Рішення № 137947176, 03.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17826/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», в якій позивач просить суд:

- скасувати постанову дисциплінарної комісії державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про накладення дисциплінарного стягнення на засудженого ОСОБА_1 за порушення вимог режиму тримання, яке на думку адміністрації вищевказаної установи, мало місце 27.01.2025 року (номер не читається);

- визнати протиправними дії державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо накладення протиправно дисциплінарного стягнення на засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати державну установу «Чернівецький слідчий ізолятор» утриматися від вчинення неправомірних дій по відношенню до ув`язнених та засуджених у майбутньому.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем процедури прийняття постанови про накладення дисциплінарного стягнення, що полягало у незабезпеченні позивачу права на правничу допомогу при проведенні засідань дисциплінарної комісії Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор». Також, позивач вважає, що застосоване до нього дисциплінарне стягнення ґрунтується фактично лише на одному рапорті співробітника слідчого ізолятора, з яким він перебуває у неприязних стосунках, і при цьому жодними іншими доказами факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку не підтверджується.

Ухвалою від 09.06.2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі №420/17826/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

23.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що факт порушення правил підтверджений рапортом, протоколами, відеоматеріалами. Поведінка позивача системна, з ознаками умисної непокори. Дисциплінарне стягнення у вигляді догани відповідає законодавству, практиці ЄСПЛ і практиці національних судів. Права на захист не порушено. Підстав для скасування дисциплінарного стягнення немає. Застосування догани є законним, пропорційним і правомірним заходом впливу. Засуджений ОСОБА_1 систематично проявляє неповагу до працівників установи, висловлюючи її словесно. Така неповага є недопустимою, проте установа застосовує дисциплінарні заходи впливу лише у випадках передбачених законом, та не зловживає владою як це зазначає позивач.

02.07.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджений вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.12.2022 року до відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 186 Кримінального кодексу України, з 28.11.2024 року відбував покарання у Державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор», що підтверджується характеристикою на засудженого від 22.01.2025 року.

19.01.2025 року начальнику Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» подано рапорт про порушення засудженим ОСОБА_2 вимог Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.

22.01.2025 року уповноваженими особами ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» складено акт, в якому вказано, що засуджений ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився надавати будь-які пояснення.

15.01.2025 року старшим інспектором ВСВПР ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» було складено ОСОБА_3 повідомлення про проведення засідання дисциплінарної комісії 24.01.2025 року о 10 год. 00 хв., від отримання якого позивач відмовився.

Відповідно до протоколу № 7 від 24.01.2025 року проведення засідання дисциплінарної комісії щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , у зв`язку з перенесенням комісії, від терміновано на дві доби.

24.01.2025 року старшим інспектором ВСВПР ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» було складено ОСОБА_3 повідомлення про проведення засідання дисциплінарної комісії 27.01.2025 року о 10 год. 00 хв., від отримання якого позивач відмовився.

27.01.2025 року відбулося засідання дисциплінарної комісії державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо розгляд питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та визначення виду стягнення, про що свідчить протоколу № 8 від 27.01.2025 року.

Комісія прийняла рішення від 27.01.2025 року «щодо притягнення ув`язнених та засуджених до дисциплінарної відповідальності, визначення виду стягнення та про доцільність або недоцільність застосування до ув`язнених та засуджених заходів заохочення», яким за неналежне виконання обов`язків чергового по камері та порушення п.п. 2, 3 глави 4 розділу І, глави 2,5 розділу XI «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» засудженому ОСОБА_3 - оголосити догану.

Начальник державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор», розглянувши рішення дисциплінарної комісії та письмове пояснення засудженого ОСОБА_1 , 27.01.2025 року прийняв постанову про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани.

У постанові від 27.01.2025 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани зазначено, що засуджений ОСОБА_1 , 1981 р.н, допустив порушення встановленого порядку тримання, яке полягає в тому, що виконуючи обов`язки чергового по камері 19.01.2025 р. під час кількісної перевірки, в категоричній формі відмовився доповідати про кількість осіб у камері та назвати своє прізвище, також в категоричній формі відмовився від підпису відповідному журналі, чим порушив вимоги розділу І глави 4 пунктів 2,4 «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України».

Вважаючи, притягнення до дисциплінарної відповідальності протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, регулюються, зокрема, Кримінально-виконавчим кодексом України (далі КВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (стаття 3 КВК України).

Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України встановлено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Статтею 9 КВК України визначені основні обов`язки засуджених, до яких належать, зокрема, виконання встановлених законодавством обов`язків громадян України, неухильне додержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, заборона посягань на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконання встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань, ввічливе ставлення до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.

Порядок та умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених, визначені Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1769/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 червня 2019 року №633/33604 (далі Правила №1769/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пунктами 1, 2 глави 1 Розділу І Правил №1769/5 встановлено, що взаємовідносини персоналу СІЗО з ув`язненими та засудженими ґрунтуються на засадах взаємоповаги та розвитку позитивних відносин. Персонал СІЗО вживає всіх належних заходів для розвитку позитивних відносин із ув`язненими та засудженими, дотримуючись при цьому вимог законодавства.

Згідно з пунктом 1 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 ув`язнені і засуджені мають право, зокрема, на ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО персоналом СІЗО, одержання посилок (передач), бандеролей, грошових переказів.

Пунктом 2 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 встановлено, що ув`язнені та засуджені зобов`язані Ув`язнені та засуджені зобов`язані: додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров`ю інших осіб, а також принижують їх гідність; дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері. Після підйому заправляти свої ліжка і здійснювати вологе прибирання камери (жилого приміщення); бути ввічливими між собою, а також з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО, вставати з ліжок, вітаючись з адміністрацією СІЗО і персоналом СІЗО, шикуватися в шеренгу під час проведення кількісних перевірок; не вступати в суперечки з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО, не принижувати їх гідність, не перешкоджати виконанню ними своїх обов`язків. На вимогу адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО повідомляти свої прізвище, ім`я, по батькові; дотримуватися тиші після сигналу «Відбій» та норм шуму протягом дня, а також правил поведінки і чистоти у двориках для прогулянок; дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого майна СІЗО, дотримуватися правил пожежної безпеки, а також безпеки під час поводження з електроприладами; за призначенням персоналу СІЗО чергувати в камері по черзі.

Відповідно до пункту 3 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 ув`язненим і засудженим забороняється, зокрема, порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; чинити опір законним діям персоналу СІЗО, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших ув`язнених і засуджених.

Пунктом 4 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 встановлено що Черговий по камері зобов`язаний: доповідати про кількість осіб, яких тримають у камері, і називати своє прізвище, коли до камери входить адміністрація СІЗО або персонал СІЗО; стежити за збереженням камерного інвентарю, обладнання та іншого майна; забезпечувати додержання чистоти в камері; після приймання їжі збирати та здавати харчові відходи; підмітати і мити підлогу в камері, прибирати санвузол і підтримувати чистоту у дворику для прогулянок. Чергового по камері призначає на добу персонал СІЗО у порядку черговості під час кількісної перевірки ув`язнених і засуджених. Призначений черговим ув`язнений або засуджений ставить свій підпис у відповідному журналі.

Згідно з частиною другою статті 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 131-1 КВК України дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою. Персонал установи виконання покарань зобов`язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

Питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії (ч. 1 ст. 135 КВК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КВК України, за невиконання покладених обов`язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, може застосовуватися стягнення, зокрема, у вигляді поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб.

За приписами ч. 1 ст. 134 КВК України, при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов`язки, з визначенням строку тримання (ч.8 ст. 134 КВК України).

Згідно з ч. 4-6 ст. 135 КВК України особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб`єктів надання такої допомоги.

Засуджений та/або його представник мають право: отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії; бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності; ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них; надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази; подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п`ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.

Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених і засуджених встановлений главою 6 Розділу VIII Правил №1769/5.

Так, згідно з пунктами 2, 3 глави 6 Розділу VIII Правил №1769/5 застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються, на основі об`єктивної оцінки додержання ними встановлених правил поведінки. Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених (за винятком переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери)) користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до пункту 4 глави 6 Розділу VIII Правил №1769/5 перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.

До складу дисциплінарної комісії входять начальник СІЗО, його перший заступник, заступники, а також начальники служб СІЗО, які за своїми посадовими обов`язками безпосередньо спілкуються з ув`язненими та засудженими. Очолює дисциплінарну комісію начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.

Ув`язнений чи засуджений має бути письмово повідомлений про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За письмовою заявою ув`язненого чи засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правничої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час засідання комісії. Якщо ув`язнений або засуджений не має доступу до цих осіб, адміністрація СІЗО зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правничої допомоги до суб`єктів надання такої допомоги.

Ув`язнений і засуджений та/або їх представники мають право: отримати інформацію про притягнення до відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії; бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності; ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них; надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази; подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Матеріали про порушення доповідає на засіданні дисциплінарної комісії начальник відділення соціально-психологічної служби або особа, яка ініціювала притягнення до відповідальності, у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення ув`язненого чи засудженого та його представника, свідків, інших осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності, адміністрації СІЗО, особи, яка ініціювала притягнення до відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії. Результати розгляду дисциплінарною комісією питання про доцільність застосування стягнення до засудженого оформлюються відповідним письмовим рішенням.

Про заохочення і стягнення начальник СІЗО виносить постанову про заохочення (додаток 28) і постанову про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 29). Про виявлене порушення вимог режиму посадова особа СІЗО складає вмотивований рапорт, який подає на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 30), що зберігається у черговій частині СІЗО (пункт 8 глави 6 розділу VIII Правил №1769/5).

Отже, відповідно до змісту описаних вище норм КВК України дисциплінарним проступком є протиправне, винне діяння особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань. При цьому, довести факт вчинення дисциплінарного проступку конкретною особою та наявності в її діях усіх ознак дисциплінарного проступку зобов`язаний персонал установи виконання покарань. Для цього адміністрації колонії надано ряд повноважень та покладено певні обов`язки, зокрема, адміністрація повинна провести відповідну перевірку, отримати пояснення особи, яка, на думку адміністрації, вчинила проступок, провести засідання дисциплінарної комісії питання про доцільність застосування стягнення, про яке повідомити таку особу, заслухати пояснення цієї особи на засіданні комісії, забезпечити таку особу можливістю скористатися послугами адвоката або фахівця в галузі права як під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, так і на самому засіданні тощо.

Суд, наголошує, що, з врахуванням наведеного вище, рішення адміністрації колонії про накладення на особу, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, буде законним лише у випадку, коли адміністрацією повністю дотримано процедури проведення перевірки певного факту, встановлено всі обставини та зібрано у встановленому законом порядку всі необхідні докази та забезпечено реалізацією зазначеною особою всіх наданих їй законом прав і гарантій.

Як свідчить зміст наявних у справі матеріалів, оскаржуваною в даній справі постановою від 27.01.2025 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення пунктів 2, 4 глави IV розділу І Правил №1769/5.

Позивач в позовній заяві стверджує, що під час вирішення питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності було порушено його право на правничу допомогу.

Так, позивач зазначає, що відповідач отримавши від нього клопотаня про надання можливості звернутися до центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги з питання залучення адвокатадля представництва інтересів під час засідання дисциплінарної комісії, відтерміновує засідання дисциплінарної комісії на дві доби, розуміючи, що встановленого часу не вистачить для доставлення кореспонденції до центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Відповідач у відзиві не заперечує факт звернення позивача з вказаним клопотанням, при цьому, у відзиві лише зазначив, що «Право на захист не порушено».

Разом з тим, відповідач не надав до суду доказів того, що адміністрація СІЗО надала позивачу можливість в строк до початку розгляду дисциплінарною комісією питань про доцільність застосування дисциплінарних стягнень звернутися за отриманням правової допомоги.

При цьому, суд зазначає, що однією з основних гарантій засуджених в процесі вирішення питання щодо застосування до них дисциплінарних стягнень є отримання ними допомоги адвоката або фахівця в галузі права. При цьому, положеннями ст. 134,135 КВК України в імперативній формі встановлено обов`язок адміністрації установи виконання покарання надати засудженому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб`єктів надання такої допомоги, якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до такої допомоги.

Особливо актуальною дана обставина є з врахуванням того, що до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, застосовуються певні правові обмеження, що робить цю категорію осіб вразливою та менш незахищеною.

В наведеному контексті суд враховує роз`яснення, надане в п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009, відповідно до якого положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті "кожен має право на правову допомогу" поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня.

Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.

За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення "кожен має право на правову допомогу" (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.

Однак, суду не надано доказів на підтвердження вжиття відповідачем будь-яких заходів щодо забезпечення позивачу можливості скористатися правовим захистом при розгляді питання щодо застосування дисциплінарного стягнення.

З огляду на викладене, дослідивши та проаналізувавши наведені вище обставини та письмові докази, суд вважає підставними та обґрунтованими твердження позивача про те, відповідач всупереч вимогам ч. 5 ст. 135 КВК України не забезпечив йому можливість користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права в процесі перевірки та розгляду питань щодо застосування до нього оскарженого дисциплінарного стягнення.

Враховуючи ту обставину, що відповідач виніс оскаржувану постанову від 27.01.2025 року без належних доказів надання позивачу можливості звернутися для отримання правової допомоги, окрім перенесення дати засідання дисциплінарної комісії, що у своїй сукупності призвело до порушення права позивача на доступ до правової допомоги, а тому суд вважає, що відповідач в даному випадку діяв протиправно.

Суд звертає увагу на те, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" , заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про правомірність постанови, суд досліджує дотримання відповідачем процедури та порядку їх винесення та не втручається у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку що порушення, допущені відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, при винесенні постанови від 27.01.2025 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани, є підставою для визнання її протиправною та скасування.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо накладення дисциплінарного стягнення, суд вважає їх безпідставними, зважаючи на наступне.

У даному випадку права та законні інтереси позивача, як засудженого, порушуються саме прийняттям постанови про накладення дисциплінарного стягнення від 27.01.2025 року, а не діями державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» щодо їх винесення.

Крім того, публічно-правовий спір між сторонами виник у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішень (державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор») при здійсненні владних управлінських функцій, а не певних юридично значимих дій, які можуть бути предметом судового оскарження окремо від цього рішення.

Враховуючи наведене, у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій відповідача слід відмовити.

Щодо позовних вимог про зобов`язати державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» утриматися від вчинення неправомірних дій по відношенню до ув`язнених та засуджених у майбутньому, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Заявлені вимоги не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства. Суд звертає увагу на те, що вказана вимога заявлена на майбутнє та порушує принципи інституту захисту прав сторін судового процесу.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що вказана позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце перебування: державна установа «Одеська виправна колонія (№ 14)» Міністерства юстиції України, вул. Краснова, 2а, м. Одеса, 65059) до державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» (площа Соборна, 6, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40867306) про визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» від 27.01.2025 року про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.07.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва