Рішення № 137939571, 03.07.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3395/25

Номер провадження2/173/624/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 13.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 13.02.2025-100000015. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 12000 грн строком на 217 днів. За цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а відповідач зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

В свою чергу, ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 29160,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 11160,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1080,00 грн, неустойки 4920,00 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому відповідач позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що здійснювала регулярні платежі за кредитом, не ухилялась від виконання зобов`язань, а також зазначила, що її чоловік є військовослужбовцем, у зв`язку із чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню пільги, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 13.02.2025-100000015, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору та відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 13.02.2025-100000015, що є невід`ємними частинами цього договору.

Умовами договору передбачено, що ТОВ "Споживчий центр" надає відповідачу кредитні кошти в сумі 12000,00 грн, строком на 217 днів, дата повернення кредиту 17.09.2025.

Згідно п. 6, 7 Договору процентна ставка фіксована незмінна. Процентна ставка «Стандарт» становить 1% в день, процентна ставка «Економ» становить 0,5% в день.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 9% від суми кредиту та дорівнює 1080,00 грн. (п. 8 Договору).

Відповідно до п. 9 Кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості складає 1080,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до п. 17 Договору неустойка 180,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання.

Зі змісту пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки кредитного договору, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору, які є невід`ємними частинами договору № 13.02.2025-100000015 від 13.02.2025, укладеного між сторонами, вбачається, що відповідач підписав вказані документи за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е987.

Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу 13.02.2025 кредитні кошти в розмірі 12000,00 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.02.2025-100000015 від 13.02.2025 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 29160,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 11160,00 грн., комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1080,00 грн, неустойки 4920,00 грн.

Між сторонами виникли цивільно-правові відносини, що випливають із кредитного договору, які регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та погодженні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять погоджені сторонами умови та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний договір, підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, а згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням кредиту.

З наданих позивачем доказів убачається, що кредитор виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, отримані кошти та передбачені договором відсотки у встановлений договором строк не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у разі порушення позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту кредитор має право вимагати повернення заборгованості та сплати належних процентів.

Відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином заборгованість, що виникла внаслідок невиконання умов кредитного договору, у частині тіла кредиту та процентів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В той же час, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за неустойкою, суд виходить з наступного.

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи зазначене вище, вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 4920,00 грн задоволенню не підлягає.

Крім того, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1080,00 грн, суд виходить з наступного.

Умовами кредитного договору № 13.12.2025-100000015 від 13.02.2025 передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що складає 1080,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до графіку платежів, що є невід`ємною частиною кредитного договору передбачено сплату відповідачем комісії за обслуговування двома платежами, кожен з яких становить 1080,00 грн.

До матеріалів справи позивачем не надано, ні діючого на час виникнення спірних правовідносин договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ні тарифів на таке обслуговування, що унеможливлює з`ясування юридичної природи, складових та вартості цих нарахувань. Банк не надав доказів фактичного надання та отримання відповідачем послуг.

У рішенні від 11.07.2013, № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином,Законом України «Про споживче кредитування»безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другоїстатті 8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією жпостановоювизнано такою, що втратила чинністьпостанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору та фактичного їх отримання відповідачем, то положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією за обслуговування є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Отже, суд доходить висновку, що оскільки положення кредитного договору № 13.02.2025-100000015 від 13.02.2025 щодо сплати відповідачем на користь кредитодавця комісії за обслуговування кредиту суперечать положеннямст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому вказана заборгованість у розмірі 1080,00 грн стягненню не підлягає.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 13.02.2025-100000015 від 13.02.2025 у розмірі 23160,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12000,00 грн та заборгованості за процентами в розмірі 11160,00 грн.

Щодо заперечень відповідача про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає таке.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилалася на поширення на неї гарантій, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та надала довідку, відповідно до якої ОСОБА_2 брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Разом із тим, суд вважає, що зазначені доводи є необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами у розумінні статей 7681 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на ненарахування процентів за користування кредитом, а також штрафних санкцій і пені поширюється на військовослужбовців, визначених цією нормою, а також на їх дружин (чоловіків), за умови наявності відповідного правового статусу та підтвердження обставин, з якими закон пов`язує виникнення пільги.

Аналіз змісту наведеної норми свідчить, що її застосування є можливим виключно за наявності сукупності юридичних фактів, зокрема встановлення статусу військовослужбовця у відповідний період та факту його належності до визначених законом категорій осіб, які беруть або брали участь у заходах із захисту України. Таким чином, сама по собі участь особи у відповідних заходах не є самостійною та достатньою підставою для застосування передбаченої законом пільги, оскільки вона нерозривно пов`язана із статусом військовослужбовця.

Надана відповідачем довідка підтверджує лише факт участі особи у заходах, передбачених законом, однак не містить належних відомостей щодо правового статусу цієї особи у спірний період як військовослужбовця у розумінні Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також не підтверджує сукупності умов, необхідних для застосування відповідної пільги.

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування у зареєстрованому шлюбі із зазначеною у довідці особою. Матеріали справи не містять свідоцтва про шлюб або витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які б підтверджували її статус дружини військовослужбовця.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх заперечень, зобов`язана довести їх належними та допустимими доказами.

Оскільки відповідач не довела наявності всіх юридичних фактів, необхідних для застосування частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підстав для звільнення її від сплати процентів за користування кредитом суд не вбачає.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1923 грн. 65 коп. (23160,00 * 100% : 29160,00* 2422,40).

Керуючись ст.12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.02.2025-100000015 від 13.02.2025 у розмірі 23160 (двадцять три тисячі сто шістдесят ) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1923(одна тисяча дев`ятсот двадцять три) грн 65 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя: Є.В. Челюбєєв