Рішення № 137940192, 01.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/13753/25

Провадження № 2/204/1644/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Чапала Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Азаряна Б.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

УСТАНОВИВ:

У провадження Чечелівського районного суду м. Дніпра за допомогою системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що з 01 березня 2015 року працював на посаді менеджера в оптовій торгівлі у товаристві з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр», що підтверджується наказом (розпорядженням) № 00000000001-0000000002 про прийняття на роботу та формою ОК-5 Пенсійного фонду України згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу. Позивач за весь час трудових відносин працював віддалено. В останніх числах квітня 2022 року відповідач перестав повідомляти про подальші дії, давати розпорядження по роботі та перестав виходити на зв`язок. З метою усунення порушення своїх прав позивач 13 листопада 2024 року звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про розірвання трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. Рішенням суду від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 позивача було звільнено з роботи та присуджено виплату заборгованої за два місяці заробітної плати і компенсацію затримки виплати заробітної плати при звільненні. Проте питання про оплату вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року до дати звільнення, судом при ухваленні рішення від 10 вересня 2024 року не розглядалось.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», особи передпенсійного віку мають право на отримання допомоги по безробіттю протягом подовженого строку до 720 календарних днів, цього права позивач був позбавлений через неправомірні дії відповідача, про що свідчить відмова Центру зайнятості №2813 від 06 вересня 2024 року про надання статусу безробітного.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, наданих Пенсійним фондом України - ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» здійснювалося нарахування заробітної плати позивачу за 31 день січня 2022 року у розмірі 8700,00 грн. та 28 днів лютого 2022 року у розмірі 8326,92 грн. У зв`язку з тим, що з моменту фактичного недопуску до роботи з 01 травня 2022 року до моменту звільнення за рішенням суду 10 вересня 2024 року пройшло 617 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 256233,93 грн. (617 (кількість робочих днів) *415,29 грн. (середньоденна заробітна плата) = 256233,93 грн.)

З урахуванням зазначеного з метою захисту порушеного права позивач був змушений звернутись до суду та просить стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року у розмірі 256 233,93 грн., а також зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія Укрспецфільтр» здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 22% з середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача до Пенсійного фонду України у сумі 56 371,46 грн.

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, протягом якого позивач усунув недоліки, та відповідно ухвалою від 13 березня 2026 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

28 травня 2026 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої доповнив позов вимогою стягнути з відповідача середню заробітну плату за неврахований у рішенні Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року в розмірі 36 236,97 грн.

В судовому засіданні 09 червня 2026 року протокольною ухвалою суду вказану заяву прийнято до розгляду разом із первісним позовом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Додатково пояснив суду, що останню роботу у відповідача він виконував у березні та квітні 2022 року, оплату за яку він не отримав до цього часу.

Представник відповідача, який належним чином та завчасно сповіщений про дату і час розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, у зв`язку із чим, суд, враховуючи згоду позивача, ухвалив відповідно до ст. 280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи з ухваленням заочного рішення суду.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши письмові докази, встановив такі фактичні обставини.

Згідно наказу (розпорядження) № 00000000001-0000000002 ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» від 28 лютого 2015 року позивач з 01 березня 2015 року прийнятий на роботу до відповідача на посаду менеджера в оптовій торгівлі (а.с. 7).

Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» з 10 вересня 2024 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади менеджера в оптовій торгівлі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (а.с. 8-11).

Також вказаним рішенням, яке не оскаржувалось відповідачем, встановлено наступні фактичні обставини.

Останній раз відповідач нарахував та виплатив позивачу заробітну плану в лютому 2022 року.

За виконану роботу у березні та квітні 2022 року позивач заробітну плату не отримав.

З травня 2022 року позивач свої посадові обов`язки не виконував та заробітна плата відповідно не нараховувалась і не виплачувалась.

27 серпня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про звільнення за власним бажанням та виплату заборгованості по заробітній платі, а також компенсації за затримку виплати зарплати, оплату вимушеного простою, компенсацію за невикористану відпустку, яка не була вручена відповідачу та повернулася на адресу позивача за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до інформації Відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні від 25.07.2022, з метою вирішення питань, викладених у зверненні позивача щодо порушення законодавства про працю, до ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» було направлено запит, але відповідь не отримано. Позивачу роз`яснено, що вирішення питань у його зверненні, можливе шляхом звернення до суду.

Згідно відповіді Дніпровської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 06.09.2024 № 2813, виявлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» з 01.03.2015. Інформація про припинення трудових відносин відсутня. Отримання статусу безробітного неможливо.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 18.07.2024 № 382/Б/04-36-24-13-09, ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» (ЄДРПОУ 39420189) перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС з 02.10.2014. Стан платника 0 (платник податків за основним місцем обліку). Остання податкова звітність ТОВ, щодо нарахування заробітної плати працівникам, а саме податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Додаток 4 ДФ) подавалась до контролюючого органу за 1 квартал 2022 року. Заборгованість з податків, зборів, єдиного внеску відсутня.

Згідно з інформацією ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 09.09.2024 № 480/Б/03-36-24-07-09, відповідно до інформаційно-комунікаційних систем ДПС України, ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» (ЄДРПОУ 39420189) перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС (Придніпровська ДПІ, Індустріальний район м. Дніпра) з 02.10.2014. Стан платника - 0 (платник податків за основним місцем обліку). Остання податкова звітність TOB «ПК Укрспецліфт», щодо нарахування заробітної плати працівникам, а саме: податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Додаток 4 ДФ) подавалась до контролюючого органу за 1 квартал 2022 року. Заборгованість з податків, зборів, єдиного внеску відсутня. ГУ ДПС направлено лист на податкову адресу ТОВ «ПК Укрспецфільтр» стосовно фактів викладених у зверненні. Вказаний лист було повернуто з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання».

Присутній в судовому засіданні позивач пояснив, що є бухгалтером - програмістом за фахом, і хоча посада його мала назву менеджера, та на підприємстві був бухгалтер, однак він перевіряв чи всі дані збігаються та готував звіти, виставляв рахунки, проводив платежі та фактично він працював завжди віддалено, мав доступ до низки програмних продуктів підприємства, робота з якими і входила до кола посадових обов`язків. 17 квітня 2022 року позивач востаннє подав податкову декларацію підприємства з ПДВ в системі M.e.dok. Щоденне спілкування з керівництвом було до середини лютого 2022 року, після чого до квітня 2022 року зв`язок вже був через листування у месседжері «viber». На запитання про роботу та зарплату зав. виробництвом ОСОБА_2 спочатку пропонував звернутись до директора ОСОБА_3 (яка приходиться йому дружиною), а потім вони разом перестали відповідати позивачу на повідомлення. На підтвердження зазначених обставин надав скріншоти відправки звітів в системі M.e.dok. де останній звіт датований 17.04.2022 року. Зазначив що ключ був дійсним з травня по вересень 2022 року і позивач мав доступ до електронного кабінету ДПС. На підтвердження вказаних обставин подав копії квитанцій щодо подання податкових декларацій з ПДВ за квітень серпень 2022 року. Також судом досліджено листування позивача у месседжері «viber» з абонентом, назва якого відповідає ПІБ зав. виробництвом, з якого підтверджуються вказані позивачем обставини.

Відповідно до відомостей з довідки форми ОК-5 ПФУ, відповідач з березня 2022 року та станом на дату формування довідки 01 червня 2025 року не здійснює позивачу нарахування, виплату заробітної плати та ЄСВ (а. с. 5-6).

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивач просить, зокрема, стягнути з відповідача на свою користь:

1) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року у розмірі 256 233,93 грн.;

2) стягнути з відповідача середню заробітну плату за неврахований у рішенні Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року в розмірі 36 236,97 грн.;

3) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія Укрспецфільтр» здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 22% з середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача до Пенсійного фонду України у сумі 56 371,46 грн.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року у розмірі 256 233,93 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

За положеннями ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно ст. 141 КЗпП України, роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р., роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Водночас звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Позивач просить стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року у розмірі 256 233,93 грн., обґрунтовуючи вказану вимогу посиланням на норму ч. 5 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При цьому позивач зазначає, що підприємство продовжувало працювати, та через затримку видачі йому копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця він як особа передпенсійного віку був позбавлений можливості стати на облік у центрі зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю, адже відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», особи передпенсійного віку мають право на отримання допомоги по безробіттю протягом подовженого строку до 720 календарних днів, цього права позивач був позбавлений через неправомірні дії відповідача, про що свідчить відмова Центру зайнятості №2813 від 06 вересня 2024 року про надання статусу безробітного.

Вказані обставини встановлені рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24, зокрема згідно відповіді Дніпровської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 06.09.2024 № 2813, виявлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» з 01.03.2015. Інформація про припинення трудових відносин відсутня. Отримання статусу безробітного неможливо (а.с. 8 на звороті).

У той же час суд враховує, що наказ (розпорядження) про звільнення роботодавцем не видавався, що й стало підставою звернення позивача до суду із вимогою про розірвання трудових відносин. Відповідно вести мову про затримку видачі позивачу копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, як підставу застосування наслідків ч. 5 ст. 235 КЗпП України (тобто кваліфікувати вказаний період в якості вимушеного прогулу) при буквальному тлумаченні вказаної норми не є коректним, адже в даному випадку роботодавець взагалі не вчиняв жодних дій щодо припинення трудових відносин, та одночасно не створював організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи.

Також судом встановлено, що позивач востаннє виконував роботу у квітні 2022 року, про що він прямо зазначив суду, та у зв`язку із чим на його користь рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 стягнуто невиплачену заробітну плату за період роботи з 01 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року. Вказаним рішенням також встановлено, що остання податкова звітність відповідачем, щодо нарахування заробітної плати працівникам, а саме податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Додаток 4 ДФ) подавалась до контролюючого органу за 1 квартал 2022 року.

З наведеного слідує, що підприємство у вказаний період фактично не створювало організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи працівниками, та одночасно не вчиняло жодних дій щодо припинення трудових відносин із позивачем, що за своїми ознаками відповідає не статусу вимушеного прогулу позивача, а статусу простою на підприємстві.

Згідно отриманої судом відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань статус відповідача не є припиненим (а.с. 26-27).

Відповідно до вимог ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 34 КЗпП України вбачається, що зупинення роботи (простій) може бути викликане невідворотною силою або іншими обставинами.

Однак, аналіз статті 34 КЗпП України свідчить про те, що зупинення роботи (простій) - це наслідок дії невідворотної сили або інших обставин. Тобто мають існувати обставини, які стали причиною неможливості виконання працівниками роботи.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України працівнику оплачується час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Під час простою нарахування доплат і надбавок, передбачених колективним договором, не здійснюється, оскільки працівники під час простою не виконують встановлену їм норму праці (лист Мінсоцполітики від 19 вересня 2013 року № 805/13/155-13). У той же час зберігаються ті виплати, які є обов`язковими та напряму прив`язані до окладу.

Доплата до мінімальної зарплати при повному місяці простою не здійснюється (роз`яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

На відміну від інших варіантів (відпустка, дистанційна робота) згода працівника (навіть формальна) на простій при форс-мажорних обставинах (карантин) не потрібна.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлено карантин, який у подальшому було продовжено постановами Кабінету міністрів України: № 239 від 25 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року; № 291 від 22 квітня 2020 року до 11 травня 2020 року; № 343 від 04 травня 2020 року 22 травня 2020 року; № 392 від 20 травня 2020 року до 22 червня 2020 року; № 500 від 17 червня 2020 року до 31 липня 2020 року; № 641 від 22 липня 2020 року до 31 серпня 2020 року; № 760 від 26 серпня 2020 року до 31 жовтня 2020 року; № 956 від 13 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року; № 1236 від 09 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року; № 104 від 17 лютого 2021 року до 30 квітня 2021 року; № 405 від 21 квітня 2021 року до 30 червня 2021 року; № 611 від 16 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року; № 855 від 11 серпня 2021 року до 01 жовтня 2021 року; № 981 від 22 вересня 2021 року до 31 грудня 2021 року; № 1336 від 15 грудня 2021 року до 31 березня 2022 року; № 229 від 23 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року; № 630 від 27 травня 2022 року до 31 серпня 2022 року; № 928 від 19 серпня 2022 року до 31 грудня 2022 року; № 1423 від 23 грудня 2022 року до 30 квітня 2023 року; № 383 від 25 квітня 2023 року до 30 червня 2023 року.

Законом України від 17 березня 2020 року № 9530 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.

Запровадження карантину передбачає ряд заборон, у зв`язку з якими можливе повне або часткове призупинення роботи підприємства.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, змінами внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом № 2212-IX від 21 квітня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом №2263-IX від 22 травня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом №2500-IX від 15 серпня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом №2738-IX від 16 листопада 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом №2915-IX від 07 лютого 2023 року) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не оспорено, що останнім у період часу з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року включно не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати позивачу, та мало місце зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, тобто підприємство перебувало у стані простою.

Відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), в даному випадку 2/3 від мінімальної заробітної плати.

При визначенні розміру окладу позивача суд керується тим, що згідно наданої позивачем копії наказу (розпорядження) № 00000000001-0000000002 ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» від 28 лютого 2015 року позивач з 01 березня 2015 року прийнятий на роботу до відповідача на посаду менеджера в оптовій торгівлі з посадовим окладом (тарифною ставкою) 4800,00 грн. (а.с. 7). Згідно відомостей ОК-5 сума щомісячного доходу позивача отриманого від відповідача починаючи з березня 2015 року дорівнює вказаній сумі 4800 грн. (а.с. 5). В подальшому відбувалось його збільшення, зокрема у 2016, 2017 році, та з березня 2018 року по момент припинення нарахувань у 2022 році, розмір доходу позивача отриманого від відповідача складав 8700,00 грн. (а.с. 5-6). Враховуючи відповідність розміру окладу позивача в наказі про прийняття на роботу, сумі доходу, відображеній у формі ОК-5, та враховуючи що зазначене не спростовано відповідачем, суд вважає доведеним факт того, що розмір окладу позивача на момент початку періоду простою на підприємстві складав 8700,00 грн.

Отже згідно вимог ст. 113 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу час простою з розрахунку: за травень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за червень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за липень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за серпень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за вересень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за жовтень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за листопад 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за грудень 2022 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за січень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за лютий 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за березень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за квітень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за травень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за червень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за липень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за серпень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за вересень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за жовтень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за листопад 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за грудень 2023 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за січень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за лютий 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за березень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за квітень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за травень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за червень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за липень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень); за серпень 2024 року 5800,00 гривень (2/3 від 8700 гривень), та за 10 днів вересня 2024 року 1933,33 гривень (2/3 від 8700 гривень та пропорційно кількості днів); що сумарно становить 164 333,33 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Суд звертає увагу, що приписами ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом 164 333,33 грн.; період стягнення дорівнює 28 повних місяців. Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 164 333,33 грн. / 28 = 5 869,05 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року, неврахований у рішенні Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24, в розмірі 36 236,97 грн.

Відносно цієї частини позовних вимог суд виходить з наступного.

Чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки здійснюється по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідна редакція статті 117 КЗпП України є чинною з 19.07.2022.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період в межах шести місяців.

Позивача звільнено з 10 вересня 2024 року на підставі рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24. Цим же рішенням (в межах заявлених позовних вимог) з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2024 року по 13 листопада 2024 року у розмірі 20 083,14 грн., тобто за неповних три місяці, замість шести. Відповідно позивач посилаючись на те, що суд у вказаній справі стягнув середній заробіток лише в межах первісно заявлених позовних вимог (до дати звернення із позовом), та не дозволив збільшити позовні вимоги, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного терміну за період не охоплений вказаним рішенням, а саме з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абз. 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. (Абзац пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 486 від 26.04.2022).

Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 встановлено, що позивачу за січень 2022 року нараховано заробітну плату у сумі 8700,00 грн., за лютий 2022 нараховано 8326,92 грн. Кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у січні 2022 року 19, у лютому 2022 року 20. Відповідно середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи становить (8700+8326, 92) /(19+20) = 436,59 грн.

Враховуючи що вказаним рішенням на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 11 вересня 2024 року (наступний день після звільнення) по 13 листопада 2024 року, відповідно вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за період з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року (в межах загального шестимісячного терміну з дати звільнення) підлягають задоволенню.

Оскільки згідно статті 117 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто законодавець не обмежив порядок нарахування робочими днями, отже період затримки такої виплати має визначатись в календарних днях. Подібні висновки викладені зокрема Міністерством економіки України у роз`ясненнях від 03.11.2023 № 4707-05/59459-09.

Відповідно загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного терміну, неохопленого рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 червня 2025 року у справі №204/11053/24 тобто з 14.11.2024 по 10.03.2025, за період 116 календарних днів, складає 50 644,44 грн. (436,59 грн. х 116 днів = 50 644,44 грн.).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 50 644,44 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати відповідача здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску (ЄСВ) у розмірі 22% з середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача до Пенсійного фонду України у сумі 56 371,46 грн. суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 253 КЗпП України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до підпункту першого статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI) ЄВ (далі - також єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями частини другої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Згідно з частиною п`ятою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК).

У пункті 164.1 статті 164 ПК вказано, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Частинами шостою, восьмою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку.

Відповідно до абз 2 підпункту 4 пункту 2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присуджені за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 та від 07 квітня 2021 року у справі № 206/1935/19.

Отже, момент фактичної виплати середнього заробітку, є тією обставиною, яка зумовлює виникнення у роботодавця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином, оскільки заборгованість по невиплаченій заробітній платі за час простою, за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року позивачу фактично не сплачена, вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в цій частині є передчасною.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень,суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Промислова компанія «Укрспецфільтр» підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У судовому засіданні 26 червня 2026 року суд відповідно до вимог ст. 244 ЦПК України перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклавши ухвалення та проголошення судового рішення на 01 липня 2026 року. У зазначене засідання сторони не з`явились. Згідно ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов`язання здійснити нарахування та перерахування єдиного соціального внеску, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі за час простою, за період з 01 травня 2022 року по 10 вересня 2024 року у розмірі 164 333,33 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 листопада 2024 року по 10 березня 2025 року у розмірі 50 644,44 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 5 869,05 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Чечелівським районним судом м. Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Укрспецфільтр», місце знаходження: м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 9, кім. 16, код ЄДРПОУ 39420189.

Суддя