Ухвала суду № 137949364, 03.07.2026, Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/1587/25

провадження № 2/619/44/26

УХВАЛА

іменем України

03 липня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого суддіБолибока Є.А.

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

Дергачівська окружна прокуратура,в інтересах держави в особі:

позивач: Харківська обласна військова адміністрація;

позивач: Державне агентство лісових ресурсів України;

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа: Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації;

третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Суть питання, що вирішується ухвалою.

21 березня 2025 року Дергачівська окружна прокуратура Харківської області,в інтересах держави в особі Харківської обласної державної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просила усунути перешкоди власнику - державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природо-заповідного фонду шляхом: визнання незаконним та скасування розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації № 132 від 12.02.2009, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності (землі запасу) зі зміною цільового призначення із категорії сільськогосподарського призначення на категорію земель рекреаційного призначення громадянам для індивідуального дачного будівництва з подальшою передачею у власність на території Русько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту Дергачівського району; змінено цільове призначення земельних ділянок загальною площею 5,500 га із категорії земель сільськогосподарського призначення (пасовища) на категорію земель рекреаційного призначення на території Русько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту; передано громадянам (згідно списку, що додається) у власність земельні ділянки загальною площею 5,5000 га (в розмірах, згідно додатку) для індивідуального дачного будівництва на території Русько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту, в частині передачі громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га; визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №468728 від 25.03.2009, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010969300129; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, загальною площею 0, 1000 га, розташованої на території Русько- Лозівської сільської ради Харківського району Харківської області, з припиненням усіх речових прав на неї. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, загальною площею 0,1000 га, розташованої на території Русько- Лозівської сільської ради Харківського району Харківської області.

24 березня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

02 травня 2025 року закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Халабурдін С.В. подав до суду заяву про залишення без руху позову Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави. В обґрунтування заяви вказав, що як вбачається із позовної заяви, однією з позовних вимог є: зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, загальною площею 0, 1000 га, розташовану на території Русько Лозівської сільської ради Харківського району Харківської області. 12.03.2025 прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ (далі Законом № 4292-ІХ), яким внесено зміни до статей 390-391 ЦК України, а саме: статтю 390 доповнено частиною п`ятою, статтю 391 доповнено частиною другою. Також вказаним Законом було внесено зміни до ЦПК України, а саме частину четверту статті 177 доповнено абзацом другим. Цей Закон набрав чинності 09.04.2025.

У відповідності до Прикінцевих та перехідних положень вище вказаного Закону, положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

За змістом ч. 5 ст. 12 та ч. 2 ст. 328 ІІК України добросовісність набувача презюмуєгься, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Отже, умовою для задоволення позову у відповідній справі (незалежно від обраного прокурором способу захисту - віндикаційний позов чи негаторний позов) є внесення прокурором (позивачем) на депозит суду вартості земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно- грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Отже, на даний час існують недоліки позовної заяви, які перешкоджають судочинству, оскільки у відповідності до ч. 5 ст. 390 ЦК України умовою вирішення даного спору є попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду.

Керівник Дергачівської окружної прокуратури подав заперечення проти клопотання представника позивача, в яких зазначив, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою. Статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, подана прокурором 20.03.2025, відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Нова редакція ч. 4 ст. 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто після подачі позовної заяви та після відкриття провадження у даній справі.

Так, п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4292-ІХ передбачено зворотну дію закону в часі лише в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.

Умови та порядок компенсації викладено законодавцем у ч. 5 ст. 390 ЦК України.

При цьому абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права.

Стаття 177 ЦПК України лише встановлює вимоги до процесуального документа - позовної заяви.

Таким чином, ч. 4 ст. 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі з огляду на відсутність у законодавстві вказівки про її зворотну дію.

Окремо слід звернути увагу на те, що ця норма і не могла б мати зворотної дії в часі в силу ст. 58 Конституції України, оскільки ч. 4 ст. 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог позовної заяви, а не пом`якшує.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вказане положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами слід керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір.Цілком очевидно, що зміни, які внесені Законом № 4292-ІХ не пом`якшують становище органів державної влади (чи органів місцевого самоврядування), а навпаки його погіршують. Адже вказаним законом передбачено, як обмеження щодо застосування певних способів захисту, так і необхідність здійснення додаткових видатків з державного бюджету або місцевого бюджету.

Таким чином, норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду (20.03.2025).

Оскільки позовна заява відповідає вимогам ЦПК України у редакції, чинній на 24.03.2025, підстав для подання прокурором до суду оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів вартості земельних ділянок, не було.

Факт подання юридичною особою або іншими особами до суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ЦПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

Водночас, звертає увагу суду, що п. 4 Закону України від 12.03.2025 № 4292-ІХ зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) розробити та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; 2) забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно- правових актів, передбачених цим Законом; 3) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно- правових актів, що суперечать цьому Закону.

Як наслідок, оскільки вищевказані питання Кабінетом Міністрів України не врегульовано, механізм реалізації нововведених норм Цивільного кодексу України на цей час відсутній.

Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах правові норми тільки тоді виконують своє соціальне призначення, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомо-вольових діях суб`єктів. Іншими словами прийняття нормативно-правового акту - це попередній етап правового регулювання. Головний аспект правореалізації полягає у тому, щоб на практиці здійснити ті заходи, які стали нормою права, але ще не знайшли свого втілення у житті. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний результат даного різновиду організуючого впливу права на суспільне життя.

Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя - у суспільні відносини, поведінку громадян - волю законодавця й інших суб`єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає свою соціальну цінність.

Отже, реалізація права - це реальне, практичне перетворення у життя формально- визначених правових приписів через правомірну поведінку суб`єктів права (дії чи бездіяльності) з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою.

Статтею 10 Закону України «Про оцінку майна» передбачено, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

При цьому, якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством. Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки (ст.11 Закону).

При цьому датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна.

Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ст. 3 Закону).

На цей час у прокурора відсутні законні повноваження та практична можливість замовити оцінку спірного майна станом, оскільки конкурс на визначення оцінювача не проведено, бюджетне фінансування на вказані цілі відсутнє, питання надання ретроспективної оцінки, тобто оцінки на момент звернення до суду також законодавцем не врегульовано.

Крім того, прокурор не є власником земельної ділянки.

Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Таким чином, чинність Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-ІХ щодо зворотної дії в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, не може бути застосована у цьому випадку з урахуванням відсутності механізму її реалізації.

У судовому засіданні прокурор Сапітон Д.В. просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача з підстав, які зазначені у запереченнях керівника окружної прокуратури.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Халабурдін С.В. просив задовольнити його клопотання, з підстав, які зазначені у ньому.

Суд дійшов висновку про залишення позову без руху з наступних мотивів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У даній справі прокурор звернувся до суду з позовом, спрямованим на відновлення права володіння держави на земельну ділянку природно-заповідного фондушляхом її повернення, скасування державної реєстрації права власності та припинення речових прав на цю земельну ділянку.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Земельна ділянка, право на володіння якої є предметом спору у даній справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов`язок діяти невідкладно під час виправлення своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (рішення ЄСПЛ від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, пункт 42, від 12 грудня 2024 року у справі «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України», заява № 59414/15, пункт 26).

Потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення ЄСПЛ від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» («Vukusic v. Croatia»), заява № 69735/11, пункт 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви» («Beinarovic and Others v. Lithuania»), заяви № № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Отже, у разі встановлення, що припинення майнового права особи на земельну ділянку відповідає критеріям законності, зокрема передбачено нормами ЗК України, то необхідно встановити, чи потребують такого втручання загальні інтереси суспільства і чи є таке втручання у мирне володіння майном пропорційним до цілей, які це втручання переслідує.

Тому суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень законодавства України в частині підстав для припинення прав на землю та застосування наслідків позбавлення таких прав з урахуванням гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності добросовісного набувача.

Висновки про те, що позбавлення власності особи без виплати відповідної майнової компенсації узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування, викладено у численних рішеннях ЄСПЛ, у яких суд звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна із фактом позбавлення власності.

Так, у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а саме земельної ділянки у межах водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

У справі «Шмакова проти України» (рішення від 11 січня 2024 року, заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, ЄСПЛ зробив висновок про те, що позбавлення власності (безвідносно до обраного способу захисту) без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.

Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Подібні висновки щодо необхідності виплати справедливої сатисфакції у разі позбавлення державою особи приватного права права на майно ЄСПЛ виклав також і у справі «ПП «Маркеттранс» проти України» (рішення від 25 червня 2025 року, заява № 16989/15).

У справі «Звонар проти України» ЄСПЛ зазначив, що умови компенсації згідно з відповідним законодавством є суттєвими для оцінки того, чи відповідає оскаржуваний захід необхідному справедливому балансу, і, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на відповідних осіб. У зв`язку з цим вилучення майна без виплати суми, пропорційної його вартості, зазвичай являє собою непропорційне втручання, тоді як повна відсутність компенсації може вважатися виправданою згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин (рішення від 20 листопада 2025 року, заява № 20532/16, пункт 28).

З урахуванням викладеного суд зазначає, що повернення земельної ділянки у володіння держави підпадає під умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві за відсутності виняткових обставин, оскільки відповідна компенсація першочергово гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідає принципам розумності і справедливості.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 554/10397/16-ц.

Закон № 4292-ІХ було ухвалено 12 березня 2025 року. Він посилив захист прав добросовісного набувача шляхом реалізації наведених вище конвенційних положень та актуальної практики ЄСПЛ у справах за заявами проти України щодо необхідності справедливої компенсації добросовісному набувачеві у разі позбавлення його майна на користь держави.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону № 4292-ІХ метою його ухвалення було, зокрема, унеможливлення застосування правил негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, а саме в частині застосування позовної давності та стягнення справедливої компенсації на користь добросовісного набувача без необхідності додаткового звернення добросовісного набувача з позовами щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок позбавлення його майна.

Вказаний Закон набув чинності 09 квітня 2025 року.

У статті 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Законом № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Також Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.».

Вказані положення передбачають оцінку правомірності втручання держави, зокрема, у право володіння кінцевого набувача, в тому числі на предмет необхідності виплати компенсації, незалежно від способу захисту, обраного позивачем.

До того ж, пунктом другом Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-ІХ визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21).

Отже, повернення земельної ділянки, зокрема природно-заповідного фонду, державі, підпадає під визначені статтею 390 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX (який є чинним на час розгляду справи) умови компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві незалежно від способу вилучення земельної ділянки у кінцевого набувача на користь держави (витребування чи повернення).

У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у cправі № 545/2585/23 суд зауважив, що місцевий суд не був позбавлений можливості у зв`язку із набранням чинності Законом № 4292-IX на час розгляду справи судом першої інстанції повернутися на стадію підготовчого провадження для вирішення питання про внесення прокурором на депозитний рахунок суду вартості спірного майна для подальшого вирішення питання про компенсацію цієї вартості добросовісному набувачеві у разі відсутності підстав вважати відповідача недобросовісним та не урахував, що внесені Законом № 4292-IX зміни не передбачають заявлення відповідачем (приватною особою) окремих вимог щодо справедливої сатисфакції у разі позбавлення його права на майно на користь держави.

В позовній заяві прокурор просить суд, серед іншого, повернути державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, загальною площею 0,1000 га, розташованої на території Русько Лозівської сільської ради Харківського району Харківської області.

За вказаних обставин зазначена вимога є вимогою майнового характеру.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором не зазначено ціну позову, не надано дійсних станом на день подачі позову до суду документів на підтвердження вартості спірного майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, загальною площею 0,1000 га, визначеної згідно експертно-грошової оцінки.

Разом із цим, після набуття чинності Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX прокурором не було додано документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, як це передбачено ст. 177 ЦПК України.

Отже, позивачі при зверненні до суду з даним позовом зобов`язані надати відомості про внесення на депозитний рахунок суду (код отримувача 26281249, банк отримувача - ДКСУ, м. Київ, Код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача - UA828201720355209014800006674) грошових коштів у розмірі вартості земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 6322082000:04:000:0134.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна, висновок про вартість майна є його невід`ємною частиною.

У відповідності до ст.5 Закону України «Про оцінку земель» грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.

При цьому, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, плати за суборенду (у разі передачі в суборенду земельних ділянок державної власності, які орендуються акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, що утворилося шляхом перетворення державного підприємства, у постійному користуванні якого перебували такі земельні ділянки), втрат лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об`єкта оцінки.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Тобто у цьому випадку, дійсна вартість земельної ділянки має визначатися на підставі експертної оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

Суд не враховує посилання прокурора на обставини щодо можливості продовжити розгляд позовної заяви в зв`язку з наступним.

Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» є спеціальним нормативним актом, який застосовується до правовідносин зокрема щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Вимоги закону спрямовані на захист прав добросовісних набувачів земельних ділянок, а отже передбачають компенсаційний механізм у разі прийняття судом рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади. У такому випадку передумовою прийняття такого рішення має бути попереднє внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.

При цьому слід врахувати, що внесення вартості майна на депозитний рахунок суду є певним запобіжним заходом та не має на меті безповоротного позбавлення права органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора на ці кошти, які, в разі відмови в задоволенні позову, підлягатимуть поверненню в передбаченому законом порядку.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Згідно з ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Згідно з абзацом третім частини другої статті 185 ЦПК України якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачам строк для усунення вказаних недоліків протягом п`яти днівз дня вручення копії ухвали, роз`яснено необхідність надати до суду документи щодо експертно-грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1000 га за кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, здійсненої в порядку, визначеному законом, та докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.

Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд.

При вирішенні питання про продовження розгляду справи чи залишення позову без розгляду, суд дійшов таких висновків.

Судом до Дергачівської окружної прокуратури та позивачам через систему «Електронний суд» в їх електронні кабінети було направлено копію ухвали суду про залишення позову без руху.

З огляду на довідки про доставку електронного документа копію ухвали суду було доставлено до електронних кабінетів Дергачівської окружної прокуратури, Харківської обласної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України відповідно: 22.06.2026 15:25:56, 22.06.2026 15:25:56, 22.06.2026 15:18:29.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, вважається, що копія ухвали суду прокурору та позивачам вручена 22 червня 2026 року.

29 червня 2026 року керівник Дергачівської окружної прокуратури в порядку статті 43 ЦПК України подав заяву, в якій виклав додаткові пояснення щодо залишення позовної заяви без руху.

Проте, станом на 02 липня 2026 року до суду не надано документи щодо експертно-грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1000 га за кадастровим номером 6322082000:04:000:0134, здійсненої в порядку, визначеному законом, та докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.

Отже, недоліки заяви не усунені в повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 187 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 187, 257 ч. 1 п. 8, 258-260, 353, 354 ЦПК України, суд

постановив:

Позовну заяву Дергачівської окружної прокуратури Харківської області,в інтересах держави в особі Харківської обласної державної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності з припиненням речових прав на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду залишити без розгляду.

Роз`яснити, що відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України позивач після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги особою, яка її оскаржує, протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок