Рішення № 137949166, 03.07.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1154/26

2/215/2117/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про захист невизнаних прав після отримання заяви та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, в якій просить захистити невизнані права на ведення трудової книжки, як на позаштатного працівника відповідачем після отримання заяви 01.12.2025 вх. С-16-П.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 01.12.2025 подав заяву вх. С-16-П і отримав неофіційний без печатки, без дати підписання лист з якого зрозумів, що без рішення суду відсутні повноваження оформлення трудових відносин з позивачем, оскільки він виконував роботу без складення трудового договору, тобто не є працівником і при цьому ненормативного правового акту відповідача не отримав, як і інформацію про день і час розгляду. Головні повноваження і функції посадової особи органу місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом і органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їх компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Відповідач здійснює відповідно до позивача ОСОБА_1 відрахування страхових внесків та інших джерел до ПФУ з мінімальної ЗП, яку отримує позивач ОСОБА_1 . Право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не забезпечили в повному обсязі, так як без належного оформлення з позивачем трудових відносин, він не має загальнообов`язкового державного соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності, при нещасному випадку та професійному захворюванні, що пояснив ФССУ.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Страховий внесок сплачується відповідачем, тобто повинна вестись і трудова книжка на думку позивача, як на штатного працівника, з метою забезпечення захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат, послуг за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В обов`язки відповідача входить забезпечення повною мірою реалізацію соціального захисту і реалізацію прав зазначених в ст.3,21,22,43,46,92 Конституції України. Відповідачу заборонено все, що не дозволено законом. А закон не забороняє оформити трудові відносини відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.07.1993 №58, виконати вимоги пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок. У зв`язку з зазначеним та вчинення відповідачем незанних дій та безпідставного систематичного порушення прав позивача ОСОБА_1 , на його думку, йому завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному: сричиненому тяжкому психологічному шоці і впертому не виконанні радою наказу наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.07.1993 №58 і Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, психологічний шок можна порівняти зі втратою значною сумою грошових коштів; переживання з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача; нехтуванні відповідачем законних прав позивача на відпустку, заробітну плату за договором, невиконання умов оплати праці. Позивач ОСОБА_1 оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 33 280 000 грн. Враховуючи зазначене, позивач ОСОБА_1 звертається до суду за захистом своїх невизнаних прав на ведення трудової книжки, як на позаштатного працівника та стягнення моральної шкоди.

Представник відповідача Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради в судове засідання не з`явився, подав відзив до суду, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та недоведеності спричинення позивачу моральної шкоди (а.с.27-50).

Позивач відповідь на відзив не надав, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, та подав пояснення , які просив взяти до уваги при захисті права на оформлення трудової книжки (а.с.51,53).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Вимогами ч. 1 ст. Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 є отримувачем соціальних виплат з відповідного бюджету, а саме: компенсації за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , відповідно до постанови КМУ №859 від 23.09.2020 за період січень 2025 року по грудень 2025 року у розмірі 2120 грн- щомісячно; за 2024 рік 2250 грн.- щомісячно.(а.с.3).

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому районної у місті ради, як одержувач компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги відповідно до Постанови КМУ від 23.09.2020 №859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» та ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги» з 01.01.2020 по 31.12.2026 (а.с.43).

Позивач ОСОБА_1 цю обставину на заперечив.

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 23.09.2020 №859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі», цей Порядок встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та через наявність порушень функцій організму не можуть самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребують стороннього догляду.

Відповідно до п.3 Порядку, затвердженого постановою КМУ №859 від 23.09.2020 компенсація призначається і виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (далі - уповноважені органи) за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про соціальні послуги», надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України. Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.

З ч. 3 вказаної статті Закону, виходить, що до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 7 вказаної статті, фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.

Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується фізичним особам - надавачам соціальних послуг, які не перебувають у трудових відносинах, не є фізичними особами - підприємцями, не провадять незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої або викладацької, а також медичної, юридичної практики, у тому числі адвокатської, нотаріальної діяльності тощо), не перебувають на обліку як безробітні.

Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується відповідно до тристороннього договору про надання соціальних послуг з догляду, що укладається у письмовій формі між фізичною особою - надавачем соціальних послуг з догляду, отримувачем соціальних послуг з догляду або його законним представником та структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міської ради міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

При цьому позивач відноситься до категорії осіб, на якого розповсюджується дія Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 № 859.

В даному випадку слід зауважити, що позивач не перебуває в трудових відносинах з відповідачем, оскільки він перебуває на обліку в управлінні як одержувач компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги відповідно до Постанови КМУ від 23.09.2020 № 859, він не виконує роботи, за які повинна сплачуватись заробітна плата та здійснюватися ведення трудової діяльності, що відображатиметься в трудовій книжці.

Крім того, слід зазначити, що чинним законодавством, яке регулює питання призначення та виплати компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги на непрофесійній основі, не передбачене внесення записів до трудових книжок відомостей щодо періодів здійснення догляду на непрофесійній основі громадянам, які його потребують.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу.

Виходячи з положень КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Отже, позивач ОСОБА_1 є отримувачем компенсації за надані соціальні послуги на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , в порядку встановленому Постановою КМУ від 23.09.2020 №859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст.21 КЗпП.

Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об`єктивної і суб`єктивної волі. Об`єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов`язків і правовідносин забезпечується законодавством про працю, що затверджуються державою.

Трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини.

Між позивачем та відповідачем відсутні трудові відносини, отже відсутні законні підстави для ведення трудової книжки позивача ОСОБА_1 відповідачем.

Жодного доказу про наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем суду не надано, в матеріалах справи відсутні докази про існування трудових відносин та порушення трудових прав та інтересів позивача ОСОБА_1 відповідачем- Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, які підлягають судовому захисту.

Позивачем ОСОБА_1 не зазначено, з якого часу та яку трудову діяльність він здійснює, як позаштатний працівник на виконання посадових або інших трудових обов`язків на замовлення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради.

Позивач ОСОБА_1 є отримувачем соціальних виплат (компенсації), що не створює трудові відносини, як позаштатного працівника з відповідачем Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, та не є правовою підставою для ведення трудової книжки та не порушує прав та інтересів позивача у сфері трудових відносин.

В матеріалах справи відсутні докази, що законні права та інтереси позивача ОСОБА_1 на трудову діяльність були порушені або не визнані відповідачем та потребують захисту у судовому порядку.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на гідне ставлення з боку роботодавця, інших працівників, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Виходячи із практики ЄСПЛ, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ та є джерелом права, суд не вбачає підстав для надання відповіді на кожен аргумент сторін по справі. Так, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною у п. 58 Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.05.2011 року «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя».

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, принципу справедливості розгляду справи судом.

Аналізуючи викладені норми права, з урахуванням доданих доказів, враховуючи, що позивач не перебуває в трудових відносинах з відповідачем, як позаштатний працівник, а є одержувачем компенсаційних виплат як працездатній особі, що не працює/ не вчиться/і здійснює догляд за інвалідом І групи, відповідно до Постанови КМУ від 23.09.2020 № 859, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для оформлення трудових відносин, а отже і відсутнє порушене право позивача на ведення трудової книжки відповідачем- Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, тому в задоволенні позову в частині захисту невизнаних прав на ведення трудової книжки- слід відмовити.

Ключова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що саме позивач визначає, яке право порушене і який спосіб захисту є належним. Суд не підміняє сторону в цьому виборі, а лише оцінює його обґрунтованість за результатами розгляду справи (постанова ВП ВС від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Верховний Суд прямо вказує: відсутність порушеного або оспорюваного права є достатньою підставою для відмови у позові (постанова ВС від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (Постанова ВП ВС від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а).

У своєму позові позивач вказує на факт протиправної бездіяльності відповідача, а відтак і причинного зв`язку з виникненням у нього моральних страждань.

Але, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин допущення відповідачем протиправної бездіяльності, якою начебто спричинено моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою йому моральною шкодою та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила. Крім того, позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру і, як наслідок, наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового зборгу при зверненні до суду, та враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі ст.43 Конституції України, ЗУ «Про соціальні послуги», Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою КМУ від 23 вересня 2020 № 859,ст.ст. 2, 48 КЗпП України, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 43, 49, 76, 89, 133, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про захист невизнаних прав на ведення трудової книжки, як на позаштатного працівника та стягнення моральної шкоди відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок Держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 03 липня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 03192359, місцезнаходження за адресою: 50083, м. Кривий Ріг, вул. Пляжна,23.

СУДДЯ: