчасним, оскільки вони разом з дитиною втрьох проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 , а тому відсутній предмет спору.

Про факт відсутності підстав для звернення до суду з даною позовною заявою, оскільки дитина проживає з батьками, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню, було заявлено також представником відповідача адвокатом Голєвою С.В. у вступному слові (а.с.159 зворотний) та у судових дебатах (а.с.194).

Суд не погоджується з доводами сторони відповідача, виходячи з наступного.

Так, згідно із витягом з реєстру територіальної громади від 20 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 з 20 червня 2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

З відповіді, наданої 12 лютого 2026 року Ананьївською міською радою, встановлено факт реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 20 червня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31).

Сукупність письмових доказів доводять ті обставини, що сторони по справі та їх малолітній син дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

На факт спільного проживання сторін та їх малолітньої дитини посилались і самі сторони як у заявах по суті справи, так і під час судових засідань.

В статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

В статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

В рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

В параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд зазначає, що сторона позивача помилково вважає про відсутність предмета спору, ототожнивши факт проживання батьків та дитини за однією адресою з відсутністю спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Положення статті 161 СК України пов`язують можливість судового вирішення такого питання насамперед із недосягненням батьками згоди щодо проживання дитини, а не виключно з фактом їх окремого проживання. Сам по собі факт спільного проживання сторін на момент розгляду справи не свідчить про відсутність між ними спору та не виключає необхідності судового визначення місця проживання дитини з урахуванням її найкращих інтересів.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20 вказав, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Матеріали справи свідчать, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживає сім`я, є місцем реєстрації та тривалого проживання обох батьків і дитини.

Разом з тим наявність або відсутність фактичного проживання батьків за однією адресою сама по собі не усуває спору між ними щодо того, з ким саме має проживати дитина, оскільки такий спір виникає у зв`язку з недосягненням батьками згоди щодо цього питання.

Отже, навіть за умов проживання батьків в одному житловому приміщенні або за наявності у них рівного права користування таким житлом, суд не позбавлений можливості вирішити спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, виходячи насамперед з її найкращих інтересів.

Відтак суд виходить з того, що усталеним місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де він тривалий час проживає разом із батьками. При цьому право користування зазначеним житлом мають обидва з батьків. За таких обставин спір про визначення місця проживання дитини підлягає вирішенню з урахуванням саме цього усталеного середовища проживання та виходячи з найкращих інтересів дитини.

Із заяви відповідача від 09 квітня 2026 року (а.с.90) та з пояснень сторін судом встановлено, що спір щодо місця проживання дитини був відсутній, однак в подальшому між сторонами виник спір, щодо місця проживання малолітнього сина.

Крім того, поведінка та пояснення відповідача в судовому засіданні дають суду підстави для висновку про те, що фактично відповідач заперечує щодо ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Вищевказані висновки узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц.

У змісті постанови від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховним Судом зауважено, що: «… питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З листа Відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області вбачається, що до чергової частини Відділу надійшло повідомлення позивача про те, що 03 травня 2026 року о 23:40 годині у сторін відбувався конфлікт, в ході якого відповідач почав ображати позивача грубою нецензурною лайкою. За результатами розгляду звернення позивача повідомлено що встановити істину події не представилося можливим. Складу будь-якого кримінального правопорушення виявлено не було, в даному випадку відсутні об`єктивні та суб`єктивні ознаки злочину, передбачені особливою частиною КК України. Рекомендовано звернутися до суду в приватному порядку для вирішення спірних питань по суті (а.с.114).

Надані стороною позивача докази не дають підстави для висновку про те, що з боку відповідача вчинюється домашнє насильство щодо дитини або за її присутності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що саме визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю найбільшою мірою відповідатиме його найкращим інтересам.

Матеріали справи свідчать, що як батько, так і матір дитини мають бажання її виховувати та піклуватися про неї, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та за станом здоров`я можуть виконувати батьківські обов`язки, створили належні умови для виховання та розвитку дитини. У той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про визначення місця проживання дитини в позасудовому поряду.

Суд враховує висновок Органу опіки та піклування Ананьївської міської ради, який після вивчення умов проживання сторін, їхнього способу життя, взаємовідносин із дитиною та інших істотних обставин дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю. Суд не вбачає підстав для відхилення такого висновку, оскільки наведені у ньому відомості узгоджуються з іншими доказами, дослідженими у справі.

Суд звертає увагу, що батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком на його участь у вихованні дитини, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Сторонам, як батькам необхідно усвідомити потребу у вирішенні конфлікту в інтересах дитини, налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, спільного вирішення питань, які стосуються всіх потреб дитини.

Щодо думки дитини, то суд звертає увагу, що діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Суд звертає увагу, що залежно від обставин, які можуть виникнути у житті дітей та батьків, місце проживання дитини може бути змінено в подальшому, як за рішенням суду так і за згодою самих батьків з урахуванням думки самої дитини.

З огляду на викладене суд, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Посилання представника позивача адвоката Голєвої С.В. на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 202/15541/23, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка розглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Суд відхиляє посилання представника позивача адвоката Голєвої С.В. щодо неподання відповідачем зустрічного позову як довід відсутності спору між батьками щодо місця проживання дитини, оскільки судом було встановлено, що на момент як звернення з позовною заявою, так і розгляду справи відповідачем заперечується визнання позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 331 гривня 20 коп. (а.с.1), суд вважає за необхідне судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору, покласти на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

В частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В додатковій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду із позовною заявою позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що понесла витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді надано: ордер серії ВН № 1656953 від 06 лютого 2026 року (а.с.20); копію договору про надання правничої допомоги від 02 лютого 2026 року (а.с.21-22); копію додатку до договору про надання правничої допомоги від 02 лютого 2026 року, за умовами якого сторони за спільною домовленістю досягли згоди, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в розмірі 8 000 гривень (а.с.23); квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 від 05 лютого 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатила адвокату за позовну заяву про визначення місця проживання дитини 8 000,00 гривень (а.с.25); попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які понесла позивач (а.с.26).

Взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих представником позивача - адвокатом Юраш І.О. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, враховуючи відсутність клопотання сторони відповідача щодо зменшення судових витрат, суд дійшов висновку про задоволення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 гривень

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача адвокат Голєва С.В. зробила заяву про надання доказів щодо розміру витрат, які сторона відповідача понесла у зв`язку з розглядом справи, після ухвалення судом рішення (а.с.194).

У зв`язку з наведеним, питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, залишається без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Ананьївської міської ради, - задовольнити в повному обсязі.

Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженка с. Дрегушеній-Ной Республіки Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 виданий 21 жовтня 2021 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженець с. Новоіванівка Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 16 листопада 2013 року Ананьївським РС ГУ ДМС України в Одеській області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженка с. Дрегушеній-Ной Республіки Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 виданий 21 жовтня 2021 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп., сплачений нею за подачу позовної заяви до суду, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін у справі на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач: представник позивача - адвокат: Вдовиченко Катерина Василівна; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ОСОБА_11 , адреса розташування робочого місця: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 відповідач: представник відповідача - адвокат: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:ОСОБА_2 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ОСОБА_12 , адреса розташування робочого місця: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 Орган піки та піклування Ананьївської міської ради, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 66401, Одеська область, Подільський район, м. Ананьїв, вул. Незалежності, буд. 51, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04056807

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 06 липня 2026 року.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «_____» ___20____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/77/26 Ананьївського районного суду Одеської області.