Рішення № 137950368, 03.07.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/510/26

Провадження №: 2/332/1623/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Завіновської А.П.,

при секретарі судового засідання - Літвіновій Т.А.,

за участю: представника позивача Скаска В.О.,

представника відповідача Головченка О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції в судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

30.01.2026 до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якої зазначено наступне.

11.12.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , укладено договір про споживчий кредит № 4946545. Договір укладений в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

На підставі кредитного договору відповідачу надано кошти у сумі 20 000 грн., строком на 15 днів, а саме до 26.12.2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,00 % в день та комісії за надання кредиту 10 % від суми кредиту, що складає 2 000 грн.

Між ТОВ «Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір факторингу № 26-07-/2024 року, згідно до якого останнє товариство набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 4946545.

Відповідач користувався кредитними коштами але своєчасно та в повному обсязі не вносив щомісячні платежі на погашення кредиту, внаслідок чого станом на момент подання позовної заяви утворилася заборгованість за вказаним договором на загальну суму 84 000, 00 грн., яка склалася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 20 000, 00 грн., процентами за користування кредитом 62 000, 00 грн., комісію за надання кредиту 2 000, 00 грн.

З огляду на вказане, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» просило стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором на загальну суму 84 000, 00грн., а також судові витрати з оплати судового збору в сумі 2 662, 40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Ухвалою судді від 11.02.2026 року було відкрито провадження у справі і її призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін на 14 год. 30 хв. 03.03.2026 року. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, останній раз на 09 год. 30 хв. 29.06.2026 року.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03.06.2026 року було витребувано інформацію, що містить банківську таємницю з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» оригінал договору про споживчий кредит № 4946545 від 11.12.2021 року.

У відзиві (запереченнях) на позовну заяву відповідач в особі свого представника адвоката Головченка О.А., заперечував факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, підтвердження переходу права вимоги за договором факторингу. Крім того, зазначав, що позивачем нараховані відсотки поза межами строку кредитування та без врахування його статусу учасника бойових дій, що є підставою для застосування пільг встановлених Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На підставі викладеного, просив у задоволенні позову відмовити, а також зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 000, 00 грн., за наявності підтвердження таких витрат.

У відповіді на відзив (додаткових поясненнях) ТОВ «Факторинг партнерс» посилаючись на необґрунтованість доводів представника відповідача зазначало, що перед укладенням кредитного договору первісним кредитором здійснено певний алгоритм дій, у тому числі перевірка особистих даних, платіжної картки клієнта, тощо, без здійснення яких укладення договору є неможливим. Стосовно відступлення права вимоги за договорами факторингу, то про вказаний факт, зокрема свідчать реєстри прав вимоги. У зв`язку з чим, позивач просив позовну заяву задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився надав повноваження на представництво його інтересів в суді адвокату Головченку О.А.

З урахування думки учасників процесу, розгляд справи здійснено у відсутність відповідача.

Представник позивача Скаско В.О. в судовому засіданні підтримав позовну заяву.

Представник відповідача Головченко О.А. в судовому засідання просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та надавши оцінку доказам наявним у ній, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права, викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини.

11.12.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , укладено договір про споживчий кредит № 4946545. Договір укладено в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

На підставі кредитного договору відповідачу надано кошти у сумі 20 000 грн., строком на 15 днів, а саме до 26.12.2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,00 % в день та комісії за надання кредиту 10 % від суми кредиту, що складає 2 000 грн.

Про укладення договору між сторонами свідчить досліджений в судовому засіданні оригінал договору про споживчий кредит, а також довідка про ідентифікацію позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», згідно до якої ОСОБА_1 , ідентифікований одноразовим ідентифікатором: S14812, дата відправки ідентифікатора позичальнику 11.12.2021, номер телефону НОМЕР_1 , на який було відправлено ідентифікатор (а.с. 23 т. 1).

Крім того, персональні дані відповідача зазначені в договорі свідчать про те, що первісний кредитор не міг бути обізнаний про них без їх надання останнім (ІПН, номер телефону, тощо) (а.с. 47-49 т. 1).

Факт зарахування коштів на банківську карту ОСОБА_1 , підтверджується квитанцією № 1849049943 від 11.12.2021 року про перерахування ТОВ «Мілоан» на картку ОСОБА_1 грошових коштів на суму 20 000, 00 гривень, а також випискою АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 22, 230 т. 1).

За таких обставин, посилання представника відповідача на не укладення договору та неотримання коштів, суд визнає необґрунтованими. Крім того, доказів того, що персональні дані відповідача були використані у незаконній спосіб, суду надано не було.

Отже, суд погоджується з вимогами щодо наявної у відповідача заборгованості за сумою кредиту в розмірі 20 000, 00 грн.

Водночас щодо вимог про стягнення відсотків за користування коштами в розмірі 62 000 грн., зазначає наступне.

В постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Вимог щодо нарахування процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України у позові не заявлено.

Згідно до розрахунку, проценти нараховувались поза межами кредитування.

Таким чином, розмір процентів за користування коштами в межах строку кредитування повинен розраховуватися наступним чином 20 000*1,00%*15=3 000, 00 грн., що відповідає і графіку платежів за договором (а.с. 35).

Отже, саме в такому розмірі, суд вважає доведеним суму прострочених відповідачем відсотків за користування коштами.

При цьому, даних про те, що між сторонами було укладено додаткові угоди, якими продовжено строк кредитування, суду не надано.

Щодо застосування до ОСОБА_1 пільг, визначених Законом України ««Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то суд виходить з такого.

Згідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на день укладення кредитного договору (11.12.2021 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Виходячи з копії військового квитка, відповідач ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України з 01.03.2022 року, а з 01.04.2022 року по 30.10.2022 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, наразі звільнений з військової служби за станом здоров`я, як інвалід ІІІ групи.

Отже, враховуючи, що судом стягнуто відсотки в межах строку кредитування, а саме за період з 11.12.2021 року по 26.12.2021 року на суму 3 000, 00 грн., тобто до того, як відповідач почав проходити військову службу, то пільги передбачені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», застосуванню не підлягають.

З приводу нарахування комісії за надання кредиту в розмірі 2 000, 00 гривень, то суд зазначає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 дійшла наступного висновку:

«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1 і 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту».

Зазначений висновок відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, враховуючи, що сторони кредитного договору погодили сплату комісії за надання кредиту, то вказані вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно аргументів з приводу недоведеності переходу права вимоги, то слід зазначити.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі № 6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Між ТОВ «Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024 року, згідно до якого останнє товариство набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 4946545.

Перехід права вимоги підтверджується доданим до матеріалів справи договором факторингу № 26-07/2024, реєстром боржників для друку до договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, актом приймання-передачі Реєстру боржників для друку до Договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, платіжна інструкція № 448090005 від 26.07.2024 року, реєстр боржників в електронному вигляді (а.с. 51-79 т. 1).

Таким чином, перехід прав вимоги за кредитним договором відбувся на законних підставах, а отже ТОВ «Факторинг партнерс» довело своє право вимоги до відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором в розмірі 25 000, 00 гривень, яка склалася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в розмірі 20 000, 00 грн., відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 3 000, 00 грн. та комісією за надання кредиту 2 000, 00 грн.

З урахуванням наведених мотивів, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн., то суд вказує наступне.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи має бути сплачено. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000, 00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надані наступні докази: копія договору про надання правової допомоги № 02-07/2024, укладеного 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг партнерс» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», витяг з Акту № 25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року на суму 25 000, 00 грн. (а.с. 36, 39-40 т. 1).

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, але в разі стягнення просив зменшити їх розмір до 1 000, 00 гривень.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 810/3806/18 від 17.09.2019, № 320/11366/20 від 13.05.2022.

З урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Відповідно до п. 13 ч. 5 Закону України «Про судовий збір» суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору, як учасника бойових дій, що, зокрема відповідає позиції ОП КЦС Верховного суду у справі № 752/3051/25.

Отже, судовий збір, який підлягав би сплаті відповідачем, слід повернути за рахунок коштів Державного бюджету на користь позивача в розмірі 792, 33 грн.

Керуючись ст. ст. 207, 526, 527, 610, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 137, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 4946545 від 11.12.2021 на загальну суму 25 000,00 грн., яка склалася за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 20 000, 00 грн., процентами за користування кредитними коштами 3 000, 00 грн., комісією за надання кредитних коштів 2 000, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.

Стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) судовий збір в розмірі 792, 33 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Представник позивача: Скаско Василь Олегович, адреса: 79007, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, буд. 18, рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Головченко Олександр Андрійович, адреса: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 .

Суддя: А.П. Завіновська